Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №520/9959/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 р. справа № 520/9959/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марини Лук`яненко, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом, в якому просить суд:

1. визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

2. зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 183 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 10.10.2023 року по 10.04.2024 року включно обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні;

3. визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати грошового забезпечення;

4. зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 79036,04 грн. за весь час затримки виплати - за період з 30.08.2022 року по день фактичної виплати 15.04.2026 року;

5. визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 рівноцінної грошової компенсації податку на доходи фізичних осіб утриманого із грошового забезпечення нарахованого за час служби до дня виключення зі списків особового складу на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року за справою №520/3058/25;

6. зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 рівноцінну грошову компенсацію податку на доходи фізичних осіб утриманого із грошового забезпечення нарахованого за час служби до дня виключення зі списків особового складу на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року за справою № 520/3058/25.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що бездіяльність відповідача, що полягає у ненарахуванні та невиплаті йому середнього заробітку та компенсації втрати частини доходів за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.10.2023 року (наступний день після звільнення) до 15.04.2026 року (час фактичного розрахунку), а також компенсації утриманого податку на доходи фізичних осіб є протиправною, а тому вважає свої права порушеними, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в справі.

Представник відповідача у наданому до суду відзиві на позов проти заявленого позову заперечував та зазначив, що позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, а позов відповідно таким, що не підлягає задоволенню, оскільки позивач неправильно визначив його як немайновий, не зазначив ціну позову, не навів розрахунку середнього заробітку та допустив суперечності щодо періоду спору і дати звільнення. Також вказав, що виплачені на виконання рішення суду суми не були належними при звільненні, а стосувалися перерахунку грошового забезпечення за попередній період служби, тому відсутні підстави для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. На думку відповідача, позивач не має права одночасно на стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів за одне й те саме порушення, оскільки ці способи захисту застосовуються до різних видів виплат. Крім того, відповідач зазначив, що позивач не звертався із заявою про виплату компенсації втрати частини доходів у порядку, встановленому Законом № 2050-III, а адвокатський запит не є належним зверненням із такою вимогою та не містив згоди позивача на отримання конфіденційної інформації про його грошове забезпечення.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 року витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчену копію довідки (відомості) про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за два календарні місяці, що передували звільненню (10.10.2023), а саме за серпень та вересень 2023 року, із зазначенням усіх складових грошового забезпечення та конкретних сум виплат.

01.07.2026 року на виконання ухвали суду від 28.04.2026 року від відповідача до суду надійшла витребувана довідка про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за два календарні місяці, що передували звільненню.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

Позивач з 30.08.2022 до 10.10.2023 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

У відповідності до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 10.10.2023 року №293, старшого солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, з посади старшого стрільця 3-го відділення 2-го стрілецького взводу4-ї стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону (з охорони та оборони важливих державних об`єктів) звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.10.2023 року №28 о/с відповідно до статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" через сімейні обставини або з інших поважних причин (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією зазначеного наказу.

Оскільки в день звільнення (10.10.2023) не був розрахований у повному обсязі, позивач звернувся за захистом порушених прав до Харківського окружного адміністративного суду з відповідним позовом (справа № 520/3058/25).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2025 року по справі №520/3058/25, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2026 року, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка полягає у не застосуванні з 30.08.2022 року по 19.05.2023 включно при обчисленні ОСОБА_1 розміру грошового забезпечення (як основних та додаткових видів, у тому числі премії), грошової допомоги для оздоровлення за 2022, 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023 роки, визначеного шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 30.08.2022 року по 31.12.2022 року включно грошового забезпечення (як основних та додаткових видів, у тому числі премії), матеріальної допомоги для оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 року включно грошового забезпечення (як основних та додаткових видів, у тому числі премії), грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум.

На виконання рішення суду відповідач 15.04.2026 здійснив виплату позивачу суми у розмірі 79036,04 грн, що підтверджується скриншотом із банківського застосунку.

Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом №16-04-26-09 від 16.04.2026 року, з питання отримання інформації щодо нарахування та виплати середнього заробітку та компенсації втрати частини доходів за час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсації утриманого податку на доходи фізичних осіб.

Листом №40.05/13-Д-196-Аз від 25.04.2026 відповідач повідомив про відсутність правових підстав для надання запитуваної інформації щодо розрахунку та матеріального забезпечення позивача, оскільки вважає її конфіденційною інформацією (персональними даними). Крім того, зазначив, що адвокатський запит не може містити вимог про вчинення певних дій чи здійснення виплат, оскільки він призначений виключно для отримання інформації та копій документів.

Вважаючи допущену відповідачем бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу середнього заробітку та компенсації втрати частини доходів за час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсації утриманого податку на доходи фізичних осіб протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Стосовно доводів відповідача щодо неправильного визначення позову як немайнового та незазначення ціни позову, суд відхиляє такі доводи, оскільки предметом спору є бездіяльність відповідача, яка, на думку позивача, полягає у невиплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому розмір середнього заробітку на момент звернення до суду позивачем не визначений, оскільки його обчислення є похідним від вирішення спору по суті, здійснюється на підставі встановлених судом обставин та відповідних розрахунків. Крім того, позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.2 та 3 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Суд зазначає, що Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, чинний з 19.07.2022 внесені зміни, зокрема в статті 116, 117, 233 КЗпП України.

Так, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України.

Суд звертає увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.

У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.

За таких обставин, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 11.10.2023 (наступний день після звільнення позивача) до 15.04.2026 (час фактичного розрахунку), а тому регулюється статтею 117 Кодексу законів про працю України, після внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ (19.07.2022), яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Щодо здійснення відповідного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, то суд зазначає, що вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок № 100), чинність якої згідно з пунктом 2 поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі по тексту - Порядок №100, у відповідній редакції).

Пунктом 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Пунктом 9 Розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.016 р. № 260 визначено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Судовим розглядом встановлено, що днем звільнення позивача зі служби є 10.10.2023 року, а відповідно двома попередніми місяцями перед звільненням є липень - серпень 2023 року.

Згідно довідки №817 від 30.06.2026, останнє грошове забезпечення позивача за серпень-вересень 2023 року становило 103 021,64 грн. за два місяці.

Так, у серпні та вересні 2023 року було всього 61 день, отже середньоденна заробітна плата (грошове забезпечення) позивача за два повних місяці служби склала 1688,88 грн. (21 962,82 грн. + 81 060,82 грн.)/61), що є вихідними даними для обрахування середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу в якості відшкодування.

Період затримки розрахунку при звільненні з 11.10.2023 до 11.04.2024 становить 183 дні (6 місяців, відповідно до ст. 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022).

Тобто середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 11.10.2023 до 11.04.2024 становить 309 065,04 грн (1688,88 грн х 183 дні).

Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року та дійшла висновку, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема, пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 12.11.2025 у справі №306/2708/23.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Так, Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, суд зазначає, що спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тлумачення конструкції цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Здійснюючи розрахунок середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, суд зазначає таке.

Як встановлено судом, виплачене грошове забезпечення при звільненні позивача, відповідно до даних з розрахунку при звільненні, склало - 77 788,49 грн, недоотримане грошове забезпечення - 79 036,04 грн., що встановлено з матеріалів справи.

Враховуючи наведене, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат становив 156 824,53 грн (77 788,49 + 79 036,04 ).

Невиплачена на день звільнення сума у розмірі 79 036,04 грн складає 50,4% від загального розміру належних при звільненні виплат у сумі 156 824,53 грн.

З урахуванням принципу пропорційності частка у розмірі 50,4% від невиплаченої на день звільнення сума у розмірі 79 036,04 грн. складає суму 39 834,16 грн (79 036,04 х 50,4%).

Суд вважає, що сума у розмірі 39 834,16 грн. від розміру виплаченого грошового забезпечення на виконання рішення суду (79 036,04 грн.) буде співмірною та відповідатиме принципу справедливості.

З огляду на наведене розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, складає 39 834,16 грн.

Суд зазначає, що такий підхід забезпечить справедливий баланс інтересів сторін: захистить право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустить понесення відповідачем несправедливих та непропорційних майнових втрат.

Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зауважує, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

За наведених обставин, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд висновує, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 39 834,16 грн.

Так, суд зауважує, що відповідно до матеріалів справи позивач не довів, що звернувся на момент звільнення у 2020 році до відповідача з вимогою про відповідні виплати щодо недоотриманого грошового забезпечення. Таке право позивач реалізував лише у 2025 році, подавши позов у справі № 520/12940/25. Судом не встановлено, що позивач не знав про це його право на момент звільнення або що були інші обставини, які заважали реалізувати зазначене право.

Відповідач заперечував проти права позивача на відповідні виплати, а тому факт порушення цього права та сума відповідної компенсації були встановлені лише під час судового розгляду.

Одночасно з цим, суд не вирішує питання щодо утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов`язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а).

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 79036,04 грн. за весь час затримки виплати - за період з 30.08.2022 року по день фактичної виплати 15.04.2026 року, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою КМУ №159.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Правилами ст. 4 цього Закону встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно з п. 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічного змісту правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року у справі № 2а-1102/09/2670, від 26 лютого 2020 року у справі № 826/8319/16 та від 18 липня 2023 року у справі № 200/10663/21.

Компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даному випадку Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України) добровільно чи на виконання судового рішення.

Так, у подібних правовідносинах у постанові від 15.08.2018 у справі № 653/3356/17 Верховний Суд дійшов висновку, що правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, що підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону України № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст. 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 29.03.2023 у справі №120/9475/21-а, від 21.03.2023 у справі №620/7687/21, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від 13.01.2020 у справі №803/203/17 та від 22.06.2018 у справі №810/1092/17.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, оскільки відповідачем порушено строки виплати грошового забезпечення за період з 30.08.2022 до 15.04.2026, то позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення.

В частині позовних вимог щодо зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 79036,04 грн. суд відмовляє, оскільки вимога про нарахуван00ня та виплату компенсації у визначеному позивачем розмірі 79 036,04 грн є необґрунтованою, адже розрахунок такої компенсації має бути здійснений відповідачем на підставі фактичних даних про строки та розмір виплати грошового забезпечення відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права є визнання протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати - за період з 30.08.2022 року по день фактичної виплати 15.04.2026 року.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 рівноцінну грошову компенсацію податку на доходи фізичних осіб утриманого із грошового забезпечення нарахованого за час служби до дня виключення зі списків особового складу на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року за справою № 520/3058/25, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 779) затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, який визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Приписами пунктів 4, 5 Порядку №44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Таким чином, аналізуючи наведені положення, можна дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України визначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Тобто, військовослужбовець, звільнений з військової служби, має право на виплату грошової компенсації за утриманий податок з доходів фізичних осіб з грошового забезпечення в період проходження ним військової служби.

Таким чином, враховуючи, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/3058/25, встановлено несвоєчасну виплату відповідачем у повному обсязі грошового забезпечення, позивач не може бути позбавлений права на компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі №825/761/17, від 29.07.2020 року у справі № 814/142/17 та від 08.02.2023 у справі №420/9834/22.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також, суд зазначає, що підпунктом 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 ПК України встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 Податкового кодексу України (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України).

Ставка військового збору становить 5% від об`єкта оподаткування (підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідні положення ПК України).

Таким чином, податковий агент зобов`язаний утримати військовий збір із сум доходів в тому податковому періоді, в якому відбувається таке нарахування (виплата).

Аналізуючи вищевикладені норми законодавства, суд зазначає, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів, виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують військовослужбовців за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що здійснюючи розрахунки з позивачем на виконання рішення суду у справі №520/3058/25, відповідач діяв у межах чинного законодавства при відрахуванні з належної до виплати позивачу суми податку на доходи фізичних осіб.

Разом із тим, суд зазначає, що відповідач повинен був разом із виплатою позивачу грошового забезпечення на виконання рішення суду нарахувати та виплатити грошову компенсацію за суму податку з доходів фізичних осіб, що утримана з грошового забезпечення.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 183 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 11.10.2023 року по 11.04.2024 року включно в сумі 39 834,16 грн, визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати грошового забезпечення, зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати - за період з 30.08.2022 року по день фактичної виплати 15.04.2026 року, визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 рівноцінної грошової компенсації податку на доходи фізичних осіб утриманого із грошового забезпечення нарахованого за час служби до дня виключення зі списків особового складу на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року за справою №520/3058/25 та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 рівноцінну грошову компенсацію податку на доходи фізичних осіб утриманого із грошового забезпечення нарахованого за час служби до дня виключення зі списків особового складу на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року за справою № 520/3058/25.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, позов підлягає частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 78, 139, 241-247, 250, 255, 257-262, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 183 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 10.10.2023 року по 10.04.2024 року включно у сумі 39 834 (тридцять дев`ять тисяч вісімсот тридцять чотири) грн. 16 коп.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати грошового забезпечення.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати - за період з 30.08.2022 року по день фактичної виплати 15.04.2026 року.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 рівноцінної грошової компенсації податку на доходи фізичних осіб утриманого із грошового забезпечення нарахованого за час служби до дня виключення зі списків особового складу на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року за справою №520/3058/25.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 рівноцінну грошову компенсацію податку на доходи фізичних осіб утриманого із грошового забезпечення нарахованого за час служби до дня виключення зі списків особового складу на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року за справою № 520/3058/25.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя Марина Лук`яненко