Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №711/8868/25 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/8868/25

Провадження № 2-о/711/22/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого - судді Скляренко В.М.

при секретарі: Буйновській А.П., Пасічній Н.В., Півень С.А.,

за участі:

представник заявниці – адвокат Кучер Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Перша черкаська державна нотаріальна контора, Олешківська міська рада,

в с т а н о в и в:

Представник заявниці – адвокат Кучер Ю.В., яка діє на підставі ордеру серії СА №1135106 від 12.09.2025р., – звернулась до суду з заявою, в якій просила встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , – однією сім`єю не менш, як п`ять років до часу відкриття спадщини, а саме з 2011року та до часу відкриття спадщини.

В обґрунтування вимог в заяві зазначається, що з 2003 року заявниця зі своєю матір`ю постійно спільно проживали з ОСОБА_2 , оскільки останній перебував у фактичних шлюбних стосунках з матір`ю заявниці, а згодом між матір`ю заявниці та ОСОБА_2 був укладений шлюб. Всі вони разом проживали у будинку ОСОБА_2 , де заявниця з 25.07.2017 року мала зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання разом зі своїми дітьми. Характер відносин між заявницею та ОСОБА_2 був, як між падчеркою та вітчимом. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати заявниці, а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 .. Після смерті останнього заявниця звернулась до нотаріуса для оформлення спадкових прав на спадщину, яка складається з житлового будинку та земельної ділянки, але нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність рішення суду про підтвердження факту проживання однією сім`єю з померлим. Заявниця стверджує, що з 2011 року проживала разом зі своїм вітчимом ОСОБА_2 однією сім`єю, була пов`язана спільним побутом, мала з ним взаємні права та обов`язки і несла витрати, пов`язані з його похованням, а відтак має право на спадкування, як спадкоємець четвертої черги. Таким чином заявниця позбавлена можливості в інший спосіб, аніж судовий, підтвердити факт її постійного проживання разом з померлим вітчимом, що потрібно їй для реалізації права на спадкування, а тому звернулась до суду.

23.10.2025р. судом відкрито провадження у справі.

За клопотанням представника заявниці 24.11.2025р. судом постановлено ухвалу, якою витребувано у Першої черкаської державної нотаріальної контори належним чином засвідчену копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Витребувані судом докази надійшли до суду 01.12.2025р.

05.12.2025р. судом постановлено усну ухвалу про залучення до участі у справі в якості заінтересованої особи Олешківської міської ради, як представника територіальної громади за місцем знаходження спадкового майна.

18.12.2025р. від представника Олешківської міської ради Херсонського району Херсонської області – Галига С.С., яка діє на підставі електронної довіреності в підсистемі «Електронний суд» від 03.02.2025р., – до суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника такої особи. У заяві також зазначено, що Олешківська міська рада при вирішенні справи покладається на розсуд суду та просить прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства на підставі наявних у суду матеріалів.

За клопотанням представника заявника 23.01.2026р. судом постановлено ухвалу про витребування з Державного реєстру актів цивільного стану копії актового запису про народження ОСОБА_2 , а також копій актових записів про народження, де в графі «Батько» записаний ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..

13.03.2026р. від ВДРАЦС у Херсонській області на адресу суду надійшли відомості про реєстрацію актового запису про народження ОСОБА_2 ..

За клопотанням представника заявника 23.04.2026р. судом постановлено ухвалу про витребування з Державного реєстру актів цивільного стану копій актових записів про смерть батьків ОСОБА_2 – ОСОБА_3 , 1926р.н., та ОСОБА_4 , 1925р.н..

17.06.2026р. від ВДРАЦС у Херсонській області на адресу суду надійшли відомості про реєстрацію актових записів про смерть ОСОБА_3 , 1926р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , 1925р.н., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .

В судовому засіданні представник заявниці підтримала вимоги заяви та наполягала на їх задоволенні.

22.06.2026р. суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

Заслухавши пояснення представника заявниці, перевіривши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі наявні у справі докази, судом встановлено наступні обставини справи.

