Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №358/1151/26 — Богуславський районний суд Київської області

Справа № 358/1151/26 Провадження № 3/358/448/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року м. Богуслав

Суддя Богуславського районного суду Київської області Буравова К.І., розглянувши матеріали, які надійшли від Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ,громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч. 1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-

УСТАНОВИЛА:

Формулювання обставин правопорушення, яке пред`являлося особі у протоколі та визнане суддею доведеним.

1. Старший лейтенант ОСОБА_1 , будучи по 21.10.2024 командиром взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , являючись суб`єктом відповідальності за вчинення корупційних правопорушень згідно з пп. «г» п. 1 ч.1 ст. 3 Закону N?1700-VII та приміткою до ст. 172-6 КУпАП, на якого поширюється дія Закону №1700-VII, в порушення вимог абз. 1 ч. 2 ст. Закону №1700-VII несвоєчасно 10.03.2025, без поважних причин, подав декларацію при звільненні, за період (з 01.01.2024 по 21.10.2024) неохоплений раніше поданими деклараціями, чим вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

2. Крім того, старший лейтенант ОСОБА_1 , будучи по 21.10.2024 командиром взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , являючись суб`єктом відповідальності за вчинення корупційних правопорушень згідно з пп. «г» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1700-V приміткою до ст. 172-6 КУпАП, на якого поширюється дія Закону №1700-V порушення вимог абз. 2 ч. 2 ст. Закону №1700-VII несвоєчасно 14.04.2026, без поважних причин, подав щорічну декларацію після звільнення особи уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування за 2024 рік, чим вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

5. ОСОБА_1 у судовому засіданні 01.07.2026 пояснив, що при звільненні зі служби йому було надано перелік документів, необхідних для оформлення звільнення, до якого він включив усі документи, у тому числі декларацію, яку подав у березні, за період до моменту звільнення у жовтні 2024 року. Зі слів ОСОБА_1 , він вважав, що цього достатньо, оскільки працівники кадрового підрозділу усно повідомили йому про необхідність подати декларацію лише «до моменту звільнення». Лише через певний час, зі слів ОСОБА_1 , слідчий ДСР телефоном повідомив йому про обов`язок подати ще й щорічну декларацію після звільнення, у зв`язку з чим він звернувся по допомогу до працівників, які мають навички роботи з комп`ютером, та подав відповідну декларацію, оскільки сам не володіє комп`ютером і користується кнопковим телефоном.

6. При цьому, ОСОБА_1 зазначив, що до призову на військову службу він не був державним службовцем, не належав до кола осіб, які зобов`язані декларувати, і вперше дізнався про обов`язок подання декларацій у зв`язку із службою у роті охорони при ТЦК. Пояснив, що проходив службу у взводі охорони, який здійснював охорону стратегічних об`єктів на території району, організовував несення варти та інші заходи охорони, при цьому будь-яких владних чи розпорядчих повноважень, пов`язаних із прийняттям рішень щодо громадян чи майна, не мав, корупційних дій не вчиняв.

7. Щодо відомостей з Державного реєстру декларацій, відповідно до яких ним 12.01.2024 та 28.02.2024 подавалися декларації як заступника командира роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 спочатку заперечив факт подання декларації 12.01.2024, однак згодом пояснив, що подання декларацій відбулося після телефонних дзвінків представників ДСР, які вказали йому на необхідність їх подання. Вказав, що 10.03.2025 ним була подана декларація у зв`язку зі звільненням зі служби, виходячи з отриманих від кадрових працівників роз`яснень, що задекларувати слід лише період до дати звільнення, а 14.04.2026 – щорічна декларація, подана вже після дзвінка слідчого, який повідомив про обов`язок подати декларацію за весь 2024 рік.

8. Під час судового розгляду справи ОСОБА_1 зазначав, що себе винним у вчиненні адміністративних правопорушень не визнає, оскільки вважав, що діяв відповідно до наданих йому роз`яснень та не був належним чином поінформований про порядок та строки подання декларацій. Водночас визнав об`єктивну сторону правопорушення, зокрема факт несвоєчасного подання декларацій,, зазначив, що формально визнає наявність порушення, погоджується з тим, що декларації були подані несвоєчасно, однак просить суд врахувати всі обставини справи, відсутність умислу ухилятися від декларування, його військову службу, стан здоров`я, наявність на утриманні трьох малолітніх дітей та складний майновий стан і звільнити від адміністративної відповідальності обмежившись усним зауваженням.

