Постанова від 02 липня 2026 р. у справі №304/1955/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 304/1955/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 липня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.,

суддів – Джуги С.Д., Кожух О.А.

розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними в матеріалах справи доказами, цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на заочне рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 03 лютого 2026 року, ухвалене головуючою суддею Гевці В.М., в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості

встановив:

У вересні 2025 року ТОВ «ФК «Ейс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 07.05.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №639180394, відповідно до якого відповідач отримав кредит в розмірі 12 000,00 грн. Кредитний договір укладено у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV9XU62. Згідно умов кредитного договору, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало свій обов`язок та перерахувало відповідачу ОСОБА_1 , шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти у розмірі 12 000,00 грн 07 травня 2021 року на банківську карту № НОМЕР_1 відповідача, яку він вказав у заявці при укладенні кредитного договору.

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передає (відступає) ТОВ «Таліон Плюс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» приймає належні ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.

05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» передало (відступило) ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» прийняло належні ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.

08.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу № 08/07/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» передало (відступило) ТОВ «ФК «ЕЙС» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЕЙС» прийняло належні ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 08.07.2025 б/н ТОВ «ФК «ЕЙС» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 639180394 від 07.05.2021 в сумі 14 287,95 грн.

Однак, станом на дату подання позовної заяви на рахунки позивача не надходило жодного платежу на погашення заборгованості відповідача за кредитним договором. Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем на момент подання позовної заяви становить 14 287,95 грн, яка складається з: 9 379,84 грн – заборгованість за тілом кредиту; 4 908,11 грн – заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом.

З урахуванням того, що відповідач ОСОБА_1 зазначену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЕЙС» не погасив, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 639180394 від 07.05.2021 в загальному розмірі 14 287,95 грн, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 2 422,40 грн. та понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

Заочним рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області від 03 лютого 2026 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд мотивував своє рішення тим, що ТОВ «ФК «ЕЙС» не набуло у визначеному законом порядку право вимоги за кредитним договором №639180394 від 07.05.2021, оскільки на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов`язання за кредитним договором № 639180394 від 07.05.2021, а отже позивач не є правонаступником ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» у цих кредитних правовідносинах, а тому у нього відсутнє право вимоги до відповідача ОСОБА_1 про стягнення на його користь заборгованості за кредитним договором від 07.05.2021.

Не погоджуючись із вказаним заочним рішенням суду ТОВ «ФК «Ейс» подало апеляційну скаргу на заочне рішення суду першої інстанції, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким заявлені позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

На переконання позивача висновок суду першої інстанції є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, що створює підстави для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.

Вказує, що Договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом тривалого часу, а саме 28.11.2018 - 31.12.2024.

07.09.2026 первинний кредитор та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» підписали Реєстр прав вимоги № 150 до Договору факторингу, відповідно до якого останній набув право вимоги до Відповідача на загальну суму 14 287,95 грн. Даний факт свідчить про те, що відступлення права вимоги здійснювалося не щодо майбутніх чи умовних зобов`язань, а конкретного, дійсного та чинного на той момент зобов`язання відповідача перед первинним кредитором.

Перехід права вимоги був спрямований на фактично існуюче зобов`язання, що підтверджує реальність предмета передачі та узгоджується з вимогами чинного законодавства щодо допустимості та правомірності відступлення права вимоги. Отже, факт підписання реєстру прав вимог після укладення кредитного договору, виключає сумніви щодо наявності у первинного кредитора прав, які могли бути передані фактору, та підтверджує, що перехід прав вимоги відбувся на законних підставах і в межах чинного договірного регулювання.

Звертають увагу Суду на постанову Верховного Суду від 07.01.2026 у справі № 727/2790/25, в аналогічній справі щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», було узагальнено судову практику та зроблено висновок щодо правомірності переходу права вимоги на підставі Договору факторингу № 28/1118-0128 від 11.2018 між первісним кредитором та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС».

Крім цього, вважає, що суд першої інстанції застосував до даних правовідносин не релевантну практику Верховного Суду.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Згідно ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З огляду на те, що предметом оскарження в суді апеляційної інстанції є рішення суду у справі з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Апеляційним судом встановлено, що 07.05.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 639180394 у формі електронного документа з використанням електронного підпису з електронним ідентифікатором MNV9XU62.

За вказаним договором кредитодавець зобов`язався надати позичальникові кредит на суму 12 000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Комфорт». Кредит надається строком на 56 днів. Строк дії договору обчислюється з моменту його укладання сторонами та до закінчення строку на який надано кредит, але в будь-якому разі договір діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється в розмірі 237,25% річних, що становить 0,65% в день від суми кредиту за час користування ним. На умовах викладених в п. 1.6. договору, до відносин між сторонами застосовуються умови нарахування процентів за ставкою 474,50% річних, що становить 1,30% в день від суми кредиту за час користування ним.

Проценти за користування кредитом, в розмірі передбаченому договором, нараховуються за кожен день користування грошовими коштами починаючи з першого дня користування кредитом, відповідно до суми кредиту, яка фактично знаходиться в користуванні у позичальника (п. 1.9. договору).

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором через його неналежне виконання складає: 14 287,95 грн, з яких: 9 379,84 грн – заборгованість за тілом кредиту, 4 908,11 грн – заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) укладено договір факторингу №28/1118-01, зі строком дії до 28.11.2019.

Згідно укладених між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» додаткових угод №19 від 28 листопада 2019 року, № 26 від 31 грудня 2020 року, №27 від 31 грудня 2021 року та № 31 від 31 грудня 2022 року та № 32 від 31 грудня 2023 року було продовжено строк дії договору факторингу до 31 грудня 2024 року.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 150 від 07 вересня 2021 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 (зазначений під номером 397) за кредитним договором № 639180394 від 07 травня 2021 року на загальну суму 14 287,95 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за кредитним договором № 639180394 від 07 травня 2021 року, за період з 07 травня 2021 року по 26 серпня 2021 року, станом на 26 серпня 2021 року загальний розмір боргу становить 14 287,95 грн, з яких: 9 379,84 грн – тіло кредиту; 4 908,11 грн – проценти.

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Таліон Плюс» за кредитним договором № 639180394 від 07 травня 2021 року, за період з 07 вересня 2021 року по 30 травня 2023 року, станом на 30 травня 2023 року загальний розмір боргу становить 14 287,95 грн, з яких: 9 379,84 грн – тіло кредиту; 4 908,11 грн – проценти.

05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01 зі строком дії до 04 серпня 2021 року.

Згідно укладених між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» додаткових угод № 2 від 03 серпня 2021 року та № 3 від 30 грудня 2022 року, строк дії договору факторингу було продовжено до 30 грудня 2024 року включно.

Предметом даного договору факторингу є відступлення права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Право вимоги від клієнта до фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, встановленому в відповідному додатку договору (п. 2.1, 4.1 договору факторингу).

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 9 від 30.05.2023 до договору факторингу №05/0820-01 зі строком дії до 04 серпня 2021 року, ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 (зазначений під номером 6 143) за кредитним договором № 639180394 від 07 травня 2021 року на загальну суму 14 287,95 грн.

Крім того, 08.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (Клієнт) та ТОВ «ФК «ЕЙС» (Фактор) укладено договір факторингу № 08/07/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова Компанія «ЕЙС»» відступлено право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 639180394 від 07 травня 2021 року.

Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників та витягу з реєстру боржників від 08.07.2025 за договором факторингу б/н від 08.07.2025, від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 (зазначений під номером 326) за кредитним договором № 639180394 від 07 травня 2021 року на загальну суму 14 287,95 грн.

Згідно виписки з особового рахунку за Кредитним договором №639180394 від 07.05.2020, наданої ТОВ «ФК «ЕЙС», загальна сума заборгованості за кредитним договором станом на 31.07.2025 складає 14 287,95 грн, яка складається з наступного: 9 379,84 грн – прострочена заборгованість за сумою кредиту; 4 908,11 грн – прострочена заборгованість за процентами.

Перевіряючи законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.

За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З матеріалів справи вбачається, що 07.05.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір №639180394 (далі, - Договір), згідно якого відповідач отримав 12 000,00 гривень у власне розпорядження, тобто на споживчі потреби.

Кредит надається строком на 56 днів (п. 1.2. Договору).

Згідно п. 1.4. Договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється в розмірі 237,25% річних, що становить 0,65% в день від суми кредиту за час користування ним.

На умовах викладених в п. 1.6. Договору, до відносин між сторонами застосовуються умови нарахування процентів за ставкою 474,50% річних, що становить 1,30% в день від суми кредиту за час користування ним (п. 1.5. Договору).

Як зазначено у п. 1.6. Договору, умови нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою застосовуються за умови, що кожен з чергових платежів здійснений не пізніше строку вказаного в графіку платежів за цим договором. Сторони погодили, що у разі прострочення повернення будь-якого з платежів за цим Договором умови про нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються і до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою починаючи з наступного дня, що слідує датою платежу. У разі, якщо позичальник погасить прострочену заборгованість за договором, умови у вигляді нарахування процентів за дисконтною ставкою застосовуються знову, починаючи з наступного дня за днем повного погашення простроченої заборгованості.

Повернення частини кредиту та всіх нарахованих процентів здійснюється раз в два тижні починаючи з першого тижня користування кредитом (п. 1.7. Договору).

Згідно п. 4.1. Договору невід`ємною його частиною є Правила та Паспорт споживчого кредиту, що надано позичальнику до укладення Договору. Уклавши цей Договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті кредитодавця.

Кредитний договір та додатки до нього підписано одноразовим цифровим ідентифікатором MNV9XU62, що підтверджується довідкою щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджується платіжним дорученням №04e69e85-26d7-4f9b-879b-de84122b42a5 від 07.05.2021 на суму 12 000,00 гривень.

Згідно розрахунку заборгованості підготовленого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» заборгованість ОСОБА_1 станом на 07.09.2021 становить 14 287,95 грн, яка складається з наступного: 9 379,84 грн – прострочена заборгованість за сумою кредиту; 4 908,11 грн – прострочена заборгованість за процентами. Дану суму заборгованості просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь ТОВ «ФК «Ейс».

Вищенаведені обставини не заперечуються апелянтом та підтверджені належними та допустимими доказами.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог керувався тим, що на моменту укладення договору факторингу №28/1118-01 28.11.2018 ще не існувало право вимоги за кредитним договором № 639180394 від 07.05.2021, а тому позивач не є правонаступником ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога» у цих кредитних правовідносинах, оскільки у нього відсутнє право вимоги до відповідача ОСОБА_1 про стягнення на його користь заборгованості за кредитним договором від 07.05.2021.

У своїх доводах апеляційної скарги ТОВ «ФК «Ейс» не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом у оскаржуваному заочному рішенні не досліджено належним чином механізм передачі права вимоги від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «Ейс», оскільки договір факторингу є рамковою угодою, який підтверджує намір сторін співпрацювати протягом певного періоду часу, а фактом отримання права вимоги є саме підписання сторонами реєстру прав вимоги.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими доводами апеляційної скарги з огляду на наступне.

У своїх доводах позовної заяви щодо отримання права вимоги позивач зазначає наступне: право вимоги до ТОВ «Таліон Плюс» було передано ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» внаслідок підписання та передачі реєстру прав вимоги (боржників) №150 від 07.09.2021 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018; а за договором факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020, право вимоги перейшло від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» з моменту підписання Реєстру прав вимоги №9 від 30.05.2023; 08.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено Договір факторингу №08/07/25-Е, відповідно до якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором на підставі реєстру боржників № б/н від 08.07.2025 та акту прийому-передачі реєстру боржників.

