Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №192/2125/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5778/26 Справа № 192/2125/25 Суддя у 1-й інстанції - Щербина Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 32

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів: Макарова М.О., Городничої В.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2026 року у складі судді Щербини Н.О.

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Коллекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2025 року ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» звернулося до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що 05 лютого 2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір № 1536443 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого банк зобов`язався надати відповідачу грошові кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язалася повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки на умовах передбачених цим договором.

На підставі укладеного договору відповідач отримала кредит у розмірі 3000,00 грн. на строк 30 днів з дати його надання, з можливістю пролонгації не більше ніж на 120 календарних днів, стандартна процентна ставка становить 1,90 % в день.

07 вересня 2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» було укладено договір факторингу № 1-07092021, за умовами якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило на користь ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» право вимоги за кредитними договорами, в тому числі за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1536443 від 05 лютого 2021 року.

07 вересня 2021 року між ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» та ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» було укладено договір факторингу №2-07/09-2021, за умовами якого ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» відступило на користь ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» право вимоги за кредитними договорами, в тому числі за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1536443 від 05 лютого 2021 року.

Відповідач не виконала свої зобов`язання за договором, у зв`язку з чим станом на 12 червня 2025 року утворилася заборгованість у розмірі 9820,00 грн., яка складається із: простроченої заборгованості за сумою кредиту у розмірі 3000,00 грн., простроченої заборгованості по процентам у розмірі 6820,00 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь та вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2026 року позов ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» заборгованість за договором № 1536443 від 05 лютого 2021 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту у розмірі 9820,00 грн., яка складається із: простроченої заборгованості за сумою кредиту у розмірі 3000,00 грн., простроченої заборгованості по процентам у розмірі 6820,00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту та процентів, оскільки фактично отримані та використані останнім кошти в добровільному порядку не повернуті.

Не погодившись з таким рішення суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції було ухвалено внаслідок неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, так як наданий паспорт споживчого кредиту не може вважатися складовою частиною договору, надана виписка є якимось підсумком необґрунтованого та невідомого розрахунку заборгованості, в матеріалах справи не має жодного підтвердження, що кошти були перераховані саму відповідачу.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни рішення суду, з наступних підстав.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно із ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно із ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

05 лютого 2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір № 1536443 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 3000,00 грн. на строк 30 днів з дати його надання, з можливістю пролонгації не більше ніж на 120 календарних днів, стандартна процентна ставка становить 1,90 % в день

05 лютого 2021 року було здійснено перерахунок коштів у розмірі 3000,00 грн. на платіжну картку відповідача, маска картки № НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua 79577638.

07 вересня 2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» було укладено договір факторингу № 1-07092021, за умовами якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило на користь ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» право вимоги за кредитними договорами, в тому числі за договором № 1536443 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 05 лютого 2021 року.

07 вересня 2021 року між ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» та ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» було укладено договір факторингу №2-07/09-2021, за умовами якого ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» відступило на користь ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» право вимоги за кредитними договорами, в тому числі за договором № 1536443 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 05 лютого 2021 року.

З виписки з особового рахунка вбачається, щочерез невиконання покладених на ОСОБА_1 зобов`язань за договором, у останньої станом на 12 червня 2025 року утворилася заборгованість у розмірі 9820,00 грн., яка складається із простроченої заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3000,00 грн. та простроченої заборгованості по процентам у розмірі 6820,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із наявності підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту та процентів, оскільки фактично отримані та використані останнім кошти в добровільному порядку не повернуті.

Однак повністю погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов таких висновків за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для зміни рішення суду.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У розумінні положень ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16 зазначено, що відповідно до ч.1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1 ст. 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч.2 ст. 251 та ч.2 ст. 252 ЦК України).

Умовами укладеного між сторонами договору передбачено можливість пролонгації договору за ініціативою споживача не більше ніж на 120 календарних днів, шляхом укладення додаткової угоди до договору.

Згідно із ч. 1, 2, п. 9 ч. 3, ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Матеріали справи не містять доказів того, що між сторонами була укладена додаткова угода до договору задля пролонгації договору.

У пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (14-10цс18) вказано, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) зазначено, що «у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання».

З приведеного розрахунку заборгованості вбачається, що первісним кредитором проценти нараховані поза межами строку договору (з 05 лютого 2021 року по 05 червня 2021 року) не в розмірі 3 % річних, а в розмірі, встановленому п. 1.4.1 договору. Вимоги про стягнення процентів на підставі ст. 625 ЦК України у розмірі 3% річних позивачем не заявлено. При цьому, відповідно до графіку платежів, встановлено строк повернення кредиту та процентів 07 березня 2021 року.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що із відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти у межах погодженого сторонами договору строку кредиту 30 днів у розмірі 1710,00 грн.

Таким чином, суд першої інстанції не в повній мірі дослідив матеріали справи та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення процентів у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції застосував вимоги частини четвертої статті 137 ЦПК України щодо співмірності таких витрат із складністю справи, витраченим адвокатом часом та обсягом наданих послуг, ціною позову, а також критерії дійсності та необхідності заявлених позивачем витрат, розумності їхнього розміру.

Разом з тим, відповідно до вимог ч.13 ст. 141 ЦПК України, змінюючи рішення суду або ухвалюючи нове, суд апеляційної інстанції відповідно змінює розподіл судових витрат, які покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 3 ч.2 ст. 141 ЦПК України), тому з урахуванням принципу пропорційності витрати позивача на правничу допомогу підлягають зменшенню до 5000,00 грн.

Принцип пропорційності відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України застосовується і до витрат сторін на сплату судового збору.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2026 року в частині стягнутого розміру простроченої заборгованості по процентам, стягнутого загального розміру заборгованості за договором № 1536443 від 05 лютого 2021 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту та відповідно розмір понесених судових витрат змінити, зменшивши розмір простроченої заборгованості по процентам з 6820,00 грн. до 1710,00 грн., загальний розмір заборгованості з 9820,00 грн. до 4700,00 грн., та відповідно розмір судових витрат, понесених на оплату судового збору з 2422,40 грн. до 1161,86 грн. та на професійну правничу допомогу з 10500,00 грн. до 5000,00 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 02 липня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Суддя: М.О. Макаров

В.С. Городнича