Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №203/2761/21 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1015/26 Справа № 203/2761/21 Суддя у 1-й інстанції - Католікян М. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Петешенкової М.Ю.,

суддів – Городничої В.С., Макарова М.О.,

при секретарі - Карпенко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційними скаргами керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області

на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2023 року у складі судді Католікяна М.О.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області про відшкодування шкоди, заподіяної діями органу досудового розслідування та прокуратури, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним уточненим в ході розгляду справи позовом, посилаючись на те, що він є приватним нотаріусом.

Зазначає, що у період із 15 серпня 2011 року до 27 січня 2012 року стосовно нього були порушені кримінальні справи за ознаками злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частинами другою, третьою статті 358, частиною третьою статті 28 КК України. 06 вересня 2019 року кримінальне провадження стосовно нього закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень. Отже, позивач незаконно притягався до кримінальної відповідальності і протягом 121 місяця стосовно нього вчинялися незаконні слідчі та процесуальні дії.

Враховуючи викладене, вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав та просити стягнути з держави Україна в особі ДКС України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, компенсацію заподіяної немайнової (моральної) шкоди в сумі 4760000,00 грн, компенсацію заподіяної майнової шкоди в сумі 591589,33 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 55000,00 грн.

Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 29 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з держави України в особі ДКС України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, на користь ОСОБА_1 компенсацію заподіяної немайнової (моральної) шкоди в сумі 4356000,00 грн, компенсацію заподіяної майнової шкоди в сумі 369083,33 грн, компенсацію витрат на професійну правничу допомогу в сумі 55000,00 грн, а всього стягнув 4780083,33 грн.

В іншій частині позову - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в результаті вчинення органами досудового розслідування, прокуратури та суду незаконних дій ОСОБА_1 у період із 15 серпня 2011 року і до дня звернення до суду 18 жовтня 2021 року (121 повний місяць) незаконно переслідувався за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 28, частинами другою, третьою статті 358 КК України.

ОСОБА_1 протягом шістнадцяти місяців був позбавлений волі з 15 серпня 2011 року до 29 грудня 2012 року, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, доведення невинуватості у вчиненні злочинів, зазнав травми у вигляді розриву мишечної тканини лівого плеча, розриву зв`язок лівого ліктьового суглобу, у зв`язку з чим перебував на стаціонарному лікуванні, був позбавлений виконувати функції нотаріуса і заробляти собі на життя, а також права на користування, володіння та розпорядження власним рухомим та нерухомим майном, та кримінальне переслідування досі триває, оскільки, незважаючи на закриття кримінального провадження, усе рухоме та нерухоме майно позивача залишається обтяженим. Врахувавши характер правопорушення та глибину моральних страждань, яких позивач зазнав, принципи розумності та справедливості, суд першої інстанції визначив відшкодування моральної шкоди у сумі 4356000,00 грн та компенсацію заподіяної майнової шкоди в сумі 369083,33 грн. Визначаючи розмір майнової шкоди, суд першої інстанції взяв до уваги відомості, що містяться у деклараціях позивача про доходи, одержані за 2009, 2010 роки, і вважав за необхідне стягнути на його користь 369083,33 грн. Відмовляючи в решті майнових вимог (72500,00 грн перебування у слідчому ізоляторі, 150000,00 грн витрати на професійну правничу допомогу під час здійснення кримінального провадження) суд першої інстанції виходив із того, що останнім не підтверджені належними та допустимими доказами у справі.

Не погодившись з таким рішенням суду, Головне управління національної поліції в Дніпропетровській області звернулося з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що було ухвалено внаслідок неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує, що стягнута судом моральна шкода є завищеною, оскільки моральна шкода має бути доведена у належний процесуальний спосіб фактів настання такої шкоди, протиправності дій, що призвели до неї, а також наявності між цими фактами причинно-наслідкового зв`язку, на що суд першої інстанції уваги не звернув. Крім того, вказує, що визначений судом розмір витрат на правничу допомогу у даній справі є завищеним, невиправданим та не розумними, оскільки такі витрати позивачем не доведені належними та допустимими доказами у справі.

Не погодившись з таким рішенням суду, керівник Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду змінити, зменшивши розмірі моральної шкоди.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, оскільки суд першої інстанції безпідставно розрахував суму до стягнення виходячи із 121 місяця, взявши до уваги період кримінального переслідування з моменту затримання по день звернення до суду із уточненим позовом, що не відповідає вимогам закону. Крім того, вказує, що визначений розмір відшкодування моральної шкоди, має бути в будь-якому разі мотивований судом з посилання на конкретні обставини, однак під час розгляду справи суд першої інстанції обмежився загальними посиланнями на засади розумності й справедливості.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2023 року рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2023 року змінено у частині розміру суми відшкодування моральної шкоди, стягнутої з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , зменшивши її з 4356000,00 грн до 576 000,00 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Компенсовано Дніпропетровській обласній прокуратурі за рахунок держави судові витрати зі сплати судового збору у сумі 4211,57 грн. Компенсовано ГУНП в Дніпропетровській області за рахунок держави судові витрати зі сплати судового збору у сумі 3561,95 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що наявні підстави для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 , однак межі відшкодування цієї шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеному законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, а розмір відшкодування такої шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції правильно виходив з мінімального розміру заробітної плати, установленої законодавством на момент розгляду справи судом, а саме з розміру 6000,00 грн, визначеного статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», однак з урахуванням періоду перебування позивача під слідством і судом із 15 серпня 2011 року до 06 вересня 2019 року, тобто 96 місяців, мінімальний розмір відшкодування, завданої позивачу моральної шкоди, становить 576000,00 грн. Залишаючи рішення суду першої інстанції в іншій частині без змін, апеляційний суд виходив з його законності та обґрунтованості.

Постановою Верховного Суду від 20 серпня 2025 року касаційні скарги Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди та в частині залишення без змін рішення суду щодо стягнення судових витрат скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року про виправлення описки скасовано.

Рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 29 березня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення майнової шкоди залишено без змін.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції хоч і зазначив, що розмір моральної шкоди вираховується із мінімального розміру заробітної плати, установленої законодавством на момент розгляду справи судом, але не звернув уваги, що розгляд справи в суді першої інстанції відбувся 29 березня 2023 року, а тому застосування положень статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» в частині мінімального розміру заробітної плати у розмірі 6 000,00 грн є помилковим, оскільки в цьому випадку застосуванню підлягали положення статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» й у зв`язку з тим, що постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню, оскаржувана постанова в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо вирішення судових витрат та ухвала Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року про виправлення описки також підлягають скасуванню. Суд апеляційної інстанції не врахував, що з урахуванням арешту кримінальне переслідування позивача продовжується до його скасування, та не перевірив доводи позивача про те, що арешт дотепер не скасовано. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення майнової шкоди, Верховний Суд погодився з висновками судів в цій частині, оскільки визначаючи розмір заробітку, який позивач втратив у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та розслідуванням кримінальної справи, суди правильно виходили із розміру заробітної плати, наведеного позивачем у деклараціях за 2009-2010 роки, врахувавши перебування позивача під вартою з 15 серпня 2011 року до 29 грудня 2012 року, за цей час позивач був позбавлений можливості виконувати трудову діяльність, у зв`язку з чим правомірно компенсовано на користь позивача суму заподіяної майнової шкоди у розмірі 369083,33 грн.

Відзив на апеляційні скарги до суду не надходив.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, в частині відшкодування моральної шкоди та вирішення судових витрат, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення, з огляду на наступне.

Згідно положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 здійснює нотаріальну діяльність і є приватним нотаріусом.

15 серпня 2011 року стосовно Царейкіна було порушено кримінальні справи: № 36111020 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті190 КК України; № 36111020/1 за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України; № 36111020/2 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України.

16 серпня 2011 року та 01 вересня 2011 року старшим слідчим ГУ МВС України в Дніпропетровській області Шендриком Ю. В. ухвалено постанови про накладення арешту на вклади, цінності, все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_1 . Дотепер накладений на рухоме та нерухоме майно арешт не скасовано.

17 серпня 2011 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частинами третьою, четвертою статті 190 КК України.

19 серпня 2011 року наказом начальника Головного управління юстиції у Дніпропетровській області № 1062 нотаріальну діяльність Царейкіна М.М. у зв`язку з кримінальним переслідуванням припинено до 16 листопада 2011 року, а 13 листопада 2012 року наказом № 1503 – зупинено до 02 грудня 2012 року.

24 жовтня 2011 року стосовно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу № 36111020/3 за ознаками злочинів, передбачених частиною третьою статті 190, частинами другою, третьою статті 358 КК України.

30 листопада 2011 року стосовно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу № 36111020/4 за ознаками злочинів, передбачених частиною четвертої статті 190, частинами другою, третьою статті 358 КК України.

26 січня 2012 року стосовно ОСОБА_1 порушено кримінальні справи: № 36111020/5 за ознаками злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частинами другою, третьою статті 358 КК України; № 36111020/6 за ознаками злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частинами другою, третьою статті 358 КК України; № 36111020/7 за ознаками злочинів, передбачених частиною третьою статті 190, частинами другою, третьою статті 358 КК України; № 36111020/8 за ознаками злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частинами другою, третьою статті 358 КК України; № 36111020/9 за ознаками злочинів, передбачених частиною третьою статті 190, частинами другою, третьою статті 358 КК України; № 36111020/10 за ознаками злочинів, передбачених частинами другою, третьою статті 358 КК України.

27 січня 2012 року стосовно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу № 36111020/11 за ознаками злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 27, частиною другою статті 366 КК України, а 31 січня 2012 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 28, частинами другою, третьою статті 358 КК України.

Зазначені кримінальні справи були об`єднані у єдине провадження – кримінальну справу № 36111020.

У період із 18 серпня 2011 року до 29 грудня 2012 року ОСОБА_1 утримувався в умовах слідчого ізолятора.

11 квітня 2014 року постановою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська у справі № 419/1636/12 кримінальну справу № 36111020 направлено прокурору для організації додаткового розслідування.

27 серпня 2015 року у зв`язку із внесенням змін до Кримінального процесуального кодексу України (КПК України) відомості щодо кримінальної справи №36111020 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (кримінальне провадження №12013040000000150).

06 вересня 2019 року прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 прийнято постанову про закриття кримінального провадження №12013040000000150 у зв`язку із встановленням відсутності в діяннях ОСОБА_1 складів кримінальних правопорушень.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що в результаті вчинення органами досудового розслідування, прокуратури та суду незаконних дій ОСОБА_1 у період із 15 серпня 2011 року і до дня звернення до суду 18 жовтня 2021 року (121 повний місяць) незаконно переслідувався за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 28, частинами другою, третьою статті 358 КК України. ОСОБА_1 протягом шістнадцяти місяців був позбавлений волі з 15 серпня 2011 року до 29 грудня 2012 року, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, доведення невинуватості у вчиненні злочинів, зазнав травми у вигляді розриву мишечної тканини лівого плеча, розриву зв`язок лівого ліктьового суглобу, у зв`язку з чим перебував на стаціонарному лікуванні, був позбавлений виконувати функції нотаріуса і заробляти собі на життя, а також права на користування, володіння та розпорядження власним рухомим та нерухомим майном, та кримінальне переслідування досі триває, оскільки, незважаючи на закриття кримінального провадження, усе рухоме та нерухоме майно позивача залишається обтяженим. Врахувавши характер правопорушення та глибину моральних страждань, яких позивач зазнав, принципи розумності та справедливості, суд визначив відшкодування моральної шкоди у сумі 4356000,00 грн та компенсацію заподіяної майнової шкоди в сумі 369083,33 грн. Визначаючи розмір майнової шкоди, суд прийняв до уваги відомості, що містяться у деклараціях позивача про доходи, одержані за 2009, 2010 роки, і вважав за необхідне стягнути на його користь 369083,33 грн. Відмовляючи в решті майнових вимог (72500,00 грн – перебування у слідчому ізоляторі, 150000,00 грн – витрати на професійну правничу допомогу під час здійснення кримінального провадження) суд виходив із того, що вони не підтверджені належними та допустимими доказами у справі.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, з огляду на таке.

Відповідно частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною третьої статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положеннями статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, провадження № 61-1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат.

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21).

Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

За змістом пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» законодавцем визначено випадки, за наявності яких особа може вимагати відшкодування моральної шкоди, і такі випадки у наведеній статті закону перелічені через кому.

Виходячи із буквального тлумачення норми закону, можна дійти висновку, що усі перелічені випадки, як-то: – незаконне засудження; – незаконне повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення; – незаконне взяття і тримання під вартою; – незаконне проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки; – незаконне накладення арешту на майно; – незаконне відсторонення від роботи (посади); – інші процесуальні дій, що обмежують права громадян – є самостійними підставами відшкодування моральної шкоди, тобто такими що не залежать від початку перебування особи під слідством та до постановлення виправдувального вироку суду або закриття кримінального провадження.

У своєму позові ОСОБА_1 просив відшкодувати йому моральну шкоду за: притягнення до кримінальної відповідальності, пред`явлення обвинувачення, визнання підозрюваним, обвинуваченим; застосування міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; проведення обшуків; накладення арешту на майно.

Отже, за кожну із незаконних процесуальних дій органів досудового слідства та прокуратури, суду особа може вимагати відшкодування моральної шкоди.

При цьому необхідно враховувати, що, проведення в особи виїмки, обшуку, не обов`язково пов`язується з тим, що ця особа перебуває під слідством і судом. За КПК України у редакції 1960 року існував перелік слідчих дій, які могли здійснюватися до порушення кримінальної справи, а саме: огляд, обшук, виїмка, освідування, затримання і допит підозрюваних, допит потерпілих, свідків. Отже, не можна пов`язувати перелік обставин (незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду), за яких громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода, із обставинами перебування такого громадянина під слідством і судом.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц (провадження № 61-9875св20).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

Згідно з частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються моральна шкода.

За змістом статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

У частинах четвертій та п`ятій статті 4 цього Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (постанова Верховного Суду від 28 липня 2025 року у справі № 331/3223/24, провадження № 61-4080св25).

Водночас, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23), від 15 листопада 2024 року у справ № 336/2137/23 (провадження № 61-9291св24).

Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування та фактичних обставин конкретної справи.

У цій справі ОСОБА_1 , звертаючись із уточненим в ході розгляду справи позовом, просив стягнути на його користь з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, компенсацію заподіяної немайнової (моральної) шкоди в сумі 4760000,00 грн, нараховану за період із 15 серпня 2011 року до 18 жовтня 2021 року, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на 2021 рік у розмірі 6000,00 грн.

Судом встановлено, що 15 серпня 2011 року стосовно ОСОБА_1 вперше порушено кримінальну справу № 36111020 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України. Надалі стосовно позивача було порушено низку кримінальних справ, які були об`єднані в єдине провадження – кримінальну справу № 36111020, а 31 січня 2012 року позивачу пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 28, частинами другою, третьою статті 359 КК України. У період від 18 серпня 2011 року до 29 грудня 2012 року ОСОБА_1 утримувався в умовах слідчого ізолятора.

16 серпня 2011 року та 01 вересня 2011 року старшим слідчим ГУ МВС України в Дніпропетровській області Шендриком Ю. В. ухвалено постанови про накладення арешту на вклади, цінності, все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_1 ..

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська постановою від 11 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2015 року у справі № 419/1636/12, кримінальну справу № 36111020 направив прокурору для організації додаткового розслідування.

27 серпня 2015 року у зв`язку з внесенням змін до КПК України відомості щодо кримінальної справи № 36111020 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (кримінальне провадження № 12013040000000150).

06 вересня 2019 року прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 Бойко І. І. прийнято постанову про закриття кримінального провадження № 12013040000000150 у зв`язку із встановленням відсутності в діяннях ОСОБА_1 складів кримінальних правопорушень.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій про те, що внаслідок неправомірних дій органом досудового розслідування ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, однак судом першої інстанції не вірно визначено її розмір.

При вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди суд враховує положення пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до яких, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, а розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

У даній справі період, за який ОСОБА_1 має бути відшкодована моральна шкода повинен визначатися з 15 серпня 2011 року (постанова про порушення кримінального провадження) по 06 вересня 2019 року (постанова про закриття кримінального провадження), що становить 96 місяців.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що при обрахуванні ОСОБА_1 компенсації завданої моральної шкоди необхідно виходити саме з розміру мінімальної заробітної плати на час ухвалення судового рішення, тобто, з установленої законодавством на 2023 рік (стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік») у розмірі 6700,00 грн. та складає 643200,00 грн. виходячи із розраховану (6700,00 грн.* 96 місяців).

Обгрунтовуючи вимоги позову в частині стягнення моральної шкоди внаслідок незаконного накладення арешту на майно, позивач посилався на те, що протягом тривалого часу був позбавлений можливості користуватись арештованим майном.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного накладення арешту на майно.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

У частині 6 статті 126 КПК України у редакції 1960 року визначено, що накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Відповідно до пункту 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України, який набрав чинності 19 листопада 2012 року, запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Незаконність накладення арешту на майно за правилом статті 2 Закону № 266/94-ВР, підтверджується постановленням виправдувального вироку, або встановленням в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду факту незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури в ході здійснення кримінального провадження, які полягають, зокрема у неправомірному накладенні арешту на майно.

Таким чином, внаслідок незаконної бездіяльності органу досудового розслідування, яка полягала у нескасуванні арешту на майно, позивачу завдано моральної шкоди, і вона має відшкодовуватися на загальних підставах, визначених ЦК України, виходячи із засад співмірності, оскільки під час розгляду справи судом не встановлено, що існує судове рішення, в якому встановлено факт незаконного накладення арешту на майно. Отже, норми Закону № 266/94-ВР не поширюються на вказані вимоги позову і слід застосовувати загальні положення про відшкодування шкоди.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що внаслідок незаконного накладення арешту на майно та тривалого нескасування арешту, тобто позбавлення можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним позивачу майном, яке тривало близько 14 років, оскільки скасований наприкінці 2025 року, позивачу завдано моральної шкоди, розмір якої, з урахуванням принципу верховенства права, розумності, виваженості і справедливості, суд визначає у розмірі 100000,00 грн.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 591/550/20 (провадження № 61-6344св23) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У частинах четвертій-шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що при розподілі судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Крім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).

Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).

У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

На підтвердження витрат на правничу допомогу суду надано договір про надання правової допомоги адвокатом Горовим С.О. від 12 липня 2021 року, згідно якого надана професійна правнича допомога: усні та письмові консультації з посиланням на норми права, складання та подання позову, складання та подання уточненого позову, підготовка та участь в судових засіданнях, розписки та акт приймання-передачі правової допомоги відповідно до умов договору на загальну суму 55000,00 грн.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.

Враховуючи викладне, колегія суддів дійшла висновку, що наявні в матеріалах справи та надані суду документи є підставою для відшкодування судом витрат на правничу допомогу, однак, враховуючи складність справи, обсяг наданих послуг та розумність таких витрат, беручи до уваги заперечення відповідачів щодо розміру витрат, та результати розгляду справи, визначений судом першої інстанції розмірі судових витрат на правничу допомогу, є завищеними, у зв`язку із чим, необхідно зменшити їх розмір до 9383,83 грн., що буде відповідати критеріям розумності, виваженості таких витрат та виходячи з конкретних обставин даної справи.

На вище зазначене, суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку визначаючи ОСОБА_1 компенсацію заподіяної немайнової (моральної) шкоди в сумі 4356000,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 55000,00 грн.

З огляду на зазначене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині, оскільки встановивши фактичні обставини справи, враховуючи, що внаслідок неправомірних дій органом досудового розслідування ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, розмір якої необхідно розраховувати виходячи з розміру, визначеного статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» - 6700,00 грн. та саме за період з 15 серпня 2011 року по 06 вересня 2019 року (постанова про закриття кримінального провадження у зв`язку із встановленням відсутності в діяннях ОСОБА_1 складів кримінальних правопорушень), який складає 96 місяців з урахування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 внаслідок незаконного накладення арешту на майно та його нескасуванні, тобто позбавлення його можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним майном, яке тривало починаючи з 16 серпня 2011 року та було скасовано наприкінці 2025 року, з урахуванням принципу верховенства права, розумності, виваженості і справедливості відповідно до загальних вимог ЦПК України, розмір моральної шкоди до стягнення на користь позивача складає 743200,00 грн.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів доходить висновку, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на вимоги закону та усталену практику Верховного Суду та дійшов до помилкового висновку при вирішенні питання в частині відшкодування моральної шкоди та вирішення судових витрат.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про наявність достатніх підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди та вирішення судових витрат, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України є підставою для часткового задоволення апеляційних скарг, скасування рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди та вирішення судових витрат з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Частиною шостою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційних скарг та скасування рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди та вирішення судових витрат, за таких обставин слід компенсувати Дніпропетровській обласній прокуратурі за рахунок держави судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3434,48 грн. та Головному управлінню національної поліції в Дніпропетровській області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2904,72 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області - задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2023 року в частині відшкодування моральної шкоди та вирішення судових витрат - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 743200,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9383,83 грн.

Компенсувати Дніпропетровській обласній прокуратурі за рахунок держави судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3434,48 грн.

Компенсувати Головному управлінню національної поліції в Дніпропетровській області за рахунок держави судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2904,72 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 23 червня 2026 року

Повний текст судового рішення складено 03 липня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

М.О. Макаров