Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №580/2808/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/2808/25 суддя першої інстанції: Віталіна ГАЙДАШ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у справі № 580/2808/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного центру підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерал-майора Ігоря Момота (військова частина НОМЕР_1 ), Адміністрації Державної прикордонної служби України про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - апелянт, позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовною заявою до Головного центру підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерал-майора Ігоря Момота (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач-1, Головний центр), Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - відповідач-2, Адміністрація ДПСУ), у якій, з урахуванням заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог, просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення житлової комісії Головного центру, оформлене протоколом № 1 від 13.02.2025, про відмову військовослужбовцю запасу у перерахунку грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення з урахуванням ОСОБА_2 як члена сім`ї заявника;

- зобов`язати Головний центр повторно розглянути заяву позивача від 02.05.2024 про перегляд спільного рішення командування та житлової комісії Головного центру, оформленого протоколом № 9 від 27.10.2023;

- зобов`язати Головний центр переглянути рішення від 27.10.2023 із урахуванням судових рішень у справі № 580/6437/23 про незаконність виключення ОСОБА_2 із списків осіб, які потребують поліпшення житлових умов;

- зобов`язати Головний центр прийняти рішення про перерахунок виплаченої позивачу грошової компенсації, розрахованої на склад сім`ї дві особи, розрахувавши її розмір на склад сім`ї три особи за цінами станом на момент здійснення перерахунку, та виплатити різницю між виплаченою (на дві особи) та належною до виплати (на три особи) грошовою компенсацією у розмірі 1 006 657,80 грн за цінами станом на 2025 рік;

- зобов`язати Головний центр включити позивача та членів його сім`ї до списку осіб, які мають право на отримання (перерахунок) грошової компенсації, на склад сім`ї три особи, затвердити цей список та направити на затвердження Голові Державної прикордонної служби України;

- зобов`язати Адміністрацію ДПСУ прийняти рішення про погодження виплати перерахованої на склад сім`ї три особи грошової компенсації.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 в задоволенні позовних вимог відмовлено з тих підстав, що з моменту отримання позивачем грошової компенсації (23 грудня 2023 року) та його зняття з квартирного обліку (28 грудня 2023 року) потреба у поліпшенні житлових умов вважається вичерпаною, а сам позивач вважається забезпеченим житлом від держави.

Суд першої інстанції також зауважив на тому, що право членів сім`ї на перебування на обліку є похідним від права військовослужбовця, а тому за відсутності самого позивача на обліку відсутні законні підстави для поновлення на такому обліку ОСОБА_2 .

Крім того, Черкаський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що, по-перше, позивач своїми діями (неоскарженням розміру виплати до її отримання, а також поданням нотаріальної заяви від 29 листопада 2023 року) здійснив свідоме та добровільне волевиявлення щодо отримання компенсації саме на склад сім`ї дві особи; по-друге, судове рішення у справі № 580/6437/23 набрало законної сили вже після фактичної виплати компенсації та зняття позивача з обліку, а тому не має зворотної дії щодо завершеної процедури соціальної виплати; по-третє, Порядок № 728 не передбачає механізму доплати чи перерахунку компенсації особам, які вже не перебувають на обліку; та по-четверте, рішення житлової комісії Адміністрації ДПСУ № 7 від 23.12.2021 є чинним і не оскарженим, а оскаржуване рішення від 13.02.2025 не створює для позивача юридичних наслідків, що свідчить про відсутність предмета спору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, у якій вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив предмет спору, розглянувши його як вимогу про повторне забезпечення житлом чи отримання нової компенсації, тоді як предметом спору є виключно законність відмови в перегляді раніше прийнятого рішення про розмір компенсації в межах спеціальної процедури, передбаченої пунктом 5 розділу ІІ Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 26 від 18.01.2021 (далі - Інструкція № 26).

ОСОБА_1 наголошує на тому, що порушене право виникло ще до моменту отримання компенсації та зняття з обліку, а саме в момент прийняття рішення житлової комісії від 27.10.2023 (протокол № 9), яке ґрунтувалося на протиправному, як згодом встановлено судом, рішенні від 07.06.2023 (протокол № 4) про виключення ОСОБА_2 зі списку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, і що скасований судом акт індивідуальної дії вважається таким, що не породжує правових наслідків з моменту його прийняття.

Апелянт також вказує на помилковість оцінки судом заяви від 02.10.2023 та нотаріальної заяви від 29.11.2023 як добровільної згоди на отримання компенсації саме на двох осіб, на порушення судом першої інстанції принципу обов`язковості судових рішень під час оцінки статусу ОСОБА_2 як члена сім`ї позивача, а також на неврахування того, що правова оцінка рішення Адміністрації ДПСУ № 7 від 23.12.2021 у справі № 580/1419/22 надавалася судами з посиланням саме на скасоване згодом рішення від 07.06.2023.

Окремо позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме на розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення осіб, тоді як ухвалою від 29.05.2025 суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу із Донецького окружного адміністративного суду.

Не погоджуючись з апеляційною скаргою, Головний центр у відзиві зазначив, що позивач, надавши нотаріально посвідчену заяву про отримання компенсації на склад сім`ї дві особи та зобов`язавшись здати службове житло, реалізував своє право на власний розсуд.

Відповідач-1 зауважив, що на момент фактичної виплати компенсації (2023 рік) були відсутні підстави для врахування третьої особи, оскільки судове рішення щодо ОСОБА_2 на той час не набрало законної сили. Крім того, визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень відповідно до статті 5 КАС України передбачає лише його скасування, а не перегляд.

Беручи до уваги те, що рішенням від 28.12.2023 (протокол № 14), яке позивачем не оскаржувалося, останнього правомірно знято з квартирного обліку, підстави для розгляду по суті будь-яких його подальших заяв з житлових питань відсутні.

Ухвалою апеляційного суду від 21.04.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

З 29 вересня 1994 року ОСОБА_1 перебував на квартирному обліку в Головному центрі. Спільним рішенням командування та житлової комісії Головного центру від 14.05.2020 (протокол № 3) склад сім`ї позивача визначено як три особи: він сам, донька ОСОБА_3 1986 року народження та донька ОСОБА_4 1997 року народження.

З метою отримання грошової компенсації за належне йому та членам його сім`ї житло 05.10.2021 позивач подав заяву відповідно до Порядку визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 728 від 02.09.2015 (далі - Порядок № 728).

Так, житловою комісією Головного центру 16 та 20 грудня 2021 року прийнято рішення (протоколи № 9 та № 10) про виплату позивачу компенсації на склад сім`ї три особи, які надсилалися на погодження до Адміністрації ДПСУ.

Рішенням, оформленим протоколом № 7 від 23.12.2021, затвердженим Головою Державної прикордонної служби України 28.12.202, Адміністрація ДПСУ відмовила в погодженні виплати компенсації на склад сім`ї три особи з мотивів відсутності в обліковій справі документів, що підтверджують правомірність перебування на обліку доньки колишньої дружини позивача.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2023 у справі № 580/1419/22 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Адміністрації ДПСУ про зобов`язання погодити рішення житлової комісії від 20.12.2021 відмовлено, а рішення Адміністрації ДПСУ № 7 від 23.12.2021 позивачем окремо в судовому порядку не оскаржувалося і є чинним.

На вимогу Головного центру позивач подав заяву від 02.10.2023, у якій зазначив, що поінформований про настання черги на отримання компенсації, поінформований про її розмір та згоден на отримання грошової компенсації за неотримане житло на склад сім`ї.

У зв`язку з цим, 27.10.2023 житлова комісія Головного центру прийняла рішення, оформлене протоколом № 9, про виплату позивачу компенсації на склад сім`ї дві особи в сумі 1 386 745,05 грн, тобто без урахування ОСОБА_2 , яка на той момент вважалася виключеною зі списку на підставі чинного на той час рішення від 07.06.2023 (протокол № 4). Це рішення позивачем також окремо не оскаржувалось.

З метою підтвердження отримання компенсації 29.11.2023 позивач подав нотаріально посвідчену заяву, у якій вказав про її отримання саме на дві особи та зобов`язався в місячний строк здати службове житло.

Фактична виплата компенсації відбулась 23.12.2023 в сумі 1 386 745,05 грн, а 28.12.2023 рішенням житлової комісії (протокол № 14) позивача зі складом сім`ї дві особи знято з квартирного обліку. Рішення від 28.12.2023 (протокол № 14) позивач також в судовому порядку не оскаржував.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 10.11.2023 у справі № 580/6437/23, яке набрало законної сили 16.02.2024, рішення житлової комісії Головного центру від 07.06.2023 (протокол № 4) в частині виключення ОСОБА_2 зі списку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, визнано протиправним та скасовано.

У зв`язку з цим позивач 02.05.2024 звернувся до Головного центру із заявою про перегляд рішення житлової комісії від 27.10.2023 (протокол № 9) та про перерахунок компенсації з урахуванням складу сім`ї три особи.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 у справі № 580/7443/24, яке набрало законної сили 06.01.2025, визнано протиправною бездіяльність Головного центру щодо нерозгляду цієї заяви та зобов`язано розглянути її на засіданні житлової комісії, вирішивши питання щодо перегляду з урахуванням висновків суду.

На виконання цього судового рішення житлова комісія Головного центру 13.02.2025 прийняла рішення, оформлене протоколом № 1, яким залишила без змін рішення від 27.10.2023 та відмовила позивачу в перерахунку компенсації з урахуванням ОСОБА_2 .

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2011-XII) держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Механізм визначення розміру і надання такої компенсації установлено Порядком визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 728 від 02.09.2015 (далі - Порядок № 728), а порядок діяльності житлових комісій органів Держприкордонслужби врегульований Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх

справ України № 26 від 18.01.2021 (далі - Інструкція № 26).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 728 та частини дев`ятої статті 12 Закону № 2011-XII військовослужбовці та члени їх сімей мають право отримати грошову компенсацію за неотримане житло один раз протягом усього часу проходження військової служби.

Тобто, це право за своєю природою є одноразовим і остаточним, реалізувавши його шляхом фактичного отримання коштів, особа вичерпує відповідний публічно-правовий обов`язок держави, а її житлова справа підлягає закриттю.

Пунктом 6 Порядку № 728 визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні компенсації (зняття з обліку, виключення зі списків), однак цей же Порядок не містить жодного положення, яке б наділяло житлову комісію повноваженням переглядати розмір уже виплаченої в повному обсязі одноразової компенсації після закриття житлової справи та зняття особи з обліку, на відміну, наприклад, від аналогічних за призначенням компенсаційних механізмів (зокрема, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України № 280 від 18.04.2018 порядку компенсації для внутрішньо переміщених осіб, який прямо передбачає перерахунок, але виключно за умови, що кошти на момент перерахунку ще не виплачені або виплачені не в повному обсязі). Відсутність аналогічного прямого регулювання в Порядку № 728 не є прогалиною, а відображає одноразовий і остаточний характер цієї виплати.

Колегія суддів звертає увагу, що пункт 5 розділу ІІ Інструкції № 26, на який апелянт посилається як на самостійну правову підставу для задоволення позову, наділяє житлову комісію дискреційним правом переглядати раніше прийняті нею рішення в разі виявлення порушень законодавства, однак ця норма не встановлює безумовного обов`язку такого перегляду з обов`язковим позитивним результатом у вигляді перерахунку та доплати з бюджетних коштів, і тим більше не скасовує і не витісняє спеціальних матеріальних норм Порядку № 728 про одноразовість та вичерпність права на компенсацію.

Інструкція № 26 як підзаконний акт, що визначає процедурні повноваження житлової комісії, не може розширювати матеріальний обсяг права на компенсацію понад межі, встановлені актом більшої юридичної сили постановою Кабінету Міністрів України, яка регулює безпосередньо самі підстави й розмір такої виплати.

Колегія суддів також враховує, що рішення житлової комісії від 27.10.2023 (протокол № 9), яким визначено розмір компенсації на склад сім`ї дві особи, є окремим індивідуальним актом, який позивач у встановлений законом спосіб і строк самостійно не оскаржував. Так само позивач не оскаржував рішення житлової комісії від 28.12.2023 (протокол № 14) про зняття його з квартирного обліку у зв`язку з отриманням компенсації. Тобто, обидва ці рішення є чинними, не скасованими в судовому порядку та такими, що набули ознак остаточності.

У межах цієї справи позивач не заявляє вимог про визнання протиправними чи скасування зазначених рішень, а лише про зобов`язання відповідача-1 переглянути власне рішення від 13.02.2025, яким відмовлено в перегляді вже реалізованого рішення від 27.10.2023.

За такої юридичної конструкції задоволення позову означало б не усунення порушення прав позивача судом, а фактичну ревізію судом чинних, не оскаржених і виконаних індивідуальних актів у спосіб, не передбачений процесуальним законом для їх прямого оскарження, що суперечить принципу правової визначеності.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що рішення житлової комісії від 07.06.2023 (протокол № 4) про виключення ОСОБА_2 , яке рішенням суду у справі № 580/6437/23 визнано протиправним та скасовано, вважається таким, що не породжувало правових наслідків з моменту його прийняття, а тому автоматично зумовлює недійсність прийнятого на його підставі рішення від 27.10.2023 (протокол № 9), колегія суддів зазначає таке.