Відповідно до п. п. 1.4. Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 «Борг» - означає суми грошових коштів, належні до сплати клієнту боржниками за кредитними договорами, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом, та будь-які інші суми, що належать до сплати клієнту за кредитними договорами, які нараховані або можуть бути нараховані клієнтом на день набуття цим договором зобов`язальної сили.

Згідно з п. п.1.3. договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Відповідно до п. п. 5.3.3 вказаного договору фактор ТОВ «Таліон Плюс» має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб. Таким чином, договором передбачено право ТОВ «Таліон Плюс» відступити право вимоги за кредитними договорами.

За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. При цьому, якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні.

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Зокрема, у справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу (правова позиція, викладена Верховним Судом України у постанові від 05.07.2017 року у справі N 752/8842/14-ц).

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно з статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Предметом відступлення може бути лише зобов`язальна вимога, яка є дійсною, належним чином індивідуалізованою та правомірною та доводить, що вказані ознаки предмета є сутнісними, а відсутність хоча б одного з них позбавляє певну вимогу можливості бути предметом відступлення.

Колегія суддів зазначає, що під існуючою грошовою вимогою слід розуміти грошову вимогу, строк платежу за якою на момент укладення договору фінансування під відступлення грошової вимоги уже настав. Майбутньою вимогою, як предмета відступлення, під яке надається фінансування, може бути грошова вимога, яка ґрунтується на договорі, вже укладеному до моменту відступлення, строк платежу за яким ще не настав.

Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №914/868/17, від 18.10.2018 у справі № 910/11965/16.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі №755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.

На аналогічні постанови Верховного Суду посилається також Перечинський районний суд Закарпатської області.

Таким чином, укладаючи договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», первісний кредитор не міг передати право вимоги за кредитним договором №639780394 від 07.05.2021, оскільки на момент підписання договору факторингу не існували кредитні правовідносини між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 .

Судова колегія наголошує, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.

Враховуючи вищезазначене, позивач не міг отримати право вимоги за кредитним договором №639780394 від 07.05.2021, оскільки ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» не могло передати ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги згідно договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 за кредитним договором від 19.09.2023, оскільки на момент укладення договору факторингу ще не існувало права вимоги.

Також, суд першої інстанції звернув увагу на правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18, де зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Тобто, наявність конкретного та існуючого зобов`язання на момент відступлення права вимоги є одним з істотних умов, які передують переданню права вимоги від одного кредитора до іншого.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірних висновків відмовляючи у задоволенні позовних вимог саме з цих підстав, застосував належну судову практику Верховного Суду та ухвалив рішення з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

Щодо посилання позивача на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.01.2026 у справі №727/2790/25, то слід зазначити, що правові висновки викладені у даній постанові не мають перевагу над висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18, з огляду на таке.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 12.03.2025 у справі №924/524/24 зазначила, що враховуючи ієрархію правових висновків Верховного Суду, висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів (постанова Верховного Суду від 29.09.2021 у справі № 166/1222/20), а відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення подібних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, висновано, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

З вищезазначеного вбачається, що в ієрархії судових рішень Верховного Суду рішення, що ухвалене Великою Палатою Верховного Суду є найвищим та підлягає до обов`язкового врахування під час вирішення спорів з подібними правовідносинами, а тому суди повинні враховувати саме висновки Великої Палати, оскільки таке має перевагу над висновками Верховного Суду у складі колегії суддів (трьох або п`ятьох суддів).

З вищенаведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги не спростовують вищезазначеного та зводяться виключно до непогодження з вищезгаданими висновками суду першої інстанції та до перегляду вже встановлених судом обставин.

Отже, апеляційний суд керуючись положенням ст. 375 ЦПК України, залишає подану ТОВ «ФК «Ейс» апеляційну скаргу без задоволення, а заочне рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 03 лютого 2026 року – без змін.

Враховуючи вищенаведене та керуючись нормами статей 12, 81, 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», залишити без задоволення.

Заочне рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 03 лютого 2026 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 03 липня 2026 року.

Суддя-доповідач:

Судді: