Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №212/3268/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6616/26 Справа № 212/3268/26 Суддя у 1-й інстанції - Козлов Д.О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 212/3268/26

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» на ухвалу Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 13 квітня 2026 року, яка постановлена суддею Козловим Д.О. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 13 квітня 2026 року,

УСТАНОВИВ:

В березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» (далі ТОВ «Ум Факторинг») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за кредитним договором.

09 квітня 2026 року від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову в якій позивач просив суд накласти арешт на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 , які знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в АТ КБ «ПриватБанк», а також на рахунках в інших банківських та фінансових установах, у межах суми фактично отриманого тіла кредиту, а саме 12 900 грн.

Заява про забезпечення позову обґрунтована, тим, що в провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом ТОВ «Ум Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту № 1468745 від 27 квітня 2024 року. Предметом позову є невиконання відповідачем грошових зобов`язань щодо повернення кредитних коштів. На даний час судове рішення у справі не ухвалено. На виконання ухвали суду про витребування доказів отримано банківську виписку по рахунку відповідача № НОМЕР_1 , відкритому в АТ КБ «ПриватБанк». Цей доказ підтверджує існування конкретного активу та прямий зв`язок активу з предметом спору (відповідач отримав кредитні кошти саме на цей рахунок). Поведінка відповідача свідчить про його умисне, злісне ухилення від виконання договірних зобов`язань та відверне нехтування нормами цивільного законодавства. Невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Ухвалою Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 13 квітня 2026 року у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг», про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи судом першої інстанції при її постановленні, позивач просить ухвалу суду першої інстанції у цій справі скасувати та постановити нове судове рішення, яким забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 , які знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в АТ КБ «ПриватБанк», а також на рахунках в інших банківських та фінансових установах, у межах суми фактично отриманого тіла кредиту, а саме 12 900 грн.

Апелянт зауважує на тому, що відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд нівелював саму суть інституту забезпечення позову, який за своєю природою застосовується саме до вирішення спору по суті. Завдання суду на цій стадії не встановлювати обґрунтованість боргу, а оцінити ризик невиконання майбутнього рішення. Посилаючись на не проведення судового розгляду як на підставу для відмови, суд фактично унеможливлює захист прав позивача на початкових стадіях процесу, просить ухвалу скасувати, заяву про забезпечення позову задовольнити.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволені заяви, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами у справі дійсно виник спір щодо невиконання відповідачем своїх зобов`язань з повернення кредитних коштів, які останній отримав за договором про надання споживчого кредиту № 1468745 від 27 квітня 2024 року строком на 360 днів, але як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, в обґрунтування необхідності забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на рахунках відповідача у межах суми тіла кредиту 12 900 грн, не здійснення не погашення кредитної заборгованості, не може свідчити про намір відповідача ухилятися від виконання майбутнього рішення суду.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

У пп.1,2 ч.1 ст. 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Частиною 3 ст.150 ЦПК України визначено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Крім того, при забезпечені позову мають бути враховані та взяті до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

За обставинами справи, предметом позову у цій справі є стягнення заборгованості за кредитним договором № 1468745 від 27 квітня 2024 року строком на 360 днів, розмір тіла кредиту 12 900 грн.

В заяві про забезпечення позову ТОВ «УМ Факторинг» просив накласти арешт на грошові кошти на рахунок відповідача у межах суми тіла кредиту 12 900 грн, з урахуванням стягнення кредиту.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «УМ Факторинг» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, та між ними виник спір щодо невиконання відповідачем своїх зобов`язань з повернення кредитних коштів, які останній отримав за договором про надання споживчого кредиту № 1468745 від 27 квітня 2024 року строком на 360 днів.

В обгрунтування заяви про забезпечення позову зазначено, що для необхідності забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на рахунках відповідача у межах суми тіла кредиту 12 900 грн, що відповідач не здійснював погашення кредитної заборгованості, що, на його думку, може свідчити про його намір ухилятися від виконання майбутнього рішення суду.

Проте, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки доводи позивача про непогашення боргу за кредитним договором, жодним чином не підтверджують наявність у відповідача наміру ухилятися від виконання рішення суду у вказаній справі чи створити умови за яких його виконання та ефективний захист порушених прав позивача будуть значно утрудненими чи неможливими.

Заявник не зазначив жодних доказів, що свідчать про те, що невжиття заходів забезпечення позову в обраний спосіб може зробити неможливим ефективний захист прав позивача та виконання рішення суду, враховуючи заявлений до стягнення розмір заборгованості та суму боргу за тілом кредиту, у межах якої позивач просить накласти арешт на грошові кошти на банківських рахунках відповідача.

Позивачем не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову у обраний ним спосіб може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Наявність спору про стягнення заборгованості не є достатньою підставою для накладення арешту на грошові кошти.

За таких обставин, апеляційний суд доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» залишити без задоволення.

Ухвалу Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 13 квітня 2026 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повне судове рішення складено 02 липня 2026 року.

Головуючий:

Судді: