Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №362/8659/25 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року місто Київ.

Справа № 362/8659/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/11394/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Желепи О.В.,

суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської областівід 03 квітня 2026 року (у складі судді Лебідь-Гавенко Г.М., повне рішення складено 03.04.2026 р.)

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та стягнення аліментів за минулий час

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернулась до суду з вищеназваним позовом, в якому вона просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дітей: доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з моменту пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття; стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання двох дітей за минулий час у розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 01.12.2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 та утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 01.12.2018 року до моменту пред`явлення позову.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.08.2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, у період якого народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З осені 2014 року позивач разом з дітьми проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Діти повністю знаходяться на її утриманні. Відповідач з грудня 2018 року ухиляється від виховання та утримання дітей, матеріальної допомоги не надає. Наразі донька є неповнолітньою , син з ІНФОРМАЦІЯ_5 є повнолітньою особою, у 2021 році закінчив школу, здобув середню освіту та вступив на денну форму навчання до Київського національного університету будівництва та архітектури, терміном навчання до 30.06.2025 року. Позивач неодноразово зверталась до відповідача щодо надання коштів на утримання дітей за минулий період. Проте, відповідач зазначав про відсутність грошових коштів, прибутку, аліменти на утримання дітей не сплачував. Відповідач є особою працездатного віку, має постійний дохід, займається підприємницькою діяльністю, має в користуванні та у власності рухоме та нерухоме майно, інших дітей на утриманні не має.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської областівід 03 квітня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31.10.2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 1211,20 грн. судового збору.

У задоволенні решти вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач 30 квітня 2026 року засобами поштового зв`язку подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення в частині незадоволених вимог є незаконним, необґрунтованим, ухваленим із грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин справи та неправильній оцінці доказів.

Вказує, що позивачем на підтвердження самостійного фактичного утримання дітей з грудня 2018 року, було подано до суду докази системних витрат на забезпечення повсякденних потреб обох дітей. Ці документи є первинними доказами фактичних витрат, які суд проігнорував та не надав належної правової оцінки. Водночас, суд не навів мотивів, чому конкретні документи відхиляються, що суперечить вимогам ЦПК України щодо оцінки доказів.

Вважає, що суд безпідставно зазначив про відсутність доказів матеріального становища позивачки, тоді як до матеріалів справи була долучена довідка з Пенсійного фонду України про нараховану заробітну плату (дохід, грошове забезпечення) позивача за період 2018 р.-2025 р.

Вказує, що відповідач є діючим ФОП і з грудня 2018 року ухиляється від матеріального утримання та забезпечення своїх дітей, оскільки приховує свої дійсні доходи від зайняття підприємницькою діяльністю, у зв`язку з чим позивачем неодноразово подавались клопотання про витребування доказів, які судом першої інстанції задоволено лише частково, витребувавши тільки декларації ФОП. У іншій частині клопотань суд відмовив формально, що порушує принцип верховенства права та право дитини на належне утримання.

Відтак суд застосував подвійні стандарти оцінки доказів: з одного боку - безпідставно відхилив докази позивача, з іншого - без критично прийняв формальні та неповні пояснення відповідача щодо відсутності доходів.

Зазначає, що з наданих відповідачем платіжних документів убачається, що перерахування коштів на утримання дитини у листопаді-грудні 2025 року мали авансовий, а не регулярний характер, а саме: 04.11.2025 р. - перераховано 2 500,00 грн за листопад 2025 р., тобто на початку місяця, до його завершення та до фактичного отримання доходу за листопад 2025 р., аналогічна ситуація відбулась у грудні. Зазначені обставини свідчать, що сплата аліментів у вказаний період не носила системного характеру, а була здійснена ситуативно та реактивно після виникнення спору, що спростовує доводи відповідача про добровільне, регулярне та належне виконання обов`язку з утримання дитини.

Звертає увагу, що добровільна сплата розпочалась лише після звернення позивачки до суду (31.10.2025). До цього моменту, з грудня 2018 року, відповідач жодного разу не сплатив аліменти у будь-якому розмірі, незважаючи на наявність значних доходів, розмір аліментів визначався відповідачем самостійно, без жодного узгодження з Позивачем, що суперечить ч. 1 ст. 181 СК України, між тим рішенням про розірвання шлюбу між сторонами, встановлено фактичне припинення сімейних відносин та наявність окремих бюджетів сторін з кінця 2020 року.

Зазначене не свідчить про належне виконання обов`язку, не позбавляє Позивача права вимагати їх стягнення в судовому порядку та не є підставою для відмови у позові чи зменшення розміру аліментів, якщо розмір такої сплати є недостатнім або не узгодженим.

Вказує, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що малолітня дитина ОСОБА_3 , не забезпечена власним чи належним їй житлом. Проживання за теперішньою адресою є тимчасовим і нестабільним, оскільки, як вбачається з наданих відповідачем документів, об`єкт за цією адресою належав матері відповідача на праві спадкування, з боку останньої та самого відповідача вже мали місце погрози вигнати позивача разом із дітьми із зазначеного приміщення, що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи. Таким чином, у будь-який момент Позивач та малолітня дитина можуть бути позбавлені даху над головою.

Вказує, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести обставини вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення відповідача від обов`язку утримувати дитину. Надані у сукупності докази підтверджують системне, тривале та повне утримання дітей безпосередньо позивачкою, що також є доказом ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків.

Зазначає, що розгляд справи характеризувався системним та послідовним затягуванням процесуальних дій та порушенням норм процесуального права зі сторони суду першої інстанції (порушення строків відкриття провадження та внесення судових рішень у ЄДРСР). Вказує, що заявлений позивачем відвід іншим суддею розглянуто поспішно, майже за одну годину, що свідчить про формальний характер процедури та позбавив заявника реальної можливості подати доповнення у зв`язку з новими обставинами, які виникли після подання первісної заяви.

Вказує, що суд дійшов передчасного висновку про розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін. Крім того, суд неправомірно представнику відповідача-адвокату Шифердеккер О.О., до відкриття провадження у справі надав доступ до електронної судової справи, а також не перевірено повноваження адвоката, які підтверджено ордером, зі справи про розірвання шлюбу. Також вказує, що одна сторона спору отримала повний текст рішення на дев`ять днів раніше за іншу сторону, що свідчить про порушення принципів рівності сторін, змагальності процесу та створення відповідачу необґрунтованої процесуальної переваги.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 5 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.

13 травня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив відповідача, яким просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Вказує, що позивач, відповідач та діти проживають за однією адресою з осені 2014 року, що спростовує твердження про повне утримання скаржником дітей з грудня 2018 року по теперішній час. Вказує, що з 2014 року виключно відповідач здійснює забезпечення належного функціонування будинку, а з моменту розірвання шлюбу відповідач систематично щомісяця добровільно перераховує на користь позивача аліменти на утримання доньки.

Вважає, що порушення процесуального права судом, на які посилається скаржник, не вплинули на правильне вирішення судом спору, а тому є безпідставними.

Вказує, що якщо адвокат діє на користь одного клієнта, використання одного ордера в різних справах в одному суді є правомірним. Крім того, повноваження представника відповідача підтверджуються відповідним Договором.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги. Представник відповідача ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 02.08.2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб у відділі реєстрації актів громадянського стану Васильківського міського управління юстиції Київської області, про що зроблено запис за №190, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 8).

У період шлюбних відносин у сторін народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 9).

ІНФОРМАЦІЯ_4 у подружжя народилась донька - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 (т. 1 а.с. 10).

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28.10.2025 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 02.08.2003 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Васильківського міськрайонного управління юситції Киїської області, актовий запис №190 (т. 1 а.с. 202).

У період з 01.09.2021 року по 30.06.2025 році ОСОБА_4 навчався в Київському національному університеті будівництва та архітектурі на денній формі навчання на факультеті інженерних систем та екології (т. 1 а.с. 12).

30.06.2025 року ОСОБА_4 отримав диплом бакалавра НОМЕР_4 про закінчення у 2025 році Київського національного університету будівництва та архітектури (т. 1 а.с. 11).

Станом на момент звернення до суду з позовом, ОСОБА_3 є неповнолітньою особою, ОСОБА_4 є повнолітнім.

Як вбачається з акту №264 обстеження умов проживання, виданого Службою у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради від 08.12.2025 року, при обстеженні умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що житло розміщене на 1-му поверсі 1-2 поверхового будинку, складається з трьох кімнат: ванна кімната, санвузол, коридор, 2-ий поверх не жилий (ведуться будівельні роботи). Кімнати з меблями, в дитини облаштоване місце для навчання, наявний змінний, сезонний одяг. За вказаною адресою проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 . Дитина забезпечена усім необхідним для навчання та проживання (т. 1 а.с. 50).

Як вбачається з відповіді Головного управління ДПС у Київській обл. від 26.01.2026 року, що була надана на виконання ухвали суду від 12.01.2026, за період з 2018 року по 2025 рік в податковій декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 наявні відомості про суму доходу за кожний звітний (податковий) період (т. 1 а.с. 164-193).

Звертаючись з позовом про стягнення аліментів, позивачка посилається на те, що відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання дітей, хоча має фінансову можливість, оскільки отримує постійний дохід, займається підприємницькою діяльністю, інших дітей на утриманні не має.

Визначаючи розмір аліментів, який має сплачувати відповідач на утримання неповнолітньої доньки, суд врахував наступне:

- заявляючи вимоги про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, позивачем не наведено жодного розрахунку витрат, які позивач здійснює на утримання дитини із зазначенням конкретних щомісячних трат на конкретні товари та послуги для дитини та їх вартості із підтвердженням доказів цього;

- стосовно стану здоров`я та матеріального становища дитини, суд зазначає, що сторонами у справі не подавалось будь-яких доказів щодо незадовільного стану здоров`я дитини та не подавалось доказів на підтвердження матеріального становища дитини, який в т.ч. має характеризуватись розміром заробітку самої позивачки;

- стосовно стану здоров`я та матеріального становища платника аліментів, суд зазначає, що відповідач не посилався та не надавав жодних доказів стосовно свого незадовільного стану здоров`я. При цьому, відповідач знаходиться у працездатному віці і суд виходить із того, що батько, як працездатна та здорова людина, не позбавлена можливості працювати, отримувати дохід та відповідно надавати матеріальну допомогу на утримання неповнолітньої доньки.

Крім того, судом враховано відсутність будь-яких даних про здійснення стягнень з відповідача за будь-якими іншими рішеннями суду, виконавчими документами, кредитними зобов`язаннями тощо.

Задовольняючи позов частково, суд дійшов висновку, що з метою дотримання вимог закону про те, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, визначений законом прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, і враховуючи рівність обов`язків обох батьків щодо матеріального забезпечення дитини, заявлений розмір аліментів слід в даному випадку зменшити та визначити його в розмірі частини всіх видів заробітку (доходів) платника аліментів щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття, адже цей розмір забезпечить загалом існування дитини, а його подвійний розмір, який має бути забезпечений матір`ю дитини, ураховуючи рівність обов`язків батьків по утриманню дитини, забезпечить достатній загальний розмір утримання для гармонійного розвитку дитини.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення аліментів за минулий період, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних доказів того, що позивач вживала заходів щодо одержання аліментів з відповідача за минулий період та не змогла їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Згідно з вимогами статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Відповідно до положень статті 183 СК України, розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину визначається Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.

Згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для дитини віком з 6 до 18 років складає 3 196,00 грн.

Прожитковий мінімум визначається як вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (Закон України від 05.10.2000 №2017-111 «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»).

Відповідно до встановлених судом обставин справи, позивачка заявила вимогу про стягнення з відповідача аліментів у розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 182 СК України, суд дійшов правильного висновку про те, що необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку однієї неповнолітньої дитини, є розмір аліментів частини всіх видів заробітку (доходів) платника аліментів щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Апеляційний суд враховує, що розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання - створення належних умов для гармонійного розвитку дитини.

З матеріалів справи вбачається, що в середньому дохід позивачки у 2025 року становив 25 000 грн, що підтверджується Витягом з реєстру застрахованих осіб.

Як зазначає відповідач 31 грудня 2025 року ним укладено Трудовий договір згідно якого щомісячна заробітна плата складає 15 000 грн. Крім того, відповідно до відповіді Головного управління ДПС у Київській обл. та податкових декларацій ОСОБА_2 , який зареєстрований як фізична особа-підприємець, останній за перші три квартали 2025 року отримав 1 247 231 грн.

З матеріалів справи та наданих позивачем доказів понесених нею витрат на дітей, неможливо визначити чітку кількість постійних витрат на малолітню ОСОБА_3 , щодо утримання якої позивається ОСОБА_1 . Так, більшість квитанцій не мають призначення у зв`язку з чим неможливо встановити їхнє походження, більшість витрат, походження яких можливо встановити з платіжних квитанцій, стосуються навчання сина сторін - ОСОБА_4 . Витрати, понесені однозначно на малолітню ОСОБА_3 стосуються витрат на дитячу поїздку і відвідування лікарів, тобто мають періодичний характер. Разом з тим апеляційний суд розуміє, що позивачка несе щомісячні витрати з утримання доньки, та з огляду на вищевикладене вважає, що розмір аліментів, визначений судом першої інстанції, є достатнім і співрозмірним з урахуванням мети аліментного зобов`язання.

Доводи позивача про те, що суд безпідставно не встановив реальні доходи відповідача та не присудив до стягнення частину від усіх доходів, колегія суддів відхиляє, оскільки з огляду на недоведеність позивачем конкретних щомісячних витрат, а відповідно і недоведеність того, що визначена судом частка-1/4 від усіх доходів не покриватиме половину необхідних витрат, свідчить про правильність рішення суду.

Посилання позивача про те, що вона надала виписку з рахунку не свідчить про те, що остання обґрунтувала реальні щомісячні витрати на дитину та відповідно довела, що частина від доходів відповідача не покриватиме половину таких необхідних витрат.

При цьому апеляційний суд зазначає, що виконавець під час виконання рішення суду зобов`язаний встановлювати реальні доходи відповідача.

На час вирішення справи в апеляційному суді, відсутні підстави вважати, що частини від усіх доходів не вистачатиме для забезпечення половини усіх потреб дитини, з огляду на те, що другу половину потреб має покривати позивачка з власних коштів.

З огляду на те, що відповідач в даній справі несе самостійно витрати на утримання житла, в якому проживають діти, що зменшує фінансове навантаження на позивача, присуджений розмір аліментів відповідає вимогам Закону та принципу рівності обов`язків батьків по утриманню дітей.

Слід зазначити, що позивачка обрала на власний розсуд визначення аліментів в частці від заробітку.

Якщо під час виконання рішення суду буде встановлено, що сплачуваний відповідачем розмір аліментів не покриває необхідних витрат, позивач має право звернутись з вимогами про зміну способу стягнення аліментів, просити визначити їх в твердій грошовій сумі чи збільшити розмір аліментів в частці, якщо зміниться рівень доходів сторін чи необхідних потреб дитини на яку стягнуто аліменти.

Стаття 192 СК України передбачає можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності передбачених законом підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 01.12.2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 та утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 01.12.2018 року до моменту пред`явлення позову, то така вимога не підтверджена належними та допустимими доказами.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 191 СК України, аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Посилання позивача на самостійне утримання двох дітей з 2018 року, на підтвердження чого надані квитанції та договори про навчання, з урахуванням того, що у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач вживала заходів щодо одержання аліментів з відповідача, однак останній ухилявся від сплати, а також враховуючи добровільне періодичне нарахування відповідачем коштів позивачу та сплата житлово-комунальних послуг за місцем проживання позивача та дітей, що не заперечується сторонами, не свідчать про ухилення ОСОБА_2 від сплати аліментів у розумінні ч.2 ст. 191 СК України. Слід зазначити, що доказів того, що позивач з 2018 року зверталась та вживала заходи для отримання виплат на дітей з відповідача матеріали справи не містять.

Направлення досудової вимоги в вересні 2025 року відповідачу не є доказом вживання заходів відповідачем для отримання коштів на утримання дітей з 2018 року. Отже, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, є правильними та відповідають фактичним обставинам справи.

Апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права в частині неналежного обґрунтування судового рішення, невідповідності мотивувальної частини рішення вимогам ст. 265 ЦПК України, виходячи з наступного.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).

Оскаржене судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо обставин, які мають значення для вирішення спору. Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Доводи апеляційної скарги щодо строків розгляду даного спору судом першої інстанції, доводи про видачу рішення сторонам в різний час від дати розгляду справи, швидкий розгляд заяви про відвід іншим суддею, доводи пов`язані з представництвом інтересів відповідача апеляційним судом відхиляються, оскільки такі обставини не потягнули за собою неправильного вирішення спору. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції по суті спору.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської областівід 03 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 02 липня 2026 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді Н.В. Поліщук

В.В. Соколова