Рішення від 02 липня 2026 р. у справі №460/14843/25 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

03 липня 2026 року м. Рівне№460/14843/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області

про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 17.06.2025 №155950024002 щодо відмови у призначенні пенсії;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити пенсію за віком відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», шляхом зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу не зарахований період з 16.05.1995 по 19.03.1999 згідно запису трудової книжки НОМЕР_1 від 19.05.1995 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до пільгового стажу роботи за Списком № 2 період роботи з 14.09.2006 по 05.02.2023 з урахуванням ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 09.06.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За результатами розгляду заяви за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення від 17.06.2025 №155950024002 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу та недосягненням позивачем 55-річного віку. Позивач зазначає, що відповідач безпідставно не зарахував до її страхового стажу період роботи з 16.05.1995 по 19.03.1999 на території російської федерації, а також не врахував до пільгового стажу за Списком №2 період роботи з 14.09.2006 по 05.02.2023 на посаді медичної сестри палатної інфекційного відділення Болградської центральної районної лікарні, внаслідок чого неправильно визначив тривалість страхового та пільгового стажу і безпідставно відмовив у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Ухвалою від 21.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) виклику сторін.

Ухвалу суду доставлено до електронного кабінету відповідача в підсистемі "Електронний суд" 21.08.2025.

Відповідач правом надати відзив на позовну заяву не скористався.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судом встановлено, що 09.06.2025 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відтак на день звернення із заявою про призначення пенсії досягла віку 50 років 1 місяць 10 днів.

За результатами розгляду заяви позивача за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення від 17.06.2025 №155950024002, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Підставою для прийняття такого рішення відповідач зазначив відсутність у позивача необхідного пільгового стажу та недосягнення нею 55-річного віку.

За змістом оскаржуваного рішення відповідач визначив страховий стаж позивача 27 років 00 місяців 18 днів, а пільговий стаж роботи за Списком №2 – 1 місяць.

Судом встановлено, що відповідач не зарахував до страхового стажу позивача період її роботи з 16.05.1995 по 19.03.1999 на території російської федерації, посилаючись на те, що з 01.01.2023 російська федерація припинила виконання зобов`язань за Угодою про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Таким чином, відповідачем не враховано до страхового стажу позивача період роботи тривалістю 3 роки 10 місяців 3 дні.

Крім того, відповідач не зарахував до пільгового стажу період роботи позивача з 14.09.2006 по 05.02.2023 на посаді медичної сестри палатної (по догляду за хворими) інфекційного відділення Болградської центральної районної лікарні, правонаступником якої є Комунальне некомерційне підприємство «Болградська центральна районна лікарня» Болградської міської ради Одеської області. Внаслідок цього відповідачем не враховано до пільгового стажу за Списком №2 період роботи загальною тривалістю 16 років 4 місяці 22 дні.

Не погоджуючись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 17.06.2025 №155950024002, ОСОБА_1 звернулася до адміністративним позовом до суду.

При вирішенні цього публічно-правового спору суд враховує таке.

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV, який набрав чинності 01.01.2004 (далі Закон №1058-ІV).

Статтею 8 Закону №1058-ІV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до статті 45 Закону №1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Частиною першою статті 26 Закону №1058-ІV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

11.10.2017 набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій від 03.10.2017 №2148-VIII (далі Закон №2148-VIII), яким Закон №1058-ІV доповнено Розділом XIV-1 Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян.

Так, частиною першою статті 114 Закону №1058-ІV визначено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема: 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року.

Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону:

чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи;

жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.

Разом з тим, до внесення відповідних змін в Закон №1058-ІV питання призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 визначалося Законом України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), який залишається чинним на день виникнення спірних правовідносин.

За приписами статті 12 Закону №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Водночас, згідно з пунктом б частини першої статті 13 Закону №1788-XII в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VІІІ (далі Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, зазначена норма передбачає зміст ідентичний пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV.

Тобто на час виникнення спірних правовідносин питання призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 регулює положення двох нормативно-правових актів, а саме: стаття 114 Закону №1058-ІV в редакції Закону №2148-VIII та стаття 13 Закону №1788-XII в редакції Закону №213-VІІІ.

Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення статті 13 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VІІІ (п. 1).

Стаття 13 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VІІІ, які визнані неконституційними, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (п. 2).

Пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визначено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: […]

б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

Згідно з положеннями Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені (ст.151-2).

Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку (ст.152).

Отже, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію, зокрема, пункту "б" частини першої статті 13 Закону №1788-XII, який з 23.01.2020 є чинним у редакції до внесення змін Законом №213-VIII.

Водночас, Закон № 2148-VIII, яким внесено зміни до Закону №1058-ІV, зокрема, статті 114, на предмет конституційності не перевірявся.

За таких обставин, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020, встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, для жінок після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах, в той час, як положення Закону №1058-ІV визначають таке право для жінок після досягнення ними 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Відтак, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ (з урахуванням Рішення №1-р/2020) та Закону №1058-ІV в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах та стажу роботи.

Оскільки норми вказаних законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (№ 11-1207апп19) сформовано правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи (п. 56).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що за такого правового регулювання застосуванню у цій справі підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ, а не Закону №1058-ІV, оскільки положення пункту "б" частини першої статті 13 Закону №1788-XII визначає більш сприятливі умови для жінок при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20, а також Верховного Суду, викладеними у постанові від 30.03.2023 у справі №300/1951/20, які є обов`язковими для врахування судом відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

Оскільки судом встановлено, що позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , а із заявою про призначення пенсії звернулася 09 червня 2025 року, тобто після досягнення 50-річного віку, суд доходить висновку, що саме положення пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції, відновленій Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020, підлягають застосуванню при вирішенні цього спору, як такі, що встановлюють більш сприятливі умови реалізації права позивача на пенсійне забезпечення.

Відтак для вирішення питання про правомірність відмови у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах суд повинен перевірити наявність у позивача необхідного страхового стажу, спеціального стажу роботи за Списком №2 та оцінити правомірність неврахування відповідачем окремих періодів її трудової діяльності, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

Оцінюючи правомірність незарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду її роботи з 16.05.1995 по 19.03.1999, суд виходить із такого.

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, підставою для неврахування зазначеного періоду стало те, що трудова діяльність позивача здійснювалася на території російської федерації, а з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, у зв`язку з чим, на думку відповідача, відповідний період роботи не може бути зарахований до страхового стажу.

Суд не може погодитися із зазначеним висновком відповідача з огляду на таке.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж — це період, протягом якого особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який сплачено страхові внески, а за періоди до запровадження персоніфікованого обліку страховий стаж обчислюється на підставі документів та в порядку, що діяв до набрання чинності зазначеним Законом.

Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що за періоди роботи до впровадження системи персоніфікованого обліку страховий стаж визначається на підставі документів, оформлених відповідно до законодавства, яке діяло на час виникнення відповідних правовідносин.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічне положення міститься у пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, відповідно до якого трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж.

Судом встановлено, що трудова книжка позивача містить належним чином оформлений запис про її роботу у період з 16.05.1995 по 19.03.1999, який відповідачем не спростований, недостовірність якого не встановлена, а будь-яких доказів фальсифікації чи внесення недостовірних відомостей до суду не надано.

При цьому сам по собі факт здійснення трудової діяльності на території російської федерації не є підставою для неврахування відповідного періоду роботи до страхового стажу, якщо таке право було набуте особою у період чинності міжнародних договорів України.

Суд звертає увагу, що Угода про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення була укладена 13.03.1992 та діяла у період, коли позивач здійснювала трудову діяльність на території російської федерації.

Статтею 6 зазначеної Угоди було передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасниць враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої держави-учасниці Угоди, а також на території колишнього СРСР до набрання нею чинності.

Таким чином, на момент набуття позивачем відповідного трудового стажу існували чинні міжнародно-правові гарантії взаємного визнання такого стажу всіма державами-учасницями Угоди.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі є однією із складових принципу правової визначеності та гарантією стабільності правового становища особи.

Право позивача на врахування набутого у 1995–1999 роках трудового стажу виникло саме у період дії зазначеної Угоди, а тому подальша зміна міжнародно-правового регулювання не може бути підставою для позбавлення особи вже набутого права.

Аналогічний правовий підхід неодноразово висловлений Верховним Судом, який зазначив, що денонсація міжнародного договору або припинення участі держави у ньому не має зворотної дії та не впливає на права осіб, набуті під час його чинності.

Суд також враховує, що право на соціальний захист є складовою права власності у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що держава не може довільно позбавляти особу майнових прав, які вже виникли відповідно до чинного законодавства, а будь-яке втручання у такі права повинно бути законним, пропорційним та переслідувати легітимну мету.

Фактично відповідач, не зарахувавши позивачу майже чотири роки страхового стажу лише з огляду на подальше припинення дії міжнародної Угоди, застосував нове нормативне регулювання до правовідносин, які виникли задовго до його прийняття, чим порушив принцип незворотності дії закону в часі, принцип правової визначеності та легітимних очікувань особи.

Більше того, відповідач не заперечує самого факту роботи позивача у зазначений період, а єдиною підставою відмови визначив припинення дії міжнародної Угоди, що саме по собі не може бути достатньою правовою підставою для неврахування вже набутого страхового стажу.

За наведених обставин суд доходить висновку, що період роботи позивача з 16.05.1995 по 19.03.1999, підтверджений записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19.05.1995, підлягає зарахуванню до її страхового стажу, а рішення відповідача в цій частині не відповідає вимогам статті 19 Конституції України, статті 24 Закону №1058-IV, статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», Порядку №637 та прийняте без належного правового обґрунтування, у зв`язку з чим є протиправним.

Також суд встановив, що спірним рішенням відповідача не зараховано до пільгового стажу роботи за Списком №2 період роботи позивача з 14.09.2006 по 31.10.2015, з 01.12.2025 по 05.02.2023 на посаді медичної сестри палатної (по догляду за хворими) інфекційного відділення КЗ "Болградська центральна районна лікарня" (КНП «Болградська центральна районна лікарня» Болградської міської ради Одеської області) згідно відомостей довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 53 від 09.06.2025, виданої КНП «Болградська центральна районна лікарня» Болградської міської ради Одеської області, записів № 13-15 трудової книжки НОМЕР_1 від 19.05.1995, оскільки відповідно до інформації про сплату страхових внесків, що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, прослідковується робота за сумісництвом впродовж зазначених періодів. Відтак, неможливо визначити факт виконання робіт в умовах, передбачених Списком № 2, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії або посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов`язаних з виконанням своїх трудових обов`язків. В індивідуальних відомостях про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня інформація про сплату страхових внесків за період роботи в КНП «Болградська центральна районна лікарня» Болградської міської ради Одеської області з 01.09.2013 по 30.09.2013.

До електронної пенсійної справи № 155950024002 не долучено додаток № 2 до наказу про результати атестації робочих місць за умовами праці № 60 від 10.06.2021, що не відповідає вимогам пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, обіт, професій і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах від 18.11.2005 № 383, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 № 1451/11731.

Додатковий коментар: відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV, оскільки відсутній необхідний пільговий стаж, заявниця не досягла 55-річного віку.

Таким чином, суд встановив, що відповідачем не враховано понад шістнадцять років спеціального стажу роботи, що безпосередньо вплинуло на висновок про відсутність у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Суд враховує, що згідно зі ст. 60 Закону України №1788 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Крім того, за правилами пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Таке правове регулювання вказує на те, що положення Закону України "Про пенсійне забезпечення", в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в т.ч. щодо пільг по обчисленню стажу), станом на час звернення позивача за перерахунком пенсії діяли і підлягали застосуванню відповідними суб`єктами під час виконання покладених на них функцій.

Крім того, редакція статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є чинною на теперішній час, а стаття 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не скасовує статтю 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та не зупиняє її дію.

У постанові від 03.11.2021 в справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Законом України «Про пенсійне забезпечення», вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон України «Про пенсійне забезпечення» був прийнятий раніше за Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення», то він мав би виключити із Закону України «Про пенсійне забезпечення» усі інші положення, чого зроблено не було.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20.04.2022 року у справі № 214/3705/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, за правилами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» період роботи з 14.09.2006 по 05.02.2023 року у КЗ «Болградська центральна районна лікарня» (КНП «Болградська центральна районна лікарня» Болградської міської ради Одеської області) на посаді медичної сестри по догляду (палатної) підлягає зарахуванню до стажу роботи у подвійному розмірі.

Пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-ІV визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області 17.06.2025 №155950024002, загальний страховий стаж роботи позивача на дату звернення становить 27 років 00 місяців 18 днів, в т.ч. пільговий стаж за Списком №2 складає 00 років 01 місяць 00 днів.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) встановлено, що основним документом, що підтверджує наявний трудовий стаж, є трудова книжка.

З означеною нормою Закону №1788-ХІІ кореспондуються положення пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637(далі - Порядок №637), за змістом якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно п.20 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній» у тих випадках коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій.

Отже, додаткові документи для підтвердження стажу роботи вимагаються лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Суд встановив, що в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 19.05.1995 на ім`я позивача містяться записи про трудову діяльність № 13-15, якими підтверджено, що позивач з 14.09.2006 по 05.02.2023 (включно) займала посаду сестри медичної по догляду (палатної) в інфекційному відділені Болградської центральної районної лікарні; з 06.02.2023 переведена на посаду сестри медичної палатної хірургічного відділення.

Записи трудової книжки підтверджуються довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 53 від 09.06.2025, виданою КПН "Болградська центральна районна лікарня" Болградської міської ради Одеської області.

Означеною довідкою підтверджено, що ОСОБА_1 працює повний робочий день в КНП "Болградська центральна районна лікарня" Болградської міської ради Одеської області і за період з 14.09.2006 по 05.02.2023 виконувала обов`язки з безпосереднім обслуговуванням хворих інфекційного відділення за посадою: середній медичний персонал, що передбачена Списком 2 розділ ХХIV підрозділ 24а-2а код КП 3231 підстава ДК 003:95, ДК 003:2010, Постанова КМУ № 36 від 16.01.2003, № 461 від 24.06.2016:

16 років 04 місяці 22 дні.

Підстава видачі довідки: результати атестації робочих місць № 145 від 08.07.2011; наказ № 82 від 07.07.2016; наказ № 60 від 10.06.2021; реєстрація в Державній експертизі умов праці Одеської області № 16/12-2011 від 20.12.2011, № 15-14-029/0862 від 14.12.2016; № 15/01-40-5880 від 06.07.2021.

Додаткові відомості: накази з особового складу за 2006-2023 рр; особова картка працівника ф. П-2.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 383 від 18.11.2005, встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92.

Системний аналіз норм Закону № 1788 та Порядку дає підстави для висновку, що необхідними умовами для пільгового стажу є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку № 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.

Отже, у справі, що розглядається, підтвердженням того, що позивач у вищезазначений період з 14.09.2006 по 05.02.2023 працювала повний робочий день на відповідних роботах, є записи в трудовій книжці та пільгова довідка № 53 від 09.06.2025, видана відповідним закладом охорони здоров`я.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №442 від 01.08.1992 (далі Порядок №442) та розробленими на виконання вказаної постанови Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Згідно з пунктом 4 Порядку №442 та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років.

Відповідно до пункту 10 Порядку №442 результати атестації використовуються для розроблення заходів щодо покращення умов праці і оздоровлення працівників та під час визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств, установ та організацій, обґрунтування пропозицій про внесення змін до списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Тобто, своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

В той же час, за приписами пункту 4 Порядку №442 відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.

Таким чином, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах, що є неправомірним. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці. У свою чергу особа, яка працює на посаді, та по якій має, бути проведена атестації робочого місця, відповідно до Порядку проведення атестації, не наділена будь-якими правами (повноваженнями, обов`язками) за наявності яких вона б мала можливість впливати на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Відтак, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, за якими документи з атестації робочих місць відсутні з незалежних від них причин, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах. При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі №520/15025/16-а від 19.02.2020.

Підсумовуючи наведене у сукупності, оцінюючи досліджені докази в розрізі проаналізованих вище норм матеріального закону, суд доходить такого висновку:

З урахуванням подвійного обчислення стажу роботи відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи позивача з 14.09.2006 по 05.02.2023 підлягає зарахуванню до спеціального стажу роботи за Списком №2, що свідчить про наявність у позивача необхідної тривалості пільгового стажу для реалізації права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Отже незастосування відповідачем положень статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та незарахування до спеціального стажу позивача періоду роботи з 14.09.2006 по 05.02.2023 є протиправним, оскільки суперечить вимогам зазначеної норми Закону, призвело до неправильного визначення пільгового стажу та слугувало підставою для прийняття незаконного рішення про відмову у призначенні пенсії.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України суд перевіряє, чи прийняті рішення суб`єкта владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, чи є вони обґрунтованими, безсторонніми, добросовісними, розсудливими, пропорційними та прийнятими з урахуванням усіх обставин, що мають значення для їх прийняття.

За результатами судового розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 17.06.2025 №155950024002 не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, оскільки прийняте без належного дослідження усіх поданих позивачем документів, із неправильним застосуванням норм матеріального права та без урахування фактичних обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення питання про призначення пенсії.

Вирішуючи питання щодо належного способу захисту порушеного права, суд виходить із положень статті 245 КАС України, відповідно до яких у разі задоволення позову суд може не лише визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень, а й зобов`язати його вчинити певні дії з метою ефективного поновлення порушеного права особи.

Суд враховує, що під час розгляду справи встановлено всі юридично значимі обставини, необхідні для вирішення питання щодо права позивача на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Судом надано правову оцінку всім доказам, встановлено наявність у позивача необхідного віку, страхового та пільгового стажу, а відповідачем не доведено існування будь-яких інших обставин, які могли б бути підставою для відмови у призначенні пенсії.

За таких обставин у відповідача після набрання рішенням суду законної сили відсутній адміністративний розсуд щодо можливості прийняття іншого рішення, ніж призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах. Тому належним та ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 16.05.1995 по 19.03.1999 згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19.05.1995 та зарахуванням до пільгового стажу роботи за Списком №2 періоду роботи з 14.09.2006 по 05.02.2023 із застосуванням положень статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 17.06.2025 №155950024002 є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи результати судового розгляду справи, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору суд присуджує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 17.06.2025 №155950024002 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши ОСОБА_1 до страхового стажу період з 16.05.1995 по 19.03.1999 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 19.05.1995, та зарахувавши до пільгового стажу роботи за Списком № 2 період роботи з 14.09.2006 по 05.02.2023 у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати по сплаті судового збору в сума 968,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 03 липня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)

Суддя Н.О. Дорошенко