Вирок від 30 червня 2026 р. у справі №465/4555/26 — Франківський районний суд м. Львова

465/4555/26

1-кп/465/1034/26

Вирок

Іменем України

01.07.2026 року Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові кримінальне провадження №12026141370000179, відомості про яке 04.04.2026 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Шоломиничі Городоцького району Львівської області, із середньою спеціальною освітою, неодруженого, не працюючого, раніше не судимого, інваліда 3-ї групи внаслідок війни, зареєстрованого і фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , т.м. НОМЕР_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.357, ч.4 ст.185 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

03.04.2026 року ОСОБА_4 , перебуваючи поблизу банкомату АТ КБ «Приватбанк» по вул. Володимира Великого, 59 в м. Львові, діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення шляхом зняття в подальшому грошових коштів з банківського рахунку, привласнив банківську картку № НОМЕР_2 (з безконтактною технологією проведення платежів), емітентом якої являється АТ КБ «Приватбанк», яка видана для обслуговування рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_5 , та яка відповідно до вимог ст.1 Закону України "Про інформацію" № 2657-ІІ від 02.10.1992 року, п. 1.27, 1.31 ст. 1, п. 15.2 ст. 15 Закону України "Про платіжні системи коштів в Україні" № 2346-ІІІ від 05.04.2001 року, ч.4 ст.51 Закону України "Про банки та банківську діяльність" № 2121-ІІІ від 07.12.2000 року, Положення про міжбанківські розрахунки, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.10.1998 року № 414, та примітки до ст.358 Кримінального кодексу України являється офіційним документом.

Крім цього, ОСОБА_4 , усвідомлюючи, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року №2102-ІХ (із подальшими змінами), в Україні введено воєнний стан, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи з корисливих мотивів та з метою протиправного збагачення, використовуючи раніше привласнену банківську карту № НОМЕР_2 (з безконтактною технологією проведення платежів), емітентом якої є АТ КБ «ПриватБанк», 03.04.2026 року о 18 год. 50 хв., перебуваючи в приміщенні магазину «Сімі», що за адресою: м. Львів, вул. Кн. Ольги, 65, таємно, шляхом безконтактного розрахунку через POS-термінал, придбав товари на загальну суму 487 грн. 98 коп., оплативши їх вартість зазначеною привласненою банківською карткою.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_4 03.04.2026 року в період з 18 год. 59 хв. по 19 год. 02 хв., перебуваючи в приміщенні магазину «Овація», що в м. Львів вул. В. Великого, 51, таємно, шляхом безконтактного розрахунку через POS-термінал, придбав товари на загальну суму 1060 грн., оплативши їх вартість привласненою банківською карткою.

Крім того, 03.04.2026 року в період з 19 год. 11 хв. по 19 год. 13 хв. ОСОБА_4 , перебуваючи в приміщенні магазину «Аптека Доброго Дня», що в м. Львові по вул. В. Великого, 18, таємно, шляхом безконтактного розрахунку через POS-термінал, придбав товари на загальну суму 456 грн. 59 коп., оплативши їх вартість привласненою банківською карткою.

Також 03.04.2026. року в період з 19 год. 17 хв. по 19 год. 19 хв. ОСОБА_4 , перебуваючи в приміщенні магазину «Дудка», що в м. Львові по вул. В. Великого, 20, таємно, шляхом безконтактного розрахунку через POS-термінал, придбав товари на загальну суму 1690 грн., оплативши їх вартість зазначеною привласненою банківською карткою.

Окрім цього, 03.04.2026 року о 20 год. 14 хв. ОСОБА_4 , перебуваючи в приміщенні магазину «Гуд Фуд», що в м. Львові по вул. І. Виговського, 83, таємно, шляхом безконтактного розрахунку через POS-термінал, придбав товари на загальну суму 130 грн., оплативши вартість зазначеною привласненою банківською карткою.

Своїми умисними діями ОСОБА_4 спричинив потерпілому ОСОБА_5 матеріальної шкоди на загальну суму 3824 грн. 57 коп.

