Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №520/9524/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

02.07.2026 р. справа №520/9524/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)

до Національної академії Національної гвардії України (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, суб`єкт владних повноважень, орган публічної адміністрації)

провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Національної академії Національної гвардії України щодо нерозгляду Комісією з питань попереднього розгляду документів щодо встановлення статусу учасника бойових дій при НАНГУ заяви ОСОБА_1 з питання надання довідки про безпосередню участь у заходах з національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ проти України за формою згідно з додатком 6 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 413 (в редакції ПКМУ від 12.07.2024 №837); 2) зобов`язання Національної академії Національної гвардії України в особі Комісії з питань попереднього розгляду документів щодо встановлення статусу учасника бойових дій при НАНГУ розглянути заяву ОСОБА_1 та вирішити питання про надання ОСОБА_1 довідки про безпосередню участь у заходах з національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ проти України за формою згідно з додатком 6 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 413 ( в редакції ПКМУ від 12.07.2024 №837), з урахуванням висновків суду.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що відповідач протиправно відмовив у видачі довідки про безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України та фактично не розглянув його заяву у встановленому законом порядку, оскільки питання не було винесене на розгляд компетентної комісії, а натомість надано формальну відповідь із неправильним застосуванням положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». На переконання позивача, він, працюючи у структурі Національної академії Національної гвардії України, з 24.02.2022 був безпосередньо залучений до заходів із національної безпеки та оборони, що підтверджується відповідними наказами, а тому має право на отримання довідки за формою додатка 6 до Порядку № 413 для подальшого вирішення питання щодо надання статусу учасника бойових дій. Позивач стверджує, що обмеження, передбачене абзацом другим пункту 25 статті 6 Закону № 3551-ХІІ, до його правовідносин не застосовується, оскільки він є працівником державної установи у системі Національної гвардії України, а не працівником стороннього підприємства, установи чи організації, а відповідач був зобов`язаний всебічно дослідити фактичні обставини його участі у заходах оборони, витребувати необхідні докази та прийняти мотивоване рішення комісії, а не відмовляти виключно з формальних підстав.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що позивач у якості працівника Національної академії Національної гвардії України, а не у якості військовослужбовця, виконував виключно трудові обов`язки водія та залучався до логістичного забезпечення підрозділів, що не надає йому права на отримання довідки за формою додатка 6 до Порядку № 413, оскільки цей Порядок поширюється лише на категорії осіб, визначені пунктами 19 - 21 та 25 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до яких працівники установ Національної гвардії України не належать. Відповідач зазначає, що хоча позивач входив до складу сил і засобів Академії та здійснював транспортне забезпечення підрозділів, чинне законодавство не передбачає механізму підтвердження безпосередньої участі у бойових діях чи заходах з оборони саме для цивільних працівників Національної гвардії України, а тому видача запитуваної довідки суперечила б вимогам Порядку № 413. Крім того, відповідач наголошує, що комісія з попереднього розгляду документів щодо встановлення статусу учасника бойових дій у Національній академії Національної гвардії України нормативно не передбачена і не створювалася, у зв`язку з чим твердження позивача про нерозгляд його заяви такою комісією є безпідставними.

Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі наказу начальника Національної академії Національної гвардії України від 04.05.2020 №90 (по стройовій частині) був прийнятий на роботу на посаду водія 1 автомобільного взводу автомобільної роти батальйону забезпечення навчального процесу Національної академії Національної гвардії України, що зафіксовано записом №46 від 04.05.2020 у трудовій книжці НОМЕР_1 .

Наказом начальника Національної академії Національної гвардії України від 01.09.2020 №177 (по стройовій частині) позивач був переведений на посаду водія 3 відділення 1 автомобільного взводу автомобільної роти батальйону забезпечення навчального процесу Національної академії Національної гвардії України (запис у трудовій книжці №47 від 01.09.2020); наказом начальника Академії від 11.09.2020 №189 заявникові підтверджено 1 клас водія (запис у трудовій книжці №48).

25.02.2022 начальником Національної академії Національної гвардії України було видано наказ №1дск «Про залучення особового складу Академії до складу сил оборони міста Харкова», пунктом 1 якого заступникові начальника з 24.02.2022 доручено залучити особовий склад Академії, у тому числі позивача, до безпосередньої участі у заходах з національної безпеки і оборони, бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах бойових дій у складі сил оборони м. Харкова.

Наказами Головнокомандувача Збройних Сил України від 13.03.2022 №84, від 30.03.2022 №101 (про внесення змін до наказу №84), від 01.04.2022 №102, від 30.04.2022 №125, від 02.06.2022 №157, від 01.07.2022 №184, від 01.08.2022 №212, від 01.09.2022 №237, від 01.10.2022 №262, від 01.11.2022 №282, від 02.12.2022 №311, від 02.01.2023 №1, від 02.02.2023 №26 «Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій» Харківську область, включаючи місто Харків, у період з 24.02.2022 по 31.12.2022 визначено районом ведення воєнних (бойових) дій.

За інформацією, наведеною у довідці начальника відділу служб Національної академії Національної гвардії України підполковника ОСОБА_2 «Про надання службової інформації стосовно позову заявника ( ОСОБА_1 )», у період з 24.02.2022 по 26.07.2022 заявник входив до складу сил та засобів Академії, які приймали участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії у складі сил оборони міста Харкова, обіймаючи посаду водія автомобільної роти батальйону забезпечення навчального процесу, та залучався виключно до заходів логістичного забезпечення (перевезення майна служб тилу) підрозділів, які безпосередньо виконували бойові завдання по охороні та обороні визначених блок-постів, об`єктів та місць постійної і тимчасової дислокації.

До відзиву були надано Функціональні обов`язки водія автомобільної роти батальйону забезпечення навчального процесу, затвердженні Наказом начальника Національної академії Національної гвардії України від 28.12.2023 №800.

Виконання заявником трудових обов`язків зафіксовано у картках особового рахунку цивільного працівника ОСОБА_1 за 2022, 2023, 2024 та 2025 роки.

Наказом від 29.04.2025 №127 (по стройовій частині) заявника було звільнено з роботи з посади водія 3 відділення 1 автомобільного взводу автомобільної роти батальйону забезпечення навчального процесу 29 квітня 2025 року за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, за угодою сторін, з виплатою компенсації за 3 календарні дні щорічної додаткової відпустки за шкідливі та важкі умови праці та за 3 календарні дні невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 04 травня 2024 року по 29 квітня 2025 року (запис №49 у трудовій книжці).

29.10.2025 представником позивача направлено запит до Національної академії Національної гвардії України про надання витягів з журналів бойових дій, копій бойових та спеціальних наказів (розпоряджень) і копій рапортів командира.

На запит адвоката листом від 11.11.2025 № 84/І/9-К-222-Аз «Про надання копій документів» відповідачем надано копію витягу з наказу начальника Академії в частині, що стосується службовця ОСОБА_1 , із одночасним повідомленням про те, що в журналах бойових дій Академії не міститься інформація щодо персональної участі службовця ОСОБА_1 у бойових діях; рапорти безпосереднього начальника по результатах виконання бойових (спеціальних) завдань службовця ОСОБА_1 в діловодстві Академії не обліковуються.

24.02.2026 заявник звернувся до Національної академії Національної гвардії України із заявою про видачу довідки за формою згідно з додатком 6 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2024 №837).

За цим зверненням суб"єктом владних повноважень було вчинено відмову, оформлену листом від 20.03.2026 № 84/І/3-С-67 «Про надання інформації».

Підставою для відмови послугувало судження суб"єкта владних повноважень про те, що Постанова Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413 видана на виконання пунктів 19 – 21 та 25 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту», якими визначено коло осіб, що належать до учасників бойових дій, а категорія працівників підприємств, установ і організацій, до якої належить заявник, у відповідних нормах Закону не зазначена, що унеможливлює видачу довідки.

Стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень з приводу нерозгляду Комісією з питань попереднього розгляду документів щодо встановлення статусу учасника бойових дій при Національній академії Національної гвардії України заяви про надання довідки за формою згідно з додатком 6 до Порядку № 413, заявник ініціював даний спір.

Суд вважає, що у межах спірних правовідносин належить надати відповіді на три основні взаємопов`язані питання, а саме: 1) чи набуває цивільна особа, яка перебуває у трудових відносинах із підприємством, установою чи організацією системи сектору безпеки і оборони (зокрема у структурі Національної гвардії України) статус учасника бойових дій відповідно до Закону України від 22.10.1993р. №3551-ХІІ № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі за текстом - Закон №3551-ХІІ); 2) хто є компетентним учасником суспільних відносин, уповноваженим на оформлення та видачу довідки за формою додатка 6 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (затверджений постановою КМУ від 20.08.2014р. №413 у редакції постанови КМУ від 12.07.2024р. №837; далі за текстом - Порядок №413), а також чи охоплює така компетенція повноваження щодо відмови у її видачі, з урахуванням характеру цієї довідки як документа, що фіксує встановлений факт участі особи у відповідних заходах; 3) який зміст має юридична категорія "безпосередня участь у заходах із забезпечення оборони України" у розумінні статті 6 Закону № 3551-ХІІ та Порядку №413 - чи охоплює ця категорія виключно виконання бойових або спеціальних завдань із безпосереднім ризиком контакту з противником, чи також включає діяльність забезпечувального характеру, зокрема логістичне та транспортне забезпечення, за умови фактичного залучення особи до функціонування сил оборони в районах ведення бойових дій.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб”єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб”єктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Суспільні відносини з приводу набуття громадянином правового статусу учасника бойових дій регламентовані, зокрема, приписами Закону України від 22.10.1993р. №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі за текстом – Закон №3551-ХІІ).

Згідно із ст.5 Закону №3551-ХІІ учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Відповідно до п.19 ч.1 ст.6 Закону №3551-ХІІ до кола учасників бойових дій належать військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані, добровольці Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, особи начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, особи, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Отже, кваліфікуючими умовами для набуття згаданою у п.19 ч.1 ст.6 Закону №3551-ХІІ особою правового статусу учасника бойових дій за загальним правилом є одночасна сукупність таких обставин як: 1) наявність статусу військовослужбовця (резервіста, військовозобов`язаного, добровольця Сил територіальної оборони) Національної гвардії України; 2) безпосередня участь особи (2-1) в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, (2-2) у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, (2-3) у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України; 3) особисте фізичне знаходження особи в районах здійснення зазначених заходів та у період здійснення зазначених заходів.

Окремий випадок виключення з наведеного вище правила складає згадана законодавцем у п.19 ч.1 ст.6 Закону №3551-ХІІ категорія осіб - особи, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

При цьому, відносно указаної категорії осіб також діє обов`язкова кваліфікуюча умова у вигляді особистої та безпосередньої участі, зокрема, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Досліджуючи питання можливості набуття цивільним найманим працівником за трудовим договором правового статусу учасника бойових дій у порядку п.19 ч.1 ст.6 Закону України від 22.10.1993р. №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", суд відзначає, що протягом певного періоду часу діяла наступна редакція пункту 19 частини першої статті 6 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту": військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

Проте, Законом України від 22.05.2018 №2443-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціального захисту постраждалих учасників Революції Гідності та деяких інших осіб" (який набрав чинності 25.07.2018) у Законі №3551-XII в абзаці 1 пункту 19 статті 6 слова "та працівники" і "працівники" виключено.

Відтак, хронологічна послідовність дій законодавця однозначно та беззаперечно показує на те, що з 25.07.2018р. працівники відповідних військових формувань (зокрема, Національної гвардії України) виключені з кола осіб, котрі можуть набути статус учасника бойових дій у порядку п.19 ч.1 ст.6 Закону України від 22.10.1993р. №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" виключно за критерієм місця роботи.

При цьому, суд зауважує, що словосполучення "інших утворених відповідно до законів України військових формувань" станом на день повномасштабної збройної військової агресії Російської Федерації проти України (24.02.2022р.) вже було наявне у тексті п.19 ч.1 ст.6 Закону України від 22.10.1993р. №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і використовувалось виключно для позначення того, що наведений у цій статті перелік державних органів сфери оборони, безпеки, правопорядку тощо не є вичерпним.

Законом України від 15.03.2022р. №2121-ІХ у пункті 19 частини першої статті 6 Закону України від 22.10.1993р. №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" абзац перший після слів "Державної пенітенціарної служби України" було доповнено словами "особи, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади".

Відтак, словосполучення "особи, які входили до складу" стосується виключно подальшого тексту однієї і неподільної фрази - "особи, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади" і не має юридичного значення для словосполучення "інших утворених відповідно до законів України військових формувань", котре вже було наявним у тексті п.19 ч.1 ст.6 Закону України від 22.10.1993р. №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до набрання чинності Законом України від 15.03.2022р. №2121-ІХ.

Слушність саме такого тлумачення підтверджується змістом п.п.1 п.2 Розділу ІІ Закону України від 15.03.2022р. №2121-ІХ, де указано, що право на отримання статусу учасника бойових дій у зв`язку з участю у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, мають особи, зазначені у пункті 19 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", які брали участь у зазначених заходах до набрання чинності цим Законом.

Закон України від 15.03.2022р. №2121-ІХ набрав чинності - 21.03.2022р.

