Постанова від 02 липня 2026 р. у справі №520/4568/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2026 р. Справа № 520/4568/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Горшкова О.О.) від 04.06.2026 по справі № 520/4568/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ в Харківській області, пенсійний орган), в якому просить суд:

визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Харківській області щодо нарахування та виплати щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, встановленого на рівні прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щомісячно з урахуванням раніше виплачених коштів з 01.01.2026;

зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області провести перерахунок та виплату щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.202.1991 № 796-ХІІ, у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996 № 230/96-ВР, в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, встановленого на рівні прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щомісячно з урахуванням раніше виплачених коштів з 01.01.2026.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2026 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 01.01.2026 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.01.2026 додаткової пенсії за шкоду, завдану здоров`ю, відповідно до статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції Закону України від 06.06.1996 № 230/96-ВР) у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що Рішенням Конституційного Суду України від 03.04.2024 за № 4-р(І)/2024 визнано такою, що не відповідає Конституції України, частина 3 статті 54 Закону № 796 (із змінами) та яка втрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 за № 64/2022 зі змінами. Вказує, що оскільки 29.06.2021 на виконання Рішення КСУ № 1 Верховною Радою України протягом трьох місяців з дня ухвалення Рішення КСУ № 1 здійснено нормативне регулювання статті 54 Закону № 796 у редакції Закону № 76, а саме: викладено її у новій редакції згідно із Законом № 1584; оскільки згідно із Рішенням КСУ № 4 стаття 54 Закону № 796 у редакції Закону № 1584 на даний час є чинною, правових підстав для здійснення позивачу з 07.07.2021 перерахунку пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до ч.4 ст.54 Закону № 796 у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону № 796» від 06.06.1996 за № 230/96-ВР - немає. Звертає увагу, що статтею 50 Закону № 796 (у редакції від 19.12.1991) передбачено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, зокрема, особам із інвалідністю 2 групи - 75% мінімальної пенсії за віком. У подальшому цю норму було змінено: згідно зі ст. 50 Закону № 796 (у редакції від 01.01.2015 із змінами, внесеними Законом №76) особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Зауважує, що зтус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції Закону України від 06.06.1996 № 230/96-ВР) у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області та отримує пенсію як особа з інвалідністю 2 групи захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що не заперечується сторонами.

12.01.2026 позивач звернувся до ГУ ПФУ із заявою, в якій просив провести перерахунок пенсії та забезпечити йому виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону № 230/96-ВР в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком встановленого на рівні прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на момент нарахування пенсії з 07 липня 2021 року.

Листом від 09.02.2026 № 8137-2949/Г-038-2000/26 відповідач відмовив позивачу в проведенні перерахунку пенсії, пославшись, що згідно з пунктом 13 постанов Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 за №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до Закону № 796 особам, що належать до категорії 1 з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зокрема, особам з інвалідністю 2 групи виплачується у розмірі 379,60 грн.

Не погоджуючись з вказаним позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з протиправності ГУ ПФУ в Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 01.01.2026 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком та зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.01.2026 додаткової пенсії за шкоду, завдану здоров`ю, відповідно до статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції Закону України від 06.06.1996 № 230/96-ВР) у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на таке.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначено розд. VIII Закону України від 28.02.1991№ 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон України № 796-XII).

Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону України № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Після 01.01.2015 додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до категорії 4, не встановлюється.

Питання нарахування додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю осіб, які віднесені до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовано положеннями статті 50 Закону України № 796-XII.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди вищезазначеним особам пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України № 1788-XII.

Так, відповідно до статті 50 Закону України № 796-XII у редакції Закону України № 230/96-ВР особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах:

інвалідам I групи – 100 процентів мінімальної пенсії за віком;

інвалідам II групи – 75 процентів мінімальної пенсії за віком;

інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу – 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

01.01.2008 набрав чинності Закон України від 28.12.2007 № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (Закон № 107-VI), яким, серед іншого, було внесено зміни до Закону України № 796-XII та викладено статтю 50 Закону України № 796-XII в такій редакції:

«Особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах:

інвалідам I групи – 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

інвалідам II групи – 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу – 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами».

Конституційний Суд України рішенням від 22.05.2008 № 10-рп/2008 визнав неконституційними положення Закону України № 107-VI, зокрема, в частині внесення змін до статті 50 Закону України № 796-XII, мотивуючи таке рішення тим, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

28.12.2014 Верховною Радою України прийнято Закон України № 76-VIII, яким статтю 50 Закону України № 796-XII викладено у такій редакції:

«Особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».

Пунктом 13 Порядку № 1210 передбачено, що щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до Закону України № 796-XII виплачується у таких розмірах:

1) особам, що належать до категорії 1:

з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС:

особам з інвалідністю I групи – 474.5 гривні;

особам з інвалідністю II групи – 379.6 гривні;

особам з інвалідністю III групи – 284.7 гривні;

для інших осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою:

особам з інвалідністю I групи – 341.64 гривні;

особам з інвалідністю II групи – 227.76 гривні;

особам з інвалідністю III групи – 170.82 гривні.

Отже, змінивши Законом України № 76-VIII законодавче регулювання розмірів додаткових пенсій за шкоду заподіяну здоров`ю, Верховна Рада України скасувала соціальні гарантії, передбачені статтею 50 Закону України № 796-XII у редакції Закону України № 230/96-ВР.

При цьому, законодавець вже не вперше допускає обмеження права на соціальне забезпечення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на що неодноразово звертав увагу Конституційний Суд України, зокрема, в рішенні від 03.04.2024 у справі № 4-р(І)/2024, яким було визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України № 796-ХІІ в редакції Закону України від 29.06.2021 № 1584-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб».

За цим, внесені Законом України № 76-VIII зміни до ст.50 Закону України № 796-XII є такими, що порушують право на належний рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема, у постанові від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24, ухваленій у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

Отже, враховуючи необхідність застосування до правовідносин, пов`язаних з нарахуванням та виплатою пенсії особам з інвалідністю, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, норми статті 54 Закону України № 796-XII у редакції Закону України № 230/96-ВР, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачена ст.50 Закону України № 796-XII, за своєю суттю є додатковою соціальною гарантією для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та становить невід`ємну складову позитивного обов`язку держави забезпечити особам з інвалідністю з числа таких постраждалих посилений соціальний захист, у зв`язку з чим як при застосуванні ст. 54 Закону України № 796-XII для визначення основного розміру пенсії, так і при застосуванні ст.50 цього ж Закону для визначення розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, йдеться про соціальні гарантії, закріплені одним і тим самим законом для тієї ж категорії громадян, тому підхід до тлумачення та застосування зазначених норм має бути єдиним.

На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що до правовідносин, пов`язаних з визначенням розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, норми ст. 50 Закону України № 796-ХІІ мають застосовуватись в редакції Закону України № 230/96-ВР.

Аналогічна правова позиції сформована Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 04.11.2025 у справі № 580/5022/24, в якій також викладені наступні висновки:

1) додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачена ст. 50 Закону України № 796-XII, за своєю суттю є додатковою соціальною гарантією для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та становить невід`ємну складову позитивного обов`язку держави забезпечити особам з інвалідністю з числа таких постраждалих посилений соціальний захист, у зв`язку з чим обмеження такого права є неприпустимим;

2) додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю особам з інвалідністю, які належать до потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, має нараховуватися та виплачуватися в порядку та розмірах, визначених ст. 50 Закону України № 796-XII в редакції Закону України № 230/96-ВР.

Застосовуючи до спірних правовідносин правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24, а також висновки судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладені в постанові від 04.11.2025 у справі № 580/5022/24, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач як потерпілий внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1, який є особою з інвалідністю, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з Чорнобильською катастрофою, має право на додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю у відсотковому значенні розміру мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 50 Закону України № 796-XII в редакції Закону України № 230/96-ВР.

Щодо дискреційних повноважень, колегія суддів зазначає таке.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право глави держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуду рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності не безпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

За унормуванням п. 7 ч. 2 ст. 245 КАС України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України.

За приписами ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 01.01.2026 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком та зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.01.2026 додаткової пенсії за шкоду, завдану здоров`ю, відповідно до статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції Закону України від 06.06.1996 № 230/96-ВР) у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

Переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2026 по справі № 520/4568/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло