Рішення від 02 липня 2026 р. у справі №464/4610/26 — Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/4610/26

пр.№ 2-о/464/209/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.07.2026 м. Львів

Сихівський районний суд м. Львова

у складі: головуючої судді – Сабари Л.В.,

секретаря судового засідання – Федак Б.В.,

за участі: заявника – ОСОБА_1 ,

представника заявника – ОСОБА_2 ,

заінтересованої особи – ОСОБА_3

представника заінтересованої особи – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку окремого провадження заяву ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи – ОСОБА_3 , про видачу обмежувального припису,

встановив:

на розгляд Сихівського районного суду надійшла заява ОСОБА_1 , в якій просив видати обмежувальний припис відносно його колишньої дружини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на шість місяців, а саме: заборонити ОСОБА_3 перебувати в місці спільного проживання (перебування) із заявником ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ; усунути перешкоди у користуванні заявником ОСОБА_1 майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя або його особистою приватною власністю, розташованим за вказаною адресою; заборонити ОСОБА_3 наближатися на відстань менше 100 (ста) метрів до місця проживання (перебування) заявника за вказаною адресою; заборонити ОСОБА_3 особисто і через третіх осіб розшукувати заявника ОСОБА_1 , якщо він за власним бажанням перебуватиме у місці, невідомому їй, переслідувати його та в будь-який спосіб спілкуватися з ним; заборонити ОСОБА_3 вести листування, телефонні переговори із заявником ОСОБА_1 або контактувати з ним через інші засоби зв`язку особисто чи через третіх осіб.

В обґрунтування заяви покликається на те, що ОСОБА_3 є його колишньою дружиною, оскільки рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 11.05.202026 шлюб розірвано, однак вони продовжують проживати разом, оскільки квартира є спільною власністю. ОСОБА_3 систематично вживає алкогольні напої, періодично перебуваючи у стані алкогольного запою тривалістю кілька днів розпочинає конфлікти під час котрих нецензурно висловлюється, погрожує заявнику, зокрема в частині позбавлення його права користуватися об`єктами побутового вжитку. Заявник неодноразово викликав поліцію з метою припинення протиправних дій заінтересованої особи. Так поліцією складалися протоколи про вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства, до неї виносилися тимчасові заборонні приписи, а саме 03.05.2024, 06.05.2026, 16.05.2026, 08.06.2026. Двіччі ОСОБА_3 притягувалася до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, зокрема постановами Сихівського районного суду м. Львова від 04.06.2026 та 05.06.2026. Вказані фактори свідчать про високий рівень ризику продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, що обумовлює необхідність застосування судом найбільш дієвих заходів захисту у виді винесення обмежувального припису.

03.07.2026 через канцелярію Сихівського районного суду м. Львова представником заінтересованої особи ОСОБА_4 подано заперечення на заяву, згідно котрих вбачається, що доводи заявника є необґрунтованими та безпідставними. Не заперечила, що щодо ОСОБА_3 виносилися термінові заборонні приписи, однак, згідно таких останній не заборонялося перебувати у місці спільного проживання, у зв`язку із чим вимоги заявника про перебування ОСОБА_3 в місці спільного проживання з постраждалою особою є неспівмірними. Звернуто увагу, що термінові заборонні приписи жодного разу не виносилися на максимальний строк. Повідомила, що між сторонами дійсно виникають конфлікти, але лише через неприязні відносини, що склалися в силу прийняття заявником рішення про розлучення, які не є домашнім насильством

Заявник в судовому засідання заяву підтримав, просив таку задовольнити, оскільки протиправна поведінка ОСОБА_3 призводить до порушення нормальних умов проживання. Додатково пояснив, що дійсно розлучився із ОСОБА_3 так як остання систематично вживає алкогольні напої, після чого вчиняє вдома скандали. Беручи до уваги, що жодні заходи адміністративного впливу не є дієвими, остання будь-яких висновків не робить, тому, до неї слід застосовувати обмежувальний припис. Не заперечив, що спільна квартира є житлом ОСОБА_3 та іншого в неї не має.

Представник заявника ОСОБА_2 в судовому засіданні доводи викладені у заяві підтримав, просив винести обмежувальний припис з підстав зазначених у такій, не зважаючи на те, що заявником є особа чоловічої статі.

Заінтересована особа ОСОБА_3 заперечила обставини викладені у заяві, вказала, що підстави для видачі обмежувального припису відсутні. Повідомила, що не перебуває у шлюбі із ОСОБА_1 . Між ними дійсно виникають конфлікти, котрі пов`язані із необхідністю владнати житлове питання, так як вони наразі є розлученими. Вказані конфлікти вона не вважає домашнім насильством, а з`ясуванням стосунків, оскільки вона впродовж спільного життя із заявником завжди пробачала подружні зради, так як не мала можливості покинути спільну квартиру разом із маленькою дитиною. А тепер, після більш як 30 років сімейного життя, залишається сама, і їй немає куди переїхати, так як не має фінансової можливості придбати житло. Тому, такі обставини викликають в неї до заявника злість, під час чого вона нецензурно висловлюється, кричить. Більше того, усі конфліктні ситуації виникли саме під час судового процесу розлучення. Просила у задоволенні заяви відмовити.

Представник ОСОБА_3 – ОСОБА_4 повністю заперечила доводи викладені у заяві, вважає такі необґрунтовані, не доведені жодними доказами. Просила у задоволенні заяви відмовити.

Суд, вислухавши пояснення заявника, заінтересованої сторони, дослідивши та оцінивши здобуті й перевірені в судовому засіданні докази в їх сукупності, з`ясувавши таким чином фактичні обставини справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є колишніми чоловіком та дружиною.

Місце проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 зареєстровано в квартирі АДРЕСА_2 у котрій вони спільно проживають.

03.05.2024, 06.05.2026, 16.05.2026, 08.06.2026 щодо ОСОБА_3 виносилися тимчасові заборонні приписи.

Постановами Сихівського районного суду м. Львова від 04.06.2026 та 05.06.2026 ОСОБА_3 притягувалася до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2, ч.2 ст. 173-8 КУпАП.

Зважаючи на викладене, суд враховує наступне.

Відповідно до правил п. 1 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Згідно з пунктами 3, 14, 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство – діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Серед діянь, шо підпадають під визначення домашнього насильства, законодавець виокремлює психологічне насильство, економічне та фізичне насильство.

Так, під психологічним насильством розуміється– форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство – форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Пунктом 2, ч.2 ст. 3 вищевказаного закону передбачено, що дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб, як колишнє подружжя.

При цьому п. 12. ч.1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що протидія домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на припинення домашнього насильства, надання допомоги та захисту постраждалій особі, відшкодування їй завданої шкоди, а також на належне розслідування випадків домашнього насильства, притягнення до відповідальності кривдників та зміну їхньої поведінки

До спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника (п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

За пунктом 7 ч. 1 ст. 1 цього Закону обмежувальним приписом стосовно кривдника є встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків, що відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 цього Закону є оцінюванням вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Тобто, аналізуючи вказану норму слід прийти до висновку, що обмежувальний припис видається за наявності обставин, що свідчать про можливість продовження чи повторного вчинення домашнього насильства в силу котрого можуть настати тяжкі чи особливо тяжкі наслідки, або це може призвести до смерті постраждалої особи.

При цьому, припущення лише про можливість продовження чи повторного вчинення домашнього насильства без ймовірності настання тяжких, особливо тяжких наслідків чи смерті постраждалої особи не є умовою винесення обмежувального припису.

Зокрема, оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

При встановленні фактичних обставин справи, судом у судовому засіданні досліджено наступні докази, на підставі котрих встановлено наступне..

Згідно зі світлокопією паспорта громадянина України № НОМЕР_1 , виданого 14.06.2023, встановлено, що ОСОБА_1 має громадянство України та народився ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З витягів з Реєстру територіальної громади встановлено, що місце проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 з 18.07.1986 та з 11.011994 зареєстровано у АДРЕСА_1 .

14.11.1993 між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб, та визначено прізвище чоловіка та жінки – ОСОБА_6 , що підтверджено копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 .

Згідно рішення Сихівського районного суду м. Львова від 11.05.2026 шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.

Як вбачається із термінового заборонного припису стосовно кривдника серії АА №342454 від 03.05.2024 щодо ОСОБА_3 застосовано заборону в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою строком на 3 доби. Обставини, за котрих такий було винесено, судом не встановлено через неналежну якість документа.

06.05.2026 щодо ОСОБА_3 винесено тимчасовий заборонний припис серії АА № 611345 та заборонено в будь-який спосіб контактувати з ОСОБА_1 строком на 3 доби з 06.05.2026 по 10.05.2026.

Як вбачається із постанови Сихівського районного суду м. Львова у справі № 464\3364\26 від 20.05.2026 справу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 173-2 КУпАП закрито у зв`язку із відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення. Обставини події мали місце 06.05.2026, та ОСОБА_3 пояснювала суду, що перебувала у стадії розлучення із чоловіком, перебувала в емоційно нестійкому стані, між нею та чоловіком виник конфлікт, що переріс у сварку, під час котрої вона висловлювалася нецензурно. При цьому ОСОБА_1 підтвердив, що дружина жодного психологічного чи іншого насильства до нього не застосовувала, а конфлікт виник через розлучення, ініціатором котрого був він.

Постановою Сихівського районного суду м. Львова у справі № 464\3472\26 від 04.06.2026 ОСОБА_3 визнано винною у невиконанні тимчасового заборонного припису серії АА № 611345 від 06.05.2026, тобто у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченогоч.2 ст. 173-8 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу. Обставини події мали місце 07.05.2026.

16.05.2026 щодо ОСОБА_3 винесено тимчасовий заборонний припис серії ЕТ № 109248 та заборонено в будь-який спосіб контактувати з ОСОБА_1 строком на 5 діб з 16.05.2026 по 21.05.2026, оскільки 16.05.2026 ОСОБА_3 нецензурно висловлювалася, погрожувала фізичною розправою, шарпала за одяг.

Постановою Сихівського районного суду м. Львова у справі № 464\3596\26 від 05.06.2026 ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні домашнього насильства психологічного та фізичного характеру, що виражалося нецензурною лайкою, погрозами, шарпанням за одяг, що мало місце 16.05.2026, тобто у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу.

08.06.2026 щодо ОСОБА_3 винесено тимчасовий заборонний припис серії АА № 611387 та заборонено в будь-який спосіб контактувати з ОСОБА_1 строком на 3 доби з 08.06.2026 по 11.06.2026, оскільки 08.06.2026 ОСОБА_3 нецензурно висловлювалася, погрожувала фізичною розправою, побила квітами по голові.

Згідно характеристики виданої КНП «Львівське територіальне медичне обєднання «Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги» Філія «Лікувально – діагностичні центри» ЛДЦ «Сихів» встановлено, що ОСОБА_3 є сімейним лікарем вказаної установи, з 2009 по 2024 займала посаду завідувачки амбулаторії сімейної медицини, користується високим авторитетом, за сумлінну працю отримувала грамоти, подяки, премії, є висококваліфікованим, досвідченим та відповідальним спеціалістом.

З огляду на вищевикладене, суд оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку у їх сукупності, перевірячи наявність підстав для видачі обмежувального припису встановив, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінив ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві та ймовірність настання тяжких чи особливо тяжких наслідків.

З огляду на судову практику, викладену у постановах Верховного Суду: від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61-19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), суд погоджується, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Крім того, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. Аналогічного висновку дійшов ВС в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19).

Таким чином, при вирішенні заяви, суд бере до уваги, що 06.05.2026, 07.06.2026, 16.05.2026 та 08.06.2026 квартирі, що у АДРЕСА_1 мали місце конфлікти між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , під час котрих останній викликав працівників поліції, та останніми складалися протоколи про адміністративні правопорушення та виносилися Тимчасові заборонні приписи щодо ОСОБА_3 .

При цьому, за обставинами, що мали місце 06.05.2026 судом прийнято постанову про закриття справи про адміністративне правопорушення, у зв`язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 172-3 КУпАП, оскільки в судовому засіданні ОСОБА_1 та ОСОБА_3 переконали суд, що під час конфлікту жодних ознак домашнього насильства не було.

Разом з тим, як вбачається із постанови суду у справі № 464\3472\26 від 04.06.2026 ОСОБА_3 визнано винною у невиконанні тимчасового заборонного припису серії АА № 611345 від 06.05.2026, за обставини події, що мали місце 07.05.2026. При цьому судом не встановлено за котрих обставин було порушено заборони встановлені приписом, однак, будь-яких доказів про те, що такі мали знаки домашнього насильства, суду не надано.

У зв`язку із цим, суд критично розцінює твердження заявника, про те, що події, що мали місце 06.05.2026 та 07.05.2026 слід віднести до факторів, що свідчать про насильницьку поведінку заінтересованої особи.

Одночасно, суд не погоджується з доводами заявника, про те, що працівниками поліції при винесенні тимчасових заборонних приписів щодо ОСОБА_3 застосовано заборону лише в частині у будь-яких спосіб контактувати з постраждалою особою, як недостатність вжитих ними заходів в порядку протидії домашньому насильству, з огляду на наступне.

Працівники правоохоронного органу, котрим в силу чинного законодавства надано повноваження щодо вжиття заходів запобігання та протидії домашньому насильству, отримавши заяви від ОСОБА_1 про вчинення щодо нього психологічного та фізичного насильства, здійснюючи її розгляд та безпосередньо сприймаючи обставини відносин між сторонами, оцінювали ризики за факторами небезпеки щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої особи, кривдника, з`ясовували обставин конфлікту та виявляючи чинники і умови, які створювали або могли створювати небезпеку для заявника, серед інших заходів, застосовували захід у виді заборони в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою на строк, що не був максимальним. При цьому дії суб`єкта, жодною із сторін конфлікту не оскаржувалися.

Також не заслуговують на увагу твердження сторони заявника, про те, що так як заходи застосовані тимчасовими заборонними приписами є недієвими, у зв`язку із чим слід винести обмежувальний припис, оскільки останній захід може застосовуватися лише у випадку вірогідності виникнення тяжких чи особливо тяжких наслідків.

Крім того, при винесенні тимчасового заборонного припису працівники поліції вправі зобов`язати кривдника залишити місце проживання постраждалої особи на строк до 10 днів, однак, як вбачається із матеріалів справи, правоохоронці, безпосередньо оцінюючи обставини кожної події, що мали місце 06.05.2026, 07.05.2026, 16.05.2026 та 08.06.2026 не виявили достатніх ризиків для життя та здоров`я потерпілого, у зв`язку з чим не здобули підстав для застосування такого заходу запобіганню домашньому насильству.

З огляду на це, в судовому засіданні також не знайшли свого підтвердження доводи заявника ОСОБА_1 про вірогідність настання тяжких або особливо тяжких наслідків вчинення домашнього, а також смерті постраждалої особи, оскільки судом не здобуто жодних доказів про застосування щодо нього ОСОБА_3 фізичної сили чи інших проявів насильства. Крім того як виливає із термінових заборонних приписів, рішень судів, встановлено, що заінтересована особа тільки нецензурно висловлювалася, погрожувала розправою та шарпала за одяг.

Крім того, заявником не надано доказів, про те, що словесні образи, погрози, у тому числі приниження, залякування висловлені ОСОБА_3 у період часу з 06.05.2026 по 08.06.2026 спрямовані на обмеження його волевиявлення і що такі дії або бездіяльність викликали у нього побоювання за свою безпеку, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Також, в судових засіданнях заявник неодноразово підтвердив, що поведінка ОСОБА_3 не розцінюється ним як така, що може привести до тяжких наслідків ти летального випадку.

Разом з тим, суд, беручи до уваги, що ОСОБА_3 щодо ОСОБА_1 вчинялися дії, у виді висловлювання образ, шарпання за одяг, що містять ознаки психологічного та фізичного насильства, та підтверджено даними термінових заборонних приписів, постановами суду у справах про адміністративні правопорушення, тому при вирішенні питання щодо можливості застосування заходів тимчасового обмеження прав заінтересовані особи або покладення на неї обов`язків, про які клопоче заявник, враховує, окрім вищевказаного, таке.

ОСОБА_3 постійно проживає у спільній квартирі, що у АДРЕСА_1 , разом із чоловіком, з котрим перебула у шлюбі більше 30 років, котра для неї являється житлом.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право і буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника допускається з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису, і у порядку, визначеному Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. Таким чином, при вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи (про це йдеться у постанові КЦС ВС № 754/11171/19 від 28.04.2020 року).

Таким чином, суд, встановивши, що заявник ОСОБА_1 16.05.2026 піддавався домашньому насильству зі сторони ОСОБА_3 у формі психологічного та фізичного насильства, котра виражалася нецензурною лайкою, погрожувала, шарпала за одяг, 08.06.2026 вчинила дії, внаслідок чого, щодо останньої винесено тимчасовий заборонний припис та скеровано до суду протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 172-3 КУпАП, відсутність протиправної поведінки після 08.06.2026, оскільки доказів з даного приводу суду не надано та оцінивши ризики продовження в майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві, працівниками поліції жодного разу не було зобов`язано ОСОБА_3 залишити місце проживання потерпілого, приходить до переконання про те, що застосувавши захід у виді заборони перебувати в місці спільного проживання, буде порушено справедливий баланс між метою такого заходу, досягнення якої передбачається (припинення конфліктних відносин, що виникають між сторонами після розлучення з приводу користування об`єктом нерухомого майна що перебуває у спільній власності заявника та заінтересованої особи), та засобами, які використовуються для її досягнення (позбавлення права володіння майном на певний час шляхом обмеження права на його використання як постійного місця проживання).

Також, беручи до уваги, що заявник не надав жодних доказів, а в судовому засіданні не навів жодних переконливих випадків, що ОСОБА_3 особисто або через третіх осіб його переслідувала, вела будь-яке листування чи в інший спосіб контактувала, не вказав, які дії наразі вчиняє, що свідчать про перешкоду у користуванні спільним майном чи майном, що перебуває у його власності, а тому підстав для застосування заходів: усунути перешкоди у користуванні заявником ОСОБА_1 майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя або його особистою приватною власністю, розташованим за адресою спільного проживання; заборонити ОСОБА_3 наближатися на відстань менше 100 (ста) метрів до місця проживання (перебування) заявника; заборонити ОСОБА_3 особисто і через третіх осіб розшукувати заявника ОСОБА_1 , якщо він за власним бажанням перебуватиме у місці, невідомому їй, переслідувати його та в будь-який спосіб спілкуватися з ним; заборонити ОСОБА_3 вести листування, телефонні переговори із заявником ОСОБА_1 або контактувати з ним через інші засоби зв`язку особисто чи через третіх осіб, суд не знайшов.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до переконання щодо відсутності підстав для задоволення заяви про застосування обмежувального припису.

Згідно ч.3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, відносяться на рахунок держави.

На підставі ст.ст.294, 3501, 3502, 3505, 3506, 3508 ЦПК України, Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265 суд, –

ухвалив :

у задоволенні заяви ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи – ОСОБА_3 , про видачу обмежувального припису відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03.07.2026.

Учасники справи:

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

Заінтересована особа: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Головуюча Людмила САБАРА