9. Разом з тим, ОСОБА_1 звернув увагу суду, що з 2014 року проходив військову службу, брав участь у бойових діях, у зв`язку з чим отримав інвалідність ІІ групи, однак з початком повномасштабного вторгнення у 2022 році знову став на захист держави, а тому вважає, що його притягнення до відповідальності за вказані порушення, які були усунуті шляхом подання декларацій, є неспівмірним з урахуванням його заслуг і реальних наслідків для держави.

10. Захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 — адвокат Олексієнко О.М. у судовому засіданні підтримав позицію підзахисного, вказавши, що ОСОБА_1 був мобілізований до Збройних Сил України з перших днів повномасштабного вторгнення, а рота охорони при РТЦК, у якій він проходив службу, була введена тимчасово на період воєнного стану. Наголосив, що під час мобілізації військовослужбовців не інформували належним чином про обов`язок подання електронних декларацій, на відміну від цивільних працівників органів влади, у яких існують відповідні внутрішні процедури та відповідальні особи.

11. Захисник зазначив, що, на його думку, роз`яснення Міністерства оборони України щодо визначення кола військовослужбовців – суб`єктів декларування не можуть самі по собі заміняти норми закону, який встановлює перелік осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Підкреслив, що посада командира взводу охорони, введена в умовах війни, за своїм змістом не наділяла ОСОБА_1 широкими владними повноваженнями, а полягала передусім в організації несення служби з охорони об`єктів, тому фактично він виконував функції військовослужбовця, а не класичного посадовця ТЦК.

12. Окремо захисник звернув увагу суду на те, що в матеріалах справи відсутні належні документи, які підтверджують займану ОСОБА_1 посаду та конкретний обсяг його службових повноважень (посадові обов`язки, положення про роту охорони, документи про структуру та статус підрозділу тощо). Також, зі слів захисника, правоохоронні органи не надали доказів того, що ОСОБА_1 належним чином письмово попереджали про обов`язок подання декларацій, хоча мали можливість отримати відповідну інформацію від уповноважених органів чи командування.

13. Водночас захисник визнав, що формально з огляду на факт несвоєчасного подання декларацій та займану ОСОБА_1 посаду можна констатувати наявність складу адміністративного правопорушення, однак просив суд урахувати особливі умови мобілізації, воєнного стану, примусовий характер призову, а також те, що підзахисний фактично не мав наміру ухилятися від декларування і подав усі декларації після отримання відповідних роз`яснень.

14. Захисник просив суд звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності обмежившись усним зауваженням, посилаючись на його бездоганну репутацію, та статус учасника бойових дій, наявність інвалідності ІІ групи, а також наявність у нього на утриманні трьох малолітніх дітей, і те, що держава фактично не зазнала реальної шкоди, оскільки декларації були подані, а порушення полягало лише у пропущенні строків. При цьому, захисник вказав, що не заперечує формального складу правопорушення, однак вважає за доцільне не застосовувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення з огляду на сукупність пом`якшуючих обставин.

15. Прокурор спеціалізованої прокуратури Запорожець О.О. виклав позицію обвинувачення, згідно з якою вина ОСОБА_2 у вчиненні двох адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, є повністю доведеною сукупністю зібраних доказів.

16. Прокурор зазначив, що з наданого суду скріншота з Державного реєстру декларацій убачається факт подання ОСОБА_1 декларацій 12.01.2024 та 28.02.2024 на посаді заступника командира роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також подальше подання ним декларації при звільненні 10.03.2025 та щорічної декларації 14.04.2026. На думку прокурора, сам по собі факт подання кількох декларацій ще до складання протоколу про адміністративне правопорушення свідчить про те, що ОСОБА_1 був обізнаний про свій обов`язок декларувати, усвідомлював свій статус суб`єкта декларування і, попри це, допустив несвоєчасне подання як декларації при звільненні, так і щорічної декларації за 2024 рік.

17. Прокурор вважав безпідставними посилання сторони захисту на відсутність у матеріалах справи окремих документів, що нібито підтверджують або спростовують статус ОСОБА_1 , як суб`єкта декларування, оскільки відповідні відомості щодо посади та обов`язку подання декларацій вже відображені в протоколах про адміністративні правопорушення, складених уповноваженим працівником Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, і таких відомостей, на думку прокурора, є достатньо для висновку про наявність у ОСОБА_1 статусу суб`єкта декларування.

18. Вирішуючи питання про вид та розмір адміністративного стягнення, прокурор послався на вимоги ч. 2 ст. 36 КУпАП, згідно з якою у разі, коли особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим самим органом (посадовою особою), накладається одне адміністративне стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне з вчинених правопорушень. У зв`язку з цим прокурор просив суд визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні обох адміністративних правопорушень та накласти на нього одне адміністративне стягнення у межах санкції ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

19. Водночас прокурор просив суд врахувати характер вчинених правопорушень, особу правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, а також обставини, які пом`якшують відповідальність, у тому числі проходження ОСОБА_1 військової служби, стан здоров`я та сімейний стан.

Докази на підтвердження обставин, встановлених суддею, а також мотиви неврахування окремих доказів.

20. Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів і зміцнення законності.

21. Згідно зі статтею 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна відповідна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи наявні обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

22. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови встановлення події адміністративного правопорушення, наявності в діянні особи всіх елементів його юридичного складу, зокрема вини, а також підтвердження цих обставин належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

23. Відповідно до статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення. Відповідно до статті 252 КУпАП, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

24. Частиною першою статті 172-6 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. У примітці до статті 172-6 КУпАП визначено, що суб`єктами правопорушень у цій статті є особи, які відповідно до частин першої та другої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» зобов`язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

25. Норма статті 172-6 КУпАП є бланкетною, оскільки для встановлення змісту відповідного обов`язку, кола суб`єктів декларування, виду декларації та строків її подання необхідно звертатися до положень Закону України «Про запобігання корупції» № 1700-VII від 14 жовтня 2014 року, а також підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють порядок формування, ведення та оприлюднення інформації Єдиного державного реєстру декларацій.

26. Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст і порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів визначає Закон України «Про запобігання корупції». Відповідно до абзацу шістнадцятого частини першої статті 1 цього Закону суб`єктами декларування є особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а», «в»–«ґ» пункту 2, пункті 4 частини першої статті 3 цього Закону, а також інші особи, які зобов`язані подавати декларацію відповідно до цього Закону.

27. Згідно з підпунктом «г» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є: 1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування: г) військові посадові особи Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, курсантів вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, курсантів факультетів, кафедр та відділень військової підготовки, особовий склад штатних військово-лікарських комісій.

28. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та 4 територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

29. Згідно зі ст. 6 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», військові посадові особи - це військовослужбовці, які обіймають штатні посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або які спеціально уповноважені на виконання таких обов`язків згідно із законодавством.

30. Відповідно до підпункту «г» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1700-VII суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є військові посадові особи Збройних Сил України.

31. За таких обставин старший лейтенант ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді командира взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , та обіймаючи штатну посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих обов`язків, і у зв`язку з цим являється військовою посадовою особою є суб`єктом, на якого поширюється дія Закону №1700-VII та є суб`єктом відповідальності за вчинення правопорушень, пов`язаних з корупцією.

32. З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді командира взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 та був звільнений з військової служби у запас за станом здоров`я на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 21.10.2024 № 303. З урахуванням займаної посади, її службового характеру та пов`язаності з виконанням організаційно-розпорядчих функцій суддя доходить висновку, що ОСОБА_1 належав до військових посадових осіб Збройних Сил України, а отже був суб`єктом, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», та суб`єктом відповідальності за правопорушення, передбачене частиною першою статті 172-6 КУпАП.

33. Відповідно до абзацу першого частини другої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» особи, які припиняють діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом тридцяти календарних днів з дня припинення відповідної діяльності подають декларацію за період, не охоплений раніше поданими деклараціями. Оскільки ОСОБА_1 був звільнений з військової служби 21 жовтня 2024 року, обов`язок подати декларацію при звільненні виник у нього з 22 жовтня 2024 року та мав бути виконаний не пізніше 20 листопада 2024 року включно. Натомість декларацію при звільненні за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, ним подано лише 10 березня 2025 року, тобто з пропуском установленого законом строку.

34. Крім того, відповідно до абзацу другого частини другої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» особи, які припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, зобов`язані наступного року після припинення діяльності подавати щорічну декларацію у встановленому частиною першою цієї статті порядку. Частина перша статті 45 Закону передбачає подання щорічної декларації до 1 квітня року, наступного за звітним. Таким чином, після припинення військової служби у 2024 році ОСОБА_1 був зобов`язаний подати щорічну декларацію після звільнення за 2024 рік у період з 1 січня 2025 року до 31 березня 2025 року включно. З матеріалів справи вбачається, що таку декларацію він подав лише 14 квітня 2026 року, тобто несвоєчасно.

35. Факт несвоєчасного подання ОСОБА_1 декларації при звільненні та щорічної декларації після звільнення підтверджується протоколами про адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією від 09.06.2026 № 5226 та № 5227, роздруківкою відомостей з Єдиного державного реєстру декларацій, рапортами про отримання пояснень від ОСОБА_1 , листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17.03 2026 №2/6/3463, витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 21.10.2024 № 303, а також поясненнями самого ОСОБА_1 , наданими в судовому засіданні.

Висновки суду

36. Оцінюючи доводи ОСОБА_1 та його захисника про те, що він не був належним чином поінформований про порядок і строки подання декларацій, суддя враховує, що ці обставини свідчать про особливості суб`єктивного ставлення особи до вчиненого та мають значення для вирішення питання про ступінь вини, характер правопорушення і можливість застосування статті 22 КУпАП. Разом з тим такі доводи самі по собі не спростовують факту існування у ОСОБА_1 передбаченого законом обов`язку подати відповідні декларації у встановлені строки, оскільки відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, а незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

37. Суддя також враховує, що частина перша статті 172-6 КУпАП передбачає відповідальність не за будь-яке несвоєчасне подання декларації, а саме за несвоєчасне подання без поважних причин. Поважними причинами у таких справах можуть бути обставини, які об`єктивно унеможливлювали своєчасне подання декларації, зокрема тривала хвороба, відсутність доступу до Реєстру, технічні збої його роботи, дія непереборної сили або інші обставини, що фактично позбавляли особу можливості виконати покладений на неї законом обов`язок. У цій справі доказів існування таких об`єктивних обставин, які унеможливлювали своєчасне подання декларації при звільненні та щорічної декларації після звільнення, суду не надано. Водночас пояснення ОСОБА_1 про відсутність досвіду декларування, користування кнопковим телефоном, необхідність звернення по допомогу до інших осіб, неналежне або неповне інформування з боку кадрового підрозділу та подання декларацій після отримання відповідних роз`яснень, суд бере до уваги як обставини, що знижують ступінь його вини та свідчать про відсутність наміру ухилятися від фінансового контролю.

38. Склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172-6 КУпАП, є формальним, тобто не передбачає настання шкідливих наслідків як обов`язкової ознаки об`єктивної сторони. Водночас формальний характер складу не звільняє суд від обов`язку встановити протиправність діяння, винність особи, відсутність поважних причин пропуску строку та оцінити ступінь суспільної шкідливості вчиненого для вирішення питання про вид правового реагування.

39. З огляду на досліджені докази, суддя доходить висновку, що у діях ОСОБА_1 наявні подія та склад двох адміністративних правопорушень, передбачених частиною першою статті 172-6 КУпАП, а саме несвоєчасне подання без поважних причин декларації при звільненні та щорічної декларації після звільнення за 2024 рік. Докази, наявні в матеріалах справи, є належними, допустимими, логічно взаємопов`язаними та у своїй сукупності достатніми для встановлення факту порушення ОСОБА_1 вимог абзаців першого та другого частини другої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції».

40. Разом із тим, суддя вважає за необхідне окремо оцінити клопотання ОСОБА_1 та його захисника про звільнення від адміністративної відповідальності у зв`язку з малозначністю вчиненого. Відповідно до статті 22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган або посадова особа, уповноважені вирішувати справу, можуть звільнити порушника від адміністративної відповідальності й обмежитися усним зауваженням.

41. Закон не містить заборони на застосування статті 22 КУпАП до адміністративних правопорушень, пов`язаних з корупцією, у тому числі до правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172-6 КУпАП. Водночас застосування цієї норми не може бути автоматичним і потребує оцінки характеру вчиненого діяння, особи правопорушника, ступеня його вини, мотивів поведінки, обставин вчинення правопорушення, наявності або відсутності негативних наслідків, а також того, чи може мета адміністративної відповідальності бути досягнута без накладення адміністративного стягнення.

42. Суддя виходить із того, що обов`язок подання декларацій є важливим елементом системи фінансового контролю та запобігання корупції. Разом із тим у конкретних обставинах цієї справи встановлено, що ОСОБА_1 після отримання відповідних роз`яснень подав обидві декларації, не заперечував факту їх несвоєчасного подання, надав пояснення суду, не ухилявся від участі у розгляді справи, а матеріали справи не містять даних про приховування ним майна, доходів чи іншої інформації, яка підлягала декларуванню. Після подання декларацій мету фінансового контролю фактично було досягнуто, оскільки відповідні відомості стали доступними для перевірки уповноваженим органом.

43. Суддя також враховує, що ОСОБА_1 до проходження військової служби не був державним службовцем, не мав сталого досвіду декларування, був мобілізований в умовах воєнного стану, проходив службу у підрозділі охорони, пояснював пропуск строків відсутністю належного інформування щодо різних видів декларацій та порядку їх подання, а після отримання інформації про відповідний обов`язок вжив заходів для його виконання. Крім того, суд бере до уваги дані про особу ОСОБА_1 , його участь у захисті держави, статус учасника бойових дій, наявність інвалідності ІІ групи, перебування на утриманні трьох малолітніх дітей, складний майновий стан, а також відсутність відомостей про вчинення ним корупційних дій або заподіяння шкоди державним чи суспільним інтересам.

44. Указані обставини у своїй сукупності свідчать про те, що хоча у діях ОСОБА_1 формально наявний склад адміністративних правопорушень, передбачених частиною першою статті 172-6 КУпАП, ступінь суспільної шкідливості вчиненого у конкретних обставинах справи є незначним. Допущене порушення полягало виключно у несвоєчасному виконанні встановленого законом обов`язку щодо подання декларацій. При цьому матеріали справи свідчать, що обидві декларації були подані добровільно до складання протоколів про адміністративні правопорушення, відомості, які підлягали декларуванню, стали доступними для здійснення фінансового контролю, а допущене порушення не було пов`язане з ухиленням від виконання обов`язку декларування чи невиконанням цього обов`язку взагалі.

44. З урахуванням принципу індивідуалізації адміністративної відповідальності, завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення, визначених статтею 245 КУпАП, а також мети адміністративного стягнення, передбаченої статтею 23 КУпАП, суддя доходить висновку, що у цій справі мета адміністративної відповідальності може бути досягнута без накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення. Застосування штрафу за наведених обставин було б надмірним заходом державного примусу, тоді як оголошення усного зауваження є достатнім для виховання особи в дусі додержання законів України та запобігання вчиненню нових правопорушень.

45. Враховуючи характер вчинених правопорушень, особу ОСОБА_1 , ступінь його вини, відсутність даних про негативні наслідки, добровільне подання декларацій після отримання відповідних роз`яснень, відсутність ознак ухилення від фінансового контролю, а також сукупність виняткових особистих обставин, суддя вважає можливим застосувати до ОСОБА_1 статтю 22 КУпАП, звільнити його від адміністративної відповідальності за малозначністю вчинених адміністративних правопорушень та обмежитися усним зауваженням.

46. Відповідно до ч. 2 ст. 284 КУпАП при оголошенні усного зауваження, виноситься постанова про закриття провадження у справі.

47. Оскільки справи про два адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 172-6 КУпАП, одночасно розглядаються одним і тим самим судом, суддя враховує положення частини другої статті 36 КУпАП. Водночас у зв`язку із застосуванням статті 22 КУпАП адміністративне стягнення на ОСОБА_1 не накладається, а провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку зі звільненням особи від адміністративної відповідальності за малозначністю вчиненого з оголошенням усного зауваження.

48. Відповідно до вимог ст. 40-1 КУпАП судовий збір стягується лише в разі винесення постанови про накладення адміністративного стягнення. Оскільки адміністративне стягнення щодо ОСОБА_1 не застосовується, тому судовий збір стягненню не підлягає.

49. Керуючись статями 22, 36, 172-6, 212-3, 221, 250 - 252, 280, 283, 284 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. 25 Закону України «Про запобігання корупції суддя, -

ПОСТАНОВИЛА:

Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною першою статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Звільнити ОСОБА_1 на підставі статті 22 Кодексу України про адміністративні правопорушення від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв`язку з малозначністю вчинених адміністративних правопорушень і оголосити усне зауваження.

Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити.

Копію постанови для відому направити до Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України та до Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до Київського апеляційного суду через Богуславський районний суд Київської області особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 КУпАП.

Суддя К. І. Буравова