Постанова від 02 липня 2026 р. у справі №520/17823/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2026 р. Справа № 520/17823/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026, головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В., м. Харків, по справі № 520/17823/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (далі – відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення за №203950003610 від 11.06.2025р. Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про відмову у призначені пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області повторно розглянути заяву від 03.06.2025р. ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням та взяти до роботи архівних довідок: архівна довідка від 29.05.2025 за №С-26 про період роботи с 06.1981 - 09.1994рр. ОСОБА_1 , видана КП «Міський архів», три архівні довідки від 06.03.2025р. за № с-26, видані КП «Міський архів» про відомості нарахування заробітної плати за період 06.1981 - 09.1994рр. ОСОБА_1 .

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення за №203950003610 від 11.06.2025р. Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про відмову у призначені пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області повторно розглянути заяву від 03.06.2025р. ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням та взяти до роботи три архівні довідки від 06.03.2025р. за № с-26, видані КП «Міський архів» про відомості нарахування заробітної плати за період 06.1981 - 09.1994рр. ОСОБА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення постановлене при неправильному застосуванні норм матеріального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 р. по справі № 520/17823/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення №203950003610 від 11.06.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Відповідач зазначає, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 10.06.1981 по 15.09.1994 в Дергачевському філіалі Харківського п.о. з-д ім. Малишева, згідно довідки ВК з упорядкування документів установ, організацій і підприємств «Архівіст» від 06.11.2014 №С-214, оскільки відсутня дата звільнення з роботи та підстави звільнення з роботи. Трудова книжка взагалі не надавалася. Довідки ВК КП «Міський архів» від 06.03.2025 №С-26 про заробітну плату не взято до роботи, оскільки факт роботи потребує перевірки. Отже, управлінням правомірно не зарахований до страхового стажу вказаний період, адже відсутні правові підстави.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача не скористався.

На підставі положень п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 03.06.2025р. звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з заявою про призначення пенсії за віком.

Заява позивача була розглянута ГУ Пенсійного фонду в Донецькій області з урахуванням принципу екстериторіальності, відповідно до Постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 №339/35961.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11.06.2025р. №203950003610 було відмовлено ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; роз`яснено, що до страхового стажу роботи не зараховано період роботи з 10.06.1981р. по 15.09.1994р. в "Дергачевському філіалі Харківського п.о. з-д ім. Малишева", згідно довідки від 06.11.2024р. С-214 наданою ВК з упорядкування документів установ, організацій і підприємств, оскільки відсутня дата звільнення з роботи та підстави звільнення з роботи, трудова книжка не надавалася. Довідки про заробітну плату від 06.03.2025р. №С-26 надані ВК КЛ "Міський архів" не взято до роботи, оскільки факт роботи потребує перевірки.

Позивач, не погодившись із не зарахуванням до її страхового стажу спірних періодів роботи, звернувся до суду з позовом в цій справі.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення є протиправним, у зв`язку з чим, підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

У ч.1, ч.2 ст.46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

В свою чергу, положеннями ст.6 КАС України врегульовано, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, а також регулювання порядку формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначені Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV (далі- Закон № 1058).

Відповідно до ст.1 Закону № 1058-ІУ страховий стаж - це період, протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом, і за який сплачено страхові внески.

Згідно із частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону № 1058-IV).

Згідно з ч. 3, ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-ІV, страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

До набрання чинності Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" питання пенсійного забезпечення, у тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (надалі - Закон №1788-XII).

Відповідно до частини першої статті 56 Закону №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"(далі по тексту - Порядок №22-1).

Відповідно до абз. 1 пп. 2 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 за № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року за №637 (далі Порядок № 637).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі персоніфікований облік), є трудова книжка.

Згідно з п. 2 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Крім того, відповідно до абз. 2 підп. 3 п. 2.1 Порядку № 22-1 за бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.

Пунктом 2.10 Порядку № 22-1 передбачено, що довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами. У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми. Установлення заробітку для обчислення пенсії на підставі показань свідків не допускається. Виписка зі штатного розпису про посадовий оклад, профспілкові квитки, квитки партій та рухів, громадських об`єднань не є документами, що засвідчують фактичний заробіток для обчислення розміру пенсії.

З аналізу вказаних норм, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Спірним у даній справі є наявність страхового стажу ОСОБА_1 в частині періоду роботи з 10.06.1981 по 15.09.1994 в Дергачівському філіалі Харківського п.о. завод ім. Малишева.

Так, з матеріалів справи встановлено, що разом із заявою про призначення пенсії за віком позивачем надано до пенсійного органу архівні довідки від 06.03.2025р. за №С-26 про нарахування заробітної плати, що видані КП «Міський архів», архівна довідка від 06.11.2014 р. №С-214, що видана Виробничим кооперативом з упорядкування документів установ, організацій і підприємств «Архівіст».

Так, згідно з архівною довідкою від 06.11.2014р. №С-214, що видана Виробничим кооперативом з упорядкування документів установ, організацій і підприємств «Архівіст», наявні відомості про період роботи позивача з 10 червня 1981 року по грудень 1994 року на "Дергачевському філіалі Харківського п.о. з-д ім. Малишева" (а.с. 14).

Тобто, заробітна плата (дохід) позивача, отримана на Дергачевському філіалі Харківського п.о. з-д ім. Малишева за період страхового стажу до 1 липня 2000 року може бути врахована для обчислення пенсії лише за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами.

Відповідно до архівних довідок від 06.03.2025р. за №С-26 про нарахування заробітної плати, що видані КП «Міський архів», наявні відомості про отриману позивачем заробітну плату за період роботи з червня 1981 року по грудень 1986 рік, з січня 1987 року по грудень 1992 рік та з січня 1993 року по вересень 1994 рік на Дергачевському філіалі Харківського п.о. з-д ім. Малишева (а.с. 11-13).

Видані уповноваженими архівними установами архівні довідки, містять усі необхідні реквізити, відомості про заробітну плату позивача за відповідні періоди та посилання на первинні документи на підставі яких вони видані.

Проте, відповідачем, відмовивши у призначення пенсії, зазначено, що факт роботи визначений у вказаних довідках потребує перевірки.

Так, у відповідності до ч.3 ст. 44 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Тобто, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.

Матеріали справи не містять доказів реалізації відповідачем свого права щодо направлення відповідних запитів до архівної установи з метою перевірки обґрунтованості видачі довідок про заробітну плату та достовірності наявних в них відомостей.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що відповідно до вимог частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом норм частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що під час розгляду справи пенсійним органом жодним чином не доведено факту сумнівності відомостей, зазначених у спірних довідках, та необхідність здійснення їх перевірки щодо відповідності первинним документам, а відтак, відсутність такої перевірки не повинна обмежувати право позивача на належне пенсійне забезпечення.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено належним чином правомірності своїх дій у спірних відносинах, колегія суддів зазначає про обґрунтованість рішення суду першої інстанції визнання протиправним та скасування рішення за №203950003610 від 11.06.2025р. Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про відмову у призначені пенсії за віком ОСОБА_1 та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області повторно розглянути заяву від 03.06.2025р. ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням та взяти до роботи три архівні довідки від 06.03.2025р. за № с-26, видані КП «Міський архів» про відомості нарахування заробітної плати за період 06.1981 - 09.1994рр. ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2025 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 по справі № 520/17823/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко

Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова