Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №194/2122/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5123/26 Справа № 194/2122/25 Суддя у 1-й інстанції - Соколова Ю.І Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

при секретарі – Пікос А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що позивач тривалий час знаходився у трудових відносинах з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» та за час роботи на даному підприємстві отримав професійні захворювання, які обумовлені умовами, в яких він працював. 28 січня 2019 року його було звільнено у зв?язку з невідповідністю стану здоров?я виконуваній роботі. Після звільнення позивач був вимушений постійно лікуватись, що пов?язано майже з безперервними відвідуваннями лікарів, закладів охорони здоров?я, обстеженнями, стаціонарними лікуваннями, тощо.

Згідно з актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4 позивачу встановлено професійне захворювання, яке виникло за таких обставин: працюючи в підземних умовах шахти електрослюсарем підземним дільниці з видобутку вугілля №3, виконував комплекс робіт згідно з технологічним процесом (технічне обслуговування, ремонт обладнання, огляд стану приводів конвеєру, перевірка та долив мастильних матеріалів в редукторах приводів конвеєрів). Внаслідок роботи шахтних механізмів і машин підпадав під вплив підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони, підвищених рівнів виробничого шуму. Недосконалість процесів передбачає значне використання ручної праці (утримання деталей при проведенні монтажу, доставка деталей, перевірка кабельної продукції). Також внаслідок недосконалості механізмів гірничошахтного обладнання, робочого інструменту в підземних умовах шахти не завжди була можливість використовувати транспортувальні засоби та засоби малої механізації для переміщення вантажів внаслідок технологічного обмеження робочого простору, перешкоджаючого їх застосування.

Висновком МСЕК від 20 грудня 2019 року позивачу первинно встановлено 55 % втрати професійної працездатності та визнано інвалідом третьої групи з переглядом до 01 січня 2020 року. Висновком МСЕК від 05 січня 2021 року під час переогляду йому було встановлено повторно 55% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності з переглядом до 01 січня 2024 року. Висновком МСЕК від 25 січня 2024 року під час переогляду йому було встановлено повторно 60% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності безстроково та зроблено висновок про умови та характер праці (протипоказана робота в умовах дії пилу, шуму, важкої фізичної праці, несприятливого мікроклімату, підземно), рекомендовано медикоментозне та санаторно-курортне лікування, нагляд і лікування у невролога, травматолога, пульманолога, ЛОР, стаціонарне лікування. За таких обставин, позивач вважає, що відповідач повинен відшкодувати йому моральну шкоду з огляду на вину підприємства, яке не створило безпечних умов праці, у зв`язку з чим просить стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання в сумі 160 000,00 грн.

Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2026 року позов задоволено частково, стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_3 120 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання стосовно судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд керувався принципом розумності, виваженості та справедливості, бере до уваги стан здоров`я позивача, втрату професійної працездатності, інвалідність, вину підприємства в заподіянні шкоди, характер та об`єм його фізичних, душевних, психічних страждань від одержаного профзахворювання, втрату можливості його трудової та соціальної реабілітації, що призвело до значних тяжких змін життєвих зв`язків, а саме 60 % втрати професійної працездатності, істотність вимушених змін в життєвих стосунках, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 120 000,00 грн в порядку відшкодування моральної шкоди, що є достатнім для розумного задоволення потреб потерпілого та не призводить до його необґрунтованого збагачення.

В апеляційній скарзі ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» просить рішення суду змінити, зменшивши розмір моральної шкоди до 55 000 грн, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на наступне.

Фактичні обставини.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 з 25 січня 1993 року по 28 січня 2019 року перебував в трудових відносинах з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», що підтверджується записами в трудовій книжці, копія якої міститься в матеріалах справи.

28 січня 2019 року позивач був звільнений у зв?язку з невідповідністю стану здоров?я виконуваній роботі, про що зроблено відповідний запис в трудовій книжці.

Медичним висновком лікарсько–експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного лікувально-профілактичного закладу про наявність професійного характеру захворювання ДУ «Український науководослідний інститут промислової медицини» від 07 листопада 2019 року № 1889 у ОСОБА_2 були встановлені наступні професійні захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії (пиловий бронхіт першої-другої стадії, емфізема легень першої-другої стадії), група В. Легенева недостатність другого ступеня. Радикулопатія попереко-крижова L5,S1 та шийна С6,С7 з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями хребта, м`язово-тонічним та стійким больовим синдромами, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових і колінних суглобів (ПФ першого-другого ступеня). Нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху) (а.с.28) .

Згідно з актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 22 листопада 2019 року професійне захворювання у позивача виникло за таких обставин: працюючи в підземних умовах шахти електрослюсарем підземним дільниці з видобутку вугілля №3, виконував комплекс робіт згідно з технологічним процесом (технічне обслуговування, ремонт обладнання, огляд стану приводів конвеєру, перевірка та долив мастильних матеріалів в редукторах приводів конвеєрів). Внаслідок роботи шахтних механізмів і машин підпадав під вплив підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони, підвищених рівнів виробничого шуму. Недосконалість процесів передбачає значне використання річної праці (утримання деталей при проведенні монтажу, доставка деталей, перевірка кабельної продукції). Також внаслідок недосконалості механізмів гірничошахтного обладнання, робочого інструменту в підземних умовах шахти не завжди була можливість використовувати транспортувальні засоби та засоби малої механізації для переміщення вантажів внаслідок технологічного обмеження робочого простору, перешкоджаючого їх застосування.

Причинами професійного захворювання є: вміст пилу з вмістом SiО2 кристалічного 15,0 % в повітрі робочої зони в 39,1 раз перевищує ГДК (78,2 мг/м3, при ГДК - 2 мг/м3). Відносна вологість повітря вище допустимих параметрів на 13 % (фактичне значення 88 %, при допустимому - 75 %) по ДСП 3.3.1.095-2002. Еквівалентний рівень шуму перевищує допустимий рівень на 6 дБА (фактичне значення 86 дБА, при допустимому - 80 дБА) по ДСН - 3.3.6.037-99. Величина зовнішнього фізичного динамічного навантаження при загальному навантаженні за участю м`язів рук, тулуба 45550 кг/м при допустимій до 44000 кг/м; маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну 34,85 кг, при допустимій до 30 кг; величина статичного навантаження за зміну при утриманні вантажу, докладанні зусиль двома руками 73100 км/с, при допустимій до 70000 кг/с; перебування у у вимушеній робочій позі 17,2 % часу зміни, при допустимій до 10 % часу зміни; кількість нахилів тулуба (вимушені, більше 30 процентів) становить 335 разів за зміну, при допустимих 51-100 разів за зміну.

Як вбачається з актом позивачу були встановлені професійні захворювання за діагнозом: хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії (пиловий бронхіт першої-другої стадії, емфізема легень першої-другої стадії), група В. Легенева недостатність другого ступеня. Радикулопатія попереко-крижова L5,S1 та шийна С6,С7 з помірно вираженими статико - динамічними порушеннями хребта, м"язово-тонічним та стійким больовим синдромами, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових і колінних суглобів (ПФ першого-другого ступеня). Нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху).

Висновком МСЕК від 20 грудня 2019 року позивачу первинно сукупно встановлено 55 % втрати професійної працездатності, з яких: 40 % - внаслідок радикулопатії з ДФА, 10 % - внаслідок ХОЗЛ, 5% - внаслідок туговухості та визнано інвалідом третьої групи з переглядом до 01 січня 2021 року, що підтверджується довідками МСЕК серії 12 ААА № 057257 та серії 12 ААБ № 625371 від 20 грудня 2019 року. Рекомендовано медикоментозне та санаторно-курортне лікування, нагляд і лікування у невролога, травматолога, пульманолога, ЛОР, стаціонарне лікування.

Висновком МСЕК від 05 січня 2021 року позивачу повторно сукупно встановлено 55 % втрати професійної працездатності, з яких: 40 % - внаслідок радикулопатії з ДФА, 10 % - внаслідок ХОЗЛ, 5 % - внаслідок туговухості та визнано інвалідом третьої групи з переглядом до 01 січня 2024 року, що підтверджується довідками МСЕК серії 12 ААА № 063566 та серії 12 ААВ № 129459 від 05 січня 2021 року. Рекомендовано медикоментозне та санаторно-курортне лікування, нагляд і лікування у невролога, травматолога, пульманолога, ЛОР, стаціонарне лікування.

Висновком МСЕК від 25 січня 2024 року позивачу повторно сукупно встановлено 60 % втрати професійної працездатності, з яких: 45 % - внаслідок радикулопатії з ДФА, 10 % - внаслідок ХОЗЛ, 5 % - внаслідок туговухості та визнано інвалідом третьої групи безстроково, що підтверджується довідками МСЕК серії серії 12 ААА №131943 та серії 12 ААГ № 548835 від 25 січня 2024 року. Рекомендовано медикоментозне та санаторно-курортне лікування, нагляд і лікування у невролога, травматолога, пульманолога, ЛОР, стаціонарне лікування.

На підтвердження звернення за медичною допомогою внаслідок отриманого професійного захворювання позивачем надано виписні епікризи з історії хвороби, які свідчать про перебування ОСОБА_2 на лікуванні внаслідок отриманого професійного захворювання.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд керується принципом розумності та справедливості, бере до уваги стан здоров`я позивача, втрату професійної працездатності, інвалідність, вину підприємства в заподіянні шкоди, характер та об`єм його фізичних, душевних, психічних страждань від одержаного профзахворювання, втрату можливості його трудової та соціальної реабілітації, що призвело до значних тяжких змін життєвих зв`язків, а саме 60 % втрати професійної працездатності, істотність вимушених змін в життєвих стосунках, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 120 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, що є достатнім для розумного задоволення потреб потерпілого та не призводить до його необґрунтованого збагачення.

Позиція апеляційного суду.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно зі ст. 3 Конституцією України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Частина 1 статті 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

У відповідності до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Згідно з частинами першою та п`ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

За змістом пункту 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Отже, колегія суддів погоджується з розміром моральної шкоди в сумі 120 000,00 грн, стягнутої судом першої інстанції, враховуючи доводи позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали у здоров`ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, відсутності покращення стану позивача, постійний характер страждань позивача, який відчуває постійний фізичний дискомфорт, обмежений в можливості звичайних повсякденних занять та активному спілкуванні, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта про необґрунтованість розміру стягнутої моральної шкоди.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути взяті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.

Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» — залишити без задоволення.

Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2026 року — залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частина постанови проголошена 23 червня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 03 липня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді В.С. Городнича

М.Ю. Петешенкова