Дійсно, у судовій практиці послідовно застосовується підхід, за яким акт індивідуальної дії, визнаний судом протиправним, на відміну від нормативно-правового акта, вважається таким, що не мав юридичної сили з моменту його прийняття, а не з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року у справі № 9901/96/21; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року у справі № 600/6465/21-а).

Однак ця доктрина визначає правові наслідки скасування самого акта в межах тих правовідносин, які він безпосередньо регулював. У цьому випадку скасування рішення про виключення ОСОБА_2 з обліку визначає правові наслідки виключно для відносин щодо перебування ОСОБА_2 на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, і не може автоматично поширюватися на інший, окремий індивідуальний акт (протокол № 9), прийнятий іншим колом суб`єктів у межах іншої процедури (визначення розміру грошової виплати військовослужбовцю), який позивачем самостійно не оскаржувався та який на момент його прийняття (27.10.2023) відповідав тоді чинному стану облікової справи.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 травня 2021 року у справі № 9901/286/19 та від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17 сформувала сталу правову позицію, за якою акт індивідуальної дії разового застосування, що вичерпав свою дію фактом його виконання, не може бути скасований (переглянутий) після його виконання, оскільки це порушувало б гарантії стабільності суспільних відносин та принцип правової визначеності, а оскарження такого акта не є ефективним та належним способом захисту права, оскільки не може призвести до реального відновлення порушеного права в судовому порядку.

Рішення житлової комісії від 27.10.2023 (протокол № 9) є актом саме такого разового застосування. Воно було виконано в повному обсязі шляхом фактичної виплати коштів 23.12.2023 та зняття позивача з обліку 28.12.2023, тобто вичерпало свою дію.

Колегія суддів вважає, що застосування в цій справі спеціального механізму перегляду за пунктом 5 розділу ІІ Інструкції № 26 до вже виконаного та вичерпаного акта суперечить наведеній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, оскільки за своїм фактичним результатом таке «зобов`язання переглянути» є не чим іншим, як спробою домогтися повторного правового ефекту від акта, який уже вичерпав свою дію, в обхід загального порядку та строків оскарження такого акта.

Колегія суддів також враховує, що право членів сім`ї військовослужбовця на перебування на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, і, відповідно, на врахування при визначенні розміру компенсації, є похідним від права самого військовослужбовця, який виступає основним суб`єктом відповідних правовідносин.

Оскільки позивач фактично отримав компенсацію за належне для отримання жиле приміщення та був у зв`язку з цим знятий з квартирного обліку, він, згідно з усталеним підходом (зокрема у постанові Верховного Суду від 28.03.2025 у справі № 420/4712/24, відповідно до якої особа, яка раніше отримала житло чи компенсацію з одночасним зняттям з обліку, вважається забезпеченою, а в повторному взятті на облік їй може бути правомірно відмовлено), вважається особою, житлові права якої повністю реалізовані державою. За відсутності у позивача статусу особи, яка перебуває на обліку, будь-яке подальше «врахування» члена його сім`ї в межах цієї, уже закритої, облікової справи позбавлене юридичної підстави, оскільки похідне право не може існувати чи відновлюватися окремо від основного права, з яким воно нерозривно пов`язане.

З приводу тверджень ОСОБА_1 про помилковість оцінки судом першої інстанції заяви позивача від 02.10.2023 та нотаріальної заяви від 29.11.2023, колегія суддів зазначає, що оцінювати ці документи слід не ізольовано, а в сукупності з усією подальшою поведінкою позивача. Отримавши 23.12.2023 компенсацію в розмірі, визначеному рішенням від 27.10.2023, позивач не звертався до відповідача-1 з вимогою повернути кошти, не оскаржував розмір виплати чи саме рішення про її призначення до суду, а лише через понад чотири місяці, 02.05.2024, ініціював процедуру перегляду.

Отримання та безумовне утримання за собою одноразової виплати, поєднане з нездійсненням її своєчасного оскарження та з підписанням нотаріальної заяви, що прямо констатує отримання компенсації «на 2 осіб», у своїй сукупності свідчить про остаточне прийняття позивачем цієї виплати як належного виконання державою свого обов`язку.

Такий висновок узгоджується із загальним принципом добросовісності учасників публічно-правових відносин, за яким особа, яка добровільно й безумовно скористалася благом, наданим на підставі акта суб`єкта владних повноважень, і не оскаржила цей акт у розумний строк, не може згодом вимагати одночасно і збереження за собою отриманого блага, і додаткової виплати понад визначений цим актом розмір.

Стосовно посилання позивача на порушення принципу обов`язковості судових рішень в частині оцінки статусу ОСОБА_2 , колегія зауважує, що обставини, встановлені рішенням суду у справі № 580/6437/23, а саме факт незаконності виключення ОСОБА_2 зі списку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, є преюдиційними відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України і не підлягає повторному доказуванню чи спростуванню.

Разом з тим преюдиційність цього факту сама по собі не означає автоматичного виникнення у позивача права на перерахунок уже отриманої одноразової компенсації. Преюдиційна обставина стосується виключно статусу ОСОБА_2 в межах відповідного самостійного спору, тоді як питання про правові наслідки цієї преюдиційної обставини для окремого, вже вичерпаного індивідуального акта (протоколу № 9) є самостійним питанням застосування норм матеріального права, яке суд вирішує в цій справі і яке, з викладених вище мотивів, не може бути вирішено на користь позивача.

Доводи апеляційної скарги стосовно неправильної оцінки судом першої інстанції рішення житлової комісії Адміністрації ДПСУ № 7 від 23.12.2021, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки це рішення в судовому порядку окремо не оскаржувалося та є чинним. Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2023 у справі № 580/1419/22, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог про зобов`язання Адміністрації ДПСУ погодити виплату компенсації на склад сім`ї три особи, є судовим рішенням, що набрало законної сили, і воно не переглядалося та не скасовувалося у визначеному законом порядку.

За таких обставин твердження апелянта про те, що мотиви згаданої постанови нібито є неактуальними через подальше скасування іншого рішення (протоколу № 4), є оціночним твердженням, яке не спростовує юридичної чинності самого судового рішення у справі № 580/1419/22 та висновку про відсутність підстав для погодження компенсації на склад сім`ї три особи.

Щодо твердження ОСОБА_1 про порушення судом першої інстанції норм процесуального права внаслідок неповідомлення позивача про дату, час і місце розгляду справи, а також розгляду справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, незважаючи на постановлення 29.05.2025 ухвали про перехід до розгляду за правилами загального позовного провадження, колегія суддів зазначає таке.

Як убачається з матеріалів справи, після ухвали від 29.05.2025 процесуальний рух справи був перерваний постановленням 09.07.2025 ухвали про закриття провадження у справі в цілому. Лише після скасування цієї ухвали судом апеляційної інстанції 12.11.2025 та повернення справи для продовження розгляду, 22.12.2025 після повторного автоматичного розподілу, справу № 580/2808/25 прийнято до провадження іншим суддею.

При цьому жодна із сторін після відновлення провадження у справі не заявляла клопотань про призначення справи до розгляду в судовому засіданні з викликом сторін, не заперечувала проти розгляду справи за наявними матеріалами та не була позбавлена можливості викласти свою правову позицію.

З огляду на це, а також беручи до уваги те, що справа не потребувала призначення експертизи, виклику свідків чи додаткового дослідження доказів, не наявних у матеріалах справи, колегія суддів вважає, що допущена судом першої інстанції процесуальна неточність щодо форми провадження носила формальний характер, не позбавила жодну зі сторін права на подання доказів і доводів та не вплинула на повноту встановлення обставин справи, а тому не є достатньою підставою для скасування рішення суду першої інстанції по суті вирішеного спору.

Колегія суддів також враховує, що правова визначеність і остаточність завершених публічно-правових, зокрема соціальних, виплат є самостійною цінністю, яку послідовно захищає практика Європейського суду з прав людини у справах, що стосуються перегляду остаточних рішень і виплат (рішення у справах «Науменко проти України», «Трегубенко проти України», «Праведна проти Росії»), відповідно до якої правова визначеність передбачає повагу до принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень, і не допускає повторного розгляду вже вирішеного питання лише з метою домогтися повторної (додаткової) оцінки обставин, які могли і повинні були бути поставлені під сумнів у межах строків і порядку, встановлених для первинного оскарження відповідного акта.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, всебічно і повно дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у справі № 580/2808/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного центру підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерал-майора Ігоря Момота (військова частина НОМЕР_1 ), Адміністрації Державної прикордонної служби України про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у справі № 580/2808/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 328- 329 КАС України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова