Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №359/4404/25 — Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа №359/4404/25

Провадження №2/359/520/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2026р. м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Чирки С.С.,

при секретарі Кривохижі О.М.

за участю

представника позивача ОСОБА_1

позивача ОСОБА_2

відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання такими, що втратили право користування житловим будинком, виселення

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим будинком, виселення.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , який вона придбала на підставі договору купівлі-продажу від 24.11.1999 року. Позивач зазначає, що кілька років тому надала дозвіл своїй доньці ОСОБА_3 та її чоловіку ОСОБА_4 проживати у належному їй будинку. Проте з часом між сторонами склалися неприязні відносини. За твердженням позивача, відповідачі змінили замки на вхідних дверях, не надали їй ключі, обмежили доступ до будинку, її речей та документів, висловлювали на її адресу образи, погрози, провокували конфлікти та вчиняли щодо неї психологічне і фізичне насильство. Позивач вказує, що у зв`язку з такими діями неодноразово зверталася до правоохоронних органів. Відносно відповідачки складалися протоколи про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, зокрема 15.07.2024 року та 15.11.2024 року, а також виносилися термінові заборонні приписи. Крім того, позивач зверталася до медичного закладу у зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями. ОСОБА_2 зазначає, що неодноразово вимагала від відповідачів звільнити належний їй будинок, однак вони добровільно цього не зробили, продовжують користуватися житловим будинком, господарськими спорудами та земельною ділянкою, чим перешкоджають їй у здійсненні права власності. Позивач також посилається на свій похилий вік, стан здоров`я та неможливість подальшого спільного проживання з відповідачами. Вказує, що будинок є однокімнатним, зареєстрована в ньому лише вона, а тому саме як власник має право визначати порядок користування належним їй житлом та коло осіб, які можуть у ньому проживати.

Таким чином ОСОБА_2 просила суд усунути перешкоди в праві користування та/або розпорядження житловим будинком АДРЕСА_2 , шляхом виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з вище вказаного житлового будинку та стягнення понесених витрат на оплату судового збору.

Ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду від 01 травня 2025 року, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд цивільної справи здійснювати в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду від 03 липня 2025 року, закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила суд їх задовольнити. Додає, що відповідачі вселились до її будинку за її згодою, однак останнім часом відповідачі почали її ображати та застосовувати відносно неї фізичну силу.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав пред`явлений позов та пояснив, що ОСОБА_2 кілька років тому впустила до свого будинку доньку та зятя. У 2025 році у зв`язку з похилим віком позивач звернулась за допомогою до свої доньки яку прихистила, однак остання у наданні будь якої допомоги відмовляється. Відповідачі ОСОБА_2 у будинок не пускають у зв`язку з чим вона вимушена жити прибудові до будинку.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні проти пред`явленого позову заперечила та повідомила, що це є єдиним її житлом в якому вона може мешкати. З чоловіком разом проживають з 2002 року. З позивачем не спілкуються, мають два окремі входи до будинку.

Відповідач ОСОБА_4 у судовому засіданні проти позову заперечив та пояснив, що не чинить жодних перешкод у спільному проживанні. Додає, що це є єдине його житло.

Представники відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проти позовних вимог заперечили, просили відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Свідок ОСОБА_7 , який є сином відповідачів будучи повідомлений про кримінальну відповідальність у судовому засіданні повідомив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не чинить перешкод і несприятливих умов позивачу.

Свідок ОСОБА_8 , у судовому засіданні повідомила, що є сусідкою сторін і їй відомо, що відповідачі не чинить перешкоди чи нестерпні умови позивачу. Крім того додає, що сторони мають два окремі входи до будинків.

Будучи повідомлені про кримінальну відповідальність, за завідомо неправдиві відомості свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у судовому засіданні надали пояснення аналогічні свідку ОСОБА_8 .

Заслухавши думку сторін, їх представників, пояснення свідків, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 24 листопада 1999 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продаж від 24.11.1999 р. посвідченого державним нотаріусом Бориспільської державної нотаріальної контори Київської області Сіпко Л.М., набула право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 .

