Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №520/10938/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 року Справа № 520/10938/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Садової М. І.,

за участю секретаря судових засідань Гурець Ю. Д.,

представника відповідача Пересічанської Я. В.,

розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Міністерство охорони здоров`я України про визнання бездіяльності протиправною та скасування постанови,

у с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача у якому просить (з урахуванням уточнених вимог): - визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця Борисюка Р.А. Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у виконавчому провадженні №74339688 та закритті виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України “Про виконавче провадження”; - скасувати постанову від 21.04.2026 про закінчення виконавчого провадження №74339688 по виконавчому листу №520/21679/21 головного державного виконавця Борисюка Р.А. Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; - вирішити питання розподілу судових витрат.

В обґрунтування позову покликається на те, що постанову про закінчення виконавчого провадження винесено передчасно, оскільки рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2021 у справі №520/21679/21 (яке набрало законної сили) було визнано протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров`я України щодо нерозгляду по суті у повному обсязі звернень позивача від 28.04.2021 та 23.08.2021 і зобов`язано МОЗ надати вичерпну інформацію по усіх сформульованих питаннях (№№ 1– 7). Після відкриття виконавчого провадження №74339688 06.03.2024 державним виконавцем було вчинено окремі дії (накладення штрафів), зокрема постанову про накладення штрафу 10 200 грн від 06.01.2025 визнано законною рішенням суду від 25.03.2025 у справі №520/1915/25. Однак після повторного штрафу державний виконавець не виконав обов`язок, передбачений ч. 3 ст. 63 та ч. 2 ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» - не надіслав до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та не виніс постанову про закінчення провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону. Після 25.07.2025 державний виконавець протягом 9 місяців не вчиняв жодних виконавчих дій, що свідчить про бездіяльність. Листами МОЗ від 24.04.2024 та 07.08.2025 рішення суду виконано не в повному обсязі. Відповіді на питання №1, №3, №4 (та частково інші) є формальними, не містять вичерпної інформації по суті. Зокрема не надано обґрунтованої відповіді щодо використання при складанні висновку КЕО завідомо сфальсифікованих документів (Наказ ТОВ «Он Клінік Харків» від 03.03.2011). Не вказано конкретні клінічні протоколи, якими керувалися під час лікування у 2011– 2015 роках. Не пояснено причин зміни форми експертного висновку ОСОБА_2 від 11.02.2019 порівняно з формою, затвердженою Наказом МОЗ №69. Не надано повного переліку запитуваних документів (сертифікатів лікарів, протоколів медичної ради тощо). Формальна наявність листа-відповіді без оцінки та аналізу її змісту не означає фактичного виконання рішення суду по суті. Державний виконавець не мав права закінчувати провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону, оскільки рішення суду не виконано в повному обсязі. Просить позов задовольни.

Відповідач позов не визнав, подавши відзив та пояснення, в яких посилається на те, що Державним виконавцем вживались усі передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання: відкрито виконавче провадження, направлялись вимоги боржнику, накладались штрафи (у тому числі повторний штраф у розмірі 10 200 грн), здійснювався контроль за виконанням. Після отримання від МОЗ України листів з відповідями на звернення позивача державний виконавець встановив факт фактичного виконання рішення суду в повному обсязі, у зв`язку з чим на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону правомірно виніс постанову про закінчення виконавчого провадження. Державний виконавець не наділений повноваженнями здійснювати оцінку змісту, повноти та обґрунтованості відповідей, наданих боржником (МОЗ). Він не може втручатися в дискреційні повноваження органу влади та перевіряти правильність наданих роз`яснень. Незгода позивача зі змістом відповідей МОЗ сама по собі не свідчить про невиконання судового рішення. Підстав для направлення повідомлення про кримінальне правопорушення та закінчення провадження за п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону не було, оскільки боржник продовжував вживати заходів до виконання рішення. Бездіяльності державного виконавця не було. Тривалий час перевірки (з серпня 2025 по квітень 2026) зумовлений значним обсягом документації, яка потребувала детального аналізу. Просить у позові відмовити.

Третя особа Міністерство охорони здоров`я України позов не визнали, подавши відзив та пояснення, в яких посилаються на те, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2021 у справі №520/21679/21 виконано в повному обсязі шляхом направлення позивачу листів від 22.04.2024 №17-04/16752/2-24 та від 07.08.2025 №17-06/13107-зв, у яких надано відповіді на усі поставлені питання та додані відповідні документи. Питання щодо фальсифікації документів, правильності форми експертного висновку тощо не належать до компетенції МОЗ або виходять за межі обов`язків, покладених судовим рішенням. Щодо клінічних протоколів МОЗ надало нормативне обґрунтування застосування міжнародних клінічних настанов (накази МОЗ №751, №1422) та пояснило, якими саме документами керувався експерт. Позивач фактично ототожнює виконання рішення суду з обов`язком МОЗ надати відповіді, які повністю збігаються з його суб`єктивною позицією, що не випливає зі змісту судового рішення. Державний виконавець після тривалої та всебічної перевірки обґрунтовано дійшов висновку про фактичне виконання рішення. Просить у позові відмовити.

Ухвалою суду від 05.05.2026 адміністративний позов залишено без руху для усунення недоліків викладених у мотивувальній частині цієї ухвали.

Ухвалою суду від 18.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 27.05.2026 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Міністерство охорони здоров`я України.

У судове засідання позивач не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце цього засідання.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позову з підстав викладених у пояснення на позовну заяву.

У судове засідання представник третьої особи не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце цього засідання. Подав заяву про розгляду справи у відсутності представника третьої особи. У відповідності до ч. 3 ст. 268 КАС України здійснено розгляд справи у відсутності осіб, що не з`явились, адже їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов наступного з огляду на таке.

Суд установив, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2021 у справі №520/21679/21, яке набрало законної сили, було задоволено позов ОСОБА_1 частково. Суд визнав протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров`я України щодо нерозгляду по суті у повному обсязі звернень Позивача від 28.04.2021 та від 23.08.2021 і зобов`язав МОЗ України розглянути зазначені звернення по суті та надати вичерпну інформацію щодо усіх сформульованих у них питань (питання № 1– 7, зокрема щодо використання сфальсифікованих документів, відповідності лікування клінічним протоколам, форми експертного висновку, отримання необхідної документації тощо).

14.02.2024 Харківським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист.

06.03.2024 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюком Р.А. відкрито виконавче провадження №74339688.

У ході виконавчого провадження державним виконавцем вчинено низку дій направлено вимоги боржнику.

12.06.2024 прийнято постанову про накладення штрафу в розмірі 5 100 грн.

06.01.2025 винесено постанову про накладення повторного штрафу в розмірі 10200 грн.

25.07.2025 державним виконавцем направлено чергову вимогу до МОЗ України.

07.08.2025 МОЗ України направило позивачу лист №17-06/13107-зв, який, на думку державного виконавця, свідчив про виконання рішення суду.

21.04.2026 головним державним виконавцем Борисюком Р.А. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження №74339688 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичне виконання рішення суду в повному обсязі).

Позивач вважає дії державного виконавця протиправними, а постанову про закінчення виконавчого провадження передчасною неправомірною, оскільки рішення суду від 06.12.2021 не виконано в повному обсязі, у зв`язку із чим звернувся до суду за захистом порушеного права.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За правилами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами першою, другою статті 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження".

Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (пункт 1 частини третьої, частина четверта статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

За приписами пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Частиною першою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (надалі - «ЄСПЛ») у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.

З аналізу правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин слідує, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме: - накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин); - накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин); - звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.

Суд зазначає, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18.06.2019 у справі №826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.

За цією позицією накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною третьою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (пункт 3); викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні (пункт 14); накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом (пункт 16); вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження (пункт 18); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22).

Разом з цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства. Також жодних доказів щодо перевірки виконання судового рішення матеріали справи не містять.

Суд установив, боржник не надав відповідей на питання №1, №3, №4 згідно з рішенням суду від 06.12.2021 по справі №520/21679/21 (щодо використання сфальсифікованих документів, конкретного клінічного протоколу в експертному висновку, зміни форми висновку) носять формальний характер і не містять вичерпної інформації по суті, як того вимагало судове рішення. Формальна наявність листа-відповіді без оцінки та аналізу змісту такої відповіді не означає фактичного надання вичерпної інформації по суті усіх сформульованих питань.

Окрім цього до заяви про виконання судового рішення боржником надано ряд документів, складених іноземною мовою, що є перешкодою та позбавляє суд надати оцінку таким даним у контексті питань №1-4, згідно з рішенням суду від 06.12.2021 по справі №520/21679/21, а стороною відповідача не подано жодних даних, яким чином державний виконавець надав аналіз таким документам з метою виконання судового рішення у справі № 520/21679/21 та чи дійсно такі дані стосуються питань про що вказував боржник у заяві надаючи відповіді на питання з метою виконання судового рішення.

Отже, суд установив часткове виконання судового рішення на стадії виконавчого провадження, не спростовують того, що станом на момент прийняття оскаржуваної постанови рішення суду залишалося невиконаним у повному обсязі.

Суд зазначає, що, враховуючи приписи статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, а його невиконання - тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 2 КАС України однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства є верховенство права. Згідно із вказаним принципом людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1 Конвенції (справи "Войтенко проти України", "Горнсбі проти Греції").

Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс ("Піалопулос та інші проти Греції", "Юрій Миколайович Іванов проти України", "Горнсбі проти Греції").

Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.

Т аким чином, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом №1404-VIII на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом № 1404-VIII заходи в межах встановлених повноважень.

З огляду на викладене вище суд прийшов переконання про те, що державним виконавцем не вчинено всіх дій, направлених на примусове виконання судового рішення, передбачених ч.3 ст.18 Закону №1404-VІІІ, зокрема, з метою захисту інтересів стягувача не одержав від боржника пояснень чи іншої інформації стосовно того, які дії вчинив боржник для виконання рішення суду у справі, а також ч.3 ст.63, ч.2 ст.75 Закону №1404-VІІІ щодо накладення штрафу у подвійному розмірі на боржника та не звернувся до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення, при тому, що рішення суду у справі №520/21679/21 є чинним.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18.06.2019 у справі №826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.

За цією позицією накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.

Водночас слід зауважити, що самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання подання про вчинення злочину) не є належними і достатніми заходами виконання судового рішення. У свою чергу, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.03.2019 у справі №750/9782/16-а, від 07.08.2019 у справі №378/1033/17, від 04.09.2019 у справі №286/1810/17, від 07.10.2020 у справі №461/6978/19.

Враховуючи викладене, державним виконавцем вказаного не врахував, та дійшов передчасного висновку про прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження від 21.04.2026 щодо примусового виконання виконавчого листа № 520/21679/21.

Щодо належності та ефективності способу захисту порушеного права, суд прийшов наступного.

Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Тобто, в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Відсутність у заявника прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних дій та рішень не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постановах Верховного Суду від 16.07.2024 року у справі №640/27731/21, від 08.05.2024 року у справі №400/4562/19, від 27.02.2024 року у справі №1740/2487/18.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У постанові Верховного Суду 25.03.2020 у справі №752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов`язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, а тому адміністративний суд може та зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.

Таким чином, суд може та навіть зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене вище суд дійшов переконання про те, що належним та ефективним способом захисту полущеного права позивача буде визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця від 21.04.2026 про закінчення виконавчого провадження ВП № 74339688.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи наведене суд прийшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Разом із тим, суд відмічає, що згідно з частиною 1 статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

У відповідності до ст. 139 КАС України стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Керуючись ст. 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Міністерство охорони здоров`я України про визнання бездіяльності протиправною та скасування постанови – задовольнити частково.

Скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюка Романа Анатолійовича від 21.04.2026 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 520/21679/21 виданого 14.02.2024 Харківським окружним адміністративним судом, у виконавчому провадженні № 74339688.

В решті позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, згідно з ч. 6 ст. 287 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 272 КАС України.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , місце проживання – АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач Відділ примусового виконання рішень Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, місцезнаходження місто Київ, вулиця Архітектора Городецького, будинок № 13, код ЄДРПОУ 00015622;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Міністерство охорони здоров`я України, місцезнаходження місто Київ, вулиця Грушевського, будинок № 7, код ЄДРПОУ 00012925.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 03.07.2026.

Суддя М. І. Садова