Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №520/5083/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: звільнення з публічної служби, з них

Дата: 01 липня 2026 р.

Справа: №520/5083/24

Суддя: Макаренко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 р. Справа № 520/5083/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Тітов О.М., м. Харків, по справі № 520/5083/24

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошового забезпечення військовослужбовця за період з 24.02.2022 року по 12.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 24.02.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з у рахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 року по 12.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо невидачі ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , довідки про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 12.05.2023 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 видати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 12.05.2023 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , компенсацію за неотримане речове майно за період з 24.02.2022 року по 12.05.2023 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2023 рік;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки, виплата якої передбачена пунктами 1, 7, 9 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, виплата якої передбачена пунктами 1, 7, 9 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2022-2023 роки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 12.05.2023 рік;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , одноразову грошову допомогу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією»;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000 гривень за період перебування на стаціонарному лікуванні за червень 2022 року та серпень 2022 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядовою і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000 гривень за період перебування на стаціонарному лікуванні за червень 2022 року та серпень 2022 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 12.05.2023 року по 15.12.2023 рік;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 12.05.2023 року по 15.12.2023 рік у сумі 204 032 (двісті чотири тисячі тридцять дві) грн. 08 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно не здійснено належних розрахунків при звільнені з військової служби.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 р. адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 24.02.2022 року по 12.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 24.02.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з у рахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 року по 12.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невидачі ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 12.05.2023 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 12.05.2023 року.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за не отримане речове майно, що належало до видачі станом на 12.05.2023 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно за період з 24.02.2022 року по 12.05.2023 року.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2023 рік.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки, виплата якої передбачена пунктами 1, 7, 9 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260;

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, виплата якої передбачена пунктами 1, 7, 9 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , додаткову винагороду у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини згідно постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в розмірі збільшеної до 100 000 гривень винагороди за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я у період з 02.07.2022 до 22.07.2022, пропорційною в розрахунку на місяць, з урахуванням вже виплачених сум.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини згідно постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в розмірі збільшеної до 100 000 гривень винагороди за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я у період з 02.07.2022 до 22.07.2022, пропорційною в розрахунку на місяць, з урахуванням вже виплачених сум.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням обмежень статті 117 КЗпП України.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням обмежень статті 117 КЗпП України, у сумі 159 656 грн (сто п`ятдесят дев`ять тисяч шістсот п`ятдесят шість гривень) 80 коп.

В частині інших позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, невірно застосовано норми матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 скасувати в частині задоволених позовних вимог, а саме:

зобов`язання нарахувати та виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2023 рік;

зобов`язання нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, виплата якої передбачена пунктами 17, 9 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260;

зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію за неотримане речове майно за період з 24.02.2022 року по 12.05.2023 року;

зобов`язання видати довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 12.05.2023 року.

зобов`язання нарахувати та виплатити додаткову винагороду у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом) пов`язаним із захистом Батьківщини згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в розмірі збільшеної до 100 000 гривень винагороди за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я у період з 02.07.2022 до 22.07.2022 пропорційною в розрахунку на місяць, з урахуванням вже виплачених сум; зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час

затримки розрахунку при звільненні, урахуванням обмежень статті 117 КЗпП України, у сумі 159 656 грн 80 коп.

та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач зазначив, що суд першої інстанції не врахував, що грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік була виплачена позивачу 31.05.2022 року (що і відображено у виписці за банківської карти), а за 2023 рік не була виплачена у зв`язку зі звільненням 12.05.2023 з військової служби. Судом першої інстанції було застосовано Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, який поширює свою дію на військовослужбовців Збройних Сил України та не застосовується до військовослужбовців Національної гвардії України. Висновки суду про можливість виплати матеріальної допомоги після звільнення побудовані на положеннях Порядку №260 в той час, як Наказ №200 таких положень не містить.

Вказав, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується виключно на підставі рапорту військовослужбовця та виключно під час проходження ним військової служби. Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не є обов`язковою та не виплачується 100% особового складу. Можливість виплати та конкретний розмір встановлюється у кожному конкретному випадку за наявності відповідних підстав. У разі неотримання матеріальної допомоги під час служби у році звільнення та подальшого звільнення зі служби виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не може бути здійснена, оскільки така особа вже не проходить військову службу.

Щодо компенсації за неотримане речове майно та видачі довідки зазначив, що суд застосував нормативно-правовий акт, який не підлягає застосуванню оскільки не поширює свою дію на військовослужбовців Національної гвардії України, а саме: Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовці Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016.

Вказав, що правова підстава для отримання військовослужбовцем компенсації за неотримане речове майна визначається постановою КМУ №178. З посиланням на пункт 3 Порядку, затвердженого постановою КМУ №178, зазначив, що передумовою для грошової компенсації є момент виникнення права на отримання предметів речового майна. Водночас, пунктом 8 розділу V Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом МВС України 07.06.2017 № 475, передбачено, що у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, неотримані за період проходження служби, не видаються. Отже, оскільки неотримані предмети речового майна військовослужбовцям за призовом під час мобілізації (мобілізованим) не видаються при звільненні, то і відповідно право на отримання грошової компенсації за неотримані предмети речового майна у таких військовослужбовців не виникає.

Стосовно видачі довідки про вартість неотриманого речового майна зазначив, що оскільки позивач не набув права на отримання відповідної компенсації, то і видача довідки є також неможливою.

Вказав, що звертаючись до суду з позовом позивач зазначив, що йому протиправно не нараховувалася додаткова винагорода у розмірі до 100 000 грн. згідно постанови КМУ №168 від 28.02.2022 р. в періоди проходження лікування за червень та серпень 2022 року. Отже, позивачем було визначено предмет позову саме за червень та серпень 2022 року, а липень 2022 року не входив до предмета позову. Однак, суд першої інстанції фактично вийшов за межі позовних вимог, не навівши жодного обґрунтування.

Також зазначив, що позивач був звільнений з військової служби 12.05.2023, і безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум, а спір про належні позивачеві суми при звільненні виник більше ніж через 9 місяців після звільнення, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку.

Також вказав на недотримання позивачем строків звернення до суду.

Позивач відзив на апеляційну скаргу відповідача суду не надав.

На підставі положень п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації з 24.02.2022 у в/ч НОМЕР_1 (Наказ №37).

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) №152 від 12.05.2023 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Також наказано виплатити грошову компенсацію за невикористані 25 календарних днів щорічної відпустки за 2022 рік та за невикористані 30 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік. Допомога на оздоровлення за 2023 рік не виплачувалась. Допомога для вирішення соціально-побутових питань не виплачувалась. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», розпорядження Головного управління Національної гвардії України від 10.02.2023 № Р-16 «Про грошове забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України» виплатити премію за період з 01 по 12 травня в розмірі 750% від посадового окладу пропорційно прослуженого часу.

Позивач вважаючи, що відповідачем неналежним чином проведено розрахунки під час звільнення та не включено до переліку виплат всіх складових, на які позивач має право, вважаючи свої права та законні інтереси порушеними звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з висновку про наявність правових підстав для їх задоволення.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується. Отже, в межах розгляду цієї справи судом надається правова оцінка висновкам суду в частині задоволення позовних вимог.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2023 рік, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п?ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до п. 1 ст. 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років – 35 календарних днів; від 15 до 20 років – 40 календарних днів; понад 20 календарних років – 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.03.2018 № 200 (далі – Інструкція № 200) визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України (далі – військовослужбовці), які обіймають посади в Головному управлінні Національної гвардії України, територіальних управліннях, з`єднаннях, військових частинах (підрозділах), вищих військових навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, закладах охорони здоров`я та установах Національної гвардії України (далі – військові частини).

Згідно з п. 1, 2 розділу XІX Інструкції №200 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) (у тому числі слухачам, ад`юнктам і курсантам вищих військових навчальних закладів Національної гвардії України із числа військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом), які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям за їх рапортом за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командирові (начальнику) – на підставі наказу командира (начальника) вищого рівня із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям, які вибувають у щорічну основну відпустку повної тривалості або другу її частину (у тому числі у дозволених випадках за невикористану відпустку за минулий рік), якщо військовослужбовці раніше не скористалися правом на отримання цієї допомоги.

Аналіз наведених вище положень дає підстави зробити висновок, що грошова допомога для оздоровлення виплачується військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які набули таке право.

Водночас, пунктом 2 розділу XІX Інструкції № 200 обумовлено, що грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у випадку:

вибуття у щорічну основну відпустку повної тривалості;

вибуття у другу частину такої відпустки (у тому числі за минулий рік);

або подання рапорту про надання грошової допомоги на оздоровлення без фактичного вибуття у відпустку – протягом поточного року – на підставі наказу командира військової частини.

Таким чином, реалізація права на отримання грошової допомоги на оздоровлення потребує вчинення активних дій з боку військовослужбовця – вибуття у відпустку чи подання рапорту про надання грошової допомоги на оздоровлення протягом відповідного календарного року, у якому особа має право на щорічну відпустку.

Як установлено з матеріалів справи, зокрема згідно з копією витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 12.05.2023 №152, солдата ОСОБА_1 , який проходив військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення 12 травня 2023 року. У вказаному витязі з наказу зазначено, що допомога на оздоровлення за 2023 рік не виплачувалась.

Водночас матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач звертався під час проходження служби з відповідним рапортом щодо отримання грошової на оздоровлення за 2023 рік або вибував у щорічну основну відпустку повної тривалості або другу її частину.

На вимогу колегії суддів відповідачем 22.06.2026 р. надано пояснення, що рапорти про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік у 2023 році від позивача за час служби не надходили, звернення щодо виплати вказаної допомоги подані позивачем після звільнення зі служби.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не було допущено бездіяльності щодо ненарахування та невиплати допомоги на оздоровлення.

Крім того, наявною в матеріалах справи копією довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 від 13.12.2023 № 728 підтверджується, що грошова допомога для оздоровлення у розмірі 13197,97 грн була нарахована і виплачена позивачу в травні 2022 р.

Отже, доводи позовної заяви щодо протиправної бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2023 рік;

Суд першої інстанції означеного не врахував, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача стосовно ненарахування та невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки та зобов`язання нарахувати і виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 1-2 розділу ХХ Інструкції № 200 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за рішенням командира військової частини надається в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі військової частини, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, на яке військовослужбовець має право згідно із чинним законодавством України на день звернення.

Розмір матеріальної допомоги визначається комісією на підставі інформації, наданої фінансовим відділенням (службою) військової частини про затверджений фонд грошового забезпечення та можливість проведення виплати. Склад комісії затверджується наказом командира військової частини.

Матеріальна допомога надається на підставі рапорту в кожному конкретному випадку.

Рішення комісії оформлюється протоколом, який затверджується командиром військової частини, і разом з рапортами військовослужбовців передається до фінансового підрозділу для виплати матеріальної допомоги.

Матеріальна допомога військовослужбовцям надається за місцем штатної служби.

Суд зазначає, що згідно з копією довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 від 13.12.2023 №728 підтверджується, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 13197,97 грн. була нарахована і виплачена позивачу у червні 2022 р.

Крім того, аналіз положень п. 2 розділу ХХ Інструкції №200 свідчить про те, що матеріальна допомога надається на підставі рапорту в кожному конкретному випадку. Натомість матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач звертався з відповідним рапортом про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік.

На вимогу колегії суддів відповідачем 22.06.2026 р. надано пояснення, що рапорти про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у 2023 році від позивача за час служби не надходили, звернення щодо виплати вказаної допомоги подані позивачем після звільнення зі служби.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не було допущено бездіяльності щодо ненарахування та невиплати допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів також, ураховуючи наведене вище правове регулювання порядку та умов виплати грошового забезпечення Національної гвардії України, вважає помилковим посилання суду першої інстанції на Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині зобов`язання нарахувати і виплатити компенсацію за неотримане речове майно за період з 24.02.2022 року по 12.05.2023 року та зобов`язання видати довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 12.05.2023 року, суд зазначає таке.

Згідно з абз. 2 п. 1 ст. 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв?язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв?язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі – Порядок № 178).

Порядок № 178 визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі – військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі – грошова компенсація).

Пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Згідно з пунктами 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Тобто, з аналізу вказаних норм вбачається, що право на компенсацію вартості за неотримане речове майно визначається саме Законом, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.06.2017 № 475 затверджена Інструкція з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період (далі – Інструкція № 475) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Інструкція № 475 визначає завдання, організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах (підрозділах), вищих військових навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, закладах охорони здоров`я та установах Національної гвардії України (далі – військові частини), курсантів, військовозобов`язаних, призваних на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори, резервістів, військовослужбовців, призваних під час мобілізації, на особливий період (далі – військовослужбовці) та працівників.

Відповідно до п. 15 глави 1 розділу III Інструкції № 475 військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (далі – грошова компенсація) в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».

Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби.

Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

Згідно з п. 13 глави 3 розділу VІ Інструкції № 475 для виплати грошової компенсації речовою службою військової частини видається довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, яка складається у трьох примірниках:

перший – залишається в речовій службі;

другий – передається до бухгалтерської служби;

третій – передається особі, що звільняється, або одному з членів сім`ї чи утриманцям загиблого (померлого).

Розділом V Інструкції № 475 визначено особливості забезпечення речовим майном в особливий період. Зокрема, п. 8 передбачено, що під час звільнення з військової служби в особливий період у запас або відставку військовослужбовці вибувають з тим речовим майном, яким вони користувалися. Речі, які ними не були отримані з будь-яких причин за період служби, під час звільнення не видаються.

Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі – Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 200/1873/19-а зазначив, що чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Отже, військовослужбовці, обтяжені під час проходження військової служби власними витратами на придбання речового майна, мають правомірні очікування на отримання його грошової компенсації.

Водночас, пунктом 8 розділу V Інструкції №475 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що під час звільнення з військової служби в особливий період у запас або відставку військовослужбовці вибувають з тим речовим майном, яким вони користувалися. Речі, які ними не були отримані з будь-яких причин за період служби, під час звільнення не видаються.

Аналіз змісту вказаних положень свідчить про те, що вказана вище норма спрямована саме на збереження в наявності у військової частини предметів речового майна для передачі їх за потреби новопризначеним військовослужбовцям і жодним чином не обмежує право військовослужбовця на отримання компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі, яке встановлено статтею 9-1 Закону № 2011-XII.

До того ж варто зауважити, що визначення порядку виплати компенсації за неотримане речове майно, яке покладено Законом на Кабінет Міністрів України, ніяким чином не дає право Кабінету Міністрів України обмежувати право військовослужбовця на компенсацію за неотримане речове майно, яке прямо визначено Законом.

З викладеного висновується, що пункт 8 розділу V Інструкції № 475 не може бути підставою для відмови у виплаті позивачу грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.06.2025 по справі № 560/4729/24.

Враховуючи вказане, колегія суддів вважає, що позивач має право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Таким чином, суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зобов`язання відповідача сформувати та видати довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 12.05.2023 року та здійснити нарахування і виплату позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно.

Разом з тим, судом першої інстанції було помилково застосовано положення Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 року, оскільки ця Інструкція визначає завдання, організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі – військові частини), курсантів, військовозобов`язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, військовослужбовців призваних по мобілізації, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори (далі – військовослужбовці).

Таким чином, судове рішення в цій частині підлягає зміні, шляхом виключення з мотивувальної частини посилання на вказану Інструкцію.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання нарахувати і виплатити додаткову винагороду у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в розмірі збільшеної до 100 000 гривень винагороди за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров?я у період з 02.07.2022 до 22.07.2022, пропорційною в розрахунку на місяць, з урахуванням вже виплачених сум, суд зазначає таке.

Як установлено з матеріалів справи, зокрема позовної заяви, позивачем заявлено вимоги:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000 гривень за період перебування на стаціонарному лікуванні за червень 2022 року та серпень 2022 року;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядовою і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000 гривень за період перебування на стаціонарному лікуванні за червень 2022 року та серпень 2022 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 р. визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , додаткову винагороду у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в розмірі збільшеної до 100 000 гривень винагороди за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я у період з 02.07.2022 до 22.07.2022, пропорційною в розрахунку на місяць, з урахуванням вже виплачених сум.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в розмірі збільшеної до 100 000 гривень винагороди за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я у період з 02.07.2022 до 22.07.2022, пропорційною в розрахунку на місяць, з урахуванням вже виплачених сум.

Задовольняючи позовні вимоги у цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача, на підставі норм діючих на момент виникнення спірних правовідносин, виник обов`язок виплатити позивачу додаткову грошову винагороду збільшену до 100 000 гривень винагороди за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я у період з 02.07.2022 до 22.07.2022, пропорційно кількості днів, тому відповідачем допущено протиправну бездіяльність.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, норми процесуального права передбачають розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду. Однак, процесуальний закон допускає можливість виходу суду за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було встановлено, що позивач перебував на лікуванні в закладах охорони здоров`я у період з 02.07.2022 до 22.07.2022 у зв`язку з отриманням вибухової травми.

Відповідачем не надано будь-яких доказів в підтвердження здійснення виплати додаткової винагороди за вказаних період, також в апеляційної скарзі відповідачем не наведено будь-яких доводів в спростування висновків суду про наявність у відповідача обов`язку з виплати додаткової винагороди у вказаний період.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди та про зобов`язання нарахувати і виплатити додаткову винагороду у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в розмірі збільшеної до 100 000 гривень винагороди за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я у період з 02.07.2022 до 22.07.2022, пропорційною в розрахунку на місяць, з урахуванням вже виплачених сум.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до вимог статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній (військовій) службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.

Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Отже, оскільки нормами КАС України не врегульовано питання строків звернення до суду у справах про стягнення належної працівнику заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, колегія суддів вважає застосовними до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України).

За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України (в редакції чинній на час виникнення указаного позивачем періоду нарахувань) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Колегія суддів звертає увагу, що з даним позовом позивач звернувся до адміністративного суду 19.02.2024 р. (одержано судом 26.02.2024), коли частини перша і друга статті 233 КЗпП України були викладені у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, а саме:

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, – у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Із матеріалів справи встановлено, що предметом даного спору є правомірність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення в період з 24.02.2022 року по 12.05.2023.

Спірний період з 24.02.2022 року по 12.05.2023 умовно слід поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» та після цього.

У постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 Верховний Суд дійшов висновку, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів 34 України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

Отже, період з 24.02.2022 до 19.07.2022 регулюється положеннями ст. 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.

Проте період з 19.07.2022 по 12.05.2023 регулюється чинною редакцією ст. 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

Водночас, відповідно до п. 1 гл. XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.06.2023.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 35 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, з 01.07.2023 строк звернення до суду з позовом про виплату заробітної плати регламентується ст. 233 КЗпП України та складає три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.

Таким чином, з урахуванням п. 1 гл. XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України відлік строку звернення до суду з цим позовом розпочався 01.07.2023 та мав би сплинути 30.09.2023.

При цьому, до суду із даним адміністративним позовом щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення, у тому числі за період з 19.07.2022 до 12.05.2023, позивач звернувся 19.02.2024 р. (одержано судом 26.02.2024).

Разом з тим, щодо позовних вимог за спірний період після 19.07.2022 року колегія суддів зазначає, що Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 зазначено, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову у частині вимог за період з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Отже, з урахуванням зазначеної позиції Верховного Суду, вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення із заявленими позовними вимогами, необхідно спершу визначити момент, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Так, відповідно до ст. 110 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Відповідач, посилаючись на пропуск позивачем строку звернення до суду із даним позовом у апеляційній скарзі наводить обґрунтування, згідно з яким позивач повинен був дізнатися про порушення своїх відразу після здійснення йому виплати грошового забезпечення, розмір якого, на його думку, не відповідав належному. Іншими словами спір виник з приводу розміру та видів вже виплаченого грошового забезпечення, тому і строк звернення до суду має рахуватися з моменту проведення такої виплати.

З огляду на це слід вказати, що в матеріалах справи наявна копія наказу № 152 від 12.05.2023 командира Військової частини НОМЕР_1 Національній гвардії України (по стройовій частині). Втім, зазначений наказ не містить відомостей щодо обсягу і характеру виплачених позивачу сум у спірний період.

Довідка про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 № 728, що міститься в матеріалах справи датована 13.12.2023 р.

Колегія суддів також звертає увагу, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) № 31 від 05.02.2024 внесено зміни до пункту 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 12.05.2023 № 152 по стройовій частині, що виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення солдата ОСОБА_1 та доповнено його наступним змістом: «Згідно пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та пункту 5 розділу ХХХІ Наказу МВС України від 15.03.2018 № 200 «Про затвердження інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовця Національної гвардії України та іншим особам» виплатити грошову компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій: 14 календарних днів за 2022 рік, 14 календарних днів за 2023 рік.

Водночас, інші докази повідомлення позивача про суми нарахованих виплат відсутні, відповідачем не надані.

Частинами 1, 3-4 Розділу XXXІІІ Інструкції № 200 встановлено, що зарахування на грошове забезпечення осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу (крім військовослужбовців строкової 38 військової служби) проводиться на основі грошового атестата (додаток 2) та наказу командира військової частини (начальника установи). Військовослужбовцям, звільненим з військової служби з правом на пенсію, грошовий атестат після оформлення надсилається разом з іншими документами до відповідних пенсійних органів для призначення пенсії. Військовослужбовцям, звільненим з військової служби без права на пенсію, грошовий атестат не видається.

Форма грошового атестата встановлена додатком 2 до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам (пункт 1 розділу ХХІIІ).

Ця форма передбачає відображення в атестаті всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини.

Окрім цього, форма грошового атестата передбачає пункт такого змісту: «Правильність даних, зазначених у грошовому атестаті, підтверджую (підпис військовослужбовця)».

Отже, про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення військовослужбовець, який вибуває до нового місця служби, або який звільняється з військової служби, дізнається у день виключення його зі списків особового складу військової частини шляхом засвідчення особистим підписом на грошовому атестаті.

Водночас відповідачем не надано до суду належних доказів у підтвердження видачі позивачу грошового атестату та довідки про нараховані та виплачені розміри грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 12.05.2023 в день виключення зі списків особового складу військової частини, що свідчить про не повідомлення відповідачем належним чином позивача про розмір та складові його грошового забезпечення.

Зважаючи на викладене вище, доводи апеляційної скарги щодо пропущення позивачем без поважних підстав строку звернення до суду є необґрунтованими.

Стосовно доводів апеляційної скарги відповідача, що при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, а тому підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні, суд зазначає таке.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно із ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі № 821/1083/17.

Тобто, настання відповідальності передбаченої статтею 117 КЗпП України пов`язане із наявністю таких юридично значимих обставин, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку, наслідком чого є сплата роботодавцем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача, у якій він посилається на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №825/742/16 та від 28.11.2022 у справі №380/693/20, суд зазначає таке.

У вказаних справах Верховний Суд зазначив, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.

Питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції. Водночас треба зазначити, що після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, яку ухвалено в часі пізніше, ніж постанову від 04.12.2019 у справі №825/742/16, викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні) не піддавалася зміні (відступу).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

З метою забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів Суд також має дотримуватися правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, як таку, що ухвалена пізніше і якою змінені підходи до застосування приписів статей 116, 117 КЗпП України. На такому підході наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 25.04.2024 у справі № 460/49364/22.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині судом відхиляються як необґрунтовані.

Обраховуючи суму відшкодування, суд першої інстанції виходив з того, що розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 867,70 грн, тривалість затримки розрахунку – 184 дні, відповідно сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 159656,80 грн. (867,70 грн (середньоденна заробітна плата позивача) * 184 (кількість днів затримки розрахунку). Сума середнього заробітку була розрахована судом першої інстанції шляхом множення розміру середньоденної заробітної плати позивача (867,70 грн) на кількість днів затримки розрахунку (184 дні) – 159656,80 грн.

Водночас, доводи апеляційної скарги не містять обґрунтування незгоди відповідача із частиною оскаржуваного рішення стосовно обрахунку розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені позивача по день фактичного розрахунку в сумі 159656,80 грн, у зв`язку з чим у даній частині суд апеляційної інстанції не надає оцінку відповідним висновкам суду першої інстанції.

Таким чином, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час перегляду рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції.

Інші доводи та заперечення сторін не спростовують обставини, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з?ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції неповно з?ясовано всі обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям у цій частині нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог та зміни рішення шляхом виключення з його мотивувальної частини посилання на Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 року.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 по справі № 520/5083/24 - скасувати в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки та зобов?язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2023 рік;

визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки, виплата якої передбачена пунктами 1, 7, 9 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, виплата якої передбачена пунктами 1, 7, 9 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260;

Ухвалити в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог – відмовити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 по справі № 520/5083/24 – змінити, виключивши з мотивувальної частини посилання на Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 року.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 по справі № 520/5083/24 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко

Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua