Рішення від 30 червня 2026 р. у справі №160/5000/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року Справа № 160/5000/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

03.03.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України, в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 03.10.2025 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняти мотивоване рішення відповідно до вимог законодавства України про що, видати відповідний документ;

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у нерозгляді рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», поданого ОСОБА_1 через Міністерство оборони України, та відсутності контролю за його розглядом Військовою частиною НОМЕР_2 ;

- зобов`язати Міністерство оборони України забезпечити належний розгляд рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» ОСОБА_1 , у тому числі шляхом здійснення контролю за діями Військової частини НОМЕР_1 та надання ОСОБА_1 письмової відповіді по суті звернення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звертався до відповідачів із рапортами про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», у зв`язку з наявністю інвалідності ІІ групи, при цьому відповідачами вказаний рапорт не було розглянуто то не прийнято відповідне рішення. Позивач вважає бездіяльність відповідачів, що полягає у не розгляді рапорту позивача про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства. З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.

09.03.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

16.03.2026 року від Міністерства оборони України надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що позивач не проходить військову службу в Міністерстві оборони України як органі державної влади, а проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка входить до складу Збройних Сил України. Відтак, відповідно до вимог чинного законодавства, рішення щодо звільнення позивача з військової служби приймається саме командиром відповідної військової частини, у якій позивач проходить службу. Таким чином, Міністерство оборони України не є належним відповідачам по справі, оскільки не вчиняло будь-яких протиправних дій відносно позивача та діє в межах наданих повноважень та у спосіб, прямо передбачений законом, оскільки питання щодо звільнення військовослужбовців вирішується командиром військової частини відповідно до встановленої законодавством процедури.

18.03.2026 року від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що подання рапорту оминаючи свого безпосереднього начальника вважається порушенням військової дисципліни. Так як саме безпосередній командир зобов`язаний знати про стан справ і потреби своїх підлеглих. Отже, подання рапорту, зокрема про звільнення з військової служби є складовою військової дисципліни, дотримання якої є обов`язком військовослужбовця. Лише у разі відмови щодо прийняття чи розгляду рапорту безпосереднім керівником у військовослужбовця виникає право подати такий рапорт одразу старшому командиру з поясненням причин такої подачі. Позивач з рапортом до безпосереднього командира не звертався. В рапорті доданим до справи відсутні пояснення причин чому він поданий одразу командиру роти через Міністерство оборони України. Також в самій позовній заяві відсутні будь – які пояснення з приводу того, чого рапорт не подавався як того вимагає військова дисципліна. У матеріалах справи відсутні докази того що позивач взагалі звертався з таким рапортом до Військової частини НОМЕР_1 , та йому було відмовлено або рапорт був не розглянутий, після чого у нього мало виникнути право звернутись з рапортом засобами поштового зв`язку одразу до командира ВЧ. Рапорт як того вимагає статут ЗСУ позивачем не подавався. Він був направлений позивачем до Міністерства оборони України, яке відповідно до вимог ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» зобов`язане було переслати його за належністю до Військової частини НОМЕР_1 . З огляду на те, що рапорт позивачем на розгляд командира не подавався, відмову у його розгляді позивач не отримував. Крім того, згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.04.2025р., №356, солдата ОСОБА_1 вважати таким, що 26 квітня 2025 року самовільно залишив військову частину в пункті постійної дислокації. Цим же наказом його виключено з грошового та речового забезпечення з 26.04.2025 року. Отже, станом на дату оформлення позивачем документів, на які він посилається, як на підставу для звільнення, він уже перебував у СЗЧ. Із наданих позивачем до суду копій медичних документів убачається, що відповідні документи датовані 05.06.2025 року, тобто більш ніж через місяць після самовільного залишення військової частини 26.04.2025 року. Водночас його перебування у СЗЧ свідчить про триваюче порушення порядку проходження військової служби та військової дисципліни, а тому до моменту фактичного повернення до Військової частини, доповіді по команді та відновлення належного порядку проходження служби його звернення не створювали для Військової частини обов`язку розглядати їх як належно подані рапорти військовослужбовця. Наведені обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки підтверджують відсутність належного особистого звернення позивача до командування у встановленому порядку та свідчать, що його подальші звернення були вчинені вже після самовільного залишення військової частини.

23.03.2026 року від позивача надійшла відповідь на відзив відповідно до якої вказано, що Міністерство оборони України отримавши звернення позивача не вчинило жодних дій на не надало відповідь на таке звернення.

26.03.2026 року від позивача надійшли пояснення по справі, відповідно до яких вказано, що наведені відповідачами доводи є формальними не мають правового значення та не спростовують факту протиправної бездіяльності.

30.03.2026 року від Міністерства оборони України надійшли пояснення по справі, відповідно до яких вказано, що Міністерство оборони України має розгалужену структуру (підпорядковані структурні підрозділи відповідно до покладених завдань та повноважень) представником, в рамках даної судової справи, було зроблено запит до Департаменту інформаційно-організаційної роботи та контролю Міністерства оборони України для підтвердження чи надходили рапорти та адвокатське звернення до Міністерства оборони України з наданням підтверджуючих документів. В наступному Департаментом інформаційно-організаційної роботи та контролю Міністерства оборони України надано відповідь, що додається, де зазначено: Лист (ШКІ) 5002700278159) було отримано 09.10.2025 через фельд`єгерський поштовий зв`язок (реєстр № 77) і цього ж дня передано до Генерального штабу Збройних Сил України через реєстр № 326 (копія аркуша додається). Лист (ШКІ) 5006900086942) було отримано 13.11.2025 через фельд`єгерський поштовий зв`язок (реєстр № 464) і передано до Генерального штабу Збройних Сил України 14.11.2025 через реєстр № 388 (копія аркуша додається). Лист (ШКІ) 5006900094643) до Департаменту інформаційно-організаційної роботи та контролю Міністерства оборони України не надходив. Додатково, лист 5006900094643 повернуто відправнику у зв`язку із відсутністю адресата, бо відправником зазначено військову частину НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 ., що підтверджується трекінгом відправлення з офіційного сайту Укрпошти та доданими до позовної заяви квитанціями поштового відправлення. Відтак, Міністерство оборони України не вчиняло відносно позивача протиправних дій, оскільки зазначені документи передані до Генерального штабу Збройних Сил України для подальшого направлення до військової частини НОМЕР_1 .

01.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

06.10.2025 року ОСОБА_1 було подано рапорт про звільнення з лав Збройних Сил України у запас відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», у зв`язку з наявністю інвалідності ІІ групи.

Рапорт про звільнення був поданий через Міністерство оборони України.

19.01.2026 року позивач повторно подав рапорт про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», у зв`язку з наявністю інвалідності ІІ групи.

Позивач вказав, що станом на дату звернення до суду позивачу не надано рішення про розгляд його рапорту, у зв`язку з чим бездіяльність відповідачів щодо не розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби є протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Згідно з ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ), визначено правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Приписами ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому продовжений та триває на час розгляду справи.

У відповідності до ч.6 ст. 2 Закону №2232-ХІІ військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період є видом військової служби.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

При цьому, питання щодо звільнення з військової служби регламентуються ст. 26 Закону № 2232-XII, зокрема, частиною четвертою цієї статті передбачені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1) та під час воєнного стану (пункт 2).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який відтоді неодноразово продовжувався та триває донині.

У п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ закріплено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на таких:

б) за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби, за винятком випадків, визначених положеннями про проходження громадянами України військової служби.

Із аналізу наведених правових норм слідує, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених п. 2 ч. 4 ст.26 Закону № 2232-XII за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби, за винятком випадків, визначених положеннями про проходження громадянами України військової служби.

Приписами ч.7 ст. 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений в Положенні про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).

Приписами п. 233 розділу XII Положення №1153/2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (пункт 241 Положення №1153/2008).

Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція № 170 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Згідно пункту 12.1 Інструкції №170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

Абзацом 2 пункту 14.10 Інструкції №170 встановлено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абзац 13 пункту 14.10 Інструкції № 170).

У п. 14.28 розділу XIV Інструкції № 170 зазначено, що документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.

Додатком 19 Інструкції № 170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п. 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом г пункту 1 частини четвертої, підпунктом ґ пункту 2 частини п`ятої, підпунктом г пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).

Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України визначено в Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531 (далі - Порядок № 531).

В п. 2 розділу І Порядку № 531 зазначено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).

Згідно з п.1 розділу ІІ Порядку № 531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах.

Системний аналіз вказаних норм дає можливість суду дійти висновку про те, що під час особливого періоду - воєнного стану, подання військовослужбовцем документів на звільнення разом з рапортом є підставою для розгляду його в розумний строк.

З матеріалів справи встановлено, що позивачем подано до командира ВЧ НОМЕР_1 через Міністерство оборони України рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Цей рапорт 06.10.2025 року позивач надіслав на поштову адресу Міністерства оборони України.

Представник Міністерства оборони України пояснив, що рапорт позивача від 06.10.2025 року та 19.01.2026 року року про звільнення з військової служби отриманий фельд`єгерським-поштовим зв`язком та переданий до Генерального штабу Збройних Сил України, який є головним органом військового управління у системі Збройних Сил України, для його направлення за належністю.

Вказаний рапорт було надано військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується останнім, при цьому вказано, що такий рапорт відсутній з огляду подання його не в належному порядку.

Відповідно до п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 № 40 (далі - Інструкція № 40) рапорт (заява) письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 року №531, який набрав чинності 08.08.2024, затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (далі - Порядок №531).

Цей Порядок визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту (пункт 1 розділу І Порядку №531).

Пунктом 9 Порядку №531 унормовано, що розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Згідно з п.2 та 3 розділу ІІІ Порядку №531 командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви).

Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення (накладена резолюція).

Подібний висновок вказано Верховним Судом у постанові від 02.04.2025 у справі №280/7446/24.

Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином. Відповідь на рапорт має містити рішення з посиланням на акти законодавства та роз`ясненням порядку оскарження. Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Однак, жодного управлінського рішення, прийнятого за результатами розгляду рапорту позивача, в матеріалах справи не міститься. Не надано такого відповідачем-1 і під час розгляду справи.

За вказаних обставин, відповідачем-1 не надано доказів розгляду у встановленому порядку уповноваженим суб`єктом рапорту позивача. Тобто, наразі рапорт позивача фактично не розглянутий по суті та за результатами його розгляду рішення не прийнято.

Стосовно посилань відповідача-1 на те, що позивач є таким, що самовільно залишив військову частину і наразі неможливо його звільнення з військової служби, суд зазначає наступне.

Згідно з абз. 1 п. 144-1 Положення №1153/2008 для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону №2232-ХІІ.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №2232-ХІІ військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Зі змісту відзиву видно, що з 26.04.2026 року позивач рахується таким, що самовільно залишив військову частину.

Однак, вказані обставини не спростовують правових підстав заявленого позову та не спростовують наявності факту бездіяльності командування військової частини щодо не розгляду вказаного рапорту про звільнення з військової служби.

Суд відхиляє доводи відповідача-1 щодо неможливості звільнення позивача з військової служби у зв`язку з самовільним залишенням служби, оскільки такі обмеження не передбачені чинним законодавством. Стаття 24 Закону №2232-ХІІ не містить заборони командиру військової частини видавати наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби згідно п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ при наявності у нього підстав та необхідних документів.

Таким чином перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що відповідач-1 допустив протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту про звільнення позивача за п.п. «б» п.2 ч.4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ.

Частиною 4 ст. 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Разом із цим, суд вважає, що для відновлення порушеного права позивача необхідно зобов`язати відповідача розглянути рапорт позивача від 06.10.2025 року.

Щодо вимог в частині заявленій до Міністерства оборони України, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 12.11 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженої наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 (Далі - Інструкція), перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не проходить військову службу в Міністерстві оборони України як органі державної влади, а проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка входить до складу Збройних Сил України.

До повноважень Міністерства оборони України не належать розгляд рапортів військовослужбовців військових частин та прийняття за ними кадрових рішень, оскільки такі повноваження належать командирам військових частин, у яких ці військовослужбовці проходять службу.

Відтак, відповідно до вимог чинного законодавства, рішення щодо звільнення позивача з військової служби приймається саме командиром відповідної військової частини, у якій позивач проходить службу.

Таким чином, Міністерство оборони України не вчиняло будь-яких протиправних дій відносно позивача та діє в межах наданих повноважень та у спосіб, прямо передбачений законом, оскільки питання щодо звільнення військовослужбовців вирішується командиром військової частини відповідно до встановленої законодавством процедури, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 243-246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), Міністерства оборони України (03168, м.Київ, пр-т Повітрофлотський, буд.6, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправною бездіяльністі та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 06.10.2025 року та від 19.01.2026 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 06.10.2025 року та від 19.01.2026 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняти рішення відповідно до вимог законодавства України.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв