Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №580/638/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року справа № 580/638/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 про відмову ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України № 2232- XII;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України № 2232-XII.

Ухвалою суду від 28.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що відповідач безпідставно відмовив у звільненні позивача з військової служби, оскільки контракт про проходження військової служби укладений позивачем у період дії воєнного стану, тому позивач має право на звільнення з військової служби після закінчення строку контракту.

У відзиві на адміністративний позов відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що станом на дату укладення контракту, строки військової служби під час дії особливого періоду були передбачені пунктом 2 частини 9 статті 23 Закону № 2232-XII і визначали, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації.

Відповідач вважає, що внесені в подальшому зміни до закону не стосуються даних правовідносин, розпочатих до набрання ним чинності, тому відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби у зв`язку із закінченням строку дії контракту.

У відповіді на відзив представник позивача не погодився з доводами відповідача, зазначивши, що відповідач мав керуватися виключно нормами законодавства, чинними на момент ухвалення рішення за результатами розгляду рапорту позивача, зокрема імперативними приписами підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд виходить з такого.

Судом встановлено, що 27.02.2023 між позивачем та Міністерством оборони України в особі командира НОМЕР_3 навчального танкового полку НОМЕР_4 навчального центру Сухопутних військ Збройних Сил України укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на три роки.

Позивачем 19.12.2025 подано рапорт про звільнення з військової служби на підставі пп. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Позивачем рапорт подано особисто по команді та зареєстровано за вхідним № 44214 від 19.12.2025.

Про рішення, прийняте за результатами розгляду рапорту, позивач дізнався отримавши лист адресований командиру батальйону безпілотних систем «для повідомлення солдату ОСОБА_1 , оператору безпілотних літальних апаратів 2 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 2 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 1 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем стосовно результатів розгляду його рапорту про звільнення з військової служби (вхід. № 44214 від 19.12.2025)» за підписом командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 . Із зазначеного листа вбачається, що позивачеві відмовлено у звільненні з військової служби на підставі пп. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-XII. Також вказано, що за позивачем залишається право на звільнення з військової служби після закінчення строку проведення мобілізації або після введення воєнного стану – після оголошення демобілізації.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду за їх захистом.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України» на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

У свою чергу, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-XII).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до частини шостої статті 2 Закону № 2232-XII одним із видів військової служби є військова служба за контрактом осіб рядового складу.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII, а у частині п`ятій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, зокрема: у мирний час (пункт 1), під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану) (пункт 2), під час проведення мобілізації та дії воєнного стану (пункт 3).

Відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Вищевказаний пункт доповнений та стаття викладена у цій редакції зі змінами внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку № 3633-ІХ від 11.04.2024 (далі Закон № 3633-ІХ), який набув чинності 18.05.2024.

Аналізуючи наведену правову норму, суд приходить до висновку, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ виникає на наявності таких обставин: 1) укладення контракту під час дії воєнного стану; 2) закінчення строку дії такого контракту; 3) відсутність у військовослужбовця бажання продовжувати військову службу.

Суд зважає на те, що зміни внесені до Закону № 2232-ХІІ Законом № 3633-ІХ узгодили між собою положення статті 23 Закону № 2232-ХІІ та підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

Так, відповідно до пункту 2 частини восьмої статті 23 Закону № 2232-ХІІ (у редакції чинній станом на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби), під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:

на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону;

на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Суть спору зводиться до порядку застосування Закону № 3633-ІХ до контрактів, укладених до набрання чинності цим Законом.

У цьому контексті суд вважає за необхідне зазначити, що судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду, аналізуючи питання дії нормативно-правових актів у часі, у постанові від 31.03.2021 у справі № 803/1541/16 вказала, що у разі, якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Верховний Суд у постанові від 28.05.2024 в справі № 990/56/24 зазначив, що якщо правовідносини виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом.

Також Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 у справі № 803/1541/16 та у постанові від 19.09.2024 у справі № 120/10413/22 вказав, що новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності; якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Застосування стосовно триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, допускається за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду переживаючої (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм. Адміністративні суди оцінюють законність рішень суб`єктів владних повноважень виключно з точки зору законодавства, яке діяло на момент прийняття таких рішень.

У спорі, що розглядається закінчення строку контракту позивача відбулось під час дії положень законодавства, якими визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

У зв`язку з закінченням строку дії контракту у військовослужбовця (позивача) виникає право на звільнення з військової служби, а у відповідного органу військового управління обов`язок забезпечити його реалізацію.

Суд відхиляє твердження відповідача щодо того, що умову підпункту «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232 щодо наявності контракту, укладеного під час дії воєнного стану слід розуміти, як таку, що новий контракт має бути укладений під час дії воєнного стану після набрання чинності вказаної норми, тобто після 18.05.2024, адже такий підхід ставитиме у нерівне становище військовослужбовців, які уклали контракт на проходження військової служби до набрання чинності Законом № 3633-IX, у порівнянні з військовослужбовцями, які уклали контракт про проходження військової служби після 18.05.2024. Більш того, згадана норма для розірвання відповідного контракту передбачає лише сукупність таких умов як: 1) контракт має бути укладений під час дії воєнного стану; 2) закінчення строку контракту; 3) військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу.

Отже, на переконання суду, до спірних правовідносин необхідно застосовувати пряму дію норми у часі, а саме у тій редакції, яка була чинною на момент розгляду відповідачем рапорту позивача, тобто станом на 19.12.2025.

Окрім того, у даному випадку відповідач не довів, що позивач надавав згоду чи бажання укласти новий контракт з метою продовження військової служби, будь-яких документів, які підтверджують вжиття відповідачем заходів узгодження з позивачем внесення змін та доповнень до контракту, а також досягнення між сторонами відповідної згоди на продовження дії контракту чи укладення нового, що засвідчується підписами сторін контракту, матеріали справи не містять.

Враховуючи наведене правове регулювання та встановлені у цій справі обставини, суд дійшов висновку, що позивач станом на 19.12.2025 мав право на звільнення зі служби за підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (як такий, що уклав контракт під час дії воєнного стану), яке він і реалізував, звернувшись до відповідача з відповідним рапортом, а тому дії про відмову у звільненні позивача з військової служби є протиправними.

При цьому, вимоги позивача про скасування рішення військової частини НОМЕР_1 про відмову позивачу у звільненні з військової служби задоволенню не підлягають, оскільки відповідач окремого управлінського рішення не приймав та надав відповідь на рапорт позивача листом.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у спірних відносинах, суд виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, а практичне застосування ефективного механізму захисту для адміністративного суду є обов`язковим, оскільки протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 3-рп/2016 ідеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого – наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.

Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).

З огляду на викладене суд, не втручаючись у дискреційні повноваження відповідача, установивши достатність підстав, які підтверджуються відповідними доказами у справі, щодо звільнення позивача відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, дійшов висновку зобов`язати відповідача звільнити позивача з військової служби на вказаних підставах.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 271, 272, 287, 295 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови в задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 19.12.2025 про звільнення з військової служби.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) звільнити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_6 ) з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII у зв`язку з закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.

Суддя Валентин ГАРАЩЕНКО