Рішення від 23 лютого 2026 р. у справі №504/121/22 — Доброславський районний суд Одеської області

Справа № 504/121/22

Номер провадження 2/504/346/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2026с-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Вінської Н.В.,

при секретарі Коцар А.М.,

за участі:

представника позивача адвоката Штець О.О.,

представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Доброслав справу за позовом ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення заборгованої заробітної плати та відшкодування завданої її невиплатою шкоди, -

встановив:

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 адреса АДРЕСА_1 ) з позовом про стягнення заробітної плати та відшкодування завданої її невиплатою шкоди. У подальшому уточнила позов визначила позивачем ІНФОРМАЦІЯ_2 ( код ЄДРПОУ НОМЕР_2 адреса АДРЕСА_2 ) та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 адреса АДРЕСА_3 ) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до уточненого позову ОСОБА_2 посилалась на те, що з 2013 року вона працювала у Комінтернівському (Доброславському) районному військовому комісаріаті на посаді головного спеціаліста відділення забезпечення. Під час праці у РВК вона постійно думала про те, що частина України окупована і на Сході України ведеться бойові дії за звільнення території України від окупаційної влади на тимчасово окупованих територія Донецької та Луганської областей. Вона вважала, що має певні навички щодо оборони та охорони суверенітету та територіальної цілісності України і як свідомий громадянин зобов`язана допомогти своїй Батьківщині відбити збройну агресію. У зв`язку з чим 19.11.2016 році уклала контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб солдатського, сержантського та старшинського складу із Міністерством оборони України на посаді бухгалтера фінансово економічної служби НОМЕР_3 окремого мотопіхотного батальйону НОМЕР_4 окремої мотопіхотної бригади оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 ». Про укладення контракту було повідомлено ІНФОРМАЦІЯ_5 з яким вона перебувала у трудових відносинах та 21.11.2016 року наказом № 108 вона була звільнена на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку із вступом на військову службу. Вказане звільнення вважає незаконним, оскільки на неї поширюються гарантії збереження місця роботи, посади та середнього заробітку на підприємстві, установі, організації, які передбачені чинним законодавством для осіб, які на виконання свого військового обов`язку були прийняті на військову службу за контрактом під час дії в Україні особливого періоду і за нею має бути збережене місце роботи та посада відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 119 КЗпП України. Просила суд врахувати, що строк її військової служби відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦК України зупиняє перебіг строку позовної давності та є гарантією права на збереження місця праці у зв`язку з чим підлягає захисту. Враховуючи, що з часу незаконного звільнення з 21 листопада 2016 року до дня подання позовної заяви була допущена певна кількість днів вимушеного прогулу, на її користь необхідно стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Щодо статусу відповідача, то на час перебування на посаді та на час звільнення тип та назва органу військового управління була Доброславський (Комінтернівський) РВК. У даний час відбулося переформування органів військового управління (Витяг із плану проведення організаційних заходів у військах оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 ») у 2018 році, ІНФОРМАЦІЯ_6 переформували у ІНФОРМАЦІЯ_7 . ІНФОРМАЦІЯ_7 є структурним підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_7 та входить до його складу. ІНФОРМАЦІЯ_7 не є юридичною особою і не може бути відповідачем по даній справі. Проте у відповіді на адвокатський запит віл 20.04.2023 р. ІНФОРМАЦІЯ_7 зазначає, що наказ про звільнення № 108 від 21.11.2016 р. та трудова книжка ОСОБА_2 зберігається у них.

Просила суд:

1.Визнати незаконним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_8 № 108 від 21.11.2016 року та поновити ОСОБА_2 на посаді.

2.Зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_2 суму середнього заробітку з 21.11.2016 р. по час фактичного розрахунку.

3.Зобов`язати Відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_2 суму заробітної плати яку вона не отримала за час вимушеного прогулу з вини відповідача у період з 21.11.2016 року по час поновлення на посаді.

4.Скасувати запис про звільнення у трудовій книжці ОСОБА_2 щодо звільнення з ІНФОРМАЦІЯ_8 .

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_2 та її представник – адвокат Штець О. О. позовні вимоги підтримали у повному обсязі у подальшому подали заяву про розгляд справи у їх відсутність.

Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_9 у призначене судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, надав відзив на уточнений позов від 02.06.2023 р. відповідно до якого вважав наведені позивачем обставини та правові підстави невмотивованими у зв`язку з чим позов таким, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Із правової позиції позивача вбачається, що її звільнено відповідно до п. 3 ст. 36 КЗпП України (у зв`язку з призовом на військову службу за контрактом) як незаконне, з чим відповідач не погоджується. Просив суд взяти до уваги, що такі доводи позивача суперечать обставинам справи, а саме воловій поведінці позивача на момент його звільнення. 19.11.2016 року позивачем укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України із Міністерством оборони України. Законом України від 14.09.2006 року № 137-V ратифіковано Європейську соціальну хартію (переглянуту). Відповідно до п. 1 ч. 1 Хартії, кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає. Згідно статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя що включає можливість заробляти собі на життя.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує вікні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

При розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові (п.18. Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та Досягненнях регулює Закону України "Про державну службу" №889-VIII (далі - Закон №889- ПП).

Відповідно до ч.2 ст.1 Закону №889-VIII, державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апаратів (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до статті 86 Закону №889-VIII державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом. Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Кодекс законів про працю України (КЗпП далі) визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Частина 1 ст. 36 КЗпП визначає підстави припинення трудового договору, якими є:

1)угода сторін;

2)закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;

3)призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої етапі 119 нього Кодексу.

Вважав, що з матеріалів справи вбачається та не заперечується Позивачем, за фактом укладення останнім контракту про проходження військової службу у ЗСУ ним щодо таких обставин було направлено лист-повідомлення до ІНФОРМАЦІЯ_10 , на якому Позивач працював на час укладення контракту на посаді бухгалтер фінансово-економічної служби НОМЕР_3 окремого мотопіхотного батальйону НОМЕР_4 окремої мотопіхотної бригади оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».

Проте, Позивач не звертався до ІНФОРМАЦІЯ_10 саме із заявою, в якій просив би увільнити його від виконання посадових обов`язків на час знаходження військової служби в особливий період, на період з 19.11.2016 року та впродовж такого зі збереженням посади та середньої заробітної плати.

За таких обставин, суб`єкт призначення в особі ІНФОРМАЦІЯ_10 не мав правових підстав для увільнення державного службовця із застосуванням ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

У зв`язку з наведеним вважали, що ІНФОРМАЦІЯ_5 правомірно прийнято наказ №108 від 21.11.2016 р. про звільнення Позивача за п. 3 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку з призовом на військову службу за контрактом.

Щодо стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_11 ) на того користь заборгованість по заробітній платі, середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.

Повідомляли, що за наявною у ІНФОРМАЦІЯ_11 інформацією, відповідно до директиви командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » від 01.12.2018 року №17 «Про проведення додаткових організаційних заходів в військах оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » у 2018 та 2019 роках» ІНФОРМАЦІЯ_12 переформовано у ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В подальшому, відповідно до директиви командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » від 08.06.2021 року № 2дск «Про проведення організаційних заходів у військах оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » у 2021 році» ІНФОРМАЦІЯ_2 переформовано у ІНФОРМАЦІЯ_2 , який дислокується на фондах органів місцевого самоврядування АДРЕСА_4 , з розміщенням 4 відділу у смт. Доброслав Одеської області.

У зв`язку з чим зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_12 на теперішній час не існує. В свою чергу, ІНФОРМАЦІЯ_11 , так само як і ІНФОРМАЦІЯ_11 не є правонаступником ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Також, за наявною інформацією, вбачається, що наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_8 від 21.11.2016 №108, ОСОБА_2 було звільнено з 19.11.2016, відповідно до п.3 ст.36 Кодексу законів про працю України.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Тому, виходячи з наведеного, вважали, що при звільненні ОСОБА_2 , їй було здійснено виплату всіх належних сум, а підстав для продовження виплати їй заробітної плати після звільнення законодавством не передбачені.

Водночас просили суд прийняти до уваги, що за наявною інформацією, наказ військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_8 від 21.11.2016 №108 про звільнення ОСОБА_2 не був скасований та є чинним у даний час.

Таким чином, за наявності вищезазначеного наказу про звільнення ОСОБА_2 підстави для виплати ОСОБА_2 заробітної плати після її звільнення відсутні. Зокрема, після звільнення ОСОБА_2 заробітна плата їй не нараховувалась, що в свою чергу свідчить про відсутність заборгованості по її виплаті Позивачеві.

Також звертали увагу суду, що раніше в ч. 3 ст.119 КЗпП України було зазначено, що за працівниками, призваними на військову службу під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігається місце роботи, посада і середній заробіток.

Однак Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 р. № 2352-ІХ вніс зміни і визначив, шо за таким працівником зберігаються лише місце роботи і посада, а середній заробіток - ні.

Виходячи з наведеного, вважали відсутніми порушення законодавства про оплату праці ОСОБА_2 , та як наслідок відсутність підстав для здійснення нарахування ОСОБА_2 середнього заробітку за період наявної на її думку затримки розрахунку, що в свою чергу свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог.

У відповіді на відзив позивач виклав свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотиви їх визнання або відхилення зазначивши, що дійсно в момент підписання контракту про проходження служби в ЗСУ ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з Доброславський РВК ( ІНФОРМАЦІЯ_13 ) і була працівником на посаді головного спеціаліста відділення управління.

Письмово позивачка повідомила про увільнення від виконання посадових обов`язків на час проходження військової служби в особливий період, на період з 19.11.2016 року та впродовж такого із збереженням посади та середнього заробітку. Але заява була написана в одному екземплярі, тому в особовій справі Дзюби повинна міститись вказана заява. Позивачка це підтверджує та вказує на те, що цю інформацію можуть підтвердити робітники, які досі там працюють. А також важливим є те, що досі трудову книжку не відали та не вислати позивачці навіть рекомендованим листом, що вказує на те що її не намагались повідомляти про те що звільнили.

Відповідно до ч. 2, 3 ст.119 КЗпП, працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняття на військову службу на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на нас призову.

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що громадяни України, прийняті на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, то загрожує національній безпеці, оголошений рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою етапі 119 Кодексу законів про пращо України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Звертала увагу на те, що у наказі було зазначено «ЗВІЛЬНИТИ» з 19 листопада 2016 року ОСОБА_2 , головного спеціаліста відділення управління відповідно до п З статті 36 Кодексу законів про працю України у зв`язку з призовом на військову службу за контрактом».

Тобто, роботодавець знав про те, що ОСОБА_2 призвана на військову службу за контрактом.

Доводи відповідача про те, що вони не є правонаступниками ІНФОРМАЦІЯ_8 , який було переформовано в ІНФОРМАЦІЯ_14 посилаючись на директиви командування не є достатніми доказами, тому що інших документів для спростування інформації ними не надано. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Та при переформуванні, реорганізації нова організація повинна була брати на себе обов`язки на функції попередника. Але відповідачем документів таких надано не було, це не значить що їх не має.

Зважаючи на кризову ситуацію, що виникла на сході України у квітні 2014 року та безпосередньо загрожувала національній безпеці України, відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" було розпочато проведення Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. На цей час проведення Антитерористичної операції триває. Враховуючи зазначене, наразі існує кризова ситуація, що загрожує національній безпеці України.

Водночас статтею 119 Кодексу законів про працю України встановлено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації зберігаються місце робот, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб – підприємців, в яких вони працювали на час призову.

На підставі вище викладеного, вважали, що ОСОБА_2 , уклала контракт про проходження військової служби у лавах Збройних Сил України з Міністерством оборони України 19 листопада 2016 року, під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, і як військовослужбовець, несе службу під час дії в державі особливою періоду, а тому користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частиною третьою статті 119 КЗпП України.

Розглянувши поданий позов, матеріали, вислухавши пояснення осіб, які були присутніми під час судового розгляду справи суд приходить до висновку про часткове задоволення позову виходячи з такого.

Судовим розглядом справи встановлено, що ОСОБА_2 працювала у ІНФОРМАЦІЯ_15 на посаді головного спеціаліста управління. Звільнена з посади 19 листопада 2016 року, розмір середньомісячної зарплати (з розрахунку за останні два місяці перед звільненням складає 5540, 76 грн. (а.с._).

19 листопада 2016 року між Міністерством оборони України в особі командира НОМЕР_3 окремого мотопіхотного батальйону НОМЕР_4 окремої мотопіхотної бригади командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » та ОСОБА_2 укладено контракт на проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб солдатського, сержантського та старшинського складу (а.с. 15-16).

Відповідно до наказу № 51-к від 19.11.2016 року командира НОМЕР_3 окремого мотопіхотного батальйону НОМЕР_4 окремої мотопіхотної бригади командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 », солдата ОСОБА_2 , яка прибула з ІНФОРМАЦІЯ_10 призначено на посаду бухгалтера фінансово-економічної служби НОМЕР_3 окремого мотопіхотного батальйону НОМЕР_4 окремої мотопіхотної бригади командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » та вважали такою, що з 19.11.2016 року прийняла справи та посаду та приступила до виконання службових обов`язків (а.с. 13).

Відповідно до витягу з переліку змін до директиви командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » від 25 червня 2018 року № 10дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у військах оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » в 2018 році - додаток 1 затвердженого Директивою командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » від 01.12.2018 р. № 17 дск та витягу із плану проведення організаційних заходів у військах оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » в 2021 році - додаток 1 затвердженого Директивою командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » від 08.06.2021 № 2 ІНФОРМАЦІЯ_12 переформовано у ІНФОРМАЦІЯ_2 , а у подальшому останній переформовано у ІНФОРМАЦІЯ_2 , який дислокується на фордах органів місцевого самоврядування АДРЕСА_4 з розміщенням 4 відділу у смт. Доброслав Одеської області (а.с.29-30).

Задовольняючи позов суд виходив з наступного.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Статтею 119 КЗпП України (у редакції, чинній на час призову та звільнення позивача з роботи) визначено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Аналіз зазначених норм права дають підстави для висновку, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Законом України від 17 березня 2014 року був затверджений Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування у газеті «Голос України» від 18 березня 2014 року № 49. Таким чином, з 18 березня 2014 року по теперішній час в Україні діє особливий період.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, Президент України не приймав.

Судовим розглядом встановлено, що позивачка 19 листопада 2016 року уклала контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України.

Також на час укладення позивачем контракту набрало чинності рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до примітки до статті 4 Закону України «Про Раду Національної безпеки та оборони України» кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

На час укладення контракту з позивачем існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд виходив з того, що позивачка уклала контракт під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, тому як військовослужбовець користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України.

Суд зазначає, про незаконність звільнення позивача із займаної посади та його звільнення відбулося з порушенням вимог частини третьої статті 119 КЗпП України у зв`язку з чим відповідно до положень статті 235 КЗпП України з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Суд приймає до уваги пояснення позивачки та відповідача по справі про не отримання до цього часу трудової книжки у зв`язку з чим суд вважає, що позивачем не попущено строк звернення до суду з даним позовом. Крім того, суд враховує безпосередню участь позивачки ОСОБА_2 в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 (з відповідними змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснив, що встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи, права і обов`язки сторін.

Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом (ч. 2 ст. 167 ЦК України).

На юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом (ст. 82 ЦК України).

Згідно з частинами 1 і 5 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

У статтях 104 і 107 ЦК України не визначається момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється шляхом приєднання. Такий момент не може пов`язуватися із внесення запису до державного реєстру про припинення юридичної особи, яка приєднується. При реорганізації шляхом приєднання немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків. Внаслідок приєднання правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при такому виді реорганізації неможливий.

З урахуванням ІНФОРМАЦІЯ_2 в наслідок переформатування органів військового управління наразі є правонаступником ІНФОРМАЦІЯ_16 .

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (надалі Порядок).

Згідно з пунктами 5, 8 цього Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку № 100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього-п`ятого пункту 4 цього Порядку, а саме з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

З наведеного можна зробити висновок про те, що якщо працівник протягом останніх чотирьох календарних місяців, що передують місяцю, у якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, не відпрацював жодного робочого дня, у нього відсутній розрахунковий період, тому середня заробітна плата в такому випадку обчислюється виходячи з посадового окладу.

Водночас, якщо в розрахунковому періоді є хоча б один повний відпрацьований день, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за такий робочий день.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з не залежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини 2 статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з не залежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, бо є заробітною платою.

Такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19.

У постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 зроблено правовий висновок, що «виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Посилання апеляційного суду при зменшенні розміру компенсації за час вимушеного прогулу на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» є помилковим, оскільки викладені в ньому роз`яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини 3 статті 117 КЗпП, яку виключено на підставі Закону України №3248-15 від 20 грудня 2005 року».

Такий висновок підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16 (провадження № 11-134ас18), у якій не встановлено підстав для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16.

Частиною 3 статті 119 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі – Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни до КЗпП та у частині 3 статті 119 КЗпП слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Із набранням чинності Законом № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.

Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року). З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 9901/407/19 вказано, що «суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.

При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.

Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків).

Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19».

Згідно з довідкою № 943/9/2844/1 року про заробітну плату наданої ІНФОРМАЦІЯ_3 від 24.09.2025 року середньомісячна заробітна плата позивача ОСОБА_2 за два останні місяця до звільнення – 5504,76 грн.

У відповідності наданої представником позивача довідки за формою ОК-5 сформованої за відомостями Пенсійного фонду України з реєстру застрахованих осіб Державного загальнообов`язкового державного соціального страхування заробітна плата ОСОБА_2 за два місяці, що передували звільненню -вересень та жовтень склала 4290,76 грн та 5358,02 грн відповідно. Враховуючи, що з розрахунку на 42 робочих дні дає середньоденний заробіток 229,73 грн.

Зважаючи, що 19 липня 2022 року були внесені зміни у чинне трудове законодавство та роботодавець був звільнений від обов`язку сплати середнього заробітку працівникові, який перебуває на військовій службі за контрактом, то суд вважає, що стягненню підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 листопада 2016 року по 19 липня 2022 року, тобто за 1418 робочих днів.

Отже, стягненню підлягає 229,73 грн. х 1418 = 325 761,19грн. з подальшим вирахуванням податків та зборів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 7, 10, 76 - 81, 244-245, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд,

вирішив:

Позов ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення заборгованої заробітної плати та відшкодування завданої її невиплатою шкоди - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Доброславського РВК Одеської області №108 від 21.11.2016 року та поновити ОСОБА_2 на посаді яку вона займала до незаконного звільнення.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19.10.2016 року по 19.07.2022 року в сумі 325 761,19грн (Триста двадцять п`ять тисяч сімсот шістдесят одна гривня 19 копійок) (суми зазначені без відрахування податків та обов`язкових платежів).

Скасувати запис про звільнення у трудовій книжці ОСОБА_2 звільнення з ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя : Вінська Н. В.