Таким чином, ОСОБА_4 скоїв привласнення офіційного документа, вчинене з корисливих мотивів, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.357 КК України, а також таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинену в умовах воєнного стану, тобто злочин, передбачений ч.4 ст.185 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.357, ч.4 ст.185 КК України, визнав повністю, надав детальні показання про мотиви та обставини їх вчинення. Вказав, що на початку квітня 2026 року, а саме 03.04.2026 року, він мав намір зняти готівкові кошти зі свого карткового рахунку у банкоматі, розташованому по вул. В. Великого у м. Львові навпроти «Аквапарку», поруч із відділенням АТ КБ «ПриватБанк». Коли він підійшов до банкомату і хотів вставити свою картку в карткоприймач, звідти з`явилася інша картка, яку банкомат видав назовні. Він взяв цю чужу картку і поклав її в кишеню. Після цього зняв готівкові кошти із своєї картки та пішов в магазин, щоб перевірити наявність коштів на чужій картці. Для цього придбав товар на невелику суму і переконався, що цією карткою можна розраховуватися в торгових мережах. Тому у подальшому купував напої та їжу для власних потреб в магазинах «Сімі», «Овація» та інших, розраховуючись за них чужою карткою. Також придбав в аптеці ліки для своєї бабусі за чужий кошт. Банківську картку потерпілого ОСОБА_5 до фінансової установи, якою вона була емітована, не здавав, її власника з метою повернення платіжних засобів не розшукував, на той час вважав, що може вільно нею користуватися, при цьому, розумів, що розрахунки фактично здійснюються ним за чужі кошти. У скоєному кається, знає, що вчинив неправильно, просив суворо його не карати та врахувати, що заподіяну ним шкоду потерпілому відшкодовано у повному обсязі, останній до нього претензій не має, а з того, що відбулось, він зробив для себе правильні висновки на майбутнє.

Потерпілий ОСОБА_5 в судове засідання не з`явився, водночас подав письмову заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій одночасно зазначив, що у вирішенні справи покладається на розсуд суду. З урахуванням поданої заяви, спільної думки сторін кримінального провадження про те, що неявка потерпілого, який цивільного позову в межах кримінального провадження не заявляв, не перешкоджає розгляду справи, а також з огляду на подану потерпілим заяву про проведення судового засідання за його відсутності, в якій водночас викладено позицію потерпілого у справі, суд відповідно до ст.325 КПК України ухвалив розгляд справи проводити за відсутності потерпілого, який в межах диспозитивності процесу скористався своїм правом на подання відповідної заяви про розгляд справи без його присутності.

Суд з`ясував, що обставини справи ніким із учасників судового провадження не оспорюються і кожен з них правильно розуміє зміст цих обставин. Суд також впевнився у добровільності їх позиції та роз`яснив їм процесуальні наслідки зазначених дій, передбачені ч.2 ст.394 КПК України. З урахуванням думки всіх учасників процесу та на підставі ч.3 ст.349 КПК України судом було визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються, і судовий розгляд було обмежено допитом обвинуваченого, дослідженням характеризуючи даних на його особу та документів, що стосуються речових доказів у справі.

Отже, суд вважає доведеним факт скоєння ОСОБА_4 привласнення офіційного документа, вчиненого з корисливих мотивів, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.357 КК України, а також таємного викрадення чужого майна (крадіжки), вчиненої в умовах воєнного стану, тобто злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України.

При цьому, суд враховує, що по епізоду крадіжки майна потерпілого ОСОБА_5 дії обвинуваченого підлягають кваліфікації за ч.4 ст.185 КК України у зв`язку із вчиненням таких в умовах воєнного стану, що повністю усвідомлювалося обвинуваченим ОСОБА_4 .

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно із ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

З огляду на викладене при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує тяжкість вчинених ним кримінальних правопорушень, одне з яких, а саме кваліфіковане за ч.1 ст.357 КК України, з урахуванням положень ст.12 КК України відноситься до категорії кримінальних проступків, а те, що кваліфіковане за ч.4 ст.185 КК України, – до тяжких злочинів, характер та ступінь суспільної небезпеки кримінальних правопорушень, мету їх вчинення, зокрема бажання наживи та збагачення за чужий рахунок, корисливий мотив, відсутність обтяжуючих покарання обставин, наявність пом`якшуючих обставин, якими суд визнає щире каяття обвинуваченого, активне сприяння ним у розкритті кримінального правопорушення та повне відшкодування обвинуваченим завданої матеріальної шкоди, особу ОСОБА_4 , який раніше не судимий, на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, не працевлаштований, негативних характеристик не має, являється інвалідом 3-ї групи внаслідок війни.

Тому, з урахуванням тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, характеру і ступеня їх суспільної небезпеки, наслідків, що настали, ОСОБА_4 слід призначити покарання у виді обмеження волі за ч.1 ст.357 КК України, та позбавлення волі – за ч.4 ст.185 КК України. Водночас з огляду на повне визнання обвинуваченим своєї вини у скоєному, наявності пом`якшуючих покарання обставин, відсутності обтяжуючих покарання обставин суд вбачає за доцільне не визначати таке покарання у максимальному розмірі, передбаченому санкціями відповідних статей кримінального закону, та врахувати при призначенні покарання вимоги ст.69-1 КК України, якими визначено межі можливого покарання за наявності обставин, що його пом`якшують.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання за сукупністю кримінальних правопорушень суд застосовує положення ч.1 ст.70 КК України та вважає за доцільне визначити таке за правилами поглинання менш суворого покарання більш суворим.

Також суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

У даному випадку, на переконання суду, до ОСОБА_4 можуть бути застосовані положення ст.75 КК України, оскільки встановлені в ході судового розгляду обставини, зокрема, усвідомлення обвинуваченим своєї провини, щире каяття останнього, готовність відповідати за скоєне, публічне вибачення обвинуваченого в судовому засіданні за вчинені кримінальні правопорушення, його позитивна посткримінальна поведінка, яка проявилася у повному сприянні правоохоронним органом в розкритті кримінальних правопорушень та відшкодуванні потерпілому завданої шкоди, що підтверджено відповідною заявою ОСОБА_5 від 06.05.2026 року, відсутність в обвинуваченого судимостей, його безпосередня участь в захисті України від збройної агресії, наявність статусу учасника бойових дій, а також інваліда 3-ї групи внаслідок війни, є достатніми для висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання. Суд вважає, що за наведених обставин слід надати можливість обвинуваченому довести перед державою та суспільством своє виправлення. При цьому, береться до уваги те, що можливість такого виправлення є цілком реальною, адже обвинувачений своєю позитивною посткримінальною поведінкою довів, що готовий до позитивних змін, цілком усвідомив свою провину, намагається організувати своє життя відповідно до загальноприйнятих уявлень про законослухняність і добропорядність. Разом з тим, на ОСОБА_4 слід покласти обов`язки, визначені ст.76 КК України, які відповідатимуть завданням контролю за поведінкою засудженого з метою встановлення факту його виправлення. Наведене, на переконання суду, є достатнім та спроможне стимулювати в подальшому належну поведінку обвинуваченого і сприяти запобіганню вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Запобіжний захід у даному кримінальному провадженні застосовано до ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді Франківського районного суду м. Львова від 07.05.2026 року у виді особистого зобов`язання. До вступу вироку в законну силу підстав для зміни чи скасування такого запобіжного заходу немає.

Цивільний позов в кримінальному провадженні не заявлявся.

Судові витрати у справі відсутні.

Долю речових доказів слід вирішити в порядку, передбаченому ст.100 КПК України.

Підстав для застосування правових приписів ст.174 КПК України немає.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.349, 368-371, 373, 374 КПК України, суд –

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.357, ч.4 ст.185 КК України, та призначити йому покарання:

-за ч.1 ст.357 КК України – у виді 2 (двох) років обмеження волі;

-за ч.4 ст.185 КК України – у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі положень ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим визначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки.

Відповідно до п.п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України зобов`язати ОСОБА_4 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_4 у виді особистого зобов`язання, до вступу вироку в законну силу залишити без змін.

Речові докази – 2 DVD-R диски із записами з камер відеоспостереження магазинів «Сімі» та «Овація» за 03.04.2026 року – залишити при матеріалах кримінального провадження №12026141370000179 (в матеріалах досудового розслідування).

Вирок може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Франківський районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1