Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №420/670/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/670/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Хлімоненкової М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової академії м.Одеса, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової академії м.Одеса, в якому позивач просить суд:

1.Визнати протиправними дії Військової академії (м.Одеса) щодо обчислення та виплати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 24.12.2025 року, виплаченої грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2025 роки, виплаченої матеріальної допомоги для вирішення соціально –побутових питань за 2020-2025 роки, без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет на відповідний рік, станом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року, на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року, на 01.01.2024 року, на 01.01.2025 року у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт.

2.Зобов`язати Військову академію (м.Одеса) здійснити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 24.12.2025 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально –побутових питань за 2020-2025 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом станом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року – 2102 гривні 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року – 2270 гривень 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року – 2481 гривня 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року – 2684 гривні 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 року – 3028 гривень 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 року – 3028 гривень 00 копійок на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що проходив службу у Військовій академії (м.Одеса), та у період починаючи з 29.01.2020 по 24.12.2025 відповідач протиправно розраховував його грошове забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року (1762 грн), в той час, як за доводами позивача, при встановленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням відповідач мав застосувати прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом станом на 01 січня відповідного календарного року. Такі дії відповідача призвели до порушення майнових прав позивача на отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, які були виплачені позивачу протягом спірного періоду.

На підтвердження своїх доводів посилається на те, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни. Отже, з 29.01.2020 – дня з дати набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Враховуючи, що розміри основних та додаткових видів грошового забезпечення за займаною посадою позивача мали обраховуватись з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (2022-2025), на відповідний тарифний коефіцієнт, наявні правові підстави для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату також й інших складових отримуваного позивачем у спірному періоді грошового забезпечення, включаючи основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види (грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань), а також премії.

Також, позивач вважає, що перерахунок та виплата недоотриманого ним за спірні періоди грошового забезпечення має бути проведено із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Ухвалою суду від 15.01.2026 суд прийняв позовну заяву та відкрив спрощене провадження у справі.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому вважаючи позовні вимоги необґрунтованими, просить відмовити у задоволенні позову та вказує, що після скасування Шостим апеляційним адміністративним судом відповідно до постанови від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 пункту 6 постанови КМУ №103 від 21.02.2018, виникла правова колізія, яка полягає в тому, що пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 скасований в повному обсязі за рішенням суду, в тому числі і пункт 3 Змін, яким були внесені зміни в пункт 4 Постанови № 704, адже Кабінетом Міністрів України не було внесено зміни в пункт 4 Постанови №704 та фактичне право застування вказаного пункту відбувалось в редакції, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, тобто в розмірі 1762 гривні.

Звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства, за загальним правилом, визнання таким, що втратив чинність, акта законодавства чи його скасування, не поновлює дію актів, які ним скасовані або визнані такими, що втратили чинність; дія акта законодавства поновлюється шляхом прийняття аналогічного акта або нового акта, що містить спеціальну норму про відновлення дії попереднього акта та визначення спеціального порядку такого відновлення. Як свідчать наявні у відкритому доступі редакції Постанови №704 (від 03.11.2020, 17.07.2021, 24.07.2021, 26.02.2022), які розміщені на офіційному сайті Верховної Ради пункт 4 відповідної постанови був викладений у редакції, яка визначала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Вказані обставини свідчать, що Кабінет Міністрів України не приймав жодного нормативного акту, який би відновлював дію пункту 4 Постанови №704 в редакції від 29.12.2017.

Відповідач зазначає, що відповідна правова колізія має фундаментальне значення та була знята внаслідок прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №481 від 12.05.2023, якою пункт 4 Постанови №704 викладено у редакції, яка встановлю, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Відтак, на думку відповідача, у період з 29.01.2020 по даний час розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб повинні розраховуватись виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. При цьому, у разі застосування положень пункту 4 Постанови №704 в редакції від 27.12.2017 відбувається зміна показників бюджету, що може свідчити про втручання в конституційні повноваження Кабінету Міністрів України.

Вказує відповідач у своєму відзиві і на пропуск позивачем встановленого законом строку для звернення до суду із цим позовом.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних у ній документі.

Судом встановлено, що позивач – ОСОБА_1 протягом спірного періоду перебував на військовій службі у Військовій академії (м.Одеса) про що свідчать наявні у справі письмові докази, зокрема витяг з послужного списку від 09.01.2026 №1/53/37.

