Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №580/3361/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року справа № 580/3361/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі судді Л.В.Трофімової за участі секретаря судового засідання Д.О.Сніцар розглянув у письмовому порядку за правилами загального позовного провадження адміністративну справу №580/3361/26 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, ухвалив рішення.

І. ПРОЦЕДУРА/ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ

02.04.2026 вх.№17535/26 представник позивача – адвокат Єрьоміна Вікторія Анатоліївна (ордер серії АН №1947117) у позовній заяві просить:

– визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 стосовно ОСОБА_1 щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 15.12.2021 до 18.07.2022 та з 19.07.2022 до 13.03.2026 не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

– зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення) за період з 15.12.2021 до 18.07.2022 та з 19.07.2022 до 13.03.2026 не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

– визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 стосовно ОСОБА_1 щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 13.03.2026 за весь час затримки виплати;

– зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 13.03.2026 за весь час затримки виплати.

03.04.2026 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), 15.06.2026 здійснив перехід до загального позовного провадження, 16.06.2026 закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

В обґрунтуванні позовних вимог зазначається, що позивач проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , 13 березня 2026 року на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду у справі №580/8876/24 на розрахунковий рахунок Позивача нарахована сума перерахованого грошового забезпечення, Відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення у повному обсязі. Позивач вважає ненарахування та невиплату середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення у повному обсязі — протиправними, тому звернулася до суду із адміністративним позовом (без обгрунтування змісту і характеру порушеного права).

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Відповідач відзиву на позовну заяву до суду не надав. Ухвалу про відкриття провадження у справі та Відповідач отримав в підсистему «Електронний суд», що підтверджується довідками про доставку в матеріалах справи. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

У справі №580/8876/24 судом вирішено: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 у період з 29.01.2020 до 15.12.2021 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової премії, грошової допомоги для оздоровлення, одноразової грошової допомоги, компенсації невикористаної відпустки, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 01.01.2020, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” станом на 01.01.2021 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з; доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44; зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 до 15.12.2021 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової премії, грошової допомоги для оздоровлення, одноразової грошової допомоги, компенсації невикористаної відпустки, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 01.01.2020, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” станом на 01.01.2021 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (дата набрання рішенням законної сили: 12.12.2024).

Звертаючись до суду із позовом у цій справі, представник Позивача стверджує, що оскільки сума відповідної грошової компенсації не була виплачена своєчасно під час його звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу військової частини, відповідач зобов`язаний виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок під час звільнення на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України.

Розглянувши подані документи і матеріали, перевіривши аргументи щодо обставин справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що позов не належить до задоволення з огляду на таке.

V. НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Правовідносини щодо грошового забезпечення військовослужбовців регулюються: Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011). Згідно із постановою Кабінету Міністрів України “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу” від 07.11.2007 № 1294, постановою Кабінету Міністрів України від Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій від 22.09.2010 № 889, проте не регулюють питання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв`язку із затримкою роботодавця усіх належних виплат під час звільнення.

Відповідно до ч. 1 статті 9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч. 2 статті 9 Закону №2011).

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159). Дія Порядку №159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 1-3 Порядку № 159).

Відповідно до ч. 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. Згідно із ч. 1 статті 116 КЗпП України під час звільнення працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Згідно із статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За наявного спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішений на користь працівника.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) під час розгляду та вирішення конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, де визначені основні трудові права працівників.

Спеціальним законодавством, що регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, що складаються під час звільнення військовослужбовців. Аналогічний висновок застосування норм КЗпП України під час вирішення питання відповідальності за затримку розрахунку під час звільнення військовослужбовців сформульований Верховним Судом у справі № 823/1023/16, у справі № 807/3664/14, у справі № 826/15235/16.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 821/1083/17 висновує: умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. Під час дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку; під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо); аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно; оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає унаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відповідно до статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладений обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу.

Із системного тлумачення положень частин першої та другої статті 117 КЗпП України можна дійти висновку, що частина перша цієї статті стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишніми працівниками, а частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних працівникові сум, то коли спір вирішений на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає унаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення (висновки Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17).

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України під час вибору і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернення до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Згідно з пунктами 4, 5, 9 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві має бути зазначений зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

Згідно зі ст.3 Закону України від 02 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР Про звернення громадян заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення (ст.15 Закону № 393/96-ВР). Відповідно до ст.12 Закону України від 02 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР Про звернення громадян дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільним процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, Кодексом адміністративного судочинства України, законами України Про судоустрій і статус суддів, Про доступ до судових рішень, Про запобігання корупції, Про виконавче провадження, Про адміністративну процедуру. Якщо вирішення питань, порушених у заявах (клопотаннях) і скаргах громадян, належить до предмета регулювання Закону України Про адміністративну процедуру, вони розглядаються у порядку, встановленому зазначеним Законом України.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 24.11.2015 у справі №п/800/259/15 бездіяльність це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, що виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити.

Відповідно до Закону України Про адміністративну процедуру від 17 лютого 2022 р. № 2073-IX (далі - Закон № 2073) адміністративний орган розглядає і вирішує справи, віднесені до його відання законом (предметна компетенція) (ч.1 ст.21 Закону № 2073). Особа має право в порядку, встановленому цим Законом, подати до адміністративного органу заяву з вимогою прийняти адміністративний акт з метою забезпечення реалізації її права, свободи або законного інтересу, виконання нею визначеного законом обов`язку, якщо вважає, що розгляд і виконання такої вимоги належить до компетенції адміністративного органу (ч.1 ст.38 Закону № 2073). Заява подається в усній чи письмовій формі (ч.1 ст.39 Закону № 2073). Заява в письмовій формі може бути подана до адміністративного органу шляхом особистого звернення, надіслана поштовим відправленням або подана в електронній формі, у тому числі з використанням Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (ч.2 ст.41 Закону № 2073). У науково-практичному коментарі до Закону України Про адміністративну процедуру зазначено: принципи добросовісності та розсудливості корелюються насамперед з п.5 та п.6 частини 2 ст.2 КАС України як критеріями для оцінки правомірності рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Мотиви здійснення органами публічної влади власних повноважень мають відповідати мотивам, з якими ці повноваження були надані законом. Органам публічної влади заборонено використовувати свої повноваження з неналежних мотивів або з неналежною ціллю, навіть якщо результат буде подібний до досягнутого в рамках законних дій. Принцип належного врядування не має перешкоджати органам влади виправляти ненавмисні помилки, навіть ті, яких вони припустились внаслідок недбалості (АДМІНІСТРУВАННЯ І ВИ: Посібник - принципи адміністративного права у відносинах між особами та органами публічної влади / https://rm.coe.int/handbook-administration-and-you/1680a06311).

VІ. ОЦІНКА СУДУ

Оцінюючи доводи та докази сторін, враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, суд зазначає таке.

Здійснений Відповідачем розрахунок і виплачені позивачу суми не були спірними на момент звільнення (15.12.2021) із Військової частини НОМЕР_2 та протягом більш ніж чотирьох років Позивач не здійснював дій, спрямованих на перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення, позаяк звернувся до суду з позовом про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення лише 06.09.2024 (справа №580/8876/24).

Верховний Суд ( постанова від 04.12.2019 у справі №825/742/16 ЄДРСР 86239374) зазначає: п.31 незгода працівника з розміром належних до виплати під час звільнення сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум під час звільнення. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні (п.35).

Надаючи оцінку вимогам у частині нарахування і виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, суд зазначає таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі Закон № 2050). Відповідно до статті 1 Закону №2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Відповідно до статті 2 Закону №2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі варто розуміти грошові доходи громадян, що вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно зі статтею 3 Закону №2050 сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050).

Детальне регульовання визначене Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Відповідно до статті 7 Закону № 2050 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.

Використане у статті 3 Закону №2050 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток “нарахованого, але не виплаченого грошового доходу” за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, що може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року в справі № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, від 16 грудня 2020 року у справі №521/21718/16-а, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20.

У спірних правовідносинах немає заяви та/або розпорядження власника коштів щодо податків і зборів до роботодавця/колишнього роботодавця за спірний період, адвокатом надана лише квитанція про виплату 55594.43 грн 13.03.2026, проте відомості про дату здійснених нарахувань Позивачу не надані разом із розрахунками за відповідний місяць чи місяці.

Суд бере до уваги, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті у межах адміністративної процедури, тому у разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду із позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року по справі № 240/186/20.

Відповідно до ч.2 ст.1 Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів під поняттям офіційні документи розуміється будь-яка інформація, записана у будь-якій формі, складена або отримана, та що перебуває у розпорядженні державних органів. Конвенція Ради Європи про доступ до офіційних документів передбачає, що державний орган сприяє заявнику, наскільки це практично можливо, ідентифікувати запитуваний офіційний документ (ч.1 ст.5).

З матеріалів справи не встановлено наявності звернення Позивача про виплату компенсації втрати частини доходу, суд не встановив дотримання Позивачем визначеної Законом № 2050 умови щодо звернення до Відповідача із заявою про виплату відповідної компенсації, тому вимоги Позивача є передчасними та не потребують задоволення.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

З 15.12.2021 (витяг з наказу від 15.12.2021 №258) до 2024 року Позивач не звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, лише 06.09.2024 звернувся до суду із позовом у справі №580/8876/24. Під час нарахування і виплати позивачу належних під час звільнення коштів був відсутній спір про індексацію грошового забезпечення, тому підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України немає.

За встановлених судом обставин, перевірених доводів та оцінених доказів позов є передчасним і необгрунтованим, а обраний спосіб захисту - неналежний.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного Позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18, від 23 грудня 2019 року у справі № 712/3842/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 500/477/15-а.

Адміністративний орган - орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб`єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації (п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 року № 2073-IX).

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт під час здійснення ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Верховний Суд у справі №826/16958/17 ЄДРСР 77537724 зазначив: якщо від наявності доказу залежить визначення предмета спору та підтримання позивачем відповідних вимог, позивач не може перекладати на суд власний обов`язок визначитися з предметом спору.

Оскільки у змісті адвокатського запиту від 31.03.2026 йдеться лише про отримання довідки і не йдеться про нарахування і виплати коштів клієнту у межах правничої допомоги, то адвокатський запит - інструмент, що допомагає адвокату зібрати докази та підготуватися до подальших кроків, не свідчить про порушене право Позивача за відсутності його волевиявлення та розпоряджень для податкового агента.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах, про що неодноразово було зазначено Верховним Судом, зокрема у постановах від 03.03.2020 у справі №331/5314/16-а (2-а/331/148/2016), від 15.04.2020 у справі №712/11800/17, від 11.11.2021 у справі №640/13941/20.

VІІІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Враховуючи ст. 139 КАС України підстави для розподілу витрат зі сплати судового збору відсутні.

Керуючись статтями 2, 5-16, 19, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати не потребують розподілу.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв`язку із початком функціонування модулів ЄСІТС з урахуванням підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до рішення ВРП від 17.08.2021 №1845/О/15-21.

Копію рішення суду направити сторонам справи:

позивач: ОСОБА_1 [ АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ];

відповідач: Військова частина НОМЕР_2 [ АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ].

Рішення суду складене 02.07.2026.

Суддя Лариса ТРОФІМОВА