Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №420/39451/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/39451/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - відповідач-1), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 05.03.2023 р. по 25.11.2025 р.;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 05.03.2023 р. по 25.11.2025 р., у сумі 639765 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що в період з 15.08.2023 р. по 03.07.2020 р. проходив військову службу у НОМЕР_4 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, а з 03.07.2020 р. - у НОМЕР_3 прикордонному загону Державної прикордонної служби України. Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 05.03.2024 р. № 142-ОС його виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Під час проходження військової служби відповідачем-1 не в повному розмірі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення, у зв`язку з чим звернувся до суду з позовом. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 р. у справі № 420/17386/24 військовою частиною НОМЕР_1 25.11.2025 р. було виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 101930,02 грн., при цьому відповідачем-1 не нараховано та не виплачено середній заробіток за час несвоєчасної виплати грошового забезпечення. Вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки остаточний розрахунок з позивачем в частині виплати індексації грошового забезпечення здійснено після звільнення з військової служби, що є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Ухвалою від 01.12.2025 р. відмовлено в задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу-1 п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

16.12.2025 р. від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, згідно якої просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що позивач проходив військову службу у НОМЕР_4 прикордонному загоні і 03.07.2020 р. вибув для подальшого проходження служби до НОМЕР_3 прикордонного загону. Тобто позивача 03.07.2020 р. не було звільнено з військової служби, а переведено в межах Державної прикордонної служби до іншого органу охорони державного кордону, де позивач продовжував проходити військову службу та перебувати на всіх видах забезпечення. Отже, між позивачем та НОМЕР_4 прикордонним загоном не може виникнути спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, оскільки позивач не звільнявся з НОМЕР_4 прикордонного загону, у зв`язку з чим НОМЕР_4 прикордонний загін не є належним відповідачем у справі.

Ухвалою від 20.03.2026 р. залучено в якості другого відповідача військову частину НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) (далі - відповідач-2).

30.06.2026 р. від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що військова частина НОМЕР_2 не була відповідачем у справі № 420/17386/24, а сума 101930,02 грн., з якою позивач пов`язує затримку розрахунку при звільненні, була виплачена військовою частиною НОМЕР_1 , а не військовою частиною НОМЕР_2 . Позивач не довів, що саме військова частина НОМЕР_5 допустила винну бездіяльність щодо невиплати відповідної суми. Пункт 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України регулює порядок проведення розрахунків при звільненні, але не встановлює автоматичної відповідальності військової частини НОМЕР_2 за затримку виконання рішення суду військовою частиною НОМЕР_1 . Також зазначає про неправильний розрахунок суми середнього заробітку внаслідок допущення арифметичної та методологічної непослідовності.

Ухвалами від 30.06.2026 р. відмовлено в задоволенні клопотань представників відповідачів про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 02.07.2026 р. відмовлено в задоволенні заяви позивача про накладення штрафу на начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 15.08.2003 р. по 03.07.2020 р. проходив військову службу у НОМЕР_4 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, а з 03.07.2020 р. по 05.03.2024 р. - у НОМЕР_3 прикордонному загону Державної прикордонної служби України.

Згідно витягу з наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 05.03.2024 р. № 142-ОС капітана ОСОБА_1 , який звільнений з військової служби у запас Збройних Сил України наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 15.02.2024 р. № 95-ОС за підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з 05 березня 2024 року виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.

Під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , відповідачем-1 не в повному розмірі нараховувалася індексація грошового забезпечення, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 р. у справі № 420/17386/24 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р., із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р. із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум; визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування вимог абзаців 4. 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 30.07.2020 р.; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у розмірі 4463,15 грн. в місяць за період з 01.03.2018 р. по 30.07.2020 р. включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2025 р. рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 р. змінено, викладено абзац п`ятий його резолютивної частини у наступній редакції: "Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у розмірі 1635,35 грн. в місяць за період з 01.03.2018 р. по 30.07.2020 р. включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078"; в іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 р. залишено без змін.

На виконання даного судового рішення на розрахунковий рахунок позивача 25.11.2025 р. перерахована сума 101930,02 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.17 ч.1 ст.4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних засадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Згідно ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Частинами 1, 4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 р. у справі № 420/17386/24 встановлено, що при проходженні військової служби ОСОБА_1 не в повному розмірі нараховувалося грошове забезпечення.

Кошти за вказаним судовим рішенням у загальній сумі 101930,02 грн. були перераховані відповідачем-1 на банківський рахунок позивача 25.11.2025 р.

Суд враховує, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.

Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 31.10.2019 р. у справі № 828/598/17, від 16.04.2020 р. у справі № 822/3307/17, від 31.05.2018 р. у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 р. у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 р. у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 р. у справі № 140/2006/19.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Зазначені правові висновки щодо застосування ст.117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 р. у справі № 821/1083/17.

В рамках даної справи судом встановлено, що відповідачем-2 при звільненні позивача з військової служби не проведено з останнім повного розрахунку, зокрема не було виплачено у повному обсязі індексацію грошового забезпечення, що свідчить про недотримання відповідачем-2 вимог ст.116 КЗпП України та має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

При цьому, при вирішенні питання щодо того, яка військова частина (прикордонний загін) має нести відповідальність, передбачену ст.117 КЗпП України, суд враховує наступне.

Відповідно до п.7 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 р. № 1115/2009, закінченням проходження громадянином військової служби вважається день, зазначений у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Адміністрації Держприкордонслужби чи її розвідувального органу, регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ або органів (підрозділів) забезпечення Держприкордонслужби (далі - органи Держприкордонслужби) у зв`язку з його звільненням з військової служби в запас або у відставку, загибеллю (смертю), визнанням судом безвісно відсутнім або оголошенням померлим.

Згідно п.293 Положення № 1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Аналіз даних правових норм свідчить про те, що повний розрахунок з військовослужбовцем здійснюється тим органом Держприкордонслужби, з якого військовослужбовець звільняється.

Крім того, у відповідності до розпорядження Адміністрації Держприкордонслужби 0.11-5760/0/6-20 від 02.06.2020 р. "Про окремі питання індексації грошового забезпечення" виплата індексації проводиться органом Держприкордонслужби, з якого військовослужбовець був виключений зі списків частини у зв`язку із звільненням з військової служби, з урахуванням невиплаченої індексації грошового забезпечення під час проходження служби в інших органах Державної прикордонної служби України.

З матеріалів справи слідує, що перед звільненням ОСОБА_1 проходив військову службу у НОМЕР_3 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України і саме наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 05.03.2024 р. № 142-ОС позивача, звільненого з військової служби наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 15.02.2024 р. № 95-ОС, виключено зі списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення.

Таким чином, повний розрахунок всіх належних позивачу сум повинен був здійснити НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).

При цьому, виплата ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду по справі № 420/17386/24 не звільняє НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) як роботодавця від відповідальності за ст.117 КЗпП України, оскільки в силу приписів п.293 Положення № 1115/2009 саме на НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) покладено обов`язок здійснення повного розрахунку з військовослужбовцем при звільненні з військової служби.

Як вже зазначалося, позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 05.03.2024 р. Між тим, остаточний розрахунок на виконання судового рішення у справі № 420/17386/24 проведено лише 25.11.2025 р. (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).

За таких обставин протиправною є бездіяльність відповідача-2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Щодо визначення способу поновлення порушених прав позивача суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 р. № 1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 р. у справі № 821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків особового складу) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі належні йому суми.

Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 05.03.2024 р. № 142-ОС позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 05.03.2024 р.

Строк затримки по виплаті грошового забезпечення слід рахувати з 06.03.2024 р., оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 р. у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача-2 конкретну суму такої компенсації.

За усталеною практикою застосування положень ст.117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022 р., при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 р. та від 26.02.2020 р. у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 р. у справі № 816/1640/17, та сформований з урахуванням того, що редакція ст.117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

У той же час, відповідно до ст.117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 р. у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень ст.117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022 р.

Необхідність формування єдиної правозастосовної практики була зумовлена виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом № 2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що зі змісту ч.1 ст.117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX) вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій "період затримки (прострочення)", установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик "нескінченної" відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

Касаційний адміністративний суд у постанові від 06.12.2024 р. у справі № 440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон № 2352-IX, "на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності" (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними.

Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття "обмеження максимального строку" та "досягнення співмірності" не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі № 440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.

У зв`язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 р. у справі № 489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 р. у справі № 440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц, для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.

Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що позивача було знято з усіх видів забезпечення з 05.03.2024 р., а остаточний розрахунок з позивачем проведено 25.11.202025 р. - виплачено на виконання рішення суду індексацію грошового забезпечення у сумі 101930,02 грн.

З огляду на те, що останнім днем виключення позивача зі всіх видів грошового забезпечення є 05.03.2024 р., тому двома попередніми місяцями перед звільненням є січень, лютий 2024 року.

Згідно наданих відповідачем-2 розрахункових листів за січень, лютий 2024 року, розмір грошового забезпечення позивача за січень, лютий 2024 року становив 168405,18 грн. (90802,22 грн. + 77602,96 грн.). Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 60 днів.

Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 2806,75 грн. (168405,18 грн. / 60 календарних днів).

Як вже зазначалося, особливості обчислення середнього заробітку, зокрема випадки та критерії його зменшення, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України необхідно ураховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Спираючись на вказані критерії, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 р. у справі № 480/3105/19 розвинув вказані висновки з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби та визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.03.2024 р. (наступний після звільнення день) по 25.11.2025 р. (в межах шести місяців), встановленню підлягає: 1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100; 2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; 3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; 4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.

Тобто в даному випадку стягненню на користь позивача підлягає такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 27.03.2025 р. у справі № 560/5923/24, від 24.04.2025 р. у справі № 620/7207/24.

Для належного розгляду справи спочатку необхідно встановити загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат.

Відповідно до наданих відповідачем-2 розрахункових листів позивачу при звільненні у березні 2024 року виплачено 509906,90 грн., у жовтні 2024 року - 613364,95 грн. (на виконання судових рішень по справах № 420/28133/23, № 420/12615/24), у листопаді 2024 року - 25221,88 грн. (на виконання судового рішення по справі № 420/12615/24), а на виконання судового рішення у справі № 420/17386/24 - 101930,02 грн.

Таким чином, загальний розмір належних при звільненні сум становить 1250423,75 грн. (509906,90 грн. + 613364,95 грн. + 25221,88 грн. + 101930,02 грн.).

З викладених розрахунків вбачається, що істотність частки несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення 101930,02 грн. від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 8,15 % (101930,02 грн. / 1250423,75 грн. х 100 %).

Затримка розрахунку при звільненні за період з 06.03.2024 р. по 25.11.2025 р. (в межах шести місяців) становить 184 календарних днів.

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні складає 516442 грн. (2806,75 грн. (середньоденний заробіток) х 184 календарних днів).

Виходячи з принципу пропорційності, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 42090,02 грн., тобто 8,15 % від 516442 грн.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу пропорційності застосована Верховним Судом у постанові від 09.09.2025 р. у справі № 420/12808/23.

Підсумовуючи вищевикладене, з відповідача-2 на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 42090,02 грн.

Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

З огляду на викладене позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Позивач звільнений від сплати судового бору, інших витрат не поніс, а тому відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_6 ) до військової частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ), військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_6 ) середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 06.03.2024 р. по 25.11.2025 р.

Стягнути з військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_6 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.03.2024 р. по 25.11.2025 р. у сумі 42090 (сорок дві тисячі дев`яносто) грн. 02 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.І. Бездрабко