Вирок від 02 липня 2026 р. у справі №631/868/26 — Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/868/26

провадження № 1-кп/631/159/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2026 року селище Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі судді ОСОБА_1 , яка здійснює кримінальне провадження одноособово, за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань приміщення суду в селищі Нова Водолага Харківського району Харківської області в порядку спрощеного провадження без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження та відповідно до положень частини 4 статті 107 Кримінального процесуального кодексу України без фіксування судового провадження технічними засобами, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 червня 2026 року під № 12026226160000035, щодо обвинувачення:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: селище Нова Водолага, Нововодолазький район, Харківська область, громадянина України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , маючого неповну середню освіту, одруженого, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , в силу статті 89 Кримінального кодексу України не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення – проступку, передбаченого частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України,

В С Т А Н О В И В:

До Нововодолазького районного суду Харківської області в порядку, передбаченому статтями 291, 293 та 302 Кримінального процесуального кодексу України, надійшов складений прокурором обвинувальний акт із доданими до нього документами разом із клопотанням про його розгляд в порядку спрощеного провадження та матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 червня 2026 року під № 12026226160000035, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення – проступку, передбаченого частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України за встановлених досудовим розслідуванням обставин.

Так, ОСОБА_3 маючи умисел на заподіяння умисного легкого тілесного ушкодження, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, вчинив кримінальний проступок, який відноситься до кримінальних правопорушень проти життя і здоров`я особи за таких обставин.

19 червня 2026 року близько 18 години 00 хвилини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходився за місцем свого мешкання, у будинку за адресою: АДРЕСА_2 , де в той же час перебувала його дружина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У вказаний час та у вказаному місці, після спільного вживання алкогольних напоїв, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відбувся словесний конфлікт на побутовому ґрунті, та у ОСОБА_3 виник раптовий протиправний умисел, спрямований на спричинення ОСОБА_4 тілесних ушкоджень невизначеного ступеню тяжкості.

Реалізуючи свій раптовий протиправний умисел, з мотивів виниклих неприязних стосунків, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його наслідки у вигляді спричинення невизначеної шкоди здоров`ю ОСОБА_4 та бажаючи їх настання, ОСОБА_3 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно та протиправно, з метою запобігання тілесних ушкоджень, підійшов до ОСОБА_4 обличчям до обличчя та наніс один удар кулаком правої руки в область лівого віска та один удар кулаком лівої руки в область правого ока ОСОБА_4 . Після цього ОСОБА_3 штовхнув ОСОБА_4 у груди із докладанням значної сили, внаслідок чого остання вдарилась лівою рукою у кут стіни будинку.

Відповідно до висновку експерта № 12-14/55-НВ/26 від 24 червня 2026 року у ОСОБА_4 виявлено травматичні набряки м`яких тканин, синці на обличчі та лівій руці, які виникли від травматичної дії тупих твердих предметів з обмеженою контактною поверхнею, механізмом спричинення – удар, можливо способом та в період часу, сказаних потерпілою. За ступенем тяжкості це легкі тілесні ушкодження, що мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більш як шість днів (пункти 2.3.2 «б», 2.3.5 «Правил судово-медичного встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6).

Між отриманим тілесним ушкодженням та короткочасними наслідками, що настали у ОСОБА_4 мається причинний зв`язок. Дані тілесні ушкодження до небезпечних для життя не відносяться.

Відповідно до висновку експерта № 12-14/57-НВ/26/12-14/55-НВ/26 від 24 червня 2026 року локалізація, характер, механізм утворення наявних тілесних ушкоджень у ОСОБА_4 не суперечать тому способу спричинення на який вона та свідок ОСОБА_5 вказують в ході проведення слідчих експериментів за їх участі.

Таким чином, своїми діями ОСОБА_3 умисно наніс ОСОБА_4 легкі тілесні ушкодження, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України.

При вирішенні питання щодо здійснення судового провадження у суді першої інстанції суд приймає до уваги, що обвинувальний акт у даному кримінальному проваджені надійшов до суду разом із клопотанням прокурора про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до положень частини 2 статті 12 Кримінального кодексу України кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 125 зазначеного кодифікованого закону України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 відноситься до проступків.

Частинами 2 та 3 статті 381 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності. Спрощене провадження щодо кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами судового провадження, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цього параграфа.

Прокурор, встановивши під час досудового розслідування, що підозрюваний беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, а потерпілий не заперечує проти такого розгляду, він до обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні додає їх відповідні письмові заяви та матеріали досудового розслідування (частини 1 та 2 статті 302 Кримінального процесуального кодексу України).

Так, до обвинувального акту долучено письмову заяву підозрюваного ОСОБА_3 , складену 26 червня 2026 року в присутності захисника ОСОБА_6 , який діє на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги особі, у кримінальному провадженні стосовно якої відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України захисник залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням від 25 червня 2026 року № 5-20-2026-005589, виданим Східним міжрегіональним центром з надання безоплатної правничої допомоги, в якій ОСОБА_3 зазначає про беззаперечне визнання ним своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України та згодою із встановленими досудовим розслідуванням обставинами. Також, у вказаній заяві підозрюваний зазначив, що йому роз`яснено та зрозуміло зміст встановлених досудовим розслідуванням обставин, а також про його обізнаність у тому, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку він буде позбавлений права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Крім того, у цій заяві захисником ОСОБА_6 підтверджено добровільність беззаперечного визнання винуватості підозрюваним, його згоду із встановленими в результаті досудового розслідування обставинами і згоду на розгляд обвинувального акта за його відсутності.

Із наданих матеріалів кримінального провадження, суд також переконався, що 26 червня 2026 року потерпіла ОСОБА_4 надала прокуророві Нововодолазького відділу Харківської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_7 письмову заяву, відповідно до якої надала згоду на розгляд кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 червня 2026 року під № 12026226160000035 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України, в порядку спрощеного провадження та повідомила про роз`яснення їй, у відповідності до частини 2 статті 302 Кримінального процесуального кодексу України, змісту встановлених у результаті досудового розслідування обставин та ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

За таких обставин, враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 у заяві про визнання винуватості, в присутності захисника беззаперечно визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального проступку при обставинах, викладених в обвинувальному акті, беручи до уваги, що обвинуваченому роз`яснено зміст встановлених досудовим розслідуванням обставин, а також, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку він буде позбавлений права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорювання встановлених досудовим розслідуванням обставин, враховуючи, що обвинуваченим надана згода на розгляд обвинувального акту у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду у судовому засіданні, він правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності та істинності його позиції, враховуючи заяву потерпілої ОСОБА_4 , яка не заперечувала проти такого розгляду, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються та розглядає справу у відповідності до приписів частини 2 статті 382 Кримінального процесуального кодексу України.

Вивчивши зміст обвинувального акта разом із доданими до нього документами, перевіривши матеріали досудового розслідування у формі дізнання у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 червня 2026 року під № 12026226160000035, проаналізувавши у сукупності надані прокурором докази, які узгоджуються між собою, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з`ясувавши всі обставини, встановлені під час досудового розслідування, які не оспорюються учасниками судового провадження, суд керуючись законом, дійшов висновку щодо доведеності вини ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку. Дії обвинуваченого відповідають складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України, і правильно кваліфіковані як умисне легке тілесне ушкодження, у зв`язку із чим обвинувачений підлягає кримінальному покаранню.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначив, що призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Так, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, суд виходить з класифікації кримінальних правопорушень, передбаченої статтею 12 Кримінального кодексу України та санкції частини 1 статті 125 Кримінального кодексу України, а також особливостей та обставин його вчинення, й доходить висновку, що обвинуваченим вчинене кримінальне правопорушення, яке кримінальним законом вважається проступком.

Вивчаючи особу винного шляхом з`ясування стану його здоров`я, поведінки до вчинення кримінального правопорушення, складу родини, а також матеріального стану, судом встановлено, що ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 у селищі Нова Водолага, Нововодолазького району, Харківської області, є громадянином України, одружений, даних щодо наявності на його утриманні неповнолітніх дітей або непрацездатних батьків матеріали справи не містять; офіційно не працевлаштований, суб`єктом господарської діяльності не зареєстрований, на життя заробляє тимчасовими підробітками, у тому числі за цивільно-правовими договорами.

За даними наявної документації ОСОБА_3 має задовільний стан здоров`я, до осіб з інвалідністю не відноситься, на обліку у лікаря-психіатра та під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває, що свідчить про його осудність. Має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , проте фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , за якими згідно характеристик, складених 25 червня 2026 року за № 02-27/1439 депутатом округу № 1 Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області ОСОБА_8 , та за № 02-27/1440 депутатом округу № 4 Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області ОСОБА_9 , характеризується задовільно, як такий щодо якого не надходило скарг та нарікань від мешканців села, компрометуючі матеріали відсутні.

ОСОБА_3 в силу вимог статті 89 Кримінального кодексу України вважається раніше не судимим, що убачається із довідки УІПА Головного управління Національної поліції в Харківській області станом на 23 червня 2026 року; на даний час на обліку в Харківському районному сектору філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області не перебуває (довідки від 24 червня 2026 року № 388/24/26/1-26).

Відповідно до повідомлення начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковника ОСОБА_10 від 24 червня 2026 року № 2173 убачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно даних ЄДРПО АІТС «ОБЕРІГ» перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_1 ).

Обставиною, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України, пом`якшує покарання ОСОБА_3 , є її щире каяття.

Обставинами, що у відповідності до пунктів 6-1 та 13 частини 1 статті 67 Кримінального кодексу України, обтяжують покарання ОСОБА_3 , є вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя та вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння. Інших обтяжуючих покарання обставин у обвинувальному акті не наведено.

З цього суд зазначає, що обставини, що обтяжують покарання, – це вичерпно перелічені в законі та встановлені судом різного роду чинники об`єктивного або суб`єктивного характеру, що не є ознаками конкретного складу кримінального правопорушення і не впливають на його кваліфікацію, однак підвищують ступінь суспільної небезпечності винної особи і (або) вчиненого нею кримінального правопорушення і у зв`язку з цим є підставою для призначення більш суворого покарання.

За пунктом 4 частини 1 статті 91 Кримінального процесуального кодексу України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Обов`язок доказування перелічених обставин згідно зі статтею 92 Кримінального процесуального кодексу України покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках – на потерпілого.

За приписами статті 337 Кримінального процесуального кодексу України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім як у випадках зміни судом правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Пунктом 6 частини 2 статті 291 Кримінального процесуального кодексу України регламентовано, що обвинувальний акт має містити, у тому числі, відомості щодо наявності або відсутності обставин, які обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченому.

Отже, в разі відсутності в обвинувальному акті у відповідності до пункту 6 частини 2 статті 291 Кримінального процесуального кодексу України обставин, які обтяжують покарання, визнання судами на підставі частини 1 статті 67 Кримінального кодексу України їх такими, що обтяжують покарання з подальшим їх врахуванням під час його призначення, не узгоджується з положеннями статті 337 Кримінального процесуального кодексу України.

Аналогічної правової позиції притримується й Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 11 червня 2024 року у справі № 175/2963/22 (провадження № 51-7756км23), від 08 травня 2024 року у справі № 507/1580/22 (провадження № 51-7515км23), від 29 травня 2024 року у справі № 201/137/21 (провадження № 51-7324км23).

При призначенні виду та міри покарання ОСОБА_3 суд виходить з положень частини 2 статті 61 Конституції України, яка визначає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив, що призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

У Рішенні від 15 червня 2022 року № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України вказав, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди тощо.

Отже, принцип домірності зобов`язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (пункт 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).

Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені частиною 1 статті 368 Кримінального процесуального кодексу України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (постанова Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 161/7253/18).

Отже з урахуванням наведеного, при визначенні міри покарання обвинуваченому ОСОБА_3 з урахуванням приписів частини 2 статті 61 Конституції України, статті 65 Кримінального кодексу України, суд бере до уваги ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке в силу приписів статті 12 Кримінального кодексу України, відноситься до проступку, враховує фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення, кількість, спосіб та характер завданих ушкоджень (два удари та один потужній поштовх), особу винного, який має прийнятну репутацію, одружений, офіційно не працевлаштований, суб`єктом господарської діяльності не зареєстрований, в силу статті 89 Кримінального кодексу України не судимий, не намагався уникнути притягнення до кримінальної відповідальності за дане кримінальне правопорушення, і усвідомив негативні наслідки своєї поведінки, щире розкаявся у вчиненому, наявність у нього постійного місця реєстрації та проживання, відсутність претензій майнового та морального характеру з боку потерпілої, а також наявність обставини, що пом`якшує покарання та обставин, що його обтяжують.

Виходячи з приписів статті 50 Кримінального кодексу України, згідно з яких метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, суд вважає, що для виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 необхідно призначити покарання в межах, встановлених санкцією частини 1 статті 125 Кримінального кодексу України, у виді громадських робіт, приймаючи до уваги те, що з матеріалів кримінального провадження не встановлено обставин, визначених частиною 3 статті 56 Кримінального кодексу України.

Призначаючи саме такий вид покарання, суд приймає до уваги, що санкцією вказаної статті передбачено покарання у виді, у тому числі, штрафу та виправних робіт, однак суд вважає неможливим призначити ОСОБА_3 не один із видів даних покарань, оскільки обвинувачений офіційно не працевлаштований, матеріали кримінального провадження, долучені до обвинувального акта, не містять відомостей про наявність законних джерел доходу у ОСОБА_3 . Окрім іншого суд ураховує обставини скоєння ОСОБА_3 кримінального проступку, його наслідки, а також обрані учасниками судового провадження позиції, викладені у їх заявах.

Отже, з урахуванням вищезазначених обставин, призначення ОСОБА_3 покарання у виді громадських робіт в мінімальних межах строку, визначеного статтею 56 та частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України, буде належною мірою відповідати особі обвинуваченого та попередженню вчинення ним нових кримінальних проступків, а призначення обвинуваченому максимального виду покарання на максимальний строк, передбачений санкцією зазначеної статті, буде занадто суворим.

На думку суду таке покарання відповідатиме гуманності й справедливості, та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Питання доцільності обрання запобіжного заходу суд не розглядає з огляду на відсутність з цього питання відповідного клопотання прокурора, та у світлі того, що відповідно до положень статтей 22 та 26 Кримінального процесуального кодексу України, суд розглядає тільки ті питання, які винесені на такий розгляд сторонами.

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.

Речові докази по справі відсутні.

Цивільний позов в рамках даного кримінального провадження не заявлявся, процесуальні витрати по справі відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 50, 56, 65 – 67 та частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України, а також статтями 31, 100, 118, 122, частиною 1 статті 126, статтями 291, 293, 302, 349, 368 – 371, 373 – 376, 381, 382, 392, 393, 395, 532 – 535 Кримінального процесуального кодексу України,

З А С У Д И В:

ОСОБА_3 визнати винним у пред`явленому йому обвинуваченні, передбаченому частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України, і призначити йому по даній нормі закону покарання у виді громадських робіт на строк шістдесят годин.

Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком суду законної сили не обирати.

Строк відбуття покарання ОСОБА_3 обчислювати з моменту звернення вироку до виконання.

Копію вироку за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку не пізніше дня, наступного за днем ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.

Роз`яснити учасникам судового провадження, що вони мають право отримати в суді копію вироку.

На вирок може бути подана апеляційна скарга з підстав, передбачених статтею 394 Кримінального процесуального кодексу України, до Харківського апеляційного суду через Нововодолазький районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 Кримінального процесуального кодексу України не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Якщо вирок ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому статтею 382 Кримінального процесуального кодексу України, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_1