Рішення від 02 липня 2026 р. у справі №720/1249/24 — Новоселицький районний суд Чернівецької області

03.07.2026

Справа №720/1249/24

Провадження №2/720/69/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2026 року Новоселицький районний суд Чернівецької області

в складі: головуючого судді Павлінчука С.С.

з участю секретаря Політнічук Л.В.

розглянувши в місті Новоселиця цивільну справу за позовом Чернівецької обласної військової адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Дністровська районна військова адміністрація про стягнення майнової шкоди в порядку регресу,

ВСТАНОВИВ:

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді голови Дністровської РДА у період часу із 26.02.2021 року по 30.12.2022 року.

Розпорядження відповідача від 09.03.2022 року №7-ос було звільнено ОСОБА_2 із займаної посади заступника голови Дністровської РДА.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 14.11.2022 року по справі №600/1597/22-а було задоволено позов ОСОБА_2 , поновлено її на посаді заступника голови Дністровської РДА та стягнуто на її користь заробітну плату за вимушений прогул в сумі 297038,97 гривень, 11300 гривень витрат на правничу допомогу та 6607 гривень витрат за проведення експертизи.

На час пред`явлення даного позову рішення рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 14.11.2022 року виконано.

Підставою поновлення на посаді ОСОБА_2 було саме визнання незаконним розпорядження відповідача від 09.03.2022 року №7-ос, оскільки було встановлено, що звільнення було проведено на підставі письмової заяви позивача, яку остання не підписувала.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

У статті 237 КЗпП України передбачено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення відбулося з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року в справі № 401/1387/17-ц, від 14 травня 2025 року в справі № 444/3023/22 вказав, що під час незаконного звільнення або переведення на іншу роботу, невиконання рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року) настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.

Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини.

Про те, що службова особа, яка видала розпорядчий документ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну органу у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, неодноразово зазначалось Верховним Судом у постановах від 18 лютого 2026 року в справі № 301/3082/23, від 02 травня 2025 року в справі № 522/17256/22, від 08 січня 2025 року в справі № 755/13814/21 та інших.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 134, статті 237 КЗпП України матеріальна відповідальність на службову особу за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації оплатою працівникові вимушеного прогулу або різниці у заробітку при незаконному звільненні або незаконному переведенні його на іншу роботу можна покласти при наявності її персональної вини службової особи.

Системне тлумачення вказаних норм дозволяє дійти висновку про те, що позов про покриття шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу, може бути пред`явлений як самою юридичною особою, так і вищестоящим в порядку підлеглості органом (див. постанови Верховного Суду від 17 липня 2024 року в справі № 439/362/22, від 02 травня 2025 року в справі № 522/17256/22).

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації є юридичними особами.

Відповідно до ч.1 ст.41 цього ж Закону голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.

Таким чином, аналізуючи вищевказані обставини та відповідні їм правові норми слід прийти до висновку, що оскільки відповідач на момент пред`явлення даного позову вже був звільнений із посади голови РДА, то відповідно із позовом про стягнення матеріальної шкоди у зв`язку із виплатою звільненому працівнику заробітної плати за вимушений прогул могла звернутися сама Дністровська РДА, яка є самостійною юридичною особою.

Крім того, враховуючи положення спеціальної норми, яка передбачена ч.4 ст.136 КЗпП України, із таким позовом може звернутися вищестоящий в порядку підлеглості орган.

Позивач посилається на те, що Чернівецька ОВА є таким органом, оскільки в силу Закону України «Про місцеві державні адміністрації» Чернівецька обласна державна адміністрація є державним органом вищого рівня по відношенню до Дністровської РДА, вона наділена функціями контролю за останньою, є головним розпорядником коштів, які виділяються на утримання РДА, а також саме за рахунок доведених бюджетних асигнувань Дністровською РДА було проведено виплати заробітної плати за вимушений прогул.

Суд вважає такі твердження позивача помилковими виходячи з наступного.

При вирішенні питання щодо права позивача пред`явлення даного позову із посиланням на ч.4 ст. 136 КЗпП України слід вирішити питання чи є Чернівецька ОВА вищестоящим в порядку підлеглості органом відносно Дністровської РДА.

Відповідь на це питання міститься у Законі України «Про місцеві державні адміністрації».

Згідно ч.2 ст.8 цього Закону голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента України, а відповідно до ч.1 ст.9 Закону повноваження голів місцевих державних адміністрацій припиняються Президентом України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 30 Закону місцеві державні адміністрації та їх голови при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України. Місцеві державні адміністрації та їх голови при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Кабінетом Міністрів України та підзвітні і підконтрольні йому.

Таким чином, слід зробити висновок, що вищестоящим в порядку підлеглості органом відносно Дністровської РДА є Кабінет Міністрів України та Президент України, як державні інституції, які мають право вирішувати кадрові питання щодо керівника місцевої адміністрації, контролюють їх діяльність, отримують від місцевих адміністрацій звіти про їх діяльність .

Частинами першою та другою ст. 33 цього ж Закону визначено, що обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю. Голови районних державних адміністрацій регулярно інформують про свою діяльність голів обласних державних адміністрацій, щорічно та на вимогу звітують перед ними.

Таким чином, обласна державна адміністрація немає повноважень на призначення посадових осіб районної адміністрації, а тільки спрямовує діяльність останньої та має право отримати звіт про її діяльність.

Посилання позивача на те, що саме ОДА є головним розпорядником коштів, які виділяються для РДА, не може свідчити про, те, що вона є вищестоящим органом, оскільки ці питання лише фінансових відносин, які регулюються нормами Бюджетного кодексу України.

Таким чином, слід дійти висновку, що у розумінні трудового права «вищестоячим органом» для керівника є той суб`єкт, який наділений повноваженнями приймати розпорядчі акти кадрового характеру (призначати, звільняти, укладати контракт чи притягувати до відповідальності). ОДА таких повноважень щодо голови РДА не має, а тому не є його вищестоящим органом.

Верховний суд неодноразово у своїх постановах виснував, що пред`явлення позову неналежним позивачем є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог (постанови Верховного Суду від 05.10.2021 у справі № 925/1214/19, від 16.02.2022 у справі № 904/1407/21, від 19.05.2022 у справі № 904/5558/20, від 12.06.2024 у справі № 908/63/23, від 14.10.2024 у справі № 911/1768/22).

Таким чином, оскільки позов подано неналежним позивачем, то відповідно з цих підстав у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.8, 9, 30, 31, 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст. 136, 237 КЗпП України, керуючись ст.ст.263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Чернівецької обласної військової адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Дністровська районна військова адміністрація про стягнення майнової шкоди в порядку регресу відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Чернівецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: