Рішення від 02 липня 2026 р. у справі №946/7814/20 — Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 946/7814/20

Провадження № 2/946/477/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2026 року

Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

у складі:

головуючого судді - Баннікової Н.В.,

за участю секретарів судового засідання – Зубенко Л.М., Клопот М.П.,

розглянувши у загальному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ізмаїл цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення суми позики та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_2 про визнання договору позики недійним та визнання умов договору позики такими, що не створює зобов`язань для ОСОБА_3 , -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення суми за договором позики в сумі 37 000, 00 дол.США.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 15.06.2018 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, за яким він надав ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 37 000,00 доларів США для придбання ним у спільну сумісну власність разом зі своєю дружиною – ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 . На підтвердження вказаного ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 15.08.2018 року розписку про отримання грошових коштів у вказаній сумі та які він зобов`язався повернути не пізніше 15.06.2020 року. Проте, всупереч вищевказаним домовленостям та станом на грудень 2020 р. відповідач борг не повернув. Вважає, що вказана сума боргу має бути стягнута солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки кошти надавались з метою придбання у спільну сумісну власність ОСОБА_2 разом з його дружиною – ОСОБА_3 для придбання квартири та проведення у ній ремонтно-будівельних робіт.

Ухвалою від 16.12.2020 р. по справі було відкрито загальне позовне провадження та призначено справу у підготовче судове засідання (а.с.51 т.1).

12.01.2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяві від ОСОБА_2 , згідно з яким він обставини справи та позовні вимоги визнає в повному обсязі. У відзові зазначив, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом,передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, що відображається і у Постанові Великої Палати ВС (справа №638/18231/15-ц) від 30.06.2020 р. (а.с.61-65 т.1).

18.03.2021 р. до суду надійшла зустрічна позовна заява від ОСОБА_3 про визнання договору позики недійним у зв`язку з відсутністю письмової згоди на його укладення іншого члену подружжя та визнання умов договору позики такими, що не створює зобов`язань для неї. Зустрічну позовну вимогу обґрунтувала тим, предметом доказування за позовом ОСОБА_1 , є боргова розписка, написана, нібито, ОСОБА_2 . Відповідно до розписки він позичив у ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 37 000,00 доларів США. Проте, її підпису у тексті договору позики не вбачається, згоди ані письмової, ані усної щодо отримання грошей вона не надавала. Крім того, відношення до вказаних коштів вона не має, ці кошти вона не використовувала ні для придбання квартири, ні для інших цілей. Доказів, що саме ці кошти, які вказані у розписці, були використані в інтересах сім`ї або на спільні потреби – позивачем не надано. Вважає, що правочин у вигляді отримання 37 000,00 доларів США у борг виходить за межі дрібного побутового, тому солідарне зобов`язання у такому випадку можливо за умови обізнаності дружини про укладання такого договору та письмового погодження про його вчинення. Зазначила, що такі боргові розписки з`явились у різних судових установах, як предмет позовів про стягнення боргів після розірвання шлюбу між нею та ОСОБА_2 . Під час сумісного проживання у шлюбі з ОСОБА_2 про наявність такої боргової розписки її ніхто не вказував, про існування боргових зобов`язань її колишній чоловік їй повідомляв (а.с.90-93, 118-123 т.1).

Ухвалами суду від 18.03.2021 р. було відмовлено у задоволенні відводу представнику відповідача ОСОБА_3 та зустрічна позовна заява була залишена без руху (а.с.108-111 т.1).

Ухвалами від 28.04.2021 р. судом було прийнято зустрічну позовну заяву та призначено справу до розгляду (а.с.136, 137 т.1).

Ухвалою суду від 24.08.2023 р. було відмовлено у задоволенні відводу позивача ОСОБА_1 (а.с.224-225 т.1).

Ухвалою суду від 20.12.2023 р. визнано явку відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – обов`язковою (а.с.250 т.1).

Ухвалою суду від 26.04.2024 р. було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про передачу справи за підсудністю до іншого суду (а.с.17 т.2).

Ухвалою суду від 22.07.2024 р. відмовлено у задоволенні відводу відповідача ОСОБА_2 (а.с.39 т.2).

Ухвалою суду від 09.08.2024 р. відмовлено у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про передачу справи за підсудністю (а.с.80 т.2).

Позивач у судові засіданні не з`являвся, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином за електронною адресою, вказаною у своїх зверненнях до суду.

Представник відповідача ОСОБА_2 30.06.2026 р. у судовому засіданні в режимі відео конференції повторно зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_2 визнає, представник відповідача - ОСОБА_3 повторно, про не визнання ОСОБА_3 позовних вимог до неї та просив задовольнити зустрічну позовну заяву, зазначив, що грошові кошти на придбання нерухомого майна, зазначеного у борговій розписці, подружжя мало від підприємницької діяльності тощо.

Допитана судом в режимі відео конференції 09.08.2024 р. та 05.02.2026 р. відповідач ОСОБА_3 суду пояснила, що згоди на отримання позики в борг в сумі 37 000 дол.США вона не надавала, про наявність боргових зобов`язань по розпискам, як по цій справі, стало відомо тільки після їх розлучення та поділ майна, докази використання коштів і придбання нерухомого майна за вказані гроші – відсутні, квартиру АДРЕСА_2 вони брали у борг, за три роки мали розрахуватись за неї. Придбали вказану квартиру за спільні кошти, які заробляли разом у шлюбі, маючи бізнес – атракціони у Затоці та інших містах. Вона – допомагала чоловікові.

Допитаний у судовому засіданні в режимі відео конференції відповідач ОСОБА_2 підтвердив, зазначені у поданому ним відзиві обставини.

Заслухавши відповідачів та їх представників, вивчивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 та відповідачка ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 30.04.2015 р., що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого Відділом ДР АССБілгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області (а.с.16 т.1).

Як вбачається з копії договору купівлі-продажу, 20.06.2018 р. на ім`я ОСОБА_3 було придбано квартиру АДРЕСА_1 (а.с.17-20 т.1).

Як зазначили у судовому засіданні сторони та їх представники, розірвано шлюб було 15.06.2020 р.

У відповідності до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Так, згідно з оригіналом розписки, 15.06.2018 року ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 безпроцентно у борг грошові кошти у розмірі 37 000,00 доларів США, строком повернення – не пізніше 15.06.2020 р. Метою взяття грошових коштів у борг зазначено – для придбання у спільну сумісну власність разом із дружиною – ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 та проведення в ній ремонтно-будівельних робіт. Розписка датована 15.06. 2018 року та містить підпис ОСОБА_2 (а.с.14, т. 1).

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до ч.1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Згідно з ч.ч.2,3,4 ст.65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Вищевказана стаття визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з`ясована окремо.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Виходячи з ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши суду належні докази відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що отримані від гр. ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 15.06.2018 року були використані за призначенням, а саме на придбання квартири, та в інтересах сім`ї. Сам по собі факт зазначення у розписці про ціль позики, безумовно, не свідчить про те, що позика була витрачена за призначенням.

Доводи позивача про зазначення у розписці, що грошові кошти у розмірі 37 000,00 доларів США були отримані ОСОБА_2 з метою придбання, разом з дружиною ОСОБА_3 , об`єкту нерухомого майна, не мають правового значення для вирішення даної справи, оскільки з розписки не вбачається факт обізнаності ОСОБА_3 про факт отримання грошових коштів ОСОБА_2 у позику, про що свідчить відсутність підпису відповідки ОСОБА_3 на вказаній розписці.

Інших доказів на доведення обставин надання коштів на придбання нерухомого майна, обізнаності відповідачки ОСОБА_3 про отримання відповідачем ОСОБА_2 грошей на придбання нерухомого майна, а так само її безпосередньої участі в отриманні таких грошей, позивачем ОСОБА_1 та/або відповідачем ОСОБА_2 , суд вважає, не надано.

Отже, відповідно до ч.3 ст. 65 СК України згода ОСОБА_3 на укладення договору позики в розмірі 37 000 дол. США мала б бути подана письмово.

За поясненнями відповідачки їй взагалі не було відомо, що 15.06.2018 р. її чоловік брав у позику такі грошові кошти. Протилежних доказів суду надано не було.

Обставини, що грошові кошти за вказаною розпискою, якщо позика була реальною, були витрачені саме на придбання квартири АДРЕСА_1 , суд вважає також не доведеними у цій справі. А, відтак, не може прийти до висновку, що використані в інтересах сім`ї.

Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (в т.ч. грошові кошти в такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог щодо Кодексу. Із ст. 545 ЦК України, яка регулює підтвердження виконання зобов`язання, вбачається, що якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це в розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Отже, виходячи зі змісту розписки, а також визнання позову відповідачем ОСОБА_2 , сума позики підлягає стягненню на користь позивача з відповідача ОСОБА_2 .

Виходячи зі змісту ч.2 ст. 65 СК України, дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Разом з тим, суд не прийшов до висновку що вказаний договір позики було укладено в інтересах сім`ї, а, як наслідок, відсутні підстави для визнання його недійсним та задоволенню вимог ОСОБА_3 в цій частині.

Що стосується вимог ОСОБА_3 в частині визнання умов договору позики такими, що не створює зобов`язань для неї, суд виходить з такого.

Так, відповідно до ч.ч.1,2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

У тих випадках, коли спеціальна норма закону встановила інший, ніж визначений ст. 16 ЦК, спосіб захисту, застосовується спосіб захисту, встановлений спеціальною нормою. Одночасно можуть застосовуватися положення ст. 16 ЦК і положення спеціальної норми щодо способу захисту у випадках, коли ці способи тотожні й на них поширюється дія ЦК (ст. 8 Сімейного кодексу України(далі - СК)).

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 ЦК з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Разом з тим, суд вважає, що вимоги про визнання умов договору позики такими, що не створює для зобов`язань не є належним способом захисту цивільних прав для ОСОБА_3 , оскільки її права вже є захищеними при розгляді позову ОСОБА_1 в частині стягнення грошових коштів в солідарному порядку з відповідачів.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Інші обставини судом не встановлені, докази у спростування вищевикладених обставин суду сторонами не надані.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ЦПК України) .

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 16, 1046-1049 ЦК України, ст.65 СК України, ст.ст.12, 13, 76-81, 82, 95, 133, 141, 258, 259, 263- 265, 268, 272, 273, 280-282, 354, 355 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення суми позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошові кошти за договором позики від 15 червня 2018 року у розмірі 37 000,00 (тридцять сім тисяч) доларів США.

У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 – відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_2 про визнання договору позики недійним та визнання умов договору позики такими, що не створює зобов`язань для ОСОБА_3 , – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 10 510 (десять тисяч п`ятсот десять гривень) грн.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_4 ), на користь держави судовий збір в сумі 908 (дев’ятсот вісім гривень) грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного суду.

Рішення проголошено 03.07.2026 р.

Суддя: Н.В.Баннікова