Відповідно до відповіді №1303130 від 17.04.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

У матеріалах справи міститься терміновий заборонний припис стосовно кривдник ОСОБА_3 , відносно потерпівшої ОСОБА_2 від 15.07.2024 року, заяву ОСОБА_2 від 13.03.2025, адресовану начальнику Бориспільського РУП в Київської області, з вимогою притягнути гр. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ст.173-2 КУпАП та довідку КНП «Бориспільський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 24.06.2024, з якої слідує, що ОСОБА_2 зверталась до лікарні з отриманими травмами.

Суд зазначає, що сам по собі факт належності позивачу на праві приватної власності житлового будинку не є безумовною підставою для виселення осіб, які були вселені до нього зі згоди власника та тривалий час проживають у цьому житлі.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

За змістом ч. 1 ст. 116 ЖК Української РСР виселення без надання іншого житлового приміщення допускається, зокрема, у випадку, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними.

Отже, для задоволення позову про виселення з підстав неможливості спільного проживання позивач має довести не лише факт конфліктних відносин між сторонами, а й систематичний характер неправомірної поведінки відповідачів, створення ними саме таких умов, які унеможливлюють проживання позивача у будинку, а також безрезультатність застосованих до відповідачів заходів запобігання або впливу.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

На підтвердження своїх доводів позивач посилається на терміновий заборонний припис стосовно ОСОБА_3 від 15.07.2024 року, заяву до правоохоронного органу від 13.03.2025 року та довідку КНП «Бориспільський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 24.06.2024 року.

Разом з тим терміновий заборонний припис, долучений до матеріалів справи, має неналежну якість копіювання, у зв`язку з чим встановити його повний зміст, підстави винесення, коло застосованих заходів та строк їх дії суд позбавлений можливості.

Заява ОСОБА_2 до Бориспільського РУП ГУНП в Київській області від 13.03.2025 року сама по собі підтверджує лише факт звернення позивача до правоохоронного органу, однак не підтверджує встановлення компетентним органом факту вчинення відповідачами домашнього насильства або інших протиправних дій щодо позивача.

Довідка КНП «Бориспільський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 24.06.2024 року підтверджує факт звернення позивача за медичною допомогою, однак не містить відомостей, які б достовірно підтверджували, що тілесні ушкодження були заподіяні саме відповідачами та саме за обставин, на які посилається позивач.

Також матеріали справи не містять належних і допустимих доказів притягнення відповідачів до адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії, які б свідчили про систематичне порушення ними правил співжиття та створення неможливих умов для проживання позивача у спірному житловому будинку.

Суд бере до уваги, що відповідач ОСОБА_3 є донькою позивача, зареєстрована у спірному житловому будинку та тривалий час у ньому проживає. Відповідач ОСОБА_4 також тривалий час проживає у цьому домоволодінні разом зі своєю дружиною. При цьому відповідачі у судовому засіданні пояснили, що це житло є єдиним місцем їх проживання.

Крім того, у судовому засіданні свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 повідомили, що відповідачі не чинять позивачу перешкод у проживанні та не створюють для неї нестерпних умов. Свідки також зазначили, що сторони фактично користуються різними входами до будинку.

Оцінюючи показання свідків у сукупності з письмовими доказами, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт систематичного порушення відповідачами правил співжиття, руйнування чи псування житлового приміщення, використання його не за призначенням або створення таких умов, які об`єктивно унеможливлюють проживання позивача у спірному будинку.

Наявність між сторонами тривалих неприязних відносин, побутових конфліктів та відсутність взаєморозуміння сама по собі не є достатньою правовою підставою для застосування такого крайнього заходу, як виселення відповідачів із житлового будинку без надання іншого житлового приміщення.

Також суд враховує, що позивачем не доведено наявності передбачених законом підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним житловим будинком. Зокрема, матеріали справи не містять доказів, що відповідачі добровільно вибули зі спірного житла, не проживають у ньому понад встановлений законом строк або втратили правовий зв`язок із цим житлом.

За таких обставин суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги про визнання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим будинком, а також про їх виселення зі спірного житлового будинку, є необґрунтованими та недоведеними, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача та стягненню з відповідачів не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12,13,76-81,89,141,263-265 ЦПК України, ст.ст. 317,319,321,383,391,405 ЦК України, ст. 116 ЖК Української РСР, суд, —

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 25 червня 2026 року.

Суддя Чирка С.С.