Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №753/22124/24 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року місто Київ

Справа № 753/22124/24

Апеляційне провадження № 22-ц/824/11401/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Ляховичем Станіславом Олексійовичем, на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 березня 2026 року (ухвалено у складі судді Сирбул О.Ф., повне рішення складено 09 квітня 2026 року)

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2024 року позивач звернулася до суду із цим позовом, у якому просила:

1. У порядку поділу спільного майна, набутого під час шлюбу, що є спільною власністю позивача та відповідача, визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на:

- трикімнатну квартиру загальною площею 102,6 кв м, житлова площа 58,9 кв м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1464193980000;

- паркомісце за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1465522180000.

2. У порядку поділу спільного майна, набутого під час шлюбу, що є спільною власністю позивача та відповідача, визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на:

- двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 74,6 кв м, житлова площа 34,2 кв м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2136984280000;

- автомобіль Scoda Octavia, 2011 року випуску, д. н. з. НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_2 .

3. Припинити право спільної сумісної та спільної часткової власності сторін на поділене майно.

4. Покласти на відповідача судові витрати позивача у повному розмірі.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що сторони з 12 червня 2017 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 серпня 2023 року у справі № 753/7373/23. У шлюбі в них народилася донька ОСОБА_3 , водночас фактичні шлюбні відносини, спільне проживання та ведення спільного господарства остаточно припинилися з квітня 2023 року.

За час шлюбу сторонами було набуте спільне вищевказане майно, частина якого оформлена на позивачку, інша частина - на відповідача, а квартира на АДРЕСА_4 перебуває у спільній частковій власності сторін по 1/2 частині.

Після розірвання шлюбу позивачка разом із малолітньою донькою продовжує проживати у квартирі АДРЕСА_1 . Натомість інше спільне майно фактично перебуває у володінні та розпорядженні відповідача, зокрема квартиру на АДРЕСА_4 і паркомісце він здає в оренду та самостійно отримує від цього дохід. При цьому позивачка сплачувала податок на нерухоме майно за обидві квартири, хоча доходи від користування частиною спільного майна отримував відповідач.

Позивачка неодноразово намагалася врегулювати питання поділу майна добровільно, однак відповідач займав неконструктивну позицію, заявляв, що все набуте під час шлюбу майно належить йому, а для подальшого проживання у квартирі на АДРЕСА_1 позивачка має сплатити йому 50 000 доларів США та відмовитися від прав на інше майно.

Для визначення вартості майна позивачка замовила оціночно-будівельну експертизу, за якою ринкова вартість квартири на АДРЕСА_1 становить 4 871 000 грн, квартири на АДРЕСА_4 - 4 606 000 грн, паркомісця - 481 000 грн. Вартість автомобіля, через відсутність доступу до нього, позивачка визначила орієнтовно за цінами аналогічних автомобілів - близько 340 000 грн.

Позивачка вважала за неможливе подальше перебування майна у спільній власності, оскільки це не дозволить їй самостійно розпоряджатися ним в інтересах себе та дитини без згоди відповідача, і просила врахувати, що квартира на АДРЕСА_1 є фактичним місцем проживання її та доньки, дитина відвідує школу за місцем реєстрації, у квартирі створені належні умови для проживання дитини, а місце роботи позивачки розташоване зручно відносно цього житла.

Крім того відповідач не має потреби у проживанні в жодній зі спільних квартир, оскільки має у приватній власності будинки та земельні ділянки в Обухівському районі Київської області, де фактично мешкає. Натомість квартира на АДРЕСА_4 обладнана під офіс і здається відповідачем в оренду, тому не може без додаткового ремонту використовуватися нею для проживання з дитиною.

Крім того, позивач позбавлена можливості користування спільним паркомісцем, оскільки відповідач передав його в оренду іншій особі, водночас його використання позивачем є необхідним з огляду на проживання в тому ж будинку, де розташоване паркомісце і необхідністю використання власного автомобіля для забезпечення власних потреб та потреб спільної дитини, зокрема воно може використовуватися як укриття під час повітряної тривоги. При цьому позивач не претендує на квартиру на АДРЕСА_4 та автомобіль, якими фактично користується відповідач.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Дарницький районний суд м. Києва рішенням від 27 березня 2026 року позов задовольнив частково та вирішив:

1) визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя: квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 102,6 кв. м, житловою площею 58,9 кв. м; паркомісце за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1465522180000; автомобіль Scoda Octavia, 2011 року випуску, д. н. з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_3 ;

2) визнати об`єктом спільної часткової власності подружжя: квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 74,6 кв. м, житловою площею 34,2 кв. м.;

3) в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя:

- визнати за ОСОБА_1 право власності на:

а) 1/2 частину квартири АДРЕСА_6 , загальною площею 102,6 кв. м, житловою площею 58,9 кв. м;

б) на 1/2 частину паркомісця за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1465522180000.

- визнати за ОСОБА_2 право власності:

а) на 1/2 частину квартири АДРЕСА_6 , загальною площею 102,6 кв. м, житловою площею 58,9 кв. м;

б) на 1/2 частину паркомісця за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1465522180000.

- визнати на ОСОБА_2 право особистої приватної власності на автомобіль Scoda Octavia, 2011 року випуску, д. н. з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_3 ;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля Scoda Octavia, 2011 року випуску, д. н. з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_3 у розмірі 170 000 грн;

- припинити спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на автомобіль Scoda Octavia, 2011 року випуску, д. н. з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_3 ;

- в іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 7 570 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись із таким рішення, представник позивача - адвокат Ляхович С.О.29 квітня 2026 року засобами поштового зв`язку подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Вказує, що суд неправильно вирішив спір, оскільки не здійснив реального поділу майна між колишнім подружжям і замість припинення спільної власності залишив квартири та паркомісце у спільній частковій власності сторін по 1/2 частині, поділивши лише автомобіль.

Зазначає, що метою звернення до суду було саме врегулювання питання користування та належності майна після припинення шлюбних відносин, а не формальне визначення рівних часток, які сторони фактично й так не заперечували.

Звертає увагу, що головний критерій поділу - припинення відносин спільної власності й уникнення подальших спорів між сторонами щодо користування, виселення, вселення чи виплати компенсації (постанови Верховного Судувід 12.10.2022 у справі №757/64512/16-ц, від 17.01.2024 у справі № 522/17831/20, від 14.02.2024 у справі № 752/18272/18, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).

Вважає, що суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивачка не просила визнати за сторонами право власності по 1/2 частину на кожен об`єкт, натомість її вимоги полягали в поділі майна шляхом передачі кожній зі сторін окремих об`єктів з урахуванням фактичного порядку користування та інтересів дитини. Таким чином, суд фактично задовольнив вимоги відповідача, хоча вони не були заявлені ним належним чином як зустрічний позов.

Посилається на те що суд не врахував фактичний порядок користування майном, зокрема того, що позивачка проживає з дитиною, а тому збереження за відповідачем частки у житлі, яким вона користується, створює ризик подальших конфліктів і порушення її права на приватність та недоторканність особистого життя. Зокрема може трапитись ситуація, коли відповідачем для позивачки можуть бути створені такі умови, коли вона не зможе користуватися/розпоряджатися належною їй часткою майна.

Наполягає, що найбільш ефективним способом вирішення спору є запропонований нею варіант поділу: передати їй у приватну власність квартиру АДРЕСА_1 та паркомісце, а відповідачу - квартиру АДРЕСА_8 і автомобіль. При цьому позивачка підтверджує готовність за потреби сплатити відповідачу грошову компенсацію в розумному розмірі, якщо такий поділ призведе до різниці у вартості майна. Звертає увагу, що суд навів мотивів чому він відмовився від запропонованого позивачкою варіанта поділу, хоча у матеріалах справи були висновки двох експертиз щодо ринкової вартості майна.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу, представник відповідача - адвокат Лісовий О.О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Скрицький О.М. апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити з підстав, викладених у ній.

Відповідач та його представник - адвокат Лісовий О.О. проти апеляційної скарги заперечували, просили відмовити в її задоволенні з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд першої інстанції установив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 09.06.2017 (а. с. 11, том 1).

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 02.08.2023, яке набрало законної сили 04.09.2023, шлюб між сторонами розірвано (а. с. 12-13, том 1).

05.10.2018 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ТОВ "Сіті Прем`єр" (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) останньою було придбано квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 102,6 кв м, жила площа 58,9 кв. м. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Манойло Н. Г., зареєстровано в реєстрі за № 3872 (а. с. 14-15, том 1). Вказану квартиру було зареєстровано на праві власності за позивачем 05.10.2018, що підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав (а. с. 23, том 1).

16.06.2017 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між Комунальним підприємством з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ" (продавець) та ОСОБА_2 і ОСОБА_5 (покупці) останніми було придбано в рівних частинах кожним майнові права на квартиру АДРЕСА_9 27 у Дніпровському районі м. Києва. Квартира, майнові права на яку купують покупці має наступні характеристики: АДРЕСА_9, поверх - 7, загальна площа - 74,54 кв м, житлова площа - 34,17 кв м, кількість кімнат - 2. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуцевич О. О., зареєстровано в реєстрі за № 963 (а. с. 16-17, том 1).

31.10.2017 на підставі договору про внесення змін та доповнень № 1 до Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуцевич О. О. 16.06.2017 за реєстровим № 963, укладеного між Комунальним підприємством з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ" (продавець) та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 (покупці), сторони дійшли згоди замінити майнові права на квартиру АДРЕСА_9 , будівельна адреса: АДРЕСА_4 на майнові права на квартиру АДРЕСА_4 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуцевич О. О., зареєстровано в реєстрі за № 1667 (а. с. 18, том 1).

22.06.2020 додатковою угодою № 2 до Договору купівлі-продажу від 16.06.2017, посвідченого приватним нотаріусом Гуцевич О. О. за реєстровим № 963, укладеної між Комунальним підприємством з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ" (продавець) та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 (покупці) внесено зміни зазначеного договору (а. с. 19, том 1).

Відповідно до акту № 61 від 01.07.2020 прийому-передачі квартири, Комунальним підприємством з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ" сторонам було передано квартиру у житловому будинку за поштовою адресою: АДРЕСА_4 (а. с. 20, том 1). Вказану квартиру було зареєстровано на праві спільної часткової власності по 1/2 за позивачем та відповідачем 01.07.2020, що підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав (а. с. 23-25, том 1).

22.03.2019 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ТОВ "Сіті Прем`єр" (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) останнім було придбано паркомісце, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , гараж НОМЕР_4 , загальна площа 12,5 кв м. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Манойло Н. Г., зареєстровано в реєстрі за № 1002 (а. с. 21-22, том 1). Вказане паркомісце було зареєстровано на праві власності за відповідачем 22.03.2019, що підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав (а. с. 24-25, том 1).

Відповідно до відповіді від 26.09.2024 № 31/26-1550аз, Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в м. Києві повідомив, що станом на 26.09.2024 транспортний засіб Skoda Octavia, 2011 року випуску, об`єм двигуна 1598 см3, номер кузова НОМЕР_2 , обліковується зареєстрованим на ім`я ОСОБА_2 , дата реєстрації 23.09.2017.

Згідно з висновком експерта № 409/10.2024, складеного 04.10.2024 судовим експертом Сверидою Олександром Миколайовичем, ринкова вартість трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , становить 4 871 000,00 грн; ринкова вартість двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_3 , становить 4 606 000,00 грн; ринкова вартість паркомісця за адресою: АДРЕСА_4 , гараж НОМЕР_4 , становить 481 000,00 грн (а. с. 33-96, том 1).

Разом з тим, стороною позивача, на підтвердження своїх доводів щодо заявлених позовних вимог також було долучено ряд документів у копіях, які досліджено судом: адвокатський запит № 1550АЗ від 23.09.2024, витяг з реєстру територіальної громади № 2024/012682162 від 21.10.2024, витяг з реєстру територіальної громади № 2024/012682347 від 21.10.2024, лист № 2-103/038/0924 від 12.09.2024, накладні від 13.09.2024, фіскальні чеки від 13.09.2024, описи вкладення від 13.09.2024, трекінг, роздруківки з мережі Інтернет щодо продажу автомобілів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, фотокартки, роздруківки з мережі Інтернет щодо оренди квартир, договір найму (оренди) нерухомого майна від 30.03.2023 з додатком № 1, акт здачі-приймання робіт (послуг) за Договором про надання послуг від 23.09.2024, замовлення від 09.09.2024 на надання правничої допомоги, акт прийняття правничої допомоги від 08.11.2024.

Згідно з висновком експерта № 4819/25-42 від 08.01.2026 за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи, складеного експертом КНДІСЕ Лісниченко С., за яким ринкова вартість квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на час проведення експертизи становить 4 760 035,00 грн без ПДВ; ринкова вартість паркомісця за адресою: АДРЕСА_4 , гараж 75-31, становить 701 440,00 грн без ПДВ (а. с. 29-42, том 2).

Позиція суду апеляційної інстанції

Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О.В., пояснення відповідача та представників сторін, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами норм статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та п`ятої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 цієї статті).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина перша статті 60 СК України).

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України (стаття 68 СК України).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

Відповідно до статті 70 СК України разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта та п`ята статті 71 СК України).

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України).

Рішення суду мотивовано так:

- оскільки спірні об`єкти, а саме: квартира АДРЕСА_6 та гараж паркомісце у ньому; квартира АДРЕСА_4 ; автомобіль Scoda Octavia, 2011 року випуску, придбані за час зареєстрованого шлюбу, то вони є предметом спільної власності колишнього подружжя. При цьому квартира АДРЕСА_4 є об`єктом спільної часткової власності;

- виходячи з рівності часток подружжя у спільному майні, суд вважає за доцільне визнати за відповідачем право особистої приватної власності на автомобіль та стягнути з останнього на користь позивачки грошову компенсацію половини його вартості у розмірі 170 000 грн. При цьому судом враховано, що фактичним володільцем такого автомобіля є саме відповідач;

- під час розгляду справи встановлено, що відповідачем на постійній основі сплачуються аліменти на утримання дитини. У матеріалах справи не міститься доказів та під час розгляду справи їх не було здобуто, що відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, а тому, підстав відступлення від рівності часток немає;

- у справі, яка розглядається судом, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно сторонами не спростована, тому позов підлягає задоволенню частково.

Колегія суддів повністю погоджується із таким висновком суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та зроблені із правильним застосуванням норм матеріального й процесуального права, а доводи апеляційної скарги вказаного не спростовують з огляду на таке.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно вирішив спір, оскільки не здійснив реального поділу спільного майна подружжя та залишив за сторонами право власності на ідеальні частки у квартирі на АДРЕСА_1 і паркомісці є необґрунтованими.

Апеляційний суд виходить із того, що за загальним правилом поділ майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, має здійснюватися в натурі, а у разі неподільності речі - шляхом присудження її одному з подружжя з вирішенням питання про компенсацію іншому з подружжя вартості його частки, якщо для цього наявні передбачені законом та встановлені судом підстави. Водночас саме по собі звернення до суду з вимогою про поділ майна подружжя не означає обов`язку суду безумовно погодитися із запропонованим стороною варіантом розподілу конкретних об`єктів, якщо такий варіант не забезпечує балансу майнових інтересів сторін, рівності їх часток або справедливості при вирішенні спору між сторонами.

У цій справі позивачка просила передати їй у особисту приватну власність трикімнатну квартиру на АДРЕСА_1 та паркомісце, а відповідачу - двокімнатну квартиру на АДРЕСА_4 та автомобіль. Однак суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з таким способом поділу, оскільки за встановлених обставин він не забезпечував справедливого та рівного розподілу спільного майна між сторонами.

Апеляційний суд установив, що квартира на АДРЕСА_4 хоч і зареєстрована як житлова, однак фактично переобладнана та використовується як офіс, що сторони визнавали як під час розгляду справи судом першої інстанції, зокрема у судовому засіданні 21 січня 2025 року (т. 1 а. с. 169), так і під час апеляційного перегляду. Тобто сторони не заперечували, що вказаний об`єкт за своїм фактичним станом та призначенням не є рівноцінним трикімнатній квартирі на АДРЕСА_1 як житлу, пристосованому для постійного проживання.

Посилання представника позивача на те, що саме відповідач ініціював переобладнання квартири під перукарню та отримує доходи від оренди не впливає на висновки суду, оскільки таке переобладнання відбувалось в період шлюбу, відповідно презюмується, що за згодою обох з подружжя. Також колегія суддів вважає, що те, що сторони під час шлюбу не зареєстрували переобладнану квартиру як об`єкт комерційної нерухомості, не впливає на вирішення спору про поділ майна за доведеності здійснення переобладнання житла на комерційну нерухомість.

За таких обставин запропонований позивачкою варіант поділу фактично передбачав передачу їй у приватну власність трикімнатної квартири, яка використовується як житло, та паркомісця у тому самому будинку, а відповідачу - двокімнатної квартири, яка фактично використовується як офіс, та автомобіля. Формальне порівняння цих об`єктів лише за їх юридичним статусом або кількістю кімнат не відображає їх реальної споживчої, функціональної та майнової природи. Квартира, пристосована для проживання сім`ї, і квартира, фактично переобладнана під офіс, не є тотожними за своїм практичним значенням для сторін, навіть якщо обидва об`єкти зареєстровані як житлова нерухомість.

Доводи позивача про те, що у відповідача є інше житло в Обуховському районі Київської області є недоведеними, а в апеляційному суді відповідач категорично заперечив факт наявності в нього іншого житла для проживання та повідомив суду, що він проживає в квартирі сестри в м. Києві.

Тобто за наданими сторонами доказами іншого житла, ніж квартира по АДРЕСА_1 відповідач не має, а тому присудження вказаної квартири лише позивачу буде порушувати конституційне право відповідача на житло. Слід зазначити, що присудження позивачу квартири, та припинення права відповідача на вказану квартиру , яка є його єдиним житлом за відсутності його згоди, та без внесення позивачем грошової компенсації за частку відповідача у вказаній квартирі не відповідає вимогам закону.

Колегія суддів також враховує, що Верховний Суд у постанові від 27.11.2024 у справі № 201/13593/19 звертав увагу на те, що визнання права на частку у спільному майні є зміною правового режиму спільної власності, а не поділом майна в натурі, і такий спосіб допускається як виняток тоді, коли неможливо провести реальний поділ спільного майна, зокрема з виплатою компенсації вартості частки іншому з подружжя.

Саме така ситуація має місце у цій справі, оскільки запропонований позивачкою реальний поділ не забезпечував справедливого співвідношення між обсягом майна, яке мало перейти кожній стороні, а іншого належно обґрунтованого та процесуально придатного варіанта реального поділу, який би відповідав принципу рівності часток, сторонами не доведено.

Посилання на те, що збереження за сторонами часток у квартирі на АДРЕСА_1 та паркомісці не припиняє спір між ними, не може бути самостійною підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки завданням суду у цій справі було вирішення заявленого спору про поділ майна подружжя з дотриманням норм матеріального права та принципу рівності часток, при цьому бажання однієї зі сторін повністю припинити будь-які майнові зв`язки з іншим співвласником не може реалізовуватися шляхом передачі їй більш цінного або більш функціонально придатного майна.

Ураховуючи, що у справі фактично йдеться не про два рівноцінні житлові об`єкти, а про три різні за своєю правовою та фактичною природою об`єкти нерухомості - трикімнатну квартиру, двокімнатну квартиру, фактично переобладнану під офіс, і паркомісце, а також одну рухому річ - автомобіль, колегія суддів погоджується з тим, що реальний поділ шляхом передачі позивачці квартири на АДРЕСА_1 і паркомісця, а відповідачу квартири на АДРЕСА_4 та автомобіля, за встановлених у справі обставин не відповідав би засадам справедливості, добросовісності та розумності. Водночас суд правильно визнав об`єктами спільної сумісної власності подружжя квартиру на АДРЕСА_1 , паркомісце та автомобіль, визначив за кожною стороною право власності на 1/2 частину квартири на АДРЕСА_1 і паркомісця, а автомобіль, яким фактично користується відповідач, передав у його особисту приватну власність із присудженням позивачці компенсації 1/2 його вартості.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, також є безпідставними, оскільки позовна вимога у цій справі полягала у поділі майна подружжя. Обрання судом іншого варіанта такого поділу, ніж запропонований позивачкою, не є виходом за межі позовних вимог, оскільки предметом судового розгляду залишався саме поділ спільного майна сторін (постанови Верховного Суду від ВС від 17.01.2024 у справі № 522/17831/20, від 06.03.2026 у справі № 296/2109/23).

Колегія суддів також бере до уваги доводи апеляційної скарги про проживання позивачки разом із малолітньою дитиною у квартирі на АДРЕСА_1 , проте ці обставини самі по собі не є підставою для відступу від рівності часток подружжя, оскільки інтереси дитини можуть враховуватися судом при виборі способу поділу майна та визначенні того, кому саме доцільно передати певний об`єкт, однак для збільшення частки одного з подружжя необхідна наявність передбачених статтею 70 СК України підстав, чого в межах цієї справи не встановлено.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач на постійній основі сплачує аліменти на утримання дитини, а матеріали справи не містять належних доказів того, що він не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно або витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Доводи апеляційної скарги про можливість подальших конфліктів між сторонами щодо користування квартирою на АДРЕСА_1 мають характер припущень і не свідчать про незаконність оскаржуваного рішення, фактично стосуються майбутнього порядку користування майном або можливого припинення права на частку у спільному майні за наявності передбачених законом підстав.

Таким чином, суд першої інстанції правильно виходив із презумпції спільності майна, набутого сторонами під час шлюбу, рівності часток подружжя, фактичного користування автомобілем відповідачем, відсутності доведених підстав для відступу від рівності часток, а також відсутності належних підстав для передачі позивачці у приватну власність квартири на АДРЕСА_1 і паркомісця з одночасною передачею відповідачу квартири на АДРЕСА_4 та автомобіля.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, належним чином оцінив надані сторонами докази, застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування або зміни рішення.

Судові витрати

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, відсутні підстави для зміни розподілу витрат на стадії апеляційного провадження відповідно до статей 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 12, 81, 259, 263, 268, 367, 374, 375, 381-384, 388-391 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Ляховичем Станіславом Олексійовичем, - залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 02 липня 2026 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова