Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №344/4391/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/4391/26

Провадження № 33/4808/355/26

Категорія ч.1 ст.173-2 КУпАП

Головуючий у 1 інстанції Хоростіль Р. В.

Суддя-доповідач Шигірт Ф.С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі судді Шигірта Ф.С., з участю ОСОБА_1 , її захисника Греська В.В., а також потерпілої ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Івано-Франківську справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 квітня 2026 року відносно неї, –

в с т а н о в и в:

Вказаною постановою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та звільнено її від адміністративної відповідальності за малозначністю вчиненого діяння з оголошенням усного зауваження, а справу щодо неї закрито.

Згідно постанови суду, 07 лютого 2026 року близько 01 год. 30 хв. по АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 вчинила відносно своєї матері ОСОБА_2 домашнє насильство фізичного і психологічного характеру, а саме перебуваючи з явними ознаками алкогольного сп`яніння виражалась нецензурною лексикою, агресивно себе поводила та нанесла удари в область обличчя, чим завдала фізичного болю, завдала шкоду психічному і фізичному здоров`ю потерпілій.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вказує на те, що постанова суду є незаконна та не обґрунтована, винесена без всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин події. Висловлює незгоду з постановою суду у частині визнання її винною, тому просить його скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю складу правопорушення. Зазначає про повну відсутність у її діях умислу на вчинення домашнього насильства, оскільки конфлікт мав суто побутовий та випадковий характер і виник на ґрунті втоми в обмеженому просторі коридору. Фізичний контакт був випадковим під час активної жестикуляції й не мав на меті вчинення насильства, а сам факт такого контакту не може вважатися насильством у розумінні закону. Вказує на позицію потерпілої - її матері ОСОБА_2 , яка у своїх офіційних заявах до суду від 11 березня 2026 року офіційно підтвердила, що шкода їй не заподіяна, конфлікт повністю вичерпано, і вона не має до скаржниці жодних претензій. Суд першої інстанції не взяв до уваги, що потерпіла у своїх поясненнях зазначила, що виклик поліції був зумовлений суто її емоційним станом і під впливом стресу та втоми вона значно перебільшила обставини події. Вказує на недостовірність даних протоколу та описує обставини його підписання, зауважуючи, що під час оформлення матеріалів поліцією та підписання термінового заборонного припису вона перебувала у стані глибокого психологічного шоку та паніки через стан здоров`я свого 7-річного сина ОСОБА_3 . Хлопчик потребує особливого догляду через діагнози двобічного кокситу та перикардиту й міг прокинутися від присутності працівників поліції. Не маючи юридичної освіти, вона підписала документи, не встигнувши детально вчитатися в їхній зміст, аби лише поліція швидше поїхала й не тривожила дитину. Вказує, що дані про систематичність конфліктів чи зловживання алкоголем не відповідають дійсності, що спростовується бездоганною репутацією жінки як працівника банківської сфери в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та її способом життя. Крім того, що суд не дослідив особу апелянта, яка самотужки виховує хвору дитину та доглядає за батьком після двох інсультів і операції на серці, фінансово утримуючи всю родину. Будучи одинокою матір`ю та єдиною опорою для дитини й літніх батьків, про яких вона постійно піклується, визнання її винною за таких обставин є несправедливим і створює ризик безпідставного втручання соціальних служб, що негативно вплине на психологічний стан родини. Також зазначає, що під час розгляду справи в суді першої інстанції без професійної правової допомоги та в пригніченому стані вона просила закрити справу за малозначністю, не усвідомлюючи, що це автоматично означає визнання провини. Наразі наполягає на закритті справи саме за відсутністю складу правопорушення, оскільки подія була лише побутовим інцидентом.

Просить постанову суду першої інстанції скасувати та закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та її захисник Гресько В.В. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Потерпіла ОСОБА_2 підтримала апеляційну скаргу та наполягала на відсутності події правопорушення.

Заслухавши пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного.

Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.ст.245, 251, 252, 280 КУпАП, суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

Щодо доводів апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до вимогст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Постанова суду першої інстанції в частині звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП на підставі ст.22 КУпАП є незаконною та такою, що винесена з порушенням норм матеріального права.

Згідно примітки ст.22 КУпАП, положення цієї статті не застосовуються до правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 121, частиною п`ятою статті 122, статтями 122-2, 122-4, частиною третьою статті 123, частинами другою - п`ятою статті 126, статтями 130, 161-1 і 173-2 цього Кодексу.

Суд першої інстанції, звільнивши ОСОБА_1 від відповідальності та обмежившись усним зауваженням, діяв всупереч прямої заборони закону, що свідчить про безпідставність застосування вказаної норми та є підставою для скасування судового рішення.

Разом з тим, правопорушенням за ч.1 ст.173-2 КУпАП є вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених в диспозиції дій.

Протиправні дії за цією статтею можуть мати характер фізичного, психологічного чи економічного насильства.

Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч.1 ст.173-2 КУпАП, необхідно з`ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Згідно з п.14 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Дане адміністративне правопорушення характеризується матеріальним складом, тобто таке, для об`єктивної сторони якого, закон вимагає встановлення не тільки факту діяння, а й шкідливих наслідків.

Розгляд справи про адміністративне правопорушення проводиться лише у межах обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, та суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати фактичні обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення.

Як убачається з матеріалів справи, обставини, які вказані в протоколі, не знайшли свого підтвердження.

Аналізуючи долучені до справи докази дійшов висновку, що вони дійсно підтверджують, що між ОСОБА_1 та її матір`ю ОСОБА_2 склалися неприязні стосунки, внаслідок чого вони під час сварки не розминулися у вузькому коридорі квартири та ОСОБА_1 зачепила свою матір. Разом з тим, матеріали справи не свідчать про вчинення ОСОБА_1 саме домашнього насильства щодо ОСОБА_2 , при цьому остання в судовому засіданні в першій інстанції та апеляційній не підтвердила вчинення щодо себе домашнього насильства.

Водночас, доказів спричинення будь якої шкоди потерпілій ОСОБА_2 матеріли справи не містять.

З огляду на наведене, сам лише факт наявності між учасниками справи конфліктної ситуації не може свідчити про вчинення домашнього насильства, яке передбачає адміністративну відповідальність відповідно до вимог ст.173-2 КУпАП.

З огляду на вищезазначене, апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану постанову скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю події та складу правопорушення.

Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 квітня 2026 року щодо ОСОБА_1 скасувати.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Ф.С. Шигірт