Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №175/16938/25 — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2026 року місто Київ

справа № 175/16938/25

апеляційне провадження № 22-ц/824/8476/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Саліхова В.В.,

суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б.,

за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бойко Віти Олександрівни на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 11 лютого 2026 року, ухваленого під головуванням судді Гуртовенко Р.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Макіївського відділу державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з майна,-

в с т а н о в и в :

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Макіївського відділу державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту з майна, в якому з урахуванням уточнень позовних вимог, просив суд усунути перешкоди ОСОБА_1 , спадкоємцю за заповітом та законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавиці ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), який накладений постановою АЕ 802865 від 26.02.2008 року Гірницьким відділом державної виконавчої служби Макіївського міжрегіонального управління юстиції в Донецькій області, зареєстрованого 13.03.2008 року, реєстратором Перша Макіївська державна нотаріальна контора, запис про обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 6773981.

Позов мотивовано тим, що позивач є спадкоємцем за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 своєї матері ОСОБА_2 . Він прийняв спадщину за законом та за заповітом.

06.05.2025 року позивач звернувся до державного нотаріуса Ставищенської державної нотаріальної контори із заявою про видачу на його ім`я свідоцтва про право на спадщину за заповітом та за законом на спадкове майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , проте отримав постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_2 , отримано відомості про арешт нерухомого майна накладений на підставі Постанови АЕ 802865 від 26.02.2008 року Гірницького ВДВС ММУЮ в Донецькій області на все майно ОСОБА_2

14 червня 2025 року позивач звернувся із заявою до Макіївського відділу державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо зняття арешту реєстраційний номер обтяження 6773981 щодо ОСОБА_2 , на що отримав відповідь, згідно якої в Автоматизованій системі виконавчих проваджень, наявне обтяження №6773981, об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно, власник - ОСОБА_2 , причина відсутності коду: інша причина відсутності коду, АДРЕСА_1 , підстава обтяження: Постанови АЕ 802865 від 26.02.2008 року Гірницького ВДВС ММУЮ в Донецькій області, ОСОБА_3 , арешт 367. В їх системі відсутні дані стосовно даної постанови, тому вказати причину накладення арешту немає можливості. Додатково повідомили, що згідно з Автоматизованою системою виконавчих проваджень (спец розділ), у Гірницькому відділі державної виконавчої служби м. Макіївка Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на примусовому виконанні перебували виконавчі провадження про стягнення боргу з ОСОБА_2 . Крім того, виконавча служба повідомила, що зняти арешт з майна немає можливості, так як у відділі відсутні провадження стосовно даної особи.

Посилаючись на те, що накладена заборона створює перешкоди у реалізації спадкових прав позивача, внаслідок чого він позбавлений можливості в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм нерухомим майном на власний розсуд, а також враховуючи ту обставину, що обтяження немає ніякого правового відношення до спадкодавиці ОСОБА_2 , позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 11 лютого 2026 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Макіївського відділу державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту з майна - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Бойко В.О. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга обгрнутована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що документи, які були підставою для внесення відомостей про заборону на нерухоме майно відносно ОСОБА_2 , не збереглися, проте таке обтяження на даний час не знято і виходячи з наявних документів не стосується померлої матері позивача ОСОБА_2 , наявна заборона у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна порушує права та законні інтереси позивача, як спадкоємця, оскільки створює перешкоди у реалізації права власності, внаслідок чого він позбавлений можливості прийняти належно спадкове майно та в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм нерухомим майном на власний розсуд.

Вважає, що суд першої інстанції застосував надмірний формалізм до справи та через неналежне дослідження доказів по справі, прийшов до помилкового висновку, що поза розумним сумнівом є необґрунтованим.

Вказує, що Макіївський відділ державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції є належним відповідачем у справі, який у результаті злиття з Гірничим відділу державної виконавчої служби , перейняв на себе всі права і обов`язки останнього, в тому числі і щодо відкритого виконавчого провадження відносно ОСОБА_2 (причина відсутності коду: інша причина відсутності коду) та встановленого обтяження №6773981, на підставі постанови АЕ 802865 від 26.02.2008 року Гірницьким ВДВС ММУЮ в Донецькій області, ОСОБА_3 , арешт 367. Через відсутність коду та інших ідентифікуючих ознак ОСОБА_2 , особу боржника по наявному запису про обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 6773981 встановити не можливо, як і неможливо встановити особу в інтересах якої було накладено дане обтяження, оскільки відповідно до зібраних доказів, документи у Донецькому обласному державному нотаріальному архіві відсутні.

Зауважує, що застосування позивачем способу захисту інтересу, спрямованого на усунення юридичної невизначеності у спірних відносинах в частині зняття (припинення) арешту є належним, ця невизначеність триває та не може бути усунута в інший спосіб, що підтверджується, зокрема, відповіді №22.8-15349 від 24.06.2025 року Макіївський відділ державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, який і являється належним відповідачем.

В судовому засіданні представник позивача підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Ставищенською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа № 173/2024 (а.с. 16).

06.05.2025 року позивач звернувся до державного нотаріуса Ставищенської державної нотаріальної контори із заявою про видачу на його ім`я свідоцтва про право на спадщину за заповітом та за законом на спадкове майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_2 , на що отримав постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_2 , отримано відомості про арешт нерухомого майна накладений на підставі Постанови АЕ 802865 від 26.02.2008 року Гірницького ВДВС ММУЮ в Донецькій області на все майно ОСОБА_2 (а.с. 17, 18-19).

14 червня 2025 року позивач звернувся із заявою до Макіївського відділу державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо зняття арешту реєстраційний номер обтяження 6773981 щодо ОСОБА_2 , на що отримав відповідь, згідно якої в Автоматизованій системі виконавчих проваджень, наявне обтяження №6773981, об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно, власник - ОСОБА_2 , причина відсутності коду: інша причина відсутності коду, АДРЕСА_1 , підстава обтяження: Постанови АЕ 802865 від 26.02.2008 року Гірницького ВДВС ММУЮ в Донецькій області, ОСОБА_3 , арешт 367. В їх системі відсутні дані стосовно даної постанови, тому вказати причину накладення арешту немає можливості. Додатково повідомили, що згідно з Автоматизованою системою виконавчих проваджень (спец розділ), у Гірницькому відділ державної виконавчої служби м. Макіївка Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на примусовому виконанні перебували виконавчі провадження про стягнення боргу з ОСОБА_2 . Крім того, виконавча служба повідомила, що зняти арешт з майна немає можливості, так як у відділі відсутні провадження стосовно даної особи (а. с. 20).

Згідно відповіді Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №29789/36276-1-25/15.1 від 15.09.2025 року, Перша Макіївська державна нотаріальна контора реорганізована шляхом злиття до Макіївської державної нотаріальної контори, яку згідно наказу Міністерства юстиції України №1686/5 від 05.05.2023 року ліквідовано, та евакуйовані документи передано до Донецького обласного державного нотаріального архіву (а.с. 22).

На запит від 16.09.2025 року до Донецького обласного державного нотаріального архіву повідомлено, що надати будь-яку інформацію щодо паперових архівних записів про внесення Першою макіївською державною конторою, як реєстратором, інформації в Єдиний реєстр заборон відчуження нерухомого майна не виявляється можливим, оскільки документи вказаної нотаріальної контори за період 1944 по 2000 рік включно, прийняті на зберігання в Донецький обласний державний нотаріальний архів до 2014 року, залишилися в архівосховищах нотаріального архіву в м. Донецьку, доступ до яких відсутній; документи частково з 2014 по 2022 рік включно - в приміщенні Філії № 1 Донецького обласного нотаріального архіву в м. Полтаві. Документи з 2001 по частково 2014 рік на зберігання в Донецький обласний державний нотаріальний архів не передавалися (а.с. 21).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пред'явлено позов до неналежного відповідача.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Підставою для звернення позивача з позовом стало накладення державним виконавцем арешту на нерухоме майно, яке за життя належало на праві власності спадкодавцю позивача - ОСОБА_2 , з посиланням на те, що такий арешт накладено помилково, оскільки неможливо ідентифікувати особу стягувача та виконавче провадження, в якому було накладено арешт на спірне майно.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за винятком тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Водночас незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво про право на спадщину, отримане в установленому законом порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 214/2305/20.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного «панування» власника над майном, не пов`язана з використанням його властивостей. Право користування власністю - це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості. Під правом розпоряджання розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідно до статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: прийняття постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; прийняття постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; прийняття постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стала судова практика свідчить про те, що має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

У частині першій статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 дійшла висновку про те, що спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у вказаній редакції. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд першої інстанції у порушення вищевказаних вимог закону не врахував

те, що у справі відсутні докази існування правових підстав для застосування обтяження щодо спірного нерухомого майна і не доведено існування виконавчих проваджень, для забезпечення виконання яких можливо використати відповідне обтяження спірного майна боржника.

Колегія суддів звертає увагу на те, що отримавши заяву про скасування арешту, відділ державної виконавчої служби вживав заходів зі встановлення конкретних підстав завершення/існування виконавчого провадження (проваджень), однак зазначив, що встановити, в якому саме виконавчому провадженні було накладено арешт на майно, хто саме є стягувачем, немає можливості.

Отже, за відсутності вищевказаних даних, а також інформації щодо особи стягувача, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про звернення ОСОБА_1 з позовом до неналежного відповідача, оскільки із інформації наявної у виконавчій службі, арешт було накладено 26 лютого 2008 року Гірницьким ВДВС ММУЮ в Донецькій області, що правильно встановлено судом першої інстанції.

Колегія суддів враховує, що встановити чи відноситься виконавче провадження, в рамках якого накладено арешт на нерухоме майно громадянки ОСОБА_2 , спадщину після смерті якої оформлює позивач, не можливо, так як вся документація залишилася в тимчасово окупованому місті Макіївка Донецької області, де на той час перебував Гірницький ВДВС ММУЮ.

Відділом державної виконавчої служби не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження законних правових підстав для збереження обтяження спірного майна.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не надано доказів правомірності та правових підстав для застосування відповідного обтяження та не доведено наявності будь-яких виконавчих проваджень, для забезпечення виконання яких можливо використати таке обтяження спірного нерухомого майна.

Водночас наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно особи, щодо якої неможливо встановити ні стягувача, ні безпосередньо виконавче провадження, в якому накладено обтяження, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Ураховуючи викладене, встановивши фактичні обставини в справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов правильного висновку про те, що наявність обтяження, на нерухоме майно свідчить про порушення прав позивача, оскільки він позбавлений можливості отримати правовстановлюючі документи на спадщину.

Стаття 1 Першого протоколу покладає на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовної діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для захисту прав позивача шляхом зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), який накладений постановою АЕ № 802865 від 26 лютого 2008 року Гірницьким відділом державної виконавчої служби Макіївського міжрегіонального управління юстиції в Донецькій області, зареєстрованого 13.03.2008 року, реєстратором Перша Макіївська державна нотаріальна контора, запис про обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 6773981.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню, та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бойко Віти Олександрівни - задовольнити.

Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 11 лютого 2026 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Макіївського відділу державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з майна задовольнити.

Зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накладений постановою АЕ № 802865 від 26 лютого 2008 року Гірницьким відділом державної виконавчої служби Макіївського міжрегіонального управління юстиції в Донецькій області, зареєстрованого 13.03.2008 року, реєстратором Перша Макіївська державна нотаріальна контора, запис про обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 6773981.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 03 липня 2026 року.

Головуючий:

Судді: