Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №215/2140/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4749/26 Справа № 215/2140/25 Суддя у 1-й інстанції - Коноваленко М.І. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.

суддів - Акуленка В.В., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Лідовська А.А.

сторони:

позивач – Акціонерне товариство «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК»,

відповідачка - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконфренції, апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 січня 2026 року, яке ухвалено суддеюКоноваленком М.І.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 19 січня 2026року, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року Акціонерне товариство «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (надалі - АТ «ПУМБ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 28.07.2023 між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1012419643, на підставі якого відповідачці видано кредитну картку з лімітом 125765,09 грн.

Внаслідок неналежного виконання умов укладеного договору утворилась заборгованість, у зв?язку з чим позивач направив письмову вимогу відповідачці про повернення боргу, яку позичальниця не виконала, внаслідок чого має заборгованість, що, станом на 10.01.2025, складає 150640,72 грн., з яких: 120509,75 грн. - заборгованість за кредитом; 14,58 грн. - заборгованість за процентами; 30116,39 грн. - заборгованість за комісією.

Посилаючись на вище викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» суму заборгованості 150 640,72 грн. та витрати з оплати судового збору у сумі 2422,40 грн.

Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 січня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором № 1012419643 від 28.07.2023 року в сумі 47 155 грн. 34 коп., з яких: заборгованість за кредитом в сумі 47140,76грн. за період з 28.10.2023 по 27.03.2025 включно, заборгованість за процентами в сумі 14,58грн. за період з 28.10.2023 по 28.01.2025 включно.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» витрати з оплати судового збору в сумі 758,21 грн.

В апеляційній скарзі позивач АТ «ПУМБ» просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту у повному обсязі та заборгованості за відсотками, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 120 509,75 грн. та за відсотками у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач, звертаючись до суду з позовом на підтвердження позовних вимог та розміру заборгованості відповідачки надав вищевказані письмові докази. Розрахунок має табличну форму та містить детальну інформацію відносно: графіку повернення тіла кредиту та процентів з розбивкою на суми та конкретні календарні дати; відомості щодо фактичної суми погашення відповідачкою кредиту з розбивкою на суми та конкретні календарні дати; залишок непогашеної суми за кожним платежем. Виписка по рахунках/картах банка є належним та допустим доказом.

Наполягає на тому, що направлення відповідно до частини десятої статті 11 Закону N 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року) вимоги про дострокове повернення кредиту свідчить про дотримання кредитором вимог цього Закону і не позбавляє суд права вирішити позов по суті заявлених вимог за умови, що на час ухвалення рішення минув строк для виконання вимоги і вона не втратила чинності.

Суд першої інстанції посилається на те, що відсутні докази одержання відповідачем вимоги про погашення заборгованості. Разом з тим, якщо відповідач вважає, що не отримував вимогу за вказаною у ній адресою, останній зобов`язаний подати суду належні та допустимі докази, зокрема, відповідний офіційний документ з Укрпошти, що на адресу відповідача не надходило листів від АТ «ПУМБ». Позивач в свою чергу надав суду належні допустимі докази - реєстр направленої кореспонденції, який був опрацьований Укрпоштою в електронному варіанті. Крім того, вимога позивачем була направлена за зареєстрованою адресою відповідача, те, що відповідач проігнорував повідомлення Укрпошти про необхідність отримання листа та не захотів взагалі його отримувати, не є підставою вважати, що позивач не виконав свій обов`язок з її направлення. Відповідачі зазвичай навмисно не отримують листи від банку з метою використання такої ситуації в суді та намагаються таким чином уникнути відповідальності за порушення зобов`язань.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Шелудько О.О., зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог АТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 про стягнення комісії у розмірі 330 116,39 грн. учасниками справи не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, згідно якої, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду лише в частині вирішення позовних вимог АТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту та за відсотками за Кредитним договором № 1012419643 від 28 липня 2023 року.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача адвоката Шелудько О.О., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги позивача з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, що між сторонами укладено договір кредитування № 1012419643, шляхом підписання заяви від 28 липня 2023 року про приєднання до Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, за якою АТ «ПУМБ» надав ОСОБА_1 кредитний ліміт в сумі 125765,09грн. (а.с.10-11).

Відповідно до заяви № 1012419643 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 28 липня 2023 року, яку відповідач підписала та прийняля публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладання договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка розміщена на сайті АТ «ПУМБ»: pumb.ua в повному обсязі, з урахування умов надання всіх послуг, як обраних безпосередньо при прийнятті ДКБО, так і послуг, що можуть бути надані їй в процесі обслуговування (з урахуванням всіх змін), погодилася на обрання будь-яких послуг передбачених ДКБО, в тому числі через Дистанційні канали обслуговування (за наявності технічної можливості у Банку), підписанням цієї заяви (тип підпису: ОТП-пароль на номер телефону НОМЕР_1 ) підтвердила свою згоду на укладання Договору на наданих умовах, надати у гривнях Кредитний ліміт у сумі 125765,09 грн. Спосіб надання Споживчого кредиту на загальні споживчі цілі: банківський переказ на погашення заборгованості за договором №2001660724901. Процентна ставка становить 0,01% річних, розір комісії за обслуговування кредитної заборгованості 1,6%, з графіком встановлених платежів. Строк дії кредитного ліміту 48 місяців. Своїм підписом відповідачка підтвердила своє ознайомлення та згоду на те, що така заява разом із Договором про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, Тарифами банку, Паспортом споживчого кредиту складають договір кредитування, підтвердивши, що ознайомилася із зазначеними документами, до яких не має заперечень (а.с.10).

Вказані умови також підтверджуються паспортом споживчого кредиту (а.с.12).

Перерахування коштів в сумі 125765,09 грн. підтверджується платіжною інструкцією №TR.69644598.53468.25578 від 28.07.2023 (а.с.25), їх використання – випискою по рахунку (а.с.27).

На підставі розрахунків АТ «ПУМБ» щодо заборгованості відповідача вбачається, що у ОСОБА_1 , станом на 10.01.2025, включно мається заборгованість перед АТ «ПУМБ» за договором № 1012419643 від 28.07.2023 року в загальному розмірі 150640,72 грн., з яких: 120509,75 грн. заборгованість за кредитом, яка розбита рівними частинами на період з 28.10.2023 по 28.07.2027 включно згідно графіка погашення заборгованості по кредиту; 14,58 грн. заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом за період з 28.10.2023 по 28.01.2025 включно; та заборгованість по комісії за кредитним договором у розмірі 30116,39грн. за період з 28.10.2023 по 27.12.2024 включно (а.с.25 - 26).

Кредит за кредитним договором від 28.07.2023 № 1012419643 є споживчим, що підтверджено у пункті 1. кредитного договору.

13.01.2025 АТ «ПУМБ» листом № КНО-44.2.2/18 направило позичальниці ОСОБА_1 вимогу про повернення всієї суми кредиту за кредитним договором протягом 30 календарних днів від дати одержання цієї вимоги.

В матеріалах справи відсутні докази вручення листа за вихідним № КНО-44.2.2/18 відповідачці ОСОБА_1 .

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України «Про захист прав споживачів» порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не дотримавши передбачений порядок, то у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

За змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).

Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів».

З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».

Положеннями статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц зазначила, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.

Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України під час апеляційного перегляду справи, підлягає застосуванню релевантна практика Великої Палати Верховного Суду, яка не була застосована судом першої інстанції на час ухвалення оскаржуваного судового рішення.

В даному випадку, наданий ОСОБА_1 кредит є споживчим.

На підтвердження досудового порядку врегулювання дострокового повернення кредитних коштів за кредитним договором, позивачем надано копію листа від 13 січня 2025 року № КНО-44.2.2/18, який було направлено позичальниці ОСОБА_1 щодо повернення всієї суми кредиту за кредитним договором протягом 30 календарних днів від дати одержання цієї вимоги.

На підтвердження даного відправлення надано копію списку згрупованих відправлень (а.с. 23-24).

У постанові Верховного Суду від 18 липня 2022 року у справі № 752/11645/19 викладено правовий висновок про те, що повідомлення боржника слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження одержання відповідачкою ОСОБА_1 повідомлення-вимоги від 13 січня 2025 року, як і доказів на підтвердження не одержання відповідачкою даного повідомлення з власної вини.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що у відповідачки не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитними договорами, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідачкою дійсно було отримано вимогу про дострокове повернення кредиту саме у 30-ти денний строк, що передував зверненню Банку до суду з даним позовом, як того вимагає Закон України «Про споживче кредитування», й доводи апеляційної скарги правильність таких висновків суду першої інстанції не спростовують.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.

Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 02 липня 2026 року.

Головуючий:

Судді: