Постанова від 02 липня 2026 р. у справі №462/8954/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 462/8954/24 Головуючий у 1 інстанції: Федорова О.Ф.

Провадження № 22-ц/811/386/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.

секретаря: Іванової О.О.

з участю: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Залізничний відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів, –

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду м. із позовом до ОСОБА_2 , третя особа Залізничний відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що 22 лютого 2019 року розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 із ОСОБА_2 мають спільну неповнолітню доньку – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Львівського апеляційного суду від 28 серпня 2023 року по справі №466/2814/22, ОСОБА_2 зобов`язано сплачувати аліменти на користь позивача ОСОБА_1 на утримання дитини, у розмірі 10 000,00 грн, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 11 травня 2022 року до досягнення дитиною повноліття.

ОСОБА_1 було отримано виконавчий лист по справі №466/2814/22 про стягнення аліментів.

10 жовтня 2024 року відкрито виконавче провадження №76250770.

ОСОБА_2 тривалий час не сплачувала аліменти, внаслідок чого утворилась заборгованість за період з 11 травня 2022 року по 20 жовтня 2024 року.

З врахуванням зазначених обставин, просив стягнути ОСОБА_2 на його користь пеню (неустойку) у розмірі 290 000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 31 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовлено.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 грудня 2025 року оскаржив ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що заборгованість зі сплати аліментів погашена відповідачкою не добровільно, а в примусовому порядку в межах виконавчого провадження, що підтверджує тривалу бездіяльність відповідачки та наявність у її вини у простроченні сплати аліментів.

Відповідачка, будучи обізнаною про наявність судового рішення, зобов`язана вживати всіх залежних від неї заходів щодо його виконання, а відсутність реквізитів для перерахування коштів не є об`єктивною та непереборною обставиною, оскільки вона могла здійснити сплату аліментів шляхом поштового переказу, внесення коштів на депозит нотаріуса чи відповідного органу, а також звернутися до суду або органів державної виконавчої служби за роз`ясненням способу виконання рішення суду.

Обрання ним способу виконання рішення суду шляхом пред`явлення виконавчого листа до органів державної виконавчої служби відповідає вимогам закону та не може бути підставою для звільнення від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Суд дійшов взаємовиключних висновків щодо способу погашення заборгованості, що унеможливило надання правильної оцінки поведінки ОСОБА_2 та призвело до помилкового висновку про відсутність її вини у простроченні сплати аліментів.

Просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

17 березня 2026 року на адресу суду від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу. Наголошує на тому, що ОСОБА_2 завчасно акумулювала кошти на рахунку, щоб розрахуватися з ОСОБА_3 за аліменти, від часу арешту рахунків, довідалася про відкриття виконавчого провадження, та за три дні сплатила всю суму заборгованості в розмірі 290 000,00 грн. Через відсутність заборгованості, державний виконавець зняла арешт.

З вказаного вбачається, що в діях ОСОБА_2 відсутня вина щодо сплати заборгованості за алімнентами, відтак на неї не можна покладати відповідальність за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені).

Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3 та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 грудня 2025 року.

Окрім цього, просить стягнути з позивача на її користь витрати на правову допомогу в судах першої та апеляційної інстанції в розмірі 17 00,00 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом та матеріалами справи встановлено, що згідно з копією повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до копії рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 лютого 2019 року по справі №462/3997/18, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішенням Львівського апеляційного суду від 28 серпня 2023 року по справі №466/2814/22, постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 10000,00 грн, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 11 травня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття.

27 вересня 2023 року видано виконавчий лист №466/2814/22.

08 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про прийняття на виконання виконавчого листа по справі №466/2814/22 від 27 вересня 2023 року.

Відповідно до копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 10 жовтня 2024 року ВП №76250770, Головним державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пазиняк Галиною Ярославівною відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №466/2814/22, виданого Львівським апеляційним судом 27 вересня 2023 року.

Згідно з копією постанови про арешт коштів боржника від 14 жовтня 2024 року ВП №76250770, Головним державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пазиняк Галиною Ярославівною накладено арешт на кошти боржника ОСОБА_2 .

Відповідно до копії платіжної інструкції №15113 від 16 жовтня 2024 року на рахунок Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції нараховано 10 906,83 грн.

Згідно з копією платіжної інструкції №15118 від 16 жовтня 2024 року на рахунок Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зараховано 261 548,40 грн.

Відповідно до копії платіжної інструкції №50193318 від 17 жовтня 2024 року на рахунок Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зараховано 405 доларів США 00 центів.

Згідно з копією платіжної інструкції №15447 від 18 жовтня 2024 року на рахунок Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зараховано 16569,66 грн.

Відповідно до копії постанови про зняття арешту з коштів від 18 жовтня 2024 року ВП №76250770, станом на 18 жовтня 2024 року за ОСОБА_2 заборгованість відсутня, Головним державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пазиняк Галиною Ярославівною знято арешт з усіх рахунків ОСОБА_2 .

Згідно з копією Розрахунку заборгованості по сплаті аліментів від 01 листопада 2024 року №100610 ВП №76250770, складеного Головним державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ОСОБА_5 , сукупний розмір заборгованості боржника зі сплати аліментів станом на 01 листопада 2024 року, становить 0,00 грн.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що дізнавшись про відкриття виконавчого провадження відповідач ОСОБА_2 вжила заходів щодо оплати суми аліментів на утримання дитини, внаслідок чого заборгованість по сплаті аліментів – відсутня.

Таким чином, суд першої інстанції не вбачав ознак умисного ухилення відповідачем ОСОБА_2 від сплати аліментів на утримання дитини. У зв`язку з відсутністю вини відповідача ОСОБА_2 , немає підстав для стягнення неустойки (пені).

З таким висновком колегія суддів погоджується виходячи із наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право на звернення до суду для захисту своїх прав.

За змістом ст. ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно з ч. 4 ст. 187 СК України, особа, на користь якої присуджено аліменти на дитину, може самостійно подати заяву з виконавчим листом про відрахування аліментів із заробітної плати, пенсії, стипендії або іншого доходу платника аліментів безпосередньо за місцем виплати платникові аліментів заробітної плати, пенсії, стипендії або іншого доходу. На підставі заяви такої особи аліменти відраховуються із заробітної плати, пенсії, стипендії або іншого доходу платника аліментів у розмірі, зазначеному у виконавчому листі, та в строки, визначені частиною другою цієї статті, і перераховуються особі, на користь якої присуджені аліменти, за її адресою або на рахунок, зазначений у заяві.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Згідно з ч. 4 ст. 194 СК України, заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу, - до досягнення нею двадцяти трьох років.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ про стягнення періодичних платежів може бути самостійно надісланий стягувачем безпосередньо підприємству, установі, організації, фізичній особі - підприємцю, фізичній особі, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи. У разі наявності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів або заперечення її розміру боржником стягувач має право пред`явити виконавчий документ для примусового виконання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670 сво 19) вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

У Сімейному кодексі України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тобто відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

Колегія суддів звертає увагу, що 08 жовтня 2024 року позивач ОСОБА_1 пред`явив виконавчий лист №466/2814/22 до виконання.

З моменту отримання виконавчого листа і до моменту звернення із заявою до Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про прийняття на виконання виконавчого листа, позивач ОСОБА_1 не вживав альтернативних заходів щодо одержання аліментів із відповідача ОСОБА_2 .

10 жовтня 2024 року Залізничним ВДВС у м. Львові ЗМУМЮ відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №466/2814/22.

10 жовтня 2024 року листом № 85668 головним державним виконавцем Г. Пазиняк направлено ОСОБА_2 постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого листа від 27 вересня 2023 року у справі №

466/2814/22.

Дізнавшись про відкриття виконавчого провадження відповідачка ОСОБА_2 , вжила заходів щодо оплати суми аліментів на утримання дитини, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями платіжних інструкцій від 16 жовтня 2024 року на суму 10906,83 грн., від 16 жовтня 2024 року на суму 261548,40 грн. від 17 жовтня 2024 року на суму 405 доларів США 00 центів, від 18 жовтня 2024 на суму 16 569,66 грн.

Відповідно до постанови від 18 жовтня 2024 року про зняття арешту з коштів (а.с. – 148), вбачається, що станом на 18 жовтня 2024 року заборгованість зі сплати аліментів за боржником ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відсутня.

Крім того, як слідує з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідачки на свою користь неустойку за несвоєчасну сплату аліментів за період з 11 травня 2022 року по 20 жовтня 2024 року.

Проте, звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 не надає доказів щодо вчинення дій із повідомлення ОСОБА_2 про існування судового рішення про стягнення з неї аліментів на утримання дитини, зокрема, доказів повідомлення рахунку, інших реквізитів, за якими відповідачка могла б перераховувати кошти на утримання дитини відповідно до ухваленого рішення Львівського апеляційного суду від 28 серпня 2023 року по справі №466/2814/22.

Позивачем також не надано суду доказів щодо досягнення із відповідачем іншої домовленості про спосіб перерахунку аліментів за рішенням суду.

Тобто, позивач з дати набрання рішенням суду у справі №466/2814/22 законної сили (28 серпня 2023 року) до відкриття виконавчого провадження №76250770 (08 жовтня 2024 року) не вчиняв жодних заходів з виконання рішення суду про стягнення аліментів, а також не звертався до відповідачки про необхідність виконання рішення суду у добровільному порядку, повідомивши її про способи перерахування коштів, його номер банківського рахунку, або інші можливі способи перерахування аліментних платежів.

З огляду на наведене убачається відсутність умислу ОСОБА_2 на ухилення від сплати аліментів, та відповідно відсутність вини відповідачки у виникненні заборгованості із сплати аліментів.

Таким чином, слід констатувати про спростування відповідачем презумпції вини платника аліментів за період з 11 травня 2022 року по 20 жовтня 2024 року.

Подібні висновки про застосування статті 196 СК України зроблено Верховним Судом у постанові від 19 лютого 2024 року у справі №761/893/23.

Таким чином, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про відсутність підстав для стягнення з відповідачки заборгованості за пенею за прострочення сплати аліментів.

Наведені в апеляційній скарзі доводи, зводяться до незгоди з судовим рішеннями у справі та переоцінки доказів у справі, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

В відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_2 – ОСОБА_4 просила стягнути з ОСОБА_1 витрати на правову допомогу на користь відповідачки у розмірі 17 000 грн понесені в суді першої та апеляційної інстанції.

Частиною першою статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини восьмої ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 надала договір про надання правової допомоги від 20 січня 2025 року, акт виконаних робіт №6 від 02 січня 2026 року.

Відповідно до акту виконаних робіт №6 від 02 січня 2026 року адвокат Думич І.І. надала наступну правову допомогу:

-вивчення документів та узгодження плану юридичного супроводу, підготовка матеріалів та подання відзиву на позовну заяву та відзиву на апеляційну скаргу, скерування до суду додаткових матеріалів, підготовка адвокатських запитів: всього 6 000 грн. (шість тисяч гривень);

-участь в судових засіданнях в сумі 2 000,00 грн. (дві тисячі ) за засідання.

Всього за участь в судових засіданнях - 11000,00 ( одинадцять тисяч) грн..

Разом 17 00,00 грн.

При цьому, колегія суддів зазначає, що вимога представника відповідачки про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи у суді першої інстанції, не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

02 січня 2026 року представник відповідача ОСОБА_2 - Думич І.І. подала на адресу Шевченківського районного суду м. Львова заяву про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат. В обґрунтування заяви посилалася на п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України та просила стягнути витрати понесені відповідачем, а саме: витрати на правничу допомогу у розмірі 14000 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 12 січня 2026 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Думич І.І. про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат по цивільній справі № 462/8954/24 залишити без розгляду.

Вищезазначена ухвала набрала законної сили, оскільки відповідачка не скористалася своїм правом на її апеляційне оскарження.

Відтак, питання розподілу судових витрат за результатами розгляду справи в суді першої інстанції вже було предметом судового розгляду.

Повторний розгляд питання про розподіл витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, яке вже було предметом розгляду, за наслідком якого постановлено ухвалу про залишення заяви без розгляду, не передбачено законодавством.

З огляду на дію принципу res judicata, відсутні правові підстави для задоволення заявлених відповідачем вимог у цій частині.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21). Указана судова практика є незмінною.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною п`ятою, шостою ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).

19 березня 2026 року ОСОБА_1 подав відповідь на відзив, в якій містяться заперечення в стягненні витрат на правничу допомогу, посилався на те, що відзив на апеляційну скаргу по суті відтворює аргументи відзиву на позов, а справа в свою чергу не є складною.

Аналізуючи матеріали справи, враховуючи складність справи, виконані адвокатом роботи (відзив), зміст якого фактично дублює відзив на позовну заяву (а.с. – 47-50), беручи до уваги заперечення з боку відповідача, колегія суддів вважає, що співмірним розміром судових витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у ході розгляду справи судом апеляційної інстанції є 3 000 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 грудня 2025 року – залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 3 000 гривень.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 03 липня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.