Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №215/4511/17 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5728/26 Справа № 215/4511/17 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко Ю.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.

суддів - Акуленка В.В., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Лідовська А.А.

сторони:

позивачка – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області 23 лютого 2026 року, яке ухвалено суддею Демиденком Ю.Ю. у місті Кривому РозіДніпропетровської області та повне судове рішення складено 23 лютого 2026 року, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 20.09.2002 по 13.03.2017.

Під час шлюбу сторонами за спільні кошти були придбані: пилосос «Samsung CS4023» вартістю 2200 грн.; пральна машина «Indesit WITL106» вартістю 2392,30 грн.; холодильник «Samsung RL44ECIS» вартістю 4325 грн.; ноутбук «Dell Inspiron 3737» вартістю 7072,67 грн.; мережевий бездротовий маршрутизатор «Tp-link tl-wr940» вартістю 471,42 грн.; маніпулятор миша «Logitech M705» вартістю 455,75 грн.; планшетний ПК «Orion TP700B» вартістю 535,50 грн.; комп`ютерна клавіатура «Logitech g103» вартістю 400 грн.; меблева шафа вартістю 8700 грн.; меблева вітальня вартістю 6000 грн.; диван та два крісла вартістю 17000 грн.; човен резиновий надувний «Storm» вартістю 4000 грн.; телевізор «Samsung CS-21S1R» вартістю 5900 грн.; електрична м`ясорубка «Liberton 1400W» вартістю 1000 грн.; вентилятор «Aurora» вартістю 600 грн., а всього на загальну 61052,64 грн.

Крім того, в період шлюбу сторонами був придбаний автомобіль Peugeot 206 XR+ VIN-код НОМЕР_1 реєстраційний номер НОМЕР_2 .

У зв`язку з розірванням шлюбу між сторонами виник спір щодо поділу вищезазначеного майна.

На підставі викладеного, уточнивши позовні вимоги, позивач ОСОБА_1 просила суд: виділити із спільної сумісної власності подружжя у її приватну власність пральну машину «Indesit WITL106», холодильник «Samsung RL44ECIS», мережевий бездротовий маршрутизатор «Tp-link tl-wr940» та телевізор «Samsung CS-21S1R», а відповідачу ОСОБА_2 - пилосос «Samsung CS4023», ноутбук «Dell Inspiron 3737», маніпулятор миша «Logitech M705», планшетний ПК «Orion TP700B», комп`ютерну клавіатуру «Logitech g103», меблеву вітальню, диван та два крісла, човен резиновий надувний «Storm»; телевізор «Samsung CS-21S1R», електричну м`ясорубку «Liberton 1400W», вентилятор «Aurora»; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 17437,23 грн. компенсацію за частку у спільній сумісній власності подружжя; визнати в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за кожним окремо, по 1/2 частці у спільної часткової власності на автомобіль Peugeot 206 XR+ VIN-код НОМЕР_1 реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області 23 лютого 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Поділено спільне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виділено із спільної сумісної власності подружжя у приватну власність ОСОБА_1 в натурі; пральну машину «Indesit WITL106» вартістю 2990 грн., холодильник «Samsung RL44ECIS» вартістю 3779,60 грн., мережевий бездротовий маршрутизатор «Tp-link tl-wr940» вартістю 546,80 грн., телевізор «Samsung CS-21S1R» вартістю 262,50 грн., на загальну суму 7578, 90 грн.

ОСОБА_2 виділено із спільної суміної власності подружжя в натурі - пилосос «Samsung CS4023» вартістю 1139,60 грн., ноутбук «Dell Inspiron 3737» вартістю 4558 грн. маніпулятор миша «Logitech M705» вартістю 967 грн., планшетний ПК «Orion TP700B» вартістю 811,85 грн., комп`ютерну клавіатуру «Logitech g103» вартістю 551,85 грн., меблеву вітальню вартістю 1176 грн., диван та два крісла вартістю 2600 грн., меблеву шафу вартістю 1200 грн, човен резиновий надувний «Storm» - 3498,95 грн.; електричну м`ясорубку «Liberton 1400W» - 791,05 грн., вентилятор «Aurora» вартістю 9,37 грн., на загальну суму 17303,67 грн.

В іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 213,33 грн.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом невірно розподілено судові витрати по справі та взагалі проігноровано факт понесення позивачкою ОСОБА_1 судових витрат на визначенняя оцінки вартості спірного майна у сумі 3 000 грн. які підлягають розподілу у порядку статті 141 ЦПК України.

Суд навмисно виділив позивачці майно, яке є технічно несправним, та безпідставно відступив від принципу рівності часток у спільній сумісній власності подружжя, відмовивши у стягненні компенсації. При цьому, висновки суду щодо наявності підстав для відступу від рівності часток необґрунтовані належним чином та жодних обставин, визначених статтею 70 СК України, для такого відступу у справі не встановлено.

Суд помилково вважав, що позивачкою обрано неналежний спосіб захисту прушеного права в частині поділу автомобіля Peugeot 206 XR+ VIN-код НОМЕР_1 реєстраційний номер НОМЕР_2 , адже, залишення цього транспортного засобу у спільній частковій власнсоті, без реального поділу, відповідатиме нормам СК України та є єдиним можливим способом поділити все спільно нажите майно подружжя.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, позивачку ОСОБА_1 , яка підтримала доводи апеляціної скарги та наполягала на її задоволенні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 20.09.2002 по 13.03.2017 (т. 1 а.с.3).

В період шлюбу було придбано наступне майно: пилосос «Samsung CS4023», пральна машина «Indesit WITL106», холодильник «Samsung RL44ECIS», ноутбук «Dell Inspiron 3737», мережевий бездротовий маршрутизатор «Tp-link tl-wr940», маніпулятор миша «Logitech M705», планшетний ПК «Orion TP700B», комп`ютерна клавіатура «Logitech g103», меблева шафа, меблева вітальня, диван та два крісла, човен резиновий надувний «Storm»; телевізор «Samsung CS-21S1R», електрична м`ясорубка «Liberton 1400W», вентилятор «Aurora», автомобіль Peugeot 206 XR+ VIN-код НОМЕР_1 реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Відповідно до Звіту про оцінку вартості майна від 12.04.2021, ринкова вартість спірного майна становить: пилосос «Samsung CS4023» - 1139,60 грн., пральна машина «Indesit WITL106» - 2990 грн., холодильник «Samsung RL44ECIS» - 3779,60 грн., ноутбук «Dell Inspiron 3737» - 4558 грн., мережевий бездротовий маршрутизатор «Tp-link tl-wr940» - 546,80 грн., маніпулятор миша «Logitech M705» - 967 грн., планшетний ПК «Orion TP700B» - 811,85 грн., комп`ютерна клавіатура «Logitech g103» - 551,85 грн., меблева шафа – 1200 грн., меблева вітальня – 1176 грн., диван та два крісла – 2600 грн., човен резиновий надувний «Storm» - 3498,95 грн.; телевізор «Samsung CS-21S1R»» - 262,50 грн., електрична м`ясорубка «Liberton 1400W» - 791,05 грн., вентилятор «Aurora» - 9,37 грн. (т. 1 а.с.155-224).

Позивач ОСОБА_1 просила суд: виділити із спільної сумісної власності подружжя у її приватну власність пральну машину «Indesit WITL106», холодильник «Samsung RL44ECIS», мережевий бездротовий маршрутизатор «Tp-link tl-wr940» та телевізор «Samsung CS-21S1R», а відповідачу ОСОБА_2 - пилосос «Samsung CS4023», ноутбук «Dell Inspiron 3737», маніпулятор миша «Logitech M705», планшетний ПК «Orion TP700B», комп`ютерну клавіатуру «Logitech g103», меблеву вітальню, диван та два крісла, човен резиновий надувний «Storm»; телевізор «Samsung CS-21S1R», електричну м`ясорубку «Liberton 1400W», вентилятор «Aurora», із стягненням з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за частку у спільній сумісній власності подружжя, а також визнати в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за кожним окремо, по 1/2 частці у спільної часткової власності на автомобіль Peugeot 206 XR+ VIN-код НОМЕР_1 реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції погодився із запропонованим позивачкою ОСОБА_1 варіантом поділу в натурі між подружжям рухомого майна (пральної машини «Indesit WITL106», холодильника «Samsung RL44ECIS», мережевого бездротового маршрутизатора «Tp-link tl-wr940», телевізора «Samsung CS-21S1R», пилососа «Samsung CS4023», ноутбука «Dell Inspiron 3737», маніпулятора миша «Logitech M705», планшетного ПК «Orion TP700B», комп`ютерної клавіатури «Logitech g103», меблевої вітальнї, дивану та двох крісел, човна резинового надувного «Storm»; телевізора «Samsung CS-21S1R», електричної м`ясорубки «Liberton 1400W», вентилятора «Aurora»), однак, враховуючи, те, що ОСОБА_1 в період шлюбу не працювала та зловживала алкогольними напоями, тобто не дбала про матеріальне забезпечення сім`ї, суд вважав необхідним виділити їй у приватну власність із спільної сумісної власності подружжя пральну машину «Indesit WITL106», холодильник «Samsung RL44ECIS», мережевий бездротовий маршрутизатор «Tp-link tl-wr940» та телевізор «Samsung CS-21S1R» без стягнення з відповідача грошової компенсації різниці вартості спірного майна, що фактично буде відповідати 1/3 частці в належному позивачці майні подружжя.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за кожним окремо, по 1/2 частці у спільної часткової власності на автомобіль Peugeot 206 XR+, VIN-код НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , суд першої інстанції виходив з обранння позивачкою неефективного способу захисту її прав, оскільки, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20, якщо за позовом одного з подружжя суд визначить кожному з подружжя ідеальні частки у неподільному майні, таке судове рішення не буде ефективним для захисту відповідних прав та інтересів, а у даній справі не заявлено позовну вимогу про стягнення грошової компенсації за частку спірного автомобіля.

Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступні обставини.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення у повній мірі не відповідає, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто, статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Стаття 60 СК України містить норму про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18).

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (див. постанову Верховного Суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).

У справі, що перегляєдається судом апеляційної інстанції, встановлено та сторонами не оспорюється, що за період перебування у шлюбі було придбано наступне майно, яке є спільним сумісним майном подружжя: пилосос «Samsung CS4023», пральна машина «Indesit WITL106», холодильник «Samsung RL44ECIS», ноутбук «Dell Inspiron 3737», мережевий бездротовий маршрутизатор «Tp-link tl-wr940», маніпулятор миша «Logitech M705», планшетний ПК «Orion TP700B», комп`ютерна клавіатура «Logitech g103», меблева шафа, меблева вітальня, диван та два крісла, човен резиновий надувний «Storm»; телевізор «Samsung CS-21S1R», електрична м`ясорубка «Liberton 1400W», вентилятор «Aurora», автомобіль Peugeot 206 XR+ VIN-код НОМЕР_1 реєстраційний номер НОМЕР_2 .

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Під час вирішення спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне спільне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (частина друга статті 70 СК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23) викладено висновки про правильне застосування норм статті 70 СК України, згідно яких СК України встановлює два винятки із загального правила щодо рівності часток подружжя у праві на майно. Суд може зменшити або збільшити частку одного з подружжя із відповідною зміною частки іншого з подружжя. У разі відступлення від засади рівності часток подружжя суд має вказати, які саме обставини стали підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя.

Обставини, які є підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя у праві на майно можна поділити на дві групи: негативні, тобто ті, що надають можливість суду зменшити розмір частки одного з подружжя (частина друга статті 70 СК України); позитивні, що дають змогу суду збільшити розмір частки одного з подружжя (частина третя статті 70 СК України).

Законодавець на рівні СК України передбачив орієнтовний перелік негативних обставин (частина друга статті 70 СК України), за наявності яких суд може зменшити частку одного з подружжя. Такі обставини можуть застосовуватися як окремо, так і в сукупності. Тобто законодавець невичерпно виокремив випадки недобросовісної поведінки одного з подружжя як під час шлюбу, так і після його розірвання щодо виконання своїх сімейних обов`язків та майна і встановив наслідок такої недобросовісної поведінки - зменшення розміру частки одного з подружжя. Про недобросовісність одного із подружжя може свідчити, зокрема, приховання певних речей, передання їх на зберігання родичам, продаж спільного майна без згоди другого з подружжя.

Вказані обставини за загальними правилами доказування підлягають встановленню судом на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів. Обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок стосовно доведення обставин, які вказували б на наявність підстав, передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України покладається на особу, яка ініціює питання про збільшення частки у спільному сумісному майні подружжя.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Відступаючи від принципу рівності часток майна подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 , заперечуючи позовні вимоги, посилається на те, що позивач ОСОБА_1 не працювала та не дбала про матеріальне забезпечення сім`ї, оскільки зловживала алкогольними напоями і по цим причинам декілька разів лікувалась від алкоголізму та до теперішнього часу з цих підстав перебуває на обліку КЗ «КПНД» ДОР», в той час як він працював, мав стабільний дохід та, крім заробітної плати, отримав ще й одноразову виплату за втрату працездатності під час робити на підприємстві (т. 1 а.с.33-34, 53-54). Зазначені обставини підтверджуються випискою з амбулаторної карти (т. 1 а.с.87) та медичними картками стаціонарного хворого №2486 та №3410, що були витребувані судом з КЗ «КПНД» ДОР» на підставі ухвали від 03.08.2018 (т. 1 а.с.74-75), й не спростовані позивачкою ОСОБА_1 .

Разом з тим, різний розмір доходів (або повна їх відсутність у одного з подружжя) не є підставою для зміни часток при поділі майна подружжя, оскільки відповідно до статті 60 СК України спільність права власності подружжя на майно набуте за час шлюбу презюмується незалежно від заробітку (доходу) кожного з подружжя.

Наявна у матеріалах справи виписка з амбулаторної карти (т. 1 а.с.87) свідчить про те, що позивачка ОСОБА_1 алкогольні напої не вживає після лікування у 2016 році, перебуває у стані ремісії.

Зазначені докази, на яких грунтувалося рішення суду першої інстанції в частині наявності правових підстав для відступу від принципу рівності часток подружжя, не містять у собі інформації щодо вчинення позивачкою ОСОБА_1 дій, які шкодили матеріальному забезпеченю сім?ї,а лише свідчать про її залежність від вживання алкогогольних напоїів та системного лікування такої залежності, що, на переконання суду, може свідчити про бажання та намір останньої дбати про власне здоров?я та родину.

Таким чином, за відсутності доказів недобросовісної поведінки ОСОБА_1 , як під час шлюбу, так і після його розірвання, підстав для відступлення від принципу рівності часток подружжя при поділі спільного майна сторін колегією суддів не вбачається.

Частинами першою, другою, четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Суть поділу майна подружжя полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків.

Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням переліку об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення вартості.

Отже, поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

У позовні заяві ОСОБА_3 ставила перед судом питання щодо виділу із спільної сумісної власності подружжя у її приватну власність пральної машини «Indesit WITL106», холодильника «Samsung RL44ECIS», мережевого бездротового маршрутизатора «Tp-link tl-wr940» та телевізору «Samsung CS-21S1R», а відповідачу ОСОБА_2 - пилососу «Samsung CS4023», ноутбуку «Dell Inspiron 3737», маніпулятора миша «Logitech M705», планшетного ПК «Orion TP700B», комп`ютерної клавіатури «Logitech g103», меблевої вітальні, дивану та двох крісел, човена резинового надувного «Storm»; телевізору «Samsung CS-21S1R», електричної м`ясорубки «Liberton 1400W», вентилятора «Aurora», і з таким варіантом розподул суд першої інстанції погодився.

За таких обстиавн, колегією суддів відхиляються, як неприйнятні та надумані доводи апеляційної скарги про те, що суд навмисно виділив позивачці майно, яке є технічно несправним, адже, розподіл наведеного вище майна здійснено судом першої інстанції з урахуванням принципу диспозитивності, в межах заявлених позовних вимог.

З огляду на те, що відповідачем ОСОБА_2 визначений судом варіант фактичного рохподліу між сторонами вищенаведеного спільного сумісного майна не оспорено, колегія суддів не вбачає підстав для зміни рішення суду першої інстанції в цій частині та визначення власного варіанту розподілу цього майна.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визначення вартості спільного сумісного майна подружжя, згідно із Звітом про оцінку вартості майна від 12 квітня 2021 року.

Судо встановлено, що, відповідно до Звіту про оцінку вартості майна від 12 квітня 2021 року, ринкова вартість спірного майна становить: пилосос «Samsung CS4023» - 1139,60 грн., пральна машина «Indesit WITL106» - 2990 грн., холодильник «Samsung RL44ECIS» - 3779,60 грн., ноутбук «Dell Inspiron 3737» - 4558 грн., мережевий бездротовий маршрутизатор «Tp-link tl-wr940» - 546,80 грн., маніпулятор миша «Logitech M705» - 967 грн., планшетний ПК «Orion TP700B» - 811,85 грн., комп`ютерна клавіатура «Logitech g103» - 551,85 грн., меблева шафа – 1200 грн., меблева вітальня – 1176 грн., диван та два крісла – 2600 грн., човен резиновий надувний «Storm» - 3498,95 грн.; телевізор «Samsung CS-21S1R»» - 262,50 грн., електрична м`ясорубка «Liberton 1400W» - 791,05 грн., вентилятор «Aurora» - 9,37 грн. (а.с.155-224).

Таким чином, різниця вартості спірного майна при поділі його між сторонами у зазначений позивачем спосіб становить 9724,77 грн., а не 17 437,23 грн, як помилково визначено позивачкою у справі, й колегія суддів дійшла висновку про необхідність стягнення цієї різниці з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 , що забезпечить дотримання принципу рівності часток у спільному сумісному майну пожружжя при його поділі.

Щодо запропонованого позивачкою ОСОБА_1 варіанту поділу автомобіля Peugeot 206 XR+ VIN-код НОМЕР_1 реєстраційний номер НОМЕР_2 , колегія суддів зазначає наступне.

За загальним правилом, найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне.

За такого підходу суд, виділяючи у власність сторін окремі і самостійні об`єкти матеріального світу, може враховувати вартість таких об`єктів та їх частку у загальній масі майна, що підлягає поділу між подружжям.

Водночас у цій справі встановлено, що поділу між подружжям підлягали пилосос «Samsung CS4023», пральна машина «Indesit WITL106», холодильник «Samsung RL44ECIS», ноутбук «Dell Inspiron 3737», мережевий бездротовий маршрутизатор «Tp-link tl-wr940», маніпулятор миша «Logitech M705», планшетний ПК «Orion TP700B», комп`ютерна клавіатура «Logitech g103», меблева шафа, меблева вітальня, диван та два крісла, човен резиновий надувний «Storm»; телевізор «Samsung CS-21S1R», електрична м`ясорубка «Liberton 1400W», вентилятор «Aurora», автомобіль Peugeot 206 XR+ VIN-код НОМЕР_1 реєстраційний номер НОМЕР_3 , які по своїй суті є неподільними речами.

Оскільки суд поділив зазначене майно (крім автомобіля) між сторонами, визнавши за ними по частці у праві власності на таке майно, то спірний автомобіль також підлягає поділу між сторонами як самостійний об`єкт (ізольовано від іншого майна, яке є спільною власністю сторін).

Вирішуючи питання про поділ транспортного засобу, апеляційний суд нагадує, що до складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя (постанова Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 442/8047/16).

Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19).

У цій справі факт набуття спірного автомобіля в період перебування сторін у шлюбі є беззаперечним, а презумпцію спільності права власності подружжя на це майно відповідач не спростував.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 648/3137/15 зазначено, що як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Відмовляючи в задоволенні позову про поділ між сторонами спірного транспортного засобу, суд першої інстанції виходив із того, що автомобіль є неподільною річчю, а вимога про його поділ не є ефективним та належним способом захисту прав одного з подружжю.

Насамперед колегія суддів зауважує, що поділ майна подружжя може здійснюватися різними способами: 1) його поділом у натурі між сторонами; 2) шляхом залишення майна у власності однієї зі сторін з виплатою іншій стороні грошової компенсації вартості її частки в такому майні; 3) через визначення часток сторін у спільній сумісній власності, що має наслідком трансформацію спільної сумісної власності у спільну часткову.

Відтак, обрання позивачем будь-якої із зазначених форм поділу майна не може вважатися обранням неефективного чи неналежного способу захисту в судовому порядку.

Оцінюючи аргументи суду першої інстанції про неподільність автомобіля та неможливість його поділу, колегія суддів нагадує, що неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).

Одним із прикладів неподільної речі є транспортні засоби.

За загальним правилом неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Водночас, як уже зазначалося, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

У цій справі жодна із сторін у передбачений процесуальним законом спосіб не повідомила суд першої інстанції про наявність її згоди на припинення її права власності на автомобіль та отримання грошової компенсації.

Тому колегія суддів уважає, що в цій справі позовна вимога про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за кожним окремо, по 1/2 частці у спільної часткової власності на автомобіль марки Peugeot, модель 206, тип – Седан-В, номер шасі кузова - VIN-код НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , підлягає задоволенню.

Посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 , як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині, є помилковим, з огляду на наступне.

Так, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 зазначено, що спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду, а вирішення спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.

Водночас основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20).

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина друга статті 264 ЦПК України). У резолютивній частині рішення зазначається висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог (пункт 1 частини п`ятої статті 265 ЦПК України). В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).

До того ж, касаційний суд вже зауважував, що процесуальний закон не містить виключень при розгляді спору про поділ спільного майна подружжя, які б дозволяли не враховувати предмет, підстави позову, та власне позовні вимоги, які заявив позивач (див.постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2024 року в справі № 362/1505/18).

Колегія суддів наголошує на тому, що у справі № 209/3085/20, яка перебувала на розгляді Великої Палати Верховного Суду та висновки якої застосував суд першої інстанції у цій справі, позивачка просила припинити право спільної сумісної власності на транспортний засіб і визнати право особистої приватної власності на авто за відповідачем, стягнувши на свою користь компенсацію вартості її частки у спільному майні.

Тобто, Велика Палата Верховного Суду вирішила спір і сформулювала правові висновки щодо застосування норм матеріального права у контексті конкретних фактичних обставин тієї справи, а головне - в межах пред`явлених у ній позовних вимог.

У вказаній постанові перед касаційним судом постали два основі питання: 1) про те, чи має той із подружжя, який відмовляється від своєї частки у праві спільної сумісної власності і просить виплатити йому компенсацію, вносити кошти на депозит суду та 2) про те, чи потрібно враховувати платоспроможність іншого з подружжя при вирішенні питання про стягнення такої компенсації.

Саме на вказаних питаннях і зосередилася у своїй постанові Велика Палата Верховного Суду, дійшовши висновку про те, що невнесення позивачем коштів на депозит суду та відсутність у відповідача фінансової можливості сплатити вартість частки позивача у праві спільної власності не є перешкодами для задоволення вимоги позову про виплату позивачці компенсації вартості її частки у спільному майні.

Натомість у справі, яка переглядається апеляційним судом, вимога про припинення права спільної сумісної власності й виплату грошової компенсації позивачкою пред`явлена не була, а про згоду на отримання грошової компенсації в порядку поділу спільного майна подружжя в суді першої інстанції вона також не заявляла.

Без волевиявлення жодної зі сторін на припинення права спільної власності на майно та отримання грошової компенсації суд не вправі самостійно ініціювати та вирішувати це питання.

Тому висновки, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, у цій справі незастосовні як нерелевантні.

До того ж, колегія суддів наголошує на тому, що висновку про те, що поділ неподільної речі шляхом визнання за кожною зі сторін ідеальних часток із визначенням їх розміру не допускається за жодних обставин, зазначена постанова не містить.

Натомість колегія суддів уважає за необхідне застосувати інші правові висновки суду касаційної інстанції.

Так, у постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 565/495/18 вказано, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

Зазначений висновок послідовно та неодноразово застосовувався у практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Зокрема, у постанові від 21 травня 2025 року у справі № 404/1436/24 зазначено, що вимога про визначення часток у праві спільної сумісної власності сторін на спірну квартиру, по суті, спрямована на трансформування спільної сумісної власності у спільну часткову, у зв`язку з чим апеляційний суд дійшов правильного висновку про можливість задоволення цієї позовної вимоги у спосіб, який наведено ним у судовому рішенні, і такий спосіб, з огляду на положення статті 16 ЦК України за обставин цієї цивільної справи є належним та ефективним.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд доходить до висновку, що пред`явлена у цій справі вимога про визнання за сторонами права власності на частку в спільному майні не суперечить способам захисту, наведеним у статті 16 ЦК України, її наслідком буде трансформація спільної сумісної власності у спільну часткову власність, у зв`язку з чим підлягає задоволенню.

Крім того, оскільки право власності на спірне майно зареєстровано за відповідачем, то задоволення такої вимоги позову сприятиме дотриманню принципу правової визначеності як у питанні встановлення власників транспортного засобу, так і в питанні визначення їх часток.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відступу від принципу рівності часток подружжя у спільній сумісній власнсоті та неможливість поділу спірного автомобіля у спосіб, запропонований позивачкою, то судове рішення в частині відмови в задоволенні відповідної вимоги позову підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову в цій частині.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв?язку з чим колегія суддів змінює рішення суду в частині розміру судових витрат по справі, понесених у зв`язку зі сплатою судового збору, стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 та збільшує цей розмір з 213,33 грн. до 600 грн., тобто пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Згідно товарного чеку б/н від 12 квітня 2021 року (т. 1 а.с. 153), позивачкою ОСОБА_1 сплачено 3 000 грн судових витрат на проведення судово-товарознавчої експертизи, призначеної ухвалою суду першої інстанції від 26 березня 202 року (т. 1 а.с. 143-145).

Оскільки, висновки Звіту про оцінку вартості майна від 12 квітня 2021 року покладено колегією судідв в основу рішення суду в частині визначення вартсоті майна, що підлягає поліду між сторонами, колегі суддів стягує з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов?язані із проведенням експертизи, у розмірі 3 000 грн.

Крім того, з огляду на часткове задоволення апеляційної скарги, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання апеляційної скарги, у розмірі 850 грн.

Керуючись ст.ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області 23 лютого 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації за частку у спільній сумісній власності подружжя та поділу автомобіля марки Peugeot, модель 206, тип – Седан-В, номер шасі кузова - VIN-код НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 – скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації за частку у спільній сумісній власності подружжя – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за частку у спільній сумісній власності подружжя у розмірі 9 724 (дев?ять тисяч сімсот двадцять чотири) гривні 77 (сімідесят сім) копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення компенсації за частку у спільній сумісній власності подружжя - відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ автомобіля марки Peugeot, модель 206, тип – Седан-В, номер шасі кузова - VIN-код НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на частку у праві спільної часткової власнсоті на автомобіль марки Peugeot, модель 206, тип – Седан-В, номер шасі кузова - VIN-код НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частку у праві спільної часткової власнсоті на автомобіль марки Peugeot, модель 206, тип – Седан-В, номер шасі кузова - VIN-код НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області 23 лютого 2026 року змінити в частині розміру судового збору, стягнутого з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , збільшивши цей розміір з 213 гривень 33 копійок до 600 (шестисот) гривень 00 (нуль) копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов?язані із проведенням експертизи, у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 (нуль) копійок.

В інішій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання апеляційної скарги, у розмірі 850 (вісімсот п?ятдесят) гривень 00 (нуль) копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 03 липня 2026 року.

Головуючий:

Судді: