Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №761/30680/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 761/30680/24 Головуючий у 1 інстанції - Фролова І.В.

Суддя - доповідач - Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

за участю секретаря Фищук Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22.04.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову від 11.08.2024 серія ЕНА №2804779 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22.04.2025 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задовольнити.

В судове засідання сторони не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв`язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що постановою поліцейського 2 взводу 2 роти 1 батальйону патрульної поліції з обслуговування Кам`янець-Подільського району Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції капрала поліції Потоцького Василя Йосиповича серії ЕНА №2804779 від 11 серпня 2024 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн за те, що 01 серпня 2024 року о 10 год. 24 хв. в с. Пирогівці, керуючи транспортним засобом Mitsubishi Galant, державний номерний знак НОМЕР_1 , він рухався зі швидкістю 73 км/год, перевищивши встановлене обмеження швидкості руху у населеному пункті на 23 км/год. Швидкість руху вимірювалася лазерним вимірювачем швидкості руху транспортних засобів TruCam ТС 008383.

Вважаючи оскаржувану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП є законною та обґрунтованою, оскільки матеріалами справи належним чином підтверджено факт перевищення позивачем встановленого швидкісного режиму в межах населеного пункту на 23 км/год, що зафіксовано сертифікованим та повіреним лазерним вимірювачем швидкості TruCam, використання якого в ручному режимі (з рук) не суперечить вимогам законодавства та відповідає його технічним характеристикам і методичним рекомендаціям щодо застосування; при цьому суд відхилив доводи позивача про недопустимість такого способу фіксації, відсутність дорожнього знака про відеофіксацію та недоведеність правопорушення, зазначивши, що положення статей 31, 40 Закону України «Про Національну поліцію» дозволяють поліції використовувати технічні засоби фото- і відеофіксації для контролю за дотриманням правил дорожнього руху, а наявні фотоматеріали та інші докази у своїй сукупності підтверджують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, у зв`язку з чим підстав для скасування постанови суд не вбачав і відмовив у задоволенні позову в повному обсязі.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки суд неповно з`ясував обставини справи, неправильно оцінив докази та помилково застосував норми матеріального права, безпідставно визнавши належними доказами результати фіксації швидкості за допомогою приладу TruCam. Зокрема, апелянт вказує, що поліцейський здійснював вимірювання швидкості, утримуючи прилад у руках та перебуваючи в русі, що, на його думку, унеможливлює достовірність замірів через вібрацію та похибку приладу, а стаття 40 Закону України «Про Національну поліцію» передбачає лише стаціонарне розміщення технічних засобів фото- та відеофіксації, тому використання TruCam «з рук» суперечить закону. Також, апелянт наголошує, що технічна інструкція виробника, методичні рекомендації та лист ДП «Укрметтестстандарт», на які послався суд, не є нормативно-правовими актами та не можуть розширювати повноваження поліції, посилається на практику апеляційних судів щодо неправомірності такого способу фіксації, зазначає про відсутність належних доказів проходження приладом щорічної повірки з урахуванням міжповірочного інтервалу один рік, а відтак ставить під сумнів справність приладу та допустимість отриманих за його допомогою даних як доказів, а також вказує, що контроль швидкості здійснювався у місці, не обладнаному дорожнім знаком 5.70 «Фото-, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху», при цьому суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеним доводам та фактично залишив їх без розгляду, що, на думку апелянта, свідчить про необґрунтованість оскаржуваного рішення.

Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року, ці Правила встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

Згідно з пунктом 1.3 Правил дорожнього руху України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Відповідно до пункту 1.9 Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з пунктом 12.4 Правил дорожнього руху України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Пунктом 5.49 Правил дорожнього руху визначено вимоги до дорожнього знака «Початок населеного пункту», в межах якого діють правила руху, встановлені для населених пунктів.

Відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину тягне за собою накладення штрафу.

Згідно зі статтею 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення органи Національної поліції розглядають справи про порушення правил дорожнього руху, а від імені органів Національної поліції такі справи мають право розглядати працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання.

Відповідно до частин другої, третьої та четвертої статті 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення протокол про адміністративне правопорушення не складається у разі вчинення правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, а у передбачених законом випадках уповноваженою посадовою особою на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення.

Статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і відеозапису.

Згідно зі статтею 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) оцінює докази за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи.

Відповідно до статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення; технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких, зокрема, застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.

Згідно зі статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, а також технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень.

При цьому, згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи.

Як роз`яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови має відповідати вимогам статей 283, 284 КУпАП. У ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів чи доводів особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Як вже було встановлено вище, постановою серії ЕНА №2804779 від 11 серпня 2024 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП за перевищення встановленого обмеження швидкості руху в населеному пункті.

Відповідно до змісту вказаної постанови, 01 серпня 2024 року о 10 годині 24 хвилини в селі Пирогівці водій транспортного засобу Mitsubishi Galant, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 73 км/год при допустимій швидкості 50 км/год, вимірювання проводилося приладом TruCam ТС008383, чим порушено пункт 12.4 Правил дорожнього руху.

Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи містять докази вчинення позивачем передбаченого приписами Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративного правопорушення, зокрема факт руху автомобіля позивача зі швидкістю 73 км/год, що підтверджується фотознімком, здійсненим за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam №ТС008383, а також іншими матеріалами адміністративної справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав стверджувати про те, що факт перевищення позивачем максимально допустимої швидкості руху у межах населеного пункту підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Доводи апелянта про неможливість використання приладу TruCam у ручному режимі є безпідставними, з огляду на наступне.

Апелянт вказує, що службова особа поліції здійснювала вимірювання швидкості, утримуючи прилад безпосередньо в руках та перебуваючи у русі, що, на його думку, впливало на об`єктивність та правильність проведених замірів.

Проте, колегія суддів зазначає, що статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» не встановлено обмежень щодо використання лазерного вимірювача швидкості TruCam у ручному режимі.

Сам по собі факт утримання приладу поліцейським у руках не свідчить про недопустимість або недостовірність отриманих результатів вимірювання.

Крім того, як вірно встановив суд першої інстанції, лазерний вимірювач швидкості TruCam є засобом вимірювальної техніки, конструктивні особливості якого допускають його використання як у стаціонарному, так і у ручному режимі.

Посилання апелянта на технічну похибку приладу та можливий вплив вібрації руки колегія суддів оцінює критично, оскільки зазначені доводи мають характер припущень та не підтверджені належними і допустимими доказами.

Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта щодо відсутності належної повірки приладу TruCam, оскільки матеріали справи містять документи, які підтверджують проходження вказаним приладом метрологічного контролю і його придатність до використання (а.с.16-24). Отже, доводи апелянта у цій частині є безпідставними.

При цьому самі лише припущення апелянта про можливу несправність приладу, без надання доказів фактичної технічної несправності конкретного вимірювача, не спростовують належності отриманих за його допомогою доказів.

Не беруться колегією суддів до уваги і доводи апелянта про незаконність фіксації адміністративного правопорушення у зв`язку із відсутністю дорожнього знака 5.70 «Фото-, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху».

Апелянт посилається на те, що контроль швидкості руху транспортних засобів здійснювався у місці, яке не було облаштоване відповідним знаком про здійснення відеофіксації, а відтак, на його думку, відповідачем порушено процедуру фіксації правопорушення.

Однак, колегія суддів зазначає, що відсутність дорожнього знака 5.70 сама по собі не спростовує факту вчинення адміністративного правопорушення та не може бути безумовною підставою для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Дорожній знак 5.70 має інформаційний характер та спрямований на інформування учасників дорожнього руху про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних засобів, однак відсутність такого знака не звільняє водія від обов`язку дотримуватись встановлених Правил дорожнього руху та не спростовує належність інших доказів, що підтверджують факт правопорушення.

Колегія суддів також враховує, що сама по собі відсутність у постанові відомостей щодо наявності дорожнього знака 5.70 не свідчить про недоведеність факту перевищення швидкості руху.

Щодо посилань апелянта на судову практику апеляційних судів, зокрема постанови Шостого апеляційного адміністративного суду, Восьмого апеляційного адміністративного суду та Другого апеляційного адміністративного суду, то колегія суддів зазначає, що правова оцінка у кожній справі надається судом з урахуванням конкретних фактичних обставин та наявних у матеріалах справи доказів.

При цьому, наведені апелянтом судові рішення не свідчать про автоматичну неправильність висновків суду першої інстанції у даній справі, оскільки ухвалені за інших фактичних обставин та на підставі іншої сукупності доказів.

Більше того, колегія суддів до уваги не приймає постанови апеляційних судів і через те, що відповідно до норм КАС України, зокрема ст. 7, рішення судів першої та апеляційної інстанцій та наведені в них правові висновки не є джерелами права та не є обов`язковими для врахування судами при вирішенні інших спорів.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем доведено правомірність винесення спірної постанови про накладення адміністративного стягнення.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції вже надав належну правову оцінку, та до незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції, однак не містять належних та допустимих доказів, які б спростовували встановлені судом обставини справи.

Отже, з огляду на наявні у матеріалах справи докази, що підтверджують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та відсутність належних доказів, наданих позивачем на спростування цього факту, колегія суддів вважає, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №2804779 від 11 серпня 2024 року, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в сумі 340 грн. за частиною першою статті 122 КУпАП, є правомірною, а підстави для її скасування відсутні.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності на необґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22.04.2025 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.