Водночас, за даними підготовленої відповідачем довідки щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 по 31.05.2025, листа військової академії (м.Одеса) від 24.12.2025 №192/ВихЗВГ/1961 за результатами розгляду заяви позивача, складові отримуваного ОСОБА_1 грошового забезпечення, у тому числі розміри посадового окладу, окладу за військовим званням, інші розміри основних та додаткових щомісячних видів грошового забезпечення, включаючи премії, додаткові одноразові види ГЗ , які були виплачені у вказаному періоді, були нараховані та виплачені виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 (1762 грн).

Вважаючи таку поведінку відповідача у спірних правовідносинах протиправною та протиправним застосування для обрахунку розмірів складових грошового забезпечення, отримуваного позивачем протягом спірного періоду розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01.01.2018, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України вимогам.

Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.1-3 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Частиною 4 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову №103 пунктом 6 якої внесено зміни, зокрема до постанови Кабінету Міністрів України №704, пункт 4 якої викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Отже, пункт 4 постанови № 704 (в редакції Постанови № 103) визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р.", тоді як згідно приміток до вказаних додатків розрахунковою величиною визначено процентний показник від розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Згідно п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинність 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11 грудня 2019 року, у справі № 240/4946/18, щодо застосування п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ, після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.

Отже, суд зауважує на неможливості застосування приміток та мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру складових грошового забезпечення позивача у спірному періоді, водночас звертає увагу на те, що прохання позивача перерахувати його грошове забезпечення з 29.01.2020 обґрунтоване тим, що розрахунковою величиною має бути саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Оцінюючи доводи сторін з урахуванням викладеного вище суд вказує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Отже, з 29.01.2020р. відповідні зміни, які були внесені до п.4 Постанови КМ України №704 втратили чинність.

Таким чином, з 29 січня 2020 року не діє норма п.6 постанови КМУ №103, якою були внесені зміни до п.4 постанови КМУ №704 стосовно того, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Окрім того суд зауважує, що Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (ст.6 Закону №2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно із ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (п.1) та порядок встановлення державних стандартів (п.3).

Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та в подальшому закони про бюджет на наступні роки таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, не містять.

Тобто, положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Відповідно до ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 по справі №913/204/18, від 10.03.2020 по справі №160/1088/19, від 09.06.2022 у справі №520/2098/19).

Отже, з огляду на передбачені в ч.3 ст.7 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 01.01.2020 положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Також суд враховує, що 12 травня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704», пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Таким чином, з дня набрання чинності Постановою № 481 (20 травня 2023 року) Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762,00 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року по справі № 320/29450/25, визнано протиправним та скасовано п. 2 постанови КМУ від 12.05.2023 року № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 залишено без змін.

Суд зауважує, що Верховний Суд неодноразового висловлював правову позицію, про відсутність у суду права, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт (у даному випадку п. 2 постанови КМУ від 12.05.2023 року № 481) безвідносно до того чи був він чинним чи ні на момент виникнення спірних відносин.

Згідно з частинами першою - третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, з огляду на викладене вище та визначені в частинні третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 в частині, що суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме закону про Державний бюджет України на відповідний рік не підлягає застосуванню як такий, що є протиправним і таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

Судом встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів військовослужбовців у 2020-2025 роках, є більшим ніж в 2018 році (1762 грн).

Таким чином, з починаючи з 29.01.2020 протягом 2020 року та у подальшому протягом 2021-2025 років по 24.12.2025 (спірний період), визначення розмірів складових грошового забезпечення позивача (посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями) мало здійснюватися виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01 січня відповідного року.

Втім, відповідачами при розрахунках та виплаті ОСОБА_1 протягом спірного періоду з 29.01.2020 по 24.12.2025 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, та інш.), застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом на 01.01.2018, який становить - 1762,00 грн., що з огляду на викладене вище не узгоджується з приписами чинного законодавства, свідчить про протиправну поведінку відповідачів у спірних правовідносинах, вчинених ними дій не на підставі, не у межах та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, отже в указаній частині позовні вимоги ОСОБА_1 вбачаються обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вказана позиція суду узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21 та від 19.10.2022 у справі №400/6214/21.

Також, суд враховує, що механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства Оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок №260).

Відповідно до п.2 розділу І Порядку №260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.

Згідно з п.1 розділу IV, п.1 розділу VI, п. 1 розділу ІХ, п.1, 2 розділу ХVI Порядку №260, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням у таких розмірах: від 1 до 5 років - 25 відсотків; від 5 до 10 років - 30 відсотків; від 10 до 15 років - 35 відсотків; від 15 до 20 років - 40 відсотків; від 20 до 25 років - 45 відсотків; від 25 і більше років - 50 відсотків.

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за особливості проходження служби в розмірах до 100 відсотків посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років залежно від складності та важливості виконуваних обов`язків.

Військовослужбовцям, яким надано доступ до державної таємниці та які виконують службові обов`язки в умовах режимних обмежень у зв`язку з роботою, що передбачає доступ до державної таємниці відповідно до функціональних обов`язків, займаються розробкою, виготовленням, обліком, зберіганням і використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв секретної інформації, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом охорони державної таємниці, виплачується надбавка до посадових окладів.

Командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.

Розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби.

Згідно з п.1 розділу ХХІІІ, п.1,7 розділу ХХIV Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Отже, указані виплати залежать від розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням.

За наведених обставин, суд вважає що наявні обґрунтовані підстави для зобов`язання провести перерахунок та виплату за період з 29.01.2020 по 24.12.2025 грошового забезпечення ОСОБА_1 , з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавок, доплат, винагород, які мають постійний характер, премій) за військовим званням позивача, розрахованих виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Також, як було встановлено судом з довідки щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 , позивачу у період служби у Військовій академії (м.Одеса) з 29.01.2020 по 24.12.2025 виплачувалась одноразова грошова допомога на оздоровлення, а також матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, розміри яких відповідачем також обраховувались із розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням позивача, розрахованих із застосуванням розміру прожиткового мінімуму встановленого законом на 01.01.2018, в той час як з урахуванням викладеного вище висновку суду, підлягали обчисленню, виходячи із розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, розрахованих від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який установлений законом на 1 січня відповідного календарного року.

Відтак, і у цій частині вимоги позивача є також обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Доводи відповідача, наведені ним у відзиві на позовну заяву, на переконання суду не спростовують право позивача на отримання грошового забезпечення з урахуванням розмірів щомісячних основних та додаткових видів, виплаченого йому у період проходження військової служби у Військовій академії (м.Одеса) починаючи з 29.01.2020 по 24.12.2025, розрахованого із застосуванням розрахункової величини для обрахунку основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, спростовуються викладеним вище.

З приводу вимоги здійснити нарахування та виплату належних позивачу сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 за № 44 (далі - Порядок №44), цей порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Пунктом 2 Порядку № 44 передбачено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Аналіз наведених положень Порядку №44 дає підстави для висновку, що виплата грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, здійснюється за умови виплати грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.

Отже, Порядком № 44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.

Оскільки виплати спірних сум позивачеві ще не здійснено відповідно і відсутні підстави для зобов`язання нарахування такої компенсації.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28.11.2023 у справі № 420/18163/21.

Тому, суд вбачає підстави для відмови в задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу перерахованого ГЗ з компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи усе викладене вище у сукупності, суд вбачає підстави для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в частині визнання протиправними дій відповідача щодо обрахунку складових грошового забезпечення позивача за спірний період із застосуванням в якості розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму встановленого законом на 01.01.2018, та необхідності здійснення перерахунку виплаченого йому за період служби з 29.01.2020 по 24.12.2025 грошового забезпечення.

З приводу зауваження відповідача про пропуск позивачем встановленого законом строку для звернення до суду із цим позовом, суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

При цьому, у силу приписів ст.234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст.233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З 19 липня 2022 року строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - три місяці з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Суд звертає увагу на правові висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, згідно з якими, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).».

Судовою палатою Верховного Суду в указані вище постанові наголошено, що період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

У зв`язку з цим зроблено висновок про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. В справі №460/21394/23 це відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).

При цьому частина 2 статті 233 КЗпП України підлягає застосуванню у разі, коли військовий звільнений зі служби.

Водночас, у спірному випадку позивач по дату звернення до суду із цим позовом продовжував проходити службу у Військовій академії (м.Одеса).

З урахуванням викладеного, до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч.1 ст.233 КЗпП України, яка між тим Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1 р/2025 визнана такою, що не відповідає Конституції України (неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

За вказаного, суд вважає, що позивачем не пропущено строк для звернення до суду із цим позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати не розподіляються.

На підставі викладеного, керуючись ст.242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової академії (м.Одеса) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з 29.01.2020 по 24.12.2025 грошового забезпечення (з урахуванням щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення), а також виплачених за указаний період одноразових додаткових видів грошового забезпечення у вигляді грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, без врахування розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які розраховуються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язати Військову академію (м.Одеса) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 24.12.2025 з урахуванням раніше виплачених сум, грошового забезпечення (з урахуванням щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення), а також виплачених за указаний період одноразових додаткових видів грошового забезпечення у вигляді грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які розраховуються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Військова академія (м.Одеса), код ЄДРПОУ 24983020, адреса: Фонтанська дорога, 10, м.Одеса, 65009.

Суддя Марина ХЛІМОНЕНКОВА