Рішення від 02 липня 2026 р. у справі №620/6056/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2026 року Чернігів Справа № 620/6056/26

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Дубіної М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

27.05.2026 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом (зареєстрований у суді 28.05.2026), у якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку з 11.04.2025 по 11.08.2025 (тобто за 123 дні), відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України);

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку з 11.04.2025 по 11.08.2025 (тобто за 123 дні), відповідно до статті 117 КЗпП України.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що при звільненні зі служби з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з ним відповідачем не було проведено повного розрахунку, який було пізніше проведено на виконання рішень суду, які набрали законної сили, тому у зв`язку із несвоєчасним розрахунком при звільненні, він набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 01.06.2026 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, просить відмовити у їх задоволенні, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні був відсутній спір щодо їх розміру, тому підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Відповідно до витягу з наказу від 14.02.2025 № 46 з позивачем (звільненим відповідно до підпункту «г» пункту три частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з військовой служби на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.01.2025 № 4о/с у запас (у зв`язку з перебуванням на утриманні трьох дітей віком до 18 років)) припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, з 14 лютого 2025 року.

При звільненні з позивачем Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України повного розрахунку проведено не було, зокрема не було нараховане та виплачене за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно, грошове забезпечення з врахуванням щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – постанова № 704), а також не було компенсовано невикористані дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-ХІІ) та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, за 2019-2025 роки включно, що було предметом судової ревізії.

Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 17.06.2025 у справі No620/4345/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2025, зобов`язано відповідача здійснити Позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення з 29.01.2020 по 19.05.2023, в тому числі грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023 роки, відповідно до положень постанови № 704, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.

Крім того, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 року у справі №620/4346/25, яке набрало законної сили, зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, за 2019-2025 роки включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

30.04.2026 року на картковий рахунок позивача надійшла сума 205099,09 грн від Відповідача з коментарем «1003020; 2112; Перерах. ГЗ; зг. рішення Чернігів. окружного адмін. суду No620/4345/25 від 17.06.25 р; без ПДВ».

Також, 30.04.2026 року на картковий рахунок позивача надійшла сума 34106,52 грн від Відповідача з коментарем «1003020; 2112; Перерах. дод. відпустки зг. рішення Чернігів. окружного адмін. суду No620/4346/25 від 08.12.25 р; без ПДВ».

На адресу відповідача було направлено адвокатський запит від 06.05.2026 № 85 з проханням повідомити підставу нарахування позивачу грошових коштів 30.04.2026 року у сумі 205099,09 грн та 34106,52 грн, надати детальний розрахунок нарахування грошових коштів 30.04.2026 року у сумі 205099,09 грн та 34106,52 грн, з зазначенням підстав з посиланням на нормативні документи; якщо вказані грошові кошти є перерахунком грошового забезпечення з врахуванням щорічноі? зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 та виплатою компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, за 2019-2025 роки включно, - нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, відповідно до статті 117 КЗпП України; надати довідку про середньомісячний та середньоденний заробіток позивача на момент звільнення.

Відповідачем у відповідь на запит було надіслано лист від 21.05.2026 № 41/9-К-35-Аз, в якому повідомлено, що отримані позивачем платежі на суму 205099,09 грн та 34106,52 грн є грошовими коштами, перерахованими на виконання рішень суду. Станом на дату підготовки листа рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 у справі №620/4345/25 та від 08.12.2025 у справі №620/4346/25 виконані у повному обсязі (додано копії розрахунку та довідка); оскільки головним розпорядником бюджетних коштів НГУ є її Головне управління, військова частина НОМЕР_1 має можливість розпоряджатись коштами лише після і?х надходження від Головного управління НГУ; після надходження фінансування від головного розпорядника, кошти невідкладно були перераховані на банківський рахунок позивача. Разом з листом було надано довідку про середньоденний заробіток позивача.

Відповідно до довідки, наданої відповідачем середньомісячне грошове забезпечення Позивача становить 25708,60 грн, при цьому середньоденне – 859,14 грн. Період з 15.02.2025 по 30.04.2026 року (від дати, наступної за датою звільнення до дати остаточного розрахунку), на який відповідачем було допущено затримку розрахунку при звільненні, становить 1 рік 02 місяці 16 днів.

При цьому, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 у справі № 620/6836/25 відповідача було зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.02.2025 по 10.04.2025 року, тобто за 58 днів (зазначене рішення на даний час перебуває на розгляді в суді апеляційної інстанції (ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2026 року відкрито апеляційне провадження у справі № 620/6836/25) та не набрало законної сили).

ОСОБА_1 , вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку з 11.04.2025 по 11.08.2025 (тобто за 123 дні), відповідно до статті 117 КЗпП України, звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Закон № 2011-XII відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону № 2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у своїй постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Разом з тим, такі питання врегульовані КЗпП України.

Так, статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В той же час, згідно із статею 117 КЗпП України діючої редакції передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Також, у постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Верховний Суд у постанові від 15.08.2023 № 640/25691/21 (пункти 77, 78) зазначив: «Надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП України, Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, зокрема, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а, на обов`язку визначення розміру відшкодування/середнього заробітку органом, який виносить рішення по суті спору. Тобто, установивши порушення законодавства про оплату праці (як-то невиплата працівникові при звільненні компенсації за невикористані дні відпусток), що створює підставу для відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП України, суд повинен визначити розмір як суми, яка не була виплачена працівникові при звільненні, так і суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні».

Під час судового розгляду цієї адміністративної справи судом встановлено, що з позивачем не було проведено повного розрахунку при звільненні 14.02.2025, а виплату на виконання рішень Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 у справі №620/4345/25 та від 08.12.2025 у справі №620/4346/25, які стосувалось нарахування і виплатити на користь позивача грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальноі? допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про Державний бюджет України на відповідний рік, а також грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки відповідачем було проведено 30.04.2026.

Отже, вищевказане є підставою для відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Відтак, зважаючи на вказані норми та правові висновки Верховного Суду, суд погоджується, що відповідач допустив протиправну бездіяльність не нарахувавши та невиплативши позивачу середній заробіток за час неповного розрахунку при звільненні, втім такий середній заробіток має бути обмежений шістьма місяцями.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до довідки, наданої відповідачем, середньомісячне грошове забезпечення позивача становить 25708,60 грн, при цьому середньоденне – 859,14 грн; період з 15.02.2025 року по 30.04.2026 року (від дати, наступної за датою звільнення до дати остаточного розрахунку), на який відповідачем було допущено затримку розрахунку при звільненні, становить 1 рік 02 місяці 16 днів.

Як було зазначено вище, відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних працівникові сум при звільненні, за весь час затримки по день фактичного розрахунку працівникові підлягає виплата середнього заробітку, але не більше як за шість місяців.

Однак, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 у справі №620/6836/25 відповідача вже зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.02.2025 по 10.04.2025, тобто за 58 днів (зазначене рішення на цей час перебуває на розгляді в суді апеляційної інстанції (ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2026 відкрито апеляційне провадження у справі №620/6836/25) та не набрало законної сили).

Тож, оскільки сукупний розмір компенсації, передбаченої статтею 117 КЗпП України, не може перевищувати шести місяців (181 день) середнього заробітку, з метою уникнення можливого подвійного стягнення одних і тих самих сум, вважаємо, що справедливою мірою відповідальності відповідача буде стягнення на користь позивача його середнього заробітку, на підставі статті 117 КЗпП України, лише різниці між шестимісячним періодом часу затримки (181 день) та періодом, за який судом першої інстанціі?? вже було задоволено відповідну вимогу у справі №620/6836/25 (58 днів), яка охоплює період з 11.04.2025 по 11.08.2025 і становить 123 дні (181 день – 58 днів).

Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 1064, 96 грн згідно із квитанцією від 27.05.2026 №91MD-3QLK-1M9E.

Керуючись статтями 2, 72-74, 77, 139, 241-246, 250-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку з 11.04.2025 по 11.08.2025 (тобто за 123 дні), відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку з 11.04.2025 по 11.08.2025 (тобто за 123 дні), відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1064, 96 грн згідно із квитанцією від 27.05.2026 №91MD-3QLK-1M9E.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Новозаводським ВМ УМВС України в Чернігівській області 19.03.2011).

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_3 ).

Суддя Марія ДУБІНА