Розглядаючи справу, суд зважає, що за наведеним у ч.1 ст.1 Закону України від 13.03.2014р. №876-VII "Про Національну гвардію України" визначенням Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України від 13.03.2014р. №876-VII "Про Національну гвардію України" особовий склад Національної гвардії України складається з військовослужбовців та працівників.

Відповідно до ч.6 ст.9 Закону України від 13.03.2014р. №876-VII "Про Національну гвардію України" трудові відносини працівників Національної гвардії України регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).

Розглядаючи справу, суд зауважує, що відповідно до п.25 ч.1 ст.6 Закону №3551-ХІІ учасниками бойових дій визнаються особи, які з 24 лютого по 25 березня 2022 року відповідно до Закону України "Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України" або у складі добровольчих формувань у взаємодії із Збройними Силами України, Міністерством внутрішніх справ України, Державною прикордонною службою України, Національною поліцією, Національною гвардією України, Службою безпеки України та іншими утвореними відповідно до закону військовими формуваннями та правоохоронними органами брали участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Дія абзацу першого цього пункту не поширюється на працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Рішення про надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, приймається міжвідомчою комісією, утвореною центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, постраждалих учасників Революції Гідності, членів сімей таких осіб і членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України.

Підставою для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, є довідка, видана командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу) Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України та інших утворених відповідно до закону військових формувань чи правоохоронних органів, у взаємодії з якими особа сама або у складі добровольчого формування брала безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, про період участі у таких заходах.

Окрім того, ст. 6 Закону №3551-ХІІ визначено, що Порядок надання статусу учасника бойових дій (крім осіб, особливості набуття статусу учасника бойових дій якими визначені у статті 6-1 цього Закону) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, визначаються Кабінетом Міністрів України. Райони антитерористичної операції визначаються Кабінетом Міністрів України, а райони здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях - відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України". Порядок позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту, визначає Кабінет Міністрів України.

Суд вважає, що доводи позивача стосовно обмеженого застосування абзацу другого пункту 25 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ виключно до працівників підприємств, установ та організацій приватної форми власності не ґрунтуються на системному та буквальному тлумаченні зазначеної норми права. Законодавець у наведеній нормі не конкретизує форму власності підприємств, установ чи організацій, а використовує узагальнений термін «підприємств, установ, організацій», який у розумінні законодавства охоплює всі організаційно-правові форми, включаючи державні, комунальні та приватні суб`єкти.

Відсутність прямої вказівки на «всі форми власності» не може тлумачитися як виключення державних установ із сфери дії цієї норми, оскільки таке обмежувальне тлумачення не випливає зі змісту закону та суперечило б його меті.

Також є безпідставним твердження позивача про те, що працівники у структурі Національної гвардії України автоматично виключаються зі сфери регулювання абзацу другого пункту 25 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ.

Навпаки, системний аналіз положень статті 6 Закону свідчить, що законодавець розмежовує категорії осіб за критерієм правового статусу та характеру роботи (діянь) під час залучення до виконання окремих завдань із забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, а не за ознакою відомчої належності чи форми власності роботодавця.

Відтак, сам факт перебування особи у трудових відносинах із державним органом, установою, організацією, військовим формуванням не виключає застосування відповідних норм, якщо усі інші передбачені законом умови відсутні або не доведені.

Отже, системний аналіз положень статті 5, пунктів 19 та 25 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ свідчить, що вирішальним для набуття статусу учасника бойових дій є не формальна належність особи до категорії військовослужбовців чи до категорії цивільних працівників, а фактичний характер участі особи у заходах із забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації.

Відтак, у разі встановлення, що цивільна особа, яка перебуває у трудових відносинах із підприємством, установою чи організацією, була належним чином залучена до таких заходів і брала у них безпосередню участь у порядку та на умовах, визначених законом, така особа не може бути апріорі виключена з кола суб`єктів, які мають право на отримання статусу учасника бойових дій, а отже, за наявності підтверджених законом підстав має право на ініціювання та отримання відповідного статусу.

Суд зазначає, що у межах спірних правовідносин Порядок №413 діяв у редакції станом на лютий - липень 2022р. та у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2024р. № 837.

Пунктом 2 Порядку №413 у редакції постанови КМУ від 21.10.2022р. №1193 визначено, що статус учасника бойових дій надається військовослужбовцям (резервістам, військовозобов`язаним, добровольцям Сил територіальної оборони) Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейським, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям МВС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, ДСНС, Державної кримінально-виконавчої служби, співробітникам Служби судової охорони, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Згідно з п.21 Порядку №4 статус учасника бойових дій надається особам, зазначеним у пункті 2 цього Порядку, в разі залучення їх до проведення антитерористичної операції чи здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях на строк не менше ніж 30 календарних днів, у тому числі за сукупністю днів перебування в районах її проведення.

Пунктом 4 Порядку №413 закріплено, що підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є такі документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення: витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, витяги з наказів керівника оперативного штабу з управління антитерористичною операцією чи його заступників або керівників секторів (командирів оперативно-тактичних угруповань) про підпорядкування керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією в районах її проведення та про прибуття (вибуття) до (з) районів проведення антитерористичної операції, документи про направлення у відрядження до районів проведення антитерористичної операції або інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення.

Отже, згідно з п.4 Порядку №413 обов`язковою кваліфікуючою умовою для набуття згаданою у п.19 ч.1 ст.6 Закону №3551-ХІІ особою правового статусу учасника бойових дій (окрім одночасної сукупності таких обставин як: 1) безпосередня участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федераціїзабезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації; 2) особисте знаходження особи під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в районах проведення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у період їх проведення) є обставина безпосереднього та особистого виконання особою завдань саме заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації.

У подальшому згідно з ст.61 Закону №3551-ХІІ у редакції Закону України від 16.01.2024р. №3549-IX та Закону України №3783-IX від 05.06.2024 у період дії воєнного стану під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особам, зазначеним в абзаці першому пункту 19 частини першої статті 6 цього Закону (крім військовослужбовців (резервістів, військовозобов`язаних) Служби безпеки України та осіб, які входять до складу розвідувальних органів України), які брали участь у виконанні бойових (службових, спеціальних) завдань у районах ведення воєнних (бойових) дій або на тимчасово окупованих територіях, статус учасника бойових дій надається незалежно від тривалості виконання таких завдань на підставі відомостей, що підтверджують виконання особою таких завдань (далі - Відомості), у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та з урахуванням положень цієї статті.

На подальшу реалізацію положень ст.61 Закону №3551-ХІІ Урядом України було видано постанову КМУ від 12.07.2024р. №837, якою була внесена низка змін до Порядку №413.

Так, підпунктом 1 пункту 4 Порядку №413 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2024 р. № 837) визначено, що підставою для надання заявникам статусу учасника бойових дій є: для заявників, які проходять службу у військових частинах (органах, підрозділах), установах та організаціях або на підприємствах, які постійно дислокуються чи розташовані безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції, - довідка за формою згідно з додатком 1 та витяг із наказу керівника Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, витяг із наказу керівника оперативного штабу з управління антитерористичною операцією чи його заступників або керівників секторів (командирів оперативно-тактичних угруповань) про підпорядкування керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією в районах її проведення.

Підпунктом 1 пункту 4 Порядку №413 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2024 р. № 837) визначено, що підставою для надання заявникам статусу учасника бойових дій є: для заявників з числа осіб, зазначених в абзаці першому пункту 19 частини першої статті 6 Закону (крім осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади), які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, - довідка за формою згідно з додатком 6.

Так, згідно з п.8 Порядку №413 для надання статусу учасника бойових дій заявникам з числа осіб, зазначених у пункті 19 частини першої статті 6 Закону, які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники підприємств, установ та організацій протягом 30 календарних днів з дня участі осіб у виконанні бойових (службових) завдань, у проведенні розвідувальних заходів, отримання травм (поранень, контузій, каліцтв) зобов`язані подати на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу заявники, довідки за формою згідно з додатком 6 або додатком 7.

З наведеного слідує, що передбачена додатком 6 до Порядку № 413 довідка є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій і видається така довідка не утвореними відповідно до п.5 Порядку №413 комісіями з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними в Міноборони, МВС, Мін`юсті, Національній поліції, Національній гвардії, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Офісі Генерального прокурора, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держспецзв`язку, ДСНС, ДФС, а саме військовою частиною, органом, підрозділом, підприємством, установою чи організацією, у складі яких або у взаємодії з якими особа брала участь у відповідних заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Тож, у межах спірних правовідносин керівник суб"єкта владних повноважень - Академії як одноосібний очільник військової частини цілком правомірно та у межах власних адміністративних повноважень розглянув і вирішив звернення заявника як зацікавленої особи з приводу видачі довідки за формою додатку 6 до Порядку № 413 без вирішення наперед питання про набуття заявником статусу учасника бойових дій у порядку п.19 ч.1 ст.6 Закону України від 22.10.1993р. №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Стосовно ж діяльності в Академії Комісії з питань попереднього розгляду документів щодо встановлення статусу учасника бойових дій, суд зазначає, що порядок утворення та діяльності комісій з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій визначений постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.1996 №458, Порядком №413, а також Положенням про комісію Головного управління Національної гвардії України, затвердженим наказом МВС України від 06.11.2018 №887.

Відповідно до п.1-2 Положення №887 це Положення визначає основні функції, завдання, повноваження та склад комісії Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни (далі - Комісія) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів і працівників Національної гвардії України, інших осіб, визначених чинним законодавством (далі - особи), а також порядок організації її роботи.

Комісія утворюється в Головному управлінні Національної гвардії України з метою розгляду питань, пов`язаних із наданням особам статусу учасника бойових дій, учасника війни.

Згідно з цими нормативними актами, уповноваженим органом на розгляд матеріалів щодо надання статусу учасника бойових дій у системі Національної гвардії України є комісія, утворена саме у Головному управлінні НГУ, яка здійснює розгляд документів військовослужбовців та працівників відповідних підрозділів.

Отже, чинним нормативно-правовим регулюванням не передбачено створення окремих комісій з питань попереднього розгляду документів щодо встановлення статусу учасника бойових дій на рівні вищих військових навчальних закладів чи установ, у тому числі Національної академії Національної гвардії України.

Відповідно, комісія в Академії як окремий суб`єкт владних повноважень у сфері вирішення питань про надання статусу учасника бойових дій не створювалась і нормативно не передбачена, а тому посилання сторони позивача на її бездіяльність є безпідставним.

Форма Довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України передбачена додатком 6 до Порядку № 413 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2023 р. № 887).

Суд звертає увагу, що ні Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ні Порядком № 413 не встановлено, яким органом, коли і в якому порядку надається довідка, передбачена додатком 6 до Порядку № 413.

Однак, як вбачається з додатку 6 до Порядку № 413, у довідці "Про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України", крім іншого, зазначаються:

- період, в якій особа брала участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та найменування областей, районів, населених пунктів (територій, на яких ведуться (велися) бойові дії), де особа перебувала у вказані періоди;

- документи, які підтверджують безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, бойових донесень, журналів бойових дій (оперативних завдань, ведення оперативної обстановки), вахтових журналів, польотних листів, книг служби, наказів про залучення до таких заходів, відомостей про виконання розвідувальних заходів, або довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва).

Зміст наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що обов`язковою умовою для надання статусу учасника бойових дій є встановлення факту безпосередньої участі особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та виконання нею особисто або у складі військової частини (органу, підрозділу), установи та закладу бойових (службових) завдань.

Наявність саме таких обставин є правовою підставою для видачі командирами (начальниками) військових частин (органів, підрозділів) або іншими керівниками підприємств, установ та організацій на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу особи, довідки за формою згідно з додатком 6.

У взаємозв`язку із наведеним Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2025 року по справі №400/4559/24 зазначив, що за приписами статті 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон №1932-XII) бойові дії - це форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони, а також поліції особливого призначення Національної поліції України для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння); район воєнних (бойових) дій - це визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 27 червня 2024 року у справі №200/3996/23, постановка бойових завдань підрозділам (елементам бойового порядку) здійснюється бойовим наказом, під час ведення бою (дій) або в інших умовах бойової обстановки - бойовим розпорядженням. Зазвичай вони доводяться до командирів підрозділів в усній формі.

У бойовому наказі вказується: висновки з оцінювання противника; завдання, які виконуються силами і засобами старшого командира на напрямку дій військової частини (підрозділу), а також завдання сусідів і розмежувальні лінії з ними; бойове завдання військової частини (підрозділу) та замисел бою (дій); бойові завдання штатним і доданим підрозділам (елементам бойового порядку); норма витрат ракет і боєприпасів на виконання бойового завдання; місце і час розгортання ОКП (ксП) та напрямок його переміщення, порядок передачі управління; час готовності до виконання завдання та порядок доповіді замислу старшому командиру.

У бойовому розпорядженні зазвичай командир вказує: стислі відомості про положення та характер дій противника; завдання, що виконуються силами і засобами старшого командира на напрямку дій підрозділів; бойове завдання підпорядкованим підрозділам; час готовності до бою (дій). За необхідності у ньому можуть бути зазначені завдання військової частини (підрозділу), сусідів та інші дані.

Бойові (попередні бойові) розпорядження і вказівки, які віддає командир усно, записуються в журнал відданих і отриманих розпоряджень, у якому відображається: дата, час і зміст розпоряджень, спосіб їх передачі або отримання, кому вони передані або повинні бути передані, від кого отримані.

Суд відмічає, що правила отримання статусу учасника бойових дій також урегульовано ст. 6-1 "Особливості набуття статусу учасника бойових дій у період дії воєнного стану в районах ведення воєнних (бойових) дій або на тимчасово окупованих територіях" Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в якій зазначено, що у період дії воєнного стану під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особам, зазначеним в абзаці першому пункту 19 частини першої статті 6 цього Закону (крім військовослужбовців (резервістів, військовозобов`язаних) Служби безпеки України та осіб, які входять до складу розвідувальних органів України), які брали участь у виконанні бойових (службових, спеціальних) завдань у районах ведення воєнних (бойових) дій або на тимчасово окупованих територіях, статус учасника бойових дій надається незалежно від тривалості виконання таких завдань на підставі відомостей, що підтверджують виконання особою таких завдань (далі - Відомості), у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та з урахуванням положень цієї статті.

Уповноважені особи військових частин зобов`язані в п`ятиденний строк з дня початку виконання бойового наказу (розпорядження) внести Відомості до Реєстру. У разі неможливості внесення Відомостей до Реєстру уповноважені особи військових частин надають такі Відомості у той самий строк у порядку, визначеному актами центральних органів виконавчої влади, при яких утворюються комісії, до уповноваженого підрозділу, що забезпечує роботу комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, органу військового управління за підпорядкованістю, який зобов`язаний внести їх до Реєстру в п`ятиденний строк з дня отримання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відомості зберігаються у відокремленому програмному модулі Реєстру.

Якщо Відомості, які вносяться до Реєстру, відповідають умовам та критеріям, визначеним Кабінетом Міністрів України, статус учасника бойових дій надається в автоматичному режимі засобами Реєстру у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо Відомості, які вносяться до Реєстру, не відповідають умовам та критеріям, визначеним Кабінетом Міністрів України, то статус учасника бойових дій надається комісією з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій на підставі витребуваних (отриманих) в уповноваженого органу або особи відповідних Відомостей (документів) у рамках міжвідомчої взаємодії суб`єктів владних повноважень у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Для отримання публічних (електронних публічних) послуг інформація про статус учасника бойових дій отримується та/або підтверджується за допомогою Реєстру відповідно до Закону України "Про особливості надання публічних (електронних публічних) послуг".

Контроль за наданням статусу учасника бойових дій через Реєстр здійснюється міжвідомчою комісією, утвореною центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Витяг із Реєстру щодо внесених до Реєстру Відомостей та виданих документів формується засобами Реєстру з унікальним електронним ідентифікатором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За бажанням особи, якій надано статус учасника бойових дій, посвідчення учасника бойових дій видається такій особі у порядку, передбаченому статтею 18 цього Закону.

На подальший розвиток норм ч.1 ст. 6-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2024 № 1041 було затверджено Порядок надання в автоматичному режимі статусу учасника бойових дій у період воєнного стану в районах ведення воєнних (бойових) дій або на тимчасово окупованих територіях (далі за текстом - Порядок №1041).

З наведеного слідує, що національним законом України запроваджений альтернативний механізм набуття статусу учасника бойових дій особами, зазначеними в абзаці першому пункту 19 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", і без фізичного отримання довідки, передбаченої додатком 6 до Порядку № 413.

Суд, оцінюючи сукупність зібраних у справі доказів у їх взаємозв`язку та надаючи їм належну правову оцінку, виходить з того, що позивач у спірний період з 24.02.2022 по 26.07.2022 дійсно входив до складу сил і засобів Національної академії Національної гвардії України, які діяли у складі сил оборони міста Харкова відповідно до наказу начальника Академії від 25.02.2022 №1дск «Про залучення особового складу Академії до складу сил оборони міста Харкова», однак при цьому обіймав цивільну посаду водія автомобільної роти батальйону забезпечення навчального процесу та відповідно до функціональних обов`язків був залучений виключно до виконання завдань з логістичного забезпечення, що полягали у перевезенні майна та матеріально-технічних засобів служб тилу підрозділів.

За викладеними стороною відповідача твердженнями, відповідно до інформації, що міститься в Журналі ведення бойових дій Національної академії Національної гвардії України №21/КП від 02.10.2020, станом на 24.02.2022 Перший зведений батальйон НАНГУ згідно з бойовим розпорядженням командувача НГУ від 24.02.2022 №27/2/1/2-290т-Е був залучений до виконання завдань щодо забезпечення підготовки до оборони м. Харків. У період з 24.02.2022 по 31.12.2022 особовий склад Академії, виділений з її основного складу, був включений до зведеного підрозділу Академії для участі у бойових діях (забезпеченні заходів) у складі сил оборони м. Харкова (УВ «Харків»).

Однак, доказів участі особового складу Академії в указаний період саме у бойових діях матеріали справи не містять, як не містять матеріали справи і доказів участі особового складу Академії в указаний період у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на умовах, котрі за приписами постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 передбачають виплату додаткової винагороди у підвищеному до 100.000,00грн. розмірі.

Надані відповідачем службові документи, зокрема довідка начальника відділу служб Академії та журнали ведення бойових дій Національної академії Національної гвардії України, не містять відомостей про безпосередню участь позивача у виконанні бойових (спеціальних) завдань, у веденні бойових дій чи у здійсненні безпосереднього вогневого або тактичного впливу на противника, а також не підтверджують виконання ним індивідуальних завдань, які відповідно до законодавства можуть бути кваліфіковані як безпосередня участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони у розумінні статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Порядку №413.

Встановлені судом обставини свідчать, що участь позивача у забезпеченні діяльності підрозділів мала допоміжний, забезпечувальний характер і не виходила за межі виконання трудових функцій цивільного працівника, що саме по собі не є достатньою та необхідною підставою для видачі довідки за формою додатка 6 до Порядку №413.

Доказів протилежного стороною позивача до суду не подано.

За відсутності належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт безпосереднього виконання позивачем бойових або спеціальних завдань у районах ведення бойових дій, у відповідача не виникло передбаченого законом обов`язку щодо оформлення та видачі запитуваної довідки за формою додатку №6 по Порядку №413.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб"єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.

Суд відмічає, що у розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону була наведено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024р. у справі №400/1217/23: 1) Обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.; 4) Посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин суб"єктом владних повноважень за зверненням зацікавленої особи була вчинена відмова у видачі бажаного для особи письмового документа, умотивована невідповідністю особи визначеним національним законом України для цього випадку кваліфікаційним вимогам.

Оцінивши добуті у справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання, що у ході розгляду справи суб`єктом владних повноважень доведено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк відмова у видачі довідки за формою додатка 6 до Порядку №413 була вчинена з урахуванням обсягу власної управлінської компетенції та установленого законодавчого механізму підтвердження безпосередньої участі особи у заходах із забезпечення оборони України, а також у зв`язку з відсутністю передбачених нормативно-правовими актами належних та допустимих доказів такої участі позивача, що відповідно до вимог Порядку №413 є обов`язковою передумовою для видачі відповідної довідки з метою подальшого вирішення Комісією з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореною у Національній гвардії України, питання про надання заявнику статусу учасника бойових дій.

Тож, за наслідками розгляду справи в цій частині слід визнати доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб”єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки – не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для залишення позову без задоволення.

Стосовно доводів суб"єкта владних повноважень про пропуск заявником строку звернення до суду необхідно зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України перебіг шестимісячного строку звернення до адміністративного суду пов`язується з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

У даному випадку звернення позивача до відповідача з відповідною заявою відбулося у лютому 2026 року, відповідь на яку отримано 30.03.2026, а до суду позивач звернувся 20.04.2026, тобто у межах шестимісячного строку, що виключає підстави для висновку про його пропуск. При цьому, обставина подальшого припинення заявником проходження публічної служби не змінює моменту виникнення спірних правовідносин та не впливає на обчислення процесуального строку, оскільки не віднесена законодавцем до підстав, які зумовлюють втрату права на звернення до суду або набуття/реалізацію статусу учасника бойових дій.

Тому стан оформлення позову в частині вимог ч.6 ст.161 КАС України у даному конкретному випадку не містить підстав для застосування наслідків за ч.13 ст.171, ч.15 ст.171, ч.3 ст.123, ч.4 ст.123 КАС України.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція); рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії", вичерпно реалізував усі діючі правові механізми з”ясування об`єктивної істини; забезпечив здобуття достатнього для вирішення спору по суті обсягу доказів; надав всебічну оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав достатній поза розумним сумнівом обсяг міркувань з приводу конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Клопотання Національної академії Національної гвардії України від 11.05.2026р. про залишення позову без розгляду - залишити без задоволення.

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко