Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №758/14859/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 758/14859/25 Головуючий у суді І інстанції: Ковбасюк О.О.

провадження №22-ц/824/9025/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Ратнікової В.М., Музичко С.Г.,

секретар судового засідання: Янчук І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 27 лютого 2026 року про залишення позову без розгляду та скасування заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою суду від 29.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

В ході проведення підготовчого судового засідання, 06.02.2026 судом постановлено ухвалу про залишення позову без руху, оскільки судом було встановлено, що позовна заява не відповідає вимогам п.5, п.8 ч.3 ст. 175, ч. 5 ст. 177 ЦПК України, а саме: до позовної заяви позивачкою не додано жодних доказів на підтвердження факту належності їй спірної квартири на будь-якій правовій підставі, а також не доведено свого права на пред`явлення даного позову.

Крім того, судом було встановлено, що позовна заява не відповідає вимогам п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, згідно з якою позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, а також вимогам ч.5 ст. 177 ЦПК України, якою визначено, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Цією ж ухвалою позивачу було встановлено строк для усунення виявлених недоліків тривалістю 7 днів з дня вручення ухвали.

На виконання ухвали суду 17.02.2026 року представником позивача Чутченком С.О. подано заяву про виконання ухвали, яка зареєстрована через канцелярію суду 23.02.2026.

Вивчивши зміст поданої заяви, судом першої інстанції встановлено, що недоліки, зазначені в ухвалі суду від 06.02.2026, позивачем не виконані.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 27 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Роз`яснено ОСОБА_1 , що відповідно до ч.2 ст. 257 ЦПК України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 500 гривень 00 копійок.

У задоволенні решти вимог відповідача в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Заяву відповідача та її представників про скасування заходів забезпечення позову задоволено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 29.09.2025 у цивільній справі № 758/14859/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння, шляхом зняття арешту з квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 220169408, та на праві власності зареєстрована за ОСОБА_2 .

Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила її скасувати та направити справу для продовження розгляду.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що незважаючи на виконання вимог ухвали та надання грунтовних пояснень, суд першої інстанції проявив надмірний формалізм, протиправно ототожнив вимоги до форми процесуального документа (позовної заяви) зі стандартом доказування позовних вимог по суті на стадії вирішення процесуальних питань руху справи.

Зазначала, що суд першої інстанції перебрав на себе функцію оцінки належності, допустимості та достатності доказів на стадії, яка для цього процесуально не призначена. Питання про те, чи достатньо наданих доказів для підтвердження права власності, вирішується судом виключно в нарадчій кімнаті за наслідками повного судового розгляду.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані також тим, що скасовуючи заходи забезпечення позову, шляхом зняття арешту з квартири АДРЕСА_1 суд першої інстанції не лише грубо порушив імперативні норми процесуального закону, але й створив пряму, безпосередню та задокументовану загрозу незворотної втрати спадкового майна, що може призвести до остаточного унеможливлення виконання майбутнього справедливого рішення суду.

Позивачка також посилалась на неправомірне стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки суд першої інстанції безпідставно та свавільно кваліфікував правомірну процесуальну поведінку ОСОБА_1 як «необгрунтовані дії», перетворивши інститут відшкодування судових витрат на механізм фінансового покарання особи за її спробу захистити свої права в суді.

29 червня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача ОСОБА_2 , просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити. З викладеними доводами апеляційної скарги відповідач не погоджується, вважає їх необгрунтованими та такими, що не відповідають жодним нормам права, тоді як ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 27.02.2026 року вважає законною, обгрунтованою, об`єктивною та такою, що прийнята у відповідності до чинного законодавства з повним дослідженням всіх обставин справи.

До відзиву на апеляційну скаргу відповідач долучив клопотання про поновлення строку на подання відзиву, посилаючись на ту, що ухвалою Київського апеляційного суду від 03.06.2026 року відкрито апеляційне провадження та встановлено учасникам справи 5-ти денний строк з моменту отримання даної ухвали на подання відзиву. Зазначала, що вказану ухвалу апеляційного суду відповідач отримала у канцелярії суду під розпис 23 червня 2026 року. У зв`язку з цим, просила суд вважати причини пропуску строку поважними та поновити відповідачу пропущений строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, встановлений ухвалою Київського апеляційного суду від 03.06.2026 року.

Суд апеляційної інстанції вважає наведені у відзиві обставини, як підставу пропуску строку поважними та приходить до висновку про поновлення строку ОСОБА_2 для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції керувався положенням п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України та обгрунтовував свої висновки тим, що позивач у встановлений судом строк не усунула недоліки позовної заяви, які були зазначені в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху від 06.02.2026 року.

Скасовуючи заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 29.09.2025 року, суд першої інстанції керуючись ч. 9 ст. 158 ЦПК України обгрунтовував свої висновки тим, що вжитий судом у цій справі захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірну квартиру мав тимчасовий характер, суд першої інстанції прийшов до висновку, що правові підстави для існування такого заходу забезпечення позову відпали, а тому він підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції вважав доведеними необґрунтованість дій позивача, пов`язаних із розглядом справи, які проявилися у зловживанні позивачем своїми процесуальними правами, що стало підставою для подальшого залишення позову без розгляду. За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку, що вказані необґрунтовані дії позивача призвели до вимушеного понесення відповідачем ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу, а тому наявні підстави для стягнення таких витрат з позивача на користь відповідача на підставі ч. 5 ст. 142 ЦПК України.

Визначаючи розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції враховуючи характер виконаної адвокатами роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, складності виконаної адвокатами роботи, критерію необхідності вчинення відповідних дій адвокатами, значимості таких дій у справі, участі адвокатів у судових засіданнях, суд першої інстанції вважав за необхідне стягнути з позивача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що у вересні 2026 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на свою користь квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2201694080000.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 29 вересня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження (а.с. 38-39 том 1).

У ході проведення підготовчого судового засідання, 06.02.2026 судом постановлено ухвалу про залишення позову без руху, оскільки судом було встановлено, що позовна заява не відповідає вимогам п.5, п.8 ч.3 ст. 175, ч. 5 ст. 177 ЦПК України, а саме: до позовної заяви позивачкою не додано жодних доказів на підтвердження факту належності їй спірної квартири на будь-якій правовій підставі, а також не доведено свого права на пред`явлення даного позову.

Крім того, судом було встановлено, що позовна заява не відповідає вимогам п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, згідно з якою позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, а також вимогам ч.5 ст. 177 ЦПК України, якою визначено, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (а.с. 196-201 том 1).

Цією ж ухвалою позивачу було встановлено строк для усунення виявлених недоліків тривалістю 7 днів з дня вручення ухвали.

Ухвала суду від 06.02.2026 року була направлена судом на електронну пошту позивача ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та її представника - адвоката Чутченка С.О. - ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.205-207 том 1), які були зазначені у письмових заявах, поданих ними до суду (а.с. 113, 116, 161, 162 том 1).

На виконання ухвали суду 17.02.2026 року представником позивача Чутченком С.О. подано заяву про виконання ухвали, яка зареєстрована через канцелярію суду 23.02.2026 року (а.с. 219-232 том 1).

У вказаній заяві було надано матеріально-правове та процесуальне обгрунтування того факту, що право власності на спадкове майно виникає у спадкоємця в силу закону (ст.ст. 1268, 1296 ЦК України) з моменту відкриття спадщини, а відсутність фізичного бланка свідоцтва не позбавляє особу права на спадщину та права на звернення до суду з віндикаційним позовом. Крім того, сторона позивача звернула увагу суду на правову позиції Великої Палати Верховного Суду (постанова від 25.01.2024 року у справі №320/14843/23), згідно з якою ненадання доказів на підтвердження позовних вимог не може бути підставою для залишення позову без руху.

Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що фактично у заяві представником позивача повторно наведено посилання на ті ж обставини, що зазначені на обґрунтування позовних вимог у позовній заяві, а також наведено додаткові пояснення щодо таких обставин. Разом із цим, жодних доказів на підтвердження факту належності позивачу спірного майна на відповідній правовій підставі (як про це було зазначено в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху) позивачем до суду не надано. За таких обставин суд першої інстанції констатував, що визначені ухвалою суду недоліки позовної заяви позивачем не усунуті.

Процесуальні вимоги до форми та змісту позовної заяви визначені у статтях 175, 177 ЦПК України. Відповідно до частини першої вказаної статті у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право.

Зміст та обсяг порушеного права і виклад обставин, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть бути різними, але разом із цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних з визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною (ця позиція неодноразово була висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у справах № 640/7310/19, 9901/393/19).

Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 06 грудня 2023 року у справі № 337/804/23, від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19 та від 25 січня 2021 року у справі № 308/13063/19 також звертав увагу, що на стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред`явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.

При вирішенні питання про прийняття позовної заяви суддя лише перевіряє, чи має заявник, відповідно до статті 4 ЦПК України право на порушення справи, чи відповідають форма і зміст заяви вимогам, чи дотримані правила підсудності та чи не має інших, встановлених законом перешкод для порушення справи в суді.

Разом з цим, як вбачається зі змісту ухвали про залишення позовної заяви без руху місцевий суд надає оцінку доказам, які надані позивачем в обґрунтування позовних вимог та зобов`язує позивача надати інші (нові) докази, які на його думку мають обґрунтовувати позовні вимоги.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що неповнота, навіть очевидна з точки зору професійного судді, з якою позивач обґрунтував позовні вимоги, в тому числі й щодо правової підстави позову, а також ненадання доказів на підтвердження позовних вимог не можуть бути підставою для залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви позивачу в подальшому. На цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 січня 2024 року (справа № 320/14843/23).

Колегія суддів вважає, що повернення позовної заяви позивачу з наведених вище підстав є неприйнятним.

Отже, неподання позивачем доказів на підтвердження своїх вимог не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для залишення позовної заяви без задоволення, а не для повернення позовної заяви позивачеві. Тому висновки суду першої інстанції в цій частині не вказують на недоліки позовної заяви, а фактично містять судження, що стосуються суті питання щодо достатності доказів для ухвалення судом рішення по суті спору.

За таких обставин колегія суддів вважає, що висновок такий суду першої інстанції не може бути підставою для повернення позовної заяви та позбавлення особи права на судовий захист.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про залишення без розгляду позовної заяви у зв`язку з не усуненням недоліків є помилковими та не відповідають обставинам справи.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Таким чином, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню як така, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, а справа підлягає направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду, відповідно до вимог статті 379 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 379 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 27 лютого 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено «01» липня 2026 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді В.М. Ратнікова

С.Г. Музичко