Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №345/6120/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 345/6120/25

Провадження № 22-ц/4808/1049/26

Головуючий у 1 інстанції Мигович О. М.

Суддя-доповідач Девляшевський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючого (суддя-доповідач) Девляшевського В.А.

суддів: Луганської В.М., Мальцевої Є.Є.,

секретаря Кузів А.В.,

з участю позивача ОСОБА_1 , представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Калуського міськрайонного суду в складі судді Мигович О.М., ухвалене 06 квітня 2026 року в м. Калуші Івано-Франківської області, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 третя особа приватний нотаріус Калуського районного нотаріального округу Локатир Марія Василівна про визнання спільного проживання однією сім`єю та визнання права на спадкування,

встановив :

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 третя особа приватний нотаріус Калуського районного нотаріального округу Локатир М.В. про визнання спільного проживання однією сім`єю та визнання права на спадкування.

Позов мотивував тим, що з 2018 року проживав однією сім`єю як чоловік та дружина з ОСОБА_4 у її будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільний побут, взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю, тобто фактично проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується відповідними доказами. Саме позивач, як чоловік померлої, здійснив її поховання, а також вчинив інші дії щодо розпорядження речами померлої відповідно до її за життя висловленої волі.

Заявник звернувся до приватного нотаріуса Локатир М.В. з метою оформлення спадщини, однак йому було повідомлено, що шлюб між ним та померлою у встановленому законом порядку не реєструвався. У зв`язку з цим для реалізації права на спадкування необхідним є підтвердження та встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, а також врахування наявності спору щодо права на прийняття спадщини з боку інших осіб, які заявляють про свої спадкові права.

Звертає увагу, що шестимісячний строк для прийняття спадщини після смерті спадкодавця закінчився 24.08.2025 року, від прийняття спадщини він не відмовлявся. Таким чином позивач, будучи спадкоємцем за законом після смерті спадкодавця, вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки проживав спільно зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та протягом строку, передбаченого ст. 1270 ЦК України, не заявив про відмову від спадкового майна. Водночас між позивачем та відповідачами існує спір про частку на спадщину та її прийняття спадкоємцями.

За наведених обставин просив встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 2018 року до дня її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право на спадкування за законом та прийняття спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_4 .

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 06 квітня 2026 року позов задоволено частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 2018 року до дня її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні позовних вимог про визнання права на спадкування відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. Просила скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Зазначила, що суд необґрунтовано не прийняв до уваги її відзив, оскільки його копію не було направлено іншим учасникам справи. Натомість суд прийняв докази, подані ОСОБА_1 , хоча копії цих доказів вона також не отримувала.

Звертає увагу, що суд взяв до уваги показання свідків зі сторони позивача на підтвердження того, що сторони проживали однією сім`єю у вказаний період, хоча фактично ці показання носять узагальнений характер та не підтверджують усталених відносин, які притаманні подружжю. Так, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому заявлений п`ятирічний строк повинен виповнитись на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, тобто з січня 2020 року. При цьому свідок ОСОБА_5 пояснив, що позивача ніколи не бачив в господарстві спадкодавиці, а перший раз його зустрів коли провідував її у лікарні у серпні 2024 року. Свідок ОСОБА_6 пояснила що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 почали разом проживати з 2023 року. Позивачем долучено товарні чеки від 05.11.2020 та 21.11.2023, на яких не вказано прізвище, хто придбав товар, що не підтверджує факт, що саме він був покупцем. Також ним не долучено квитанції про оплату комунальних послуг, а тому доводи в цій частині є голослівними. В акті №51 про проживання особи без реєстрації місця проживання від 31.08.2025 не вказано з якого часу ОСОБА_1 проживав у господарстві по АДРЕСА_1 .

Вважає, що показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Скаржниця посилається на те, що сам по собі факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ними склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.

Звертає увагу, що саме вона займалась організацією та проведенням поховання, встановленням пам`ятника для ОСОБА_4 , що підтверджується належними доказами.

Вказує, що частково задовольняючи позов, суд на зазначене уваги не звернув та залишив поза увагою те, що належних та допустимих доказів, які б свідчили про спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 як подружжя у період з 2018 року до моменту її смерті, матеріали справи не містять.

Правом на подання відзиву інші учасники справи не скористались.

ОСОБА_3 та приватний нотаріус Калуського районного нотаріального округу Локатир М.В. в судове засідання не з`явились, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи. Натомість подали заяви, в якій просили розглядати справу без їх участі. Відтак, відповідно до статті 372 ЦПК України перешкод розглядові справи у їх відсутності не встановлено.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

Позивач та його представник доводів скарги не визнав, посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Рішення суду оскаржується в частині задоволення позовних вимог про визнання спільного проживання однією сім`єю. В решті рішення не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд вважав, що стороною позивача доведено факт його спільного проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, протягом останніх п`яти років.

За змістом частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постановлене судом рішення не відповідає цим вимогам закону з огляду на наступне.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Калуші Івано-Франківської області, актовий запис №257 (а.с.80).

Згідно Акту про проживання особи без реєстрації місця проживання №51 від 31.07.2025 року, ОСОБА_1 постійно проживав за адресою АДРЕСА_1 з покійною ОСОБА_4 , вів та веде спільне господарство, а також проживає по даний час.

Відповідно до інформаційної довідки № 436067815 від 18.07.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 на праві приватної власності 1/1 частини належить ОСОБА_4 .

Згідно матеріалів спадкової справи № 17/2025, яка заведена приватним нотаріусом Калуського районного нотаріального округу Локатир М.В. після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , із заявами про прийняття спадщини звернулися: 27.02.2025 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 .

Листом приватного нотаріуса Калуського районного нотаріального округу Локатир М.В. №257/02-31 від 28.08.2025 ОСОБА_3 , відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , у зв`язку з відсутністю документів, які підтверджують право власності на спадкове майно (житловий будинок, земельну ділянку). Рекомендовано звернутися до суду.

Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).

Отже, справи про встановлення фактів розглядаються за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду за умов, якщо факти, які підлягають встановленню, мають юридичний характер, тобто відповідно до закону викликають юридичні наслідки - виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 305/279/16-ц (провадження № 61-30299св18)).

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно статті 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

У відповідності до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року у справі № 5-рп/99 про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 31 травня 2022 року у справі № 554/8629/17 (провадження № 61-3012св21).

Вирішуючи позовну вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловік та жінка слід врахувати, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2020 року у справі № 761/24118/18 (провадження № 61-14867св19) зроблено висновок, що «системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини. На «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають так юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої - п`ятої черги. Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України».

Згідно зі статтею 74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл.8 цього Кодексу.

При застосуванні статті 74 Сімейного кодексу України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення факту перебування у шлюбних відносинах зі спадкодавцем. Вказувала, що встановлення цього факту йому необхідно для отримання права на спадщину, оскільки відносно спадкового майна існує спір з сестрою та тіткою померлої ОСОБА_4 . Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив із того, що під час розгляду справи доведено той факт, що заявник та ОСОБА_4 проживали з 2018 року до 23 лютого 2025 року однією сім`єю як чоловік та жінка без шлюбу, а тому заява підлягає частковому задоволенню. Разом з тим суд відмовив в задоволенні позову про визнання права на спадкування, вказавши, що обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії позивачем ОСОБА_1 , до суду не надано. Водночас за наявності перешкод в отриманні свідоцтва про право на спадщину, пов`язаних із підтвердженням факту спільного проживання, суд вважав, що звернення до суду із позовними вимогами про визнання права на спадкування, є передчасними.

Разом з тим встановлено, що із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернулась рідна сестра померлої ОСОБА_3 , тітка ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Колегія звертає увагу, що проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

У цій справі сестра померлої ОСОБА_3 відноситься до другої черги спадкоємців, тоді як позивач, у разі встановлення факту проживання однією сім`єю, - до четвертої. Оскільки спадкоємець попередньої (другої) черги ОСОБА_3 вже прийняла спадщину, право на спадкування у позивача виникне лише у разі визнання його прийняття незаконним або усунення від спадщини.

Враховуючи викладене, факт перебування позивача у шлюбних відносинах зі спадкодавцем для отримання права на спадщину, в цій конкретній справі, не породжує юридичних наслідків для нього.

До схожих висновків прийшов Верховний Суд постанові від 19.06.2026 у справі № 278/3900/23.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 правових підстав для звернення із зазначеною заявою не відповідає встановленим у справі обставинам.

Згідно із частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права та неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з відмовою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю з спадкодавцем.

Керуючись статтями 374, 375, 381 – 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 06 квітня 2026 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Калуського районного нотаріального округу Локатир Марія Василівна про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 третя особа приватний нотаріус Калуського районного нотаріального округу Локатир Марія Василівна про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: В.М. Луганська Є.Є. Мальцева

Повний текст постанови виготовлено 03 липня 2026 року.