Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №606/1832/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 606/1832/25Головуючий у 1-й інстанції Марціцка І.Б.

Провадження № 22-ц/817/707/26 Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М.,

секретар - Дідух М.Є.

з участю представника ОСОБА_1 -

Дзвінки І.Н.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Микулинецької селищної ради на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 26 лютого 2026 року, ухвалене суддею Марціцкою І.Б. у цивільній справі №606/1832/25 за позовом ОСОБА_1 до Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області про стягнення середнього заробітку за час невиконання судового рішення про поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, який обгрунтовано тим, що рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 29 квітня 2025 року у справі №606/2246/24 позивачку поновлено на посаді секретаря-діловода Струсівського старостинського округу Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області з 23 липня 2024 року.

Вказане судове рішення відповідачем належним чином не виконано, ОСОБА_1 не було поновлено саме на тій посаді та в тому структурному підрозділі, з яких її було незаконно звільнено. Видання розпорядження селищного голови Микулинецької селищної ради від 1 травня 2025 року №43-к/тр про поновлення позивачки на посаді не свідчить про належне виконання судового рішення, оскільки реального допуску до роботи не відбулося.

Посаду секретаря-діловода Струсівського старостинського округу Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області у штатний розпис відповідача не введено, такої посади фактично не існує, діяльність Струсівського старостинського округу не відновлена, а робоче місце за адресою: АДРЕСА_1 , де позивачка працювала до звільнення, не забезпечено.

Виконання обов`язків секретаря-діловода старостинського округу є пов`язаним із діяльністю відповідного старости та старостинського округу, веденням діловодства, підготовкою й архівуванням документів, забезпеченням організаційних заходів діяльності старости. Тому належне виконання рішення суду про поновлення на роботі передбачало не лише формальне видання наказу чи розпорядження, а й фактичне відновлення умов для виконання позивачки попередніх трудових обов`язків.

Крім цього, відповідач визначив робоче місце ОСОБА_1 в адміністративній будівлі Микулинецької селищної ради за адресою: вул. Поштова, 1Б, с-ще Микулинці, Тернопільського району, Тернопільської області, однак така адреса не є місцем виконання нею попередньої роботи. До звільнення робоче місце позивачки розміщувалось в іншому населеному пункті за адресою АДРЕСА_1 .

Рівнозначної посади відповідач не пропонував, питання переведення чи погодження іншого місця роботи з нею не обговорював.

Такі дії відповідача не забезпечують виконання рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 29 квітня 2025 року в частині поновлення позивачки на роботі, а тому відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України вона має право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 26 лютого 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 30 квітня 2025 року по 26 лютого 2026 року включно в розмірі 98554,89 грн. з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Судовий збір віднесено на рахунок держави.

Рішення суду в частині середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.

В апеляційній скарзі Микулинецька селищна рада просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність затримки виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі, оскільки такий висновок не відповідає фактичним обставинам справи та спростовується наявними доказами.

Так, вступну та резолютивну частини рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 29 квітня 2025 року Микулинецька селищна рада отримала 1 травня 2025 року, після чого цього ж дня розпорядженням виконуючого обов`язки селищного голови від 1 травня 2025 року №43-к/тр скасовано розпорядження про звільнення ОСОБА_1 , поновлено її на посаді секретаря-діловода Струсівського старостинського округу з 23 липня 2024 року, вказано їй приступити до виконання посадових обов`язків та визначено робоче місце в Микулинецькій селищній раді за адресою: вул. Поштова, 1Б, селище Микулинці, Тернопільського району, Тернопільської області.

Микулинецька селищна рада вживала заходів для повідомлення ОСОБА_1 про поновлення на посаді, зокрема здійснила виїзд за місцем її проживання, склала акт про її відсутність, повідомила матір позивачки та надіслала їй копію розпорядження поштовим відправленням. Водночас ОСОБА_1 , будучи повідомленою про поновлення, на робоче місце не з`являлася, про що складалися відповідні акти.

Згідно з постановою про закінчення виконавчого провадження №79307243 надані Микулинецькою селищною радою документи підтверджують виконання рішення суду.

Сам факт визначення іншого робочого місця в межах тієї самої юридичної особи не свідчить про невиконання рішення суду про поновлення на роботі. Суд першої інстанції помилково ототожнив спір щодо умов праці та місця виконання роботи із фактом невиконання судового рішення.

ОСОБА_1 неодноразово пропонувалися наявні вакантні посади у структурі Микулинецької селищної ради, зокрема посада фахівця із зв`язків з громадськістю та пресою загального відділу, а також посада діловода Струсівсько-Варваринського старостинського округу. Однак позивачка відповіді щодо запропонованих посад не надала та дій, спрямованих на працевлаштування, не вчинила.

У відзиві представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду — без змін. Вказує, що представник відповідача брав участь у судовому засіданні 29 квітня 2025 року, під час якого було проголошено вступну та резолютивну частини рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі, тому відповідач був обізнаний про обов`язок негайного виконання рішення. Водночас розпорядження про поновлення на посаді було видане лише 1 травня 2025 року, хоча відповідач мав можливість видати його у день проголошення рішення або не пізніше наступного робочого дня.

Видання розпорядження від 1 травня 2025 року №43-к/тр мало лише формальний характер і не забезпечило реального поновлення ОСОБА_1 на попередній роботі. До звільнення вона працювала на посаді секретаря-діловода Струсівського старостинського округу з фактичним робочим місцем у с. Струсів, вул. Миру, 3, тоді як відповідач в односторонньому порядку визначив їй робоче місце у селищі Микулинці, вул. Поштова, 1Б.

Визначення іншого робочого місця фактично змінило істотні умови праці та місце виконання роботи, збільшило відстань до робочого місця і не відповідало посаді, на якій її було поновлено судом. Крім цього, станом на 1 травня 2025 року Струсівського старостинського округу юридично і фактично не існувало, а посада секретаря-діловода цього округу була відсутня у штатному розписі Микулинецької селищної ради.

Наголошує, що поновлення на роботі не зводиться до формального видання розпорядження, а передбачає реальне відновлення трудових відносин, попередньої посади, робочого місця та можливості виконувати посадові обов`язки. Оскільки відповідач не ввів посаду до штатного розпису, не забезпечив робоче місце у с. Струсів та фактично не допустив ОСОБА_1 до виконання попередніх обов`язків, рішення суду про поновлення на роботі не було належно виконане.

Також у відзиві заперечуються доводи відповідача щодо пропонування ОСОБА_1 інших вакантних посад. Зазначено, що повідомлення від 7 травня 2025 року №4 їй поштою чи електронними засобами не надсилалося, а щодо листа від 30 вересня 2025 року №2028 наявні відомості про недоставлення електронного листа.

Посилання Микулинецької селищної ради на постанову про закінчення виконавчого провадження вважає безпідставними, оскільки формальне закінчення виконавчого провадження саме по собі не підтверджує реального поновлення на роботі та фактичного допуску працівника до виконання попередніх посадових обов`язків.

Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , який проти задоволення апеляційної скарги заперечив, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Обставини справи.

ОСОБА_1 з 1 травня 2023 року працювала на посаді секретаря-діловода Струсівського старостинського округу Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області, з якої була звільнена з 22 липня 2024 року розпорядженням Микулинецького селищного голови Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області №128-К від 19 липня 2024 року.

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 29 квітня 2025 року у справі №606/2246/24 визнано протиправним та скасовано розпорядження Микулинецького селищного голови Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області №128-К від 19 липня 2024 року «Про звільнення ОСОБА_3 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді секретаря-діловода Струсівського старостинського округу Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області з 23 липня 2024 року; стягнуто з Микулинецької селищної ради на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 липня 2024 року по 29 квітня 2025 року в розмірі 91 288,17 грн з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків та зборів.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях від 9 жовтня 2025 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №606/2246/24 від 29 квітня 2025 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Розпорядженням виконуючої обов`язки селищного голови, секретаря ради О.Слободян від 1 травня 2025 року №43-к/тр «Про поновлення на посаді ОСОБА_3 » скасовано розпорядження Микулинецького селищного голови №128-К від 19 липня 2024 року «Про звільнення ОСОБА_3 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді секретаря-діловода Струсівського старостинського округу Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області з 23 липня 2024 року; зобов`язано її негайно приступити до виконання обов`язків; визначено її робоче місце в Микулинецькій селищній раді за адресою: вул. Поштова, 1Б, селище Микулинці, Тернопільського району, Тернопільської області; відділу бухгалтерського обліку та звітності доручено здійснити відповідні нарахування та виплати.

1 травня 2025 року ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_2 , а також на електронну пошту направлено супровідний лист, у якому її повідомлено про поновлення на посаді на підставі розпорядження від 1 травня 2025 року №43-к/тр та необхідність негайно приступити до виконання посадових обов`язків за адресою: АДРЕСА_3 . До листа додано копію розпорядження про поновлення на роботі.

Відповідно до акта №21 від 1 травня 2025 року працівники Микулинецької селищної ради прибули за місцем проживання ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 з метою з`ясування причин її відсутності на робочому місці. У акті зазначено, що ОСОБА_1 вдома не було, а особа, яка представилася її матір`ю, повідомила про її відсутність та пообіцяла довести до її відома інформацію про поновлення на роботі.

6 травня 2025 року ОСОБА_1 письмово повідомила Микулинецьку селищну раду про банківські реквізити для перерахування коштів згідно з рішенням суду.

Згідно з платіжними інструкціями від 9 травня 2025 року та 5 червня 2025 року ОСОБА_1 перераховано 9 991,74 грн та 63 742,73 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу на виконання рішення суду від 29 квітня 2025 року.

Постановою головного державного виконавця від 27 жовтня 2025 року закінчено виконавче провадження, відкрите на підставі виконавчого листа №606/2246/24 про поновлення ОСОБА_1 на роботі, у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду.

Матеріали справи містять акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, зокрема акт №28 від 2 травня 2025 року, відповідно до якого ОСОБА_1 , поновлена на посаді секретаря-діловода Струсівського старостинського округу Микулинецької селищної ради, була відсутня на робочому місці 2 травня 2025 року протягом усього робочого дня з 08:00 год до 16:00 год. Аналогічні акти складалися також у травні 2025 року, а до них долучено скріншоти з екрана мобільного телефону про здійснення дзвінків на номер абонента « ОСОБА_4 ».

Також до матеріалів справи долучено табелі обліку робочого часу за травень, червень, липень, серпень та вересень 2025 року, відповідно до яких навпроти прізвища ОСОБА_1 , яка зазначена як секретар-діловод Струсівського старостинського округу загального відділу, проставлено відмітку «НЗ», а кількість днів присутності протягом відповідних місяців зазначена як «0».

26 вересня 2025 року комісією складено акт про те, що ОСОБА_1 головою селищної ради було запропоновано ознайомитися з розпорядженням від 1 травня 2025 року №43-к/тр про поновлення її на роботі, однак вона відмовилася від ознайомлення, у зв`язку із чим розпорядження було зачитано їй уголос.

26 вересня 2025 року Микулинецькою селищною радою направлено ОСОБА_1 письмове повідомлення, у якому зазначено, що розпорядженням від 1 травня 2025 року її поновлено на роботі. Також повідомлено, що на час направлення повідомлення посада секретаря-діловода Струсівського старостинського округу виведена зі штату рішенням Микулинецької селищної ради від 19 липня 2024 року №2890 та відсутня у штатному розписі Микулинецької селищної ради. Водночас зазначено про наявність вакантної посади діловода Струсівсько-Варваринецького старостинського округу загального відділу Микулинецької селищної ради та повідомлено, що у разі незгоди зайняти вказану посаду ОСОБА_1 буде звільнено відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Відповідно до штатних розписів працівників Микулинецької селищної ради станом на 3 червня 2025 року та 15 вересня 2025 року у загальному відділі наявна посада діловода Струсівсько-Варваринецького округу, тоді як посада секретаря-діловода Струсівського старостинського округу відсутня.

У судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_5 пояснила, що 1 травня 2025 року, виконуючи обов`язки селищного голови, видала розпорядження про поновлення ОСОБА_1 на роботі, визначила їй робоче місце за адресою: АДРЕСА_3 , та, за її словами, забезпечила його необхідним для виконання посадових обов`язків. Також свідок зазначила, що ОСОБА_1 надсилалися повідомлення електронною поштою та поштою, їй телефонували, однак вона не відповідала і на роботу не з`являлася. При цьому свідок повідомила, що до звільнення робоче місце ОСОБА_1 не знаходилося за адресою: вул. Поштова, 1Б, селище Микулинці, а було змінене розпорядженням про поновлення на роботі.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини сьомої статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника підлягає негайному виконанню.

Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату працівникові середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Негайне виконання рішення суду про поновлення на роботі означає обов`язок роботодавця без зволікання вчинити всі необхідні дії для реального відновлення трудових прав працівника, а не лише формально оформити відповідний розпорядчий акт. Такий обов`язок виникає з моменту проголошення рішення суду та не залежить від того, чи буде воно оскаржене.

Законодавець передбачає обов`язок роботодавця негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає в тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 711/8138/18 (провадження № 14-607цс19)). При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16 (провадження № 61-29024св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18).

Поновлення на роботі має бути реальним, тобто з відновленням трудових відносин між працівником і роботодавцем, що виходячи зі змісту статей 21 і 24 КЗпП України, передбачає не лише винесення наказу про поновлення працівника на роботі, але й фактичний допуск його до роботи, виконання працівником своїх службових (посадових) обов`язків, а роботодавцем - обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2024 року у справі № 401/1203/22 (провадження № 61-15594св23)).

Разом з тим, належне виконання рішення про поновлення на роботі не вичерпується самим лише виданням наказу чи розпорядження. Верховний Суд у постановах від 26 лютого 2020 року у справі №702/725/17, від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18, від 16 лютого 2024 року у справі №947/7076/22 та від 4 лютого 2026 року у справі №760/17503/24 виходив із того, що виконання рішення про поновлення на роботі вважається завершеним за умови видання відповідного наказу та фактичного допуску працівника до виконання попередніх трудових обов`язків.

У постанові Верховного суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18) зазначено, що «належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника».

Отже, поновлення на роботі має бути реальним, тобто таким, що відновлює попереднє становище працівника, його трудову функцію, посаду, умови праці та можливість фактичного виконання посадових обов`язків.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 808/2741/16 (провадження № К/9901/21219/18) зазначено, що у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу - ввести скорочену посаду, а якщо підприємство, установа реорганізовано - рішення про поновлення працівника на роботі має бути виконано правонаступником.

Верховний Суд у постанові від 8 вересня 2021 року у справі №721/910/19 зазначив, що лише оформлена належним чином (відповідна заява, погодження з наказом про призначення на іншу посаду, ознайомлення під особистий підпис з посадовою інструкцією тощо) згода працівника з рішенням роботодавця про його поновлення на нерівнозначній посаді може бути підтвердженням наміру такого працівника продовжити трудові відносини на запропонованих роботодавцем умовах праці та відсутності в роботодавця обов`язку нести відповідальність, визначену статтею 236 КЗпП України.

Відповідно до статті 31 КЗпП України роботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

За змістом статті 32 КЗпП України переведення працівника на іншу роботу, а також переведення на роботу в іншу місцевість допускається лише за згодою працівника, крім випадків, прямо передбачених законом. При цьому, не вважається переведенням і не потребує згоди працівника лише переміщення на інше робоче місце у тій самій місцевості в межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором.

У постанові Верховного Суду від 6 грудня 2023 року у справі №581/400/23 звернуто увагу на відмінність між переведенням і переміщенням працівника. Якщо працівнику доручається інша робота або робота в іншій місцевості, такі дії мають ознаки переведення та потребують згоди працівника.

Застосовуючи наведені норми права та висновки Верховного Суду до спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не було забезпечено належного та реального виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що формальне видання розпорядження про поновлення на посаді без фактичного відновлення умов для виконання працівником попередніх трудових обов`язків не може вважатися належним виконанням рішення суду про поновлення на роботі.

Правильним є також висновок суду першої інстанції про те, що визначення відповідачем іншого місця виконання трудових обов`язків в іншому населеному пункті, без відновлення попереднього робочого місця та без забезпечення реальної можливості виконувати саме ті посадові обов`язки, які працівник виконував до звільнення, не свідчить про фактичне поновлення на роботі.

Відповідач мав не лише видати розпорядчий акт про поновлення ОСОБА_1 на посаді, а й забезпечити реальне виконання такого акта, тобто створити умови для фактичного виконання нею попередньої трудової функції. Оскільки таких умов створено не було, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність затримки виконання рішення суду.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин статті 236 КЗпП України та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання рішення судом першої інстанції здійснено із середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , встановленої рішенням суду у справі про поновлення на роботі, та кількості робочих днів за відповідний період.

Доводів щодо неправильності арифметичного розрахунку апеляційна скарга не містить.

Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду було виконане шляхом видання розпорядження про поновлення на посаді, колегія суддів відхиляє, оскільки вони ґрунтуються на помилковому ототожненні формального оформлення поновлення із фактичним виконанням рішення суду.

Як зазначалось вище, саме лише видання розпорядчого акта не припиняє період затримки виконання рішення, якщо працівникові фактично не забезпечено можливості виконувати попередню трудову функцію.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не з`являлася на визначене відповідачем робоче місце.

Складені відповідачем акти про відсутність працівника можуть підтверджувати лише факт нез`явлення за адресою, яку сам відповідач визначив після ухвалення рішення суду.

Водночас такі акти не доводять належного виконання рішення про поновлення на роботі, якщо роботодавцем не створено умов для виконання працівником саме попередніх посадових обов`язків.

Працівник, поновлений судом на роботі, не зобов`язаний погоджуватися на інше місце роботи або інші умови праці, якщо це не відповідає змісту судового рішення про поновлення на попередній роботі.

Тому відсутність ОСОБА_1 на новому робочому місці в іншому населеному пункті, визначеному відповідачем в односторонньому порядку, не спростовує факту затримки виконання рішення суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що зміна місця виконання трудових обов`язків у межах однієї юридичної особи не є невиконанням рішення суду, також є необґрунтованими.

У спірних правовідносинах значення має не лише належність роботодавця до тієї самої юридичної особи, а й те, чи було працівникові реально відновлено попередню трудову функцію та умови її виконання. Якщо зміна місця роботи фактично змінює зміст трудових обов`язків, організаційні умови їх виконання або пов`язана з іншою місцевістю, така зміна без згоди працівника не може розцінюватися як належне виконання рішення про поновлення на роботі.

Село Струсів, де знаходилось робоче місце ОСОБА_1 до звільнення, та селище Микулинці, в якому визначено робоче місце позивачки після її поновлення на роботі, є різними населеними пунктами, хоча і в межах однієї територіальної громади.

Поняття “територіальна громада” не є тотожним поняттю “місцевість” у розумінні положень КЗпП України.

Інший населений пункт є іншою місцевістю.

Переміщення робочого місця до іншого населеного пункту тягне за собою зміну істотних умов праці, позаяк ставить перед працівником низку завдань з організації побуту, добирання до нового місця роботи та загалом тягне за собою додаткове фінансове навантаження з цього приводу.

Визначення робочого місця хоча в межах тієї ж юридичної особи, але в іншому населеному пункті (тобто в іншій місцевості), фактично є переведенням працівника, згоди на яке ОСОБА_1 не надавала.

Отже, належне виконання судового рішення не відбулося, так як відповідачем не забезпечено умови виконання попередньої трудової функції.

Посилання Микулинецької селищної ради на відсутність відповідної посади у штатному розписі також не спростовує висновків суду першої інстанції.

Відсутність відповідної посади у штатному розписі сама по собі не звільняє роботодавця від обов`язку організувати виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі.

Роботодавець зобов`язаний організувати виконання судового рішення таким чином, щоб реально відновити порушене право працівника, а не створювати ситуацію, за якої розпорядження про поновлення стосується посади, фактичне виконання обов`язків за якою не забезпечене.

Доводи апеляційної скарги про пропонування ОСОБА_1 інших вакантних посад не свідчать про належне виконання рішення суду.

Пропозиція іншої посади може мати значення для врегулювання подальших трудових відносин між сторонами, однак вона не є виконанням судового рішення про поновлення працівника саме на попередній роботі. Переведення на іншу посаду або в інші умови праці потребує згоди працівника, а доказів надання ОСОБА_1 такої згоди матеріали справи не містять.

Посилання відповідача на постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження також не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Постанова про закінчення виконавчого провадження сама по собі не має преюдиційного значення для вирішення спору про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

У цій справі суд самостійно перевіряє, чи було рішення про поновлення на роботі фактично виконано у розумінні статті 236 КЗпП України. Формальне закінчення виконавчого провадження не спростовує висновку про відсутність реального поновлення працівника на попередній роботі.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, надав належну оцінку доказам у їх сукупності, правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

За таких обставин, апеляційну скаргу Микулинецької селищної ради слід залишити без задоволення, а рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 26 лютого 2026 року — без змін.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Микулинецької селищної ради — залишити без задоволення.

Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 26 лютого 2026 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 26 червня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Гірський Б.О.

Храпак Н.М.