Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №607/7266/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/7266/25Головуючий у 1-й інстанції Черніцька І.М.

Провадження № 22-ц/817/681/26 Доповідач - Храпак Н.М.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

за участі секретаря — Панькевич Т.І.

без сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, цивільну справу № 607/7266/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 березня 2026 року, повний текст якого складено 16 березня 2026 року, ухваленого суддею Черніцькою І.М., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: відділ державної реєстрації Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 про оголошення особи померлою,

В С Т А Н О В И В:

у квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою та просила оголосити померлим її чоловіка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування заяви посилається на те, що з 15 червня 1995 року перебуває у зареєстровану шлюбі із ОСОБА_3 . Під час даного шлюбу у них народилась донька ОСОБА_4 .

У квітні 2019 року ОСОБА_3 , тимчасово перебуваючи у м. Києві, зник безвісти. За даним фактом відкрито кримінальну справу, внесено відомості до ЄРДР за ч. 1 ст. 115 КК України. Протягом 6 років вона вчиняє заходи щодо розшуку чоловіка, однак по даний час будь-яких відомостей про його місцезнаходження не має.

Під час шлюбу вони придбали квартиру АДРЕСА_1 . На даний час вона не може повноцінно використовувати дане майно, самостійно оплачує комунальні послуги, субсидії не отримує, так як потрібна згода чоловіка.

За таких обставин, виникла необхідність звернутися до суду щодо оголошення померлим ОСОБА_3 . Оголошення померлим необхідно для оформлення спадкових прав.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 березня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: відділ державної реєстрації Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 про оголошення особи померлою — відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 березня 2026 року та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги заяви.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначила, що суд не у повній мірі з`ясував обставини у справі.

Щодо довідки № 22 від 28 липня 2023 року, виданої ОСББ “Петлюри, 3” на ім`я громадянина Пастушенчина ОСОБА_5 , про склад сім`ї за адресою: АДРЕСА_2 вказують, що довідка видається на ім`я особи, яка зазначена як власник квартири, тому отримати її можливо було тільки на ім`я власника, тобто на ОСОБА_3 , однак дану довідку замовила і отримала дочка ОСОБА_2 . Оскільки дана довідка було отримана дочкою, тому вона не може бути доказом для прийняття рішення.

Щодо того, що у матеріалах кримінального провадження є письмові пояснення та заява ОСОБА_3 від 20 лютого 2023 року, у яких останній повідомив, що тимчасово проживає за адресою у м. Сміла та просив припинити його розшук, то суд не повністю дослідив обставини справи.

Орган досудового слідства закрив справу виходячи із заяви ОСОБА_3 , однак після її скарги прокурор у 2025 році скасував рішення про закриття кримінального провадження і направив кримінальну справу для подальшого розслідування. Тобто і прокурор у 2025 році і орган досудового слідства визнали зазначені пояснення (на яких ґрунтується рішення суду) і заяву, такі як підроблені. Тому взяти зазначену заяву як підставу для прийняття рішення є незаконним і таким, що порушує норми матеріального та процесуального права.

Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не поступав.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, однак 25.06.2026 подала до суду клопотання про розгляд справи без її участі.

Відділ державної реєстрації Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повідомлявся про розгляд справи шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету, про що в матеріалах справи наявна довідка про доставку електронного документа, проте в судове засідання представник не з`явився і про причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи

Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розгляд справи проводити у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, заслухавши доповідь судді-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що 15 червня 1995 року ОСОБА_3 та ОСОБА_6 уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 15 червня 1995 року. Після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 15).

У сторін по справі під час даного шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 06 серпня 1996 року (т. 1 а.с. 16).

Як вбачається з паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого 03 червня 1998 року Тернопільським МУ УМВС України в Тернопільській області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 6-7).

Згідно реєстраційного посвідчення від 24 листопада 2005 року, виданого Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації встановлено, що квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Береш Л.І. 30.12.2004 року за реєстром № 11761 (т. 1 а.с. 21).

З довідки ОСББ «Петлюри, 3» № 22 від 28 липня 2023 року, виданої ОСОБА_3 встановлено, що за адресою АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 22).

Як вбачається з відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 1784635 від 17 вересня 2025 року, ОСОБА_3 з 26 грудня 2006 року зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 88).

Згідно довідки Управління реєстрації місця проживання Тернопільської міської ради від 29 вересня 2025 року про осіб зареєстрованих за адресою за період з 01 січня 2019 року по 29 вересня 2025 року встановлено, що за адресою АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (т. 1 зворот а.с. 91).

Відповідно до відповіді Державної прикордонної служби України від 08.10.2025 року встановлено, що відомості про перетин державного кордону ОСОБА_3 у період з 01.04.2019 по 01.09.2025 року в базі даних не виявлено (т. 1 а.с. 99).

Як вбачається з відповіді Деснянського УП ГУНП у м. Києві від 17 вересня 2025 року, у провадженні слідчого відділу Деснянського УП ГУНП у м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 12019100030004315 від 09.06.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, за фактом зникнення безвісти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1 а.с. 95).

На виконання ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 вересня 2025 року у справі № 607/7266/25 Деснянське УП ГУНП у м. Києві направило копії матеріалів кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100030004315 від 09.06.2019 (т. 1 а.с. 109-176).

Згідно із витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 09.06.2019 року встановлено, що відомості про кримінальне провадження внесено за заявою ОСОБА_8 від 08.06.2019 року, який повідомив, що втратив зв`язок з колегою по роботі ОСОБА_3 , який до цього часу на зв`язок не вийшов та місце його перебування йому невідоме (т. 1 а.с. 111).

Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_8 від 03.06.2019 року встановлено, що вони разом з ОСОБА_3 працювали у ТОВ «Дієса» в м. Києві. В даній компанії ОСОБА_3 працював близько 7 років, спеціаліст департаменту безпеки товариства. Проживав в м. Києві один в гуртожитку. 16 травня 2019 року ОСОБА_3 не з`явився на роботі (т. 1 а.с. 115-116).

Суд викликав свідка ОСОБА_8 в судове засідання для надання пояснень, однак останній в судове засідання жодного разу не з`явився.

Також в матеріалах кримінального проживання є письмові пояснення ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які проживали по сусідству із ОСОБА_3 в м. Києві (т. 1 а.с. 119, 120, 129, 130).

В ході досудового розслідування також встановлено близьких осіб ОСОБА_3 : дружина ОСОБА_1 , донька ОСОБА_2 , рідний брат ОСОБА_13 , сестра ОСОБА_14 та племінник ОСОБА_15 .

Суд викликав в судове засідання свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , однак останні в судове засідання жодного разу не з`явились.

У вказаних матеріалах кримінального провадження також є письмові пояснення та заява ОСОБА_3 від 20 лютого 2023 року, у яких останній повідомив, що тимчасово проживає за адресою АДРЕСА_3 та просив припинити його розшук (т. 1 зворот а.с. 162 та а.с. 163).

Відмовляючи у задоволені заяви, суд першої інстанції виходив із того, що судом не встановлено, а заявником не надано доказів, які б у своїх сукупності, давали суду підстави для оголошення ОСОБА_3 померлим.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, з огляду на таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно частини першої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Водночас пункт 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за №719/4940, деталізує положення статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та встановлює, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Чинний ЦПК України містить чотири процедури, наслідком якої є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами Державної реєстрації актів цивільного стану може бути видано свідоцтво про смерть, зокрема: визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

Вказані процедури є відмінними між собою та мають певні особливості.

Відповідно до змісту статті 305 ЦПК України заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місце перебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.

Згідно з частиною першою статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Суд до початку розгляду справи встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи реєстрації місця проживання осіб або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме (частина перша статті 307 ЦПК України).

Суд розглядає справу за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких сам суд визнає за потрібне допитати, і ухвалює рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою (частина перша статті 308 ЦПК України).

Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється ЦПК України (частина четверта статті 46 ЦК України).

У частині першій статті 46 ЦК України зазначено, що фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку - протягом шести місяців.

Відповідно ч. 3 ст. 46 ЦК України фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Статтею 47 ЦК України визначено, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

Оголошення громадянина померлим має своїм призначенням усунення невизначеності, яка склалася у правовідносинах за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідоме.

Рішення про оголошення фізичної особи померлою може бути прийняте судом за наявності таких підстав: 1) відсутність особи в місці її постійного проживання; 2) відсутність відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона зникла безвісті за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців; 3) неможливість одержання відомостей про місце перебування особи, незважаючи на вжиті заходи.

Особливістю цієї категорії справ, є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.

У відповідності до пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», громадянин може бути оголошений в судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина.

Системний аналіз вказаних норм дозволяє дійти висновку, що сама по собі відсутність відомостей про місце перебування фізичної особи протягом трьох років у місці її постійного проживання не може бути підставою для оголошення цієї фізичної особи померлою. Суд повинен мати достатні належні та допустимі докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина.

При цьому на наявність права, а не обов`язку суду оголосити фізичну особу померлою за умови відсутності у місці її постійного проживання відомостей про місце її перебування протягом трьох років прямо вказує зміст частини першої статті 46 ЦК України.

При розгляді справ вказаної категорії судам слід, крім іншого, з`ясовувати, чи може бути відсутність особи умисною, тобто чи не переховується вона від правоохоронних органів з метою уникнення юридичної відповідальності.

Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 226/3053/18 (провадження № 61-11048св19).

Відсутність безумовних доказів або суперечність у доказах на підтвердження обставин, що надаються заявником та/або заінтересованими особами, унеможливлює оголошення особи померлою.

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із статтею 129 Конституції України до основних засад судочинства належить, зокрема, принцип змагальності сторін і свободи в наданні ними суду своїх доказів та в доведенні перед судом їхньої переконливості. Вказане положення є головним нормативним закріпленням принципів змагальності та диспозитивності в законодавстві України.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до принципу диспозитивності обов`язок доказування фактичних обставин, що мають значення для справи, повною мірою покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.

Звертаючись до суду із вказаною заявою ОСОБА_1 зазначила, що фактично її чоловік ОСОБА_3 зник у 2019 році і на даний час місце його перебування невідоме. Оголошення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 померлим необхідне заявниці для вступу у спадщину.

За заявою ОСОБА_8 від 08.06.2019 року розпочато кримінальне провадження №12019100030004315 за ч. 1 ст. 115 КК України.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження у них наявні письмові пояснення та заява ОСОБА_3 від 20 лютого 2023 року, у яких останній повідомив, що тимчасово проживає за адресою АДРЕСА_3 та просив припинити його розшук, які були відібрані поліцейським відділу поліції № 2 Черкаського районного управління Головного управління Національної поліції України в Черкаській області Руденко М.В. (т. 1 зворот а.с. 162 та а.с. 163).

Колегія суддів звертає увагу також на те, що заявниця посилається на втрату зв`язку з чоловіком з 2019 року, проте доказів щодо з`ясування причини відсутності ОСОБА_3 за останнім відомим місцем проживання заявниця не навела.

У судове засідання в суд першої інстанції викликалися родичі ОСОБА_3 для встановлення обставин справи та можливості надання інформації про відоме місце перебування остатнього, однак вони у судове засідання не з`явилися.

Ураховуючи, що заявниця належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, не надала, зокрема не довела відсутність відомостей про дійсне місце перебування ОСОБА_3 , суд першої інстанції, з висновками якого погоджується і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви.

При цьому обґрунтованим є висновок суду першої інстанцій, що відсутність відомостей про місце перебування ОСОБА_3 протягом трьох років за адресою АДРЕСА_2 , само по собі не може бути підставою для оголошення його померлим.

Відтак твердження заявниці, на те, що нею доведено усі складові для визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 померлим є необґрунтованими та безпідставними, оскільки спростовуються наведеним судом обставинами та дослідженими доказами, яким суд надав відповідну правову оцінку.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , слід залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 березня 2026 року — залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Враховуючи те, що за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишається без змін, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 02 липня 2026 року.

Головуюча Н.М. Храпак

Судді: Б.О. Гірський

О.З. Костів