Вирок від 01 липня 2026 р. у справі №287/2279/25 — Олевський районний суд Житомирської області

Суд: Олевський районний суд Житомирської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Незаконне полювання

Дата: 01 липня 2026 р.

Справа: №287/2279/25

Суддя: Винар Л. В.

Олевський районний суд Житомирської області

Справа № 287/2279/25

1-кп/287/381/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м. Олевськ

Олевський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

з участю секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Олевську кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025060520000232 від 29.09.2025 про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Рудня-Хочинська, Олевського району, Житомирської області, громадянина України, освіта середня, розлученого, не працюючого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 248 КК України,

ВСТАНОВИВ:

07 вересня 2025 року, близько 21.00 години в темну йору доби, ОСОБА_4 , за попередньою змовою групою осіб разом з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , з метою незаконного полювання, перебували у лісовому масиві кв. 68 вид. 3 Копищанського лісництва філії ДП «Олевський лісгосп» АПК, який являється гідрологічним заказником місцевого значення «Урочище Хилятин», відповідно до Положення про гідрологічний заказник місцевого значення «Урочище Хилятин» від 05.09.2008 та згідно до ст. 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року № 1264-ХІІ, а також преамбули ст. З Закону України «Про природно-заповідний фонд України» в редакції від 14 грудня 1999 року № 1287-Х1V, відноситься до об`єктів природно-заповідного фонду України. ОСОБА_4 , маючи при собі гладкоствольну рушницю марки «МР-18ЕМ-М», калібр 12/76, серійний номер НОМЕР_1 , якою він користувався згідно дозволу № НОМЕР_2 виданого 23.08.2025 ГУНП в Житомирській області, не маючи відповідних дозволів, порушуючи вимоги абз. 2 ч. 2 ст. 12, абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 20, абз. 1, 2 п. 2 ч. 1 ст. 20, п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», відповідно до яких забороняється полювання без належного на те дозволу, на територіях та об`єктах природно-заповідного фонду, де це заборонено відповідно до положень про них, у заборонений час, а саме: у не дозволені для полювання строки на відповідні види тварин та у темний період доби (пізніше години після заходу сонця і раніше години до його сходу), вистежував та полював на диких тварин.

Таким чином, ОСОБА_4 за попередньою змовою групою осіб разом з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вчинили незаконне полювання на об`єктах природно-заповідного фонду.

Дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 2 ст. 248 КК України, як незаконне полювання на об`єктах природно-заповідного фонду за попередньою змовою групою осіб.

Одночасно з обвинувальним актом відносно ОСОБА_4 направлено до суду угоду про визнання винуватості, укладену 29 вересня 2025 року під час досудового розслідування між прокурором у даному кримінальному провадженні - прокурором Олевського відділу Коростенської окружної прокуратури ОСОБА_3 та підозрюваним ОСОБА_4 в присутності захисника підозрюваного ОСОБА_5 .

Згідно з даною угодою прокурор та обвинувачений ОСОБА_4 дійшли згоди щодо формулювання обвинувачення, всіх істотних для даного кримінального провадження обставин та правової кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 248 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_4 зобов`язався під час судового розгляду беззастережно визнати свою винуватість у вчиненні даного кримінального правопорушення. Домовленості щодо співпраці ОСОБА_4 у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою, під час досудового розслідування не мали місце.

Також, зазначено, що пом`якшуючими обставини щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , передбаченими ст. 66 КК України, є щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, обставини, передбачені ст. 67 КК України, які обтяжують покарання ОСОБА_4 відсутні.

Сторонами угоди визначено узгоджене ними покарання, яке ОСОБА_4 повинен понести за вчинене кримінальне правопорушення, а саме за ч. 2 ст. 248 КК України, у виді штрафу в розмірі триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100,00 гривень.

В угоді передбачені наслідки її укладення, затвердження та невиконання, які роз`яснені обвинуваченому ОСОБА_4 .

У підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 248 КК України при обставинах, викладених в обвинувальному акті, визнав та зазначив, що він розуміє надані йому законом права, наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, передбачені ч.2 ст.473 КПК України, характер пред`явленого обвинувачення, вид покарання, який до нього буде застосований в результаті затвердження угоди про визнання винуватості та наполягає на затвердженні вказаної угоди. Також, повідомив, що штраф має змогу сплатити, оскільки має дохід від збору ягід, бджільництва та має власні заощадження.

Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні вважає, що при укладенні угоди про визнання винуватості дотримані вимоги та правила КПК України та КК України, просить угоду про визнання винуватості затвердити і призначити обвинуваченому узгоджене в угоді покарання у виді штрафу. Також прокурор повідомив, що шкода заподіяна кримінальним правопорушенням не завдана, цивільний позов не заявлявся, запобіжний захід обвинуваченому не обирався. Окрім цього, прокурор просить застосувати до речового доказу, тобто мисливської рушниці спеціальну конфіскацію на потреби ЗСУ, судові витрати на проведення експертизи стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 .

Захисник ОСОБА_5 в судовому засіданні просив затвердити угоду про визнання винуватості, вважає, що питання з речовим доказом слід вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

При вирішенні питання про відповідність угоди вимогам КПК України та кримінального закону, суд зазначає наступне.

Як зазначено в п.2 ст. 468 КПК України, у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

Згідно з ч.4 ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів (крім кримінальних проваджень щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією). Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.

Суд дослідив наявні матеріали, заслухав думку учасників судового розгляду щодо можливості затвердження укладеної угоди, переконався, що укладення угоди між сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угодах. Угода відповідає вимогам КПК України, в тому числі щодо змісту та порядку укладення угоди, її умови не суперечать закону України про кримінальну відповідальність, зокрема щодо узгодженої міри покарання. Правова кваліфікація кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 248 КК України є правильною. Умови угоди не суперечать інтересам суспільства та не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, а обвинувачений має можливість виконання взятих на себе за угодою зобов`язань.

Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачений визнає себе винуватим, віднесене до нетяжких злочинів.

Обвинувачений ОСОБА_4 на диспансерних обліках у психіатричному та наркологічному кабінетах не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, раніше не судимий.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_4 згідно з ст. 66 КК України є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 згідно з ст. 67 КК України судом не встановлено.

Суд вбачає наявність фактичних підстав для доведення винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 248 КК України та затвердження угоди про визнання винуватості.

Відповідно до вимог ст.475 КПК України, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду та призначає узгоджену сторонами міру покарання.

Суд вважає, що погоджений сторонами вид та розмір покарання відповідає вимогам, передбаченим ст.ст. 50,65 КК України.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 248 КК України, який згідно ст.12 КК України є нетяжким злочином.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що ОСОБА_4 має понести покарання за ч. 2 ст. 248 КК України у виді штрафу в розмірі триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100,00 гривень.

Також, як вбачається з наданого суду обвинувального акту, майнова шкода кримінальним правопорушенням не заподіяна.

Цивільний позов не заявлений, запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_4 не обирався.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Долю речових доказів та процесуальних витрат суд вважає необхідним вирішити відповідно до ст.ст. 100 , 124 КПК України.

Згідно положень ч.ч. 9, 10 ст. 100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення, за який передбачено, зокрема, основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з ч. 2 ст. 96-1 КК України спеціальна конфіскація застосовується на підставі обвинувального вироку суду.

Відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо майно є предметом кримінального правопорушення та знаряддям вчинення кримінального правопорушення.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що вилучена під час огляду місця події від 07.09.2025 рушниця моделі «МР-18ЕМ-М» була знаряддям вчинення кримінального правопорушення, підстав повернення її не встановлено, тому необхідно застосувати спеціальну конфіскацію до вказаного речового доказу, шляхом примусового безоплатного вилучення такого у власність держави. У зв`язку з чим арешт, накладений ухвалою слідчого судді Олевського районного суду Житомирської області від 01.10.2025 у справі № 287/2219/25, провадження № 1-кс/296/331/25, на вказаний речовий доказ, скасуванню не підлягає.

Процесуальні витрати на проведення судової вибухово-технічної експертизи в розмірі 3565 грн. 60 коп. у відповідності до частини 2 статті 124 КПК України стягнути з обвинуваченого в дохід держави.

Окрім цього, враховуючи особу обвинуваченого та приймаючи до уваги призначене покарання, а також відсутність клопотань з цього приводу суд вважає, що у даному випадку відсутні підстави для обрання обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 50, 65, 66, 67, ч. 2 ст.248 КК України, ст.ст. 96-1,96-2, 100, 124, 174, 177, 373, 374, 468-476 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 29 вересня 2025 року під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025060520000232 від 29.09.2025 між прокурором Олевського відділу Коростенської окружної прокуратури ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 в присутності захисника ОСОБА_5 .

Визнати винним ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 248КК України та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 300 (триста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100,00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати на проведення судової вибухово-технічної експертизи (висновок експерта від 18.09.2025 за № СЕ-19/106-25/17258-ФХВР) в розмірі 3565 грн. 60 коп.

До речового доказу - рушниці моделі «МР-18ЕМ-М», № 12046351, застосувати спеціальну конфіскацію та конфіскувати її в дохід держави з можливістю передачі на потреби Збройних Сил України.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили обвинуваченому ОСОБА_4 не обирати.

Роз`яснити учасникам провадження, що згідно з положеннями ст. 476 КПК України у разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення цього кримінального правопорушення.

Умисне невиконання угоди є підставою для притягнення особи до відповідальності за ст. 389-1 КК України.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Житомирського апеляційного суду через Олевський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя: ОСОБА_1

Оригінал: reyestr.court.gov.ua