Заявниця – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , – є донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , і має трьох неповнолітніх дітей – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_9 ; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_10 ; – що підтверджується копіями відповідних свідоцтв, що видані органами державної реєстрації актів цивільного стану /т. 1 а.с. 8, 10-12/.

Мати заявниці з 05.11.2020р. перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 померла в м. Олешки Олешківського району Херсонської області, що підтверджується копіями відповідних свідоцтв, що видані органами державної реєстрації актів цивільного стану /т. 1 а.с. 9, 20/.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 29.09.1979 року був зареєстрований та проживав у будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідний житловий будинок належав ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності від 06.12.1990 року, виданого виконкомом Підстепненської сільської ради народних депутатів, і знаходився на земельній ділянці площею 0,29га, що передана йому у постійне користування на підставі рішення виконавчого комітету Підстепненської сільської ради №16 від 14.03.2001р. /т. 1 а.с. 35-36, 37-53/.

За відомостями Підстепненської сільської ради Олешківського району Херсонської області у такому житловому будинку з 25.07.2017 року зареєстроване місце проживання заявниці, що підтверджується відповідною довідкою від 13.01.2020р. /т. 1 а.с. 24/.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер в м. Олешки Олешківського району Херсонської області, що підтверджується відповідним свідоцтвом про смерть /т. 1 а.с. 23/.

Згідно з листом Олешківської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області від 24.06.2025р., станом на момент смерті ОСОБА_2 разом з ним у житлі за адресою: АДРЕСА_1 , – були зареєстровані заявниця та її троє неповнолітніх дітей /т. 1 а.с. 25-26/. Також таким листом підтверджується, що починаючи з 24.02.2022 року територія Олешківської міської територіальної громади перебуває в тимчасовій окупації та віднесена до розділу ІІ Переліку територій, на яких ведуться бойові дії та тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025р. №376.

З 19.06.2025р. заявниця фактично проживає на території м. Черкаси, що підтверджується відомостями Департаменту соцполітики Черкаської міської ради /т. 1 а.с.27/.

Протягом шестимісячного строку після смерті ОСОБА_2 ніхто із спадкоємців не звертався до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, але у Першій черкаській державній нотаріальній конторі заведено спадкову справу №731/2025 (номер у Спадковому реєстрі №74255336) на підставі заяви ОСОБА_1 від 25.06.2025р., що підтверджується матеріалами спадкової справи /т. 1 а.с. 89-131/.

Постановою від 01.07.2025р. нотаріус відмовив заявниці у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 , оскільки нотаріусу не надано належних доказів того, що заявниця проживала разом з померлим однією сім`єю більше п`яти років поспіль /т. 1 а.с. 131/.

Заявниця стверджує, що з 2011 року проживала однією сім`єю з померлим ОСОБА_2 до дня його смерті, як його падчерка, а встановлення факту проживання однією сім`єю необхідно їй для підтвердження та реалізації права на спадкування за четвертою чергою спадкоємців.

Надаючи оцінку доводам заявниці та встановленим обставинам справи суд виходить з наступного.

За змістом ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (а. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч. 1, 3 ст. 1268 ЦК спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною першою статті 1269 ЦК визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Отже, статтями 1268 та 1269 ЦК презюмується, що у разі, коли спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу.

Тобто, дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, чітко визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статтях 1269, 1270 ЦК.

В той же час за правилами статті 1223 ЦК право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно із статтею 1258 ЦК спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 1264 ЦК встановлено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Отже за змістом такої норми закону для набуття права на спадкування в порядку четвертої черги спадкування за законом необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права й обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3червня 1999року №5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 .08.2018 у справі № 644/6274/16-ц).

Таким чином у відповідності до принципу змагальності цивільного судочинства необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання позивачки разом зі спадкодавцем є доведеність факту їх спільного проживання, як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період, не менше ніж п`ять років поспіль, що передували моменту смерті спадкодавця.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що з 2017 року заявниця та її неповнолітні діти були зареєстрованими за однією адресою з ОСОБА_2 , який з 05.11.2020 року перебував у зареєстрованому шлюбі з матір`ю заявниці. Зазначені обставини свідчать про наявність соціального родинного зв`язку між заявницею та померлим ОСОБА_2 , як між падчеркою та вітчимом.

В той же час судом встановлено, що протягом 2012 та 2013 років заявниця неодноразово перебувала у закладах надання медичної допомоги разом зі своїми дітьми і відповідно до документів медичного обліку її місцем проживання значилось теж саме житло, що і її місце реєстрації з 2017 року /т. 1 а.с. 13-19/. В цьому контексті суд бере до уваги, що протягом періоду часу 2011-2016 років заявниця народила трьох дітей, а відтак регулярно потребувала медичних послуг, пов`язаних з контролем стану вагітності, пологами та післяпологовим медичним супроводом новонародженої дитини та породілля, що здійснюється відповідними державними соціальними та медичними установами за фактичним місцем проживання матері та дитини. Отже наявність у медичних установах відомостей про фактичне місце проживання заявниці і її дітей за адресою в даному випадку є вагомим доказом на підтвердження тверджень заявниці про її фактичне місце проживання.

Таким чином, враховуючи обставини місця проживання заявниці та померлого ОСОБА_2 , а також наявність соціального родинного зв`язку між ними і характер таких стосунків, суд приходить до висновку про об`єктивну доведеність факту спільного постійного проживання таких осіб разом однією сім`єю в одному помешканні на момент смерті ОСОБА_2 понад п`ять років поспіль. Зазначені обставини підтверджуються і дослідженими судом спільними сімейними фотографіями, а також обставинами життя заявниці, її матері та ОСОБА_2 ..

Отже, системний аналіз змісту досліджених судом документів та встановлених обставин справи свідчить, що твердження заявниці про те, що вона має право на спадкування і фактично прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 , оскільки на момент смерті проживала разом з ним, є достатньою мірою обґрунтованими.

При цьому, беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини і громадянина, суд оцінює докази згідно з критерієм доведеності «поза розумним сумнівом», оскільки «таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів» (справа «Бочаров проти України» рішення від 17 березня 2011 року, заява № 21037/05, §45; «Федорченко та Лозенко проти України», рішення від 20 вересня 2012 року, заява № 387/03, §53).

Тож суд вважає доведеним існування та правомірність факту проживання ОСОБА_1 станом на день смерті ОСОБА_2 в одному помешканні протягом понад п`ять років поспіль, а тому з метою усунення перешкод у реалізації заявницею її права на спадкування суд доходить висновку про можливість задоволення заявлених вимог.

В той же час слід зазначити, що суду не надано доказів на визначення конкретного терміну, з якого слід обліковувати початок спільного проживання однією сім`єю заявниці та померлого ОСОБА_2 .. Натомість в цьому контексті слід зауважити, що термін початку такого спільного проживання не має істотного значення для реалізації заявницею права на спадкування, оскільки для реалізації права на спадкування в порядку четвертої черги вирішальне значення має лише та обставина, що період спільного проживання має бути понад п`ять років поспіль, що передують дню смерті спадкодавця.

Таким чином, зважаючи на обсяг доказів, досліджених судом, та зміст встановлених судом обставин, факт проживання заявниці однією сім`єю понад п`ять років поспіль разом з померлим ОСОБА_2 на момент його смерті у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , – доведений заявницею перед судом і у суду не виникає ніяких сумнівів з приводу правомірності заявлених заявницею вимог, а задоволення таких вимог сприятиме підтриманню публічного порядку в суспільстві та усуненню оспорюваності законних прав та інтересів заявниці, а тому її вимоги підлягають до часткового задоволення.

Згідно ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.2, 3, 10, 18, 82, 89, 259, 263-265, 268, 293-294, 315 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Перша черкаська державна нотаріальна контора, Олешківська міська рада, – задовольнити частково.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зі спадкодавцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), за адресою: АДРЕСА_1 , – однією сім`єю понад п`ять років поспіль до дня смерті ОСОБА_2 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_11 .

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 02 липня 2026 року.

Головуючий: В.М. Скляренко