Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №398/6859/25 — Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/6859/25

провадження №: 2/398/828/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"08" червня 2026 р. м. Олександрія

Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого - судді Дубровської Н.М.

за участю секретаря судового засідання – Тараненко А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Олександрії, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах яких діє представник – адвокат Ноздрін Олексій Миколайович до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 в інтересах яких діє представник – адвокат Ноздрін Олексій Миколайович до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 9 квітня 2025 року між ОСОБА_1 (Позивач) та ОСОБА_2 (Відповідач) була досягнута домовленість та в усній формі укладено договір позики, згідно якого Позивач передав у власність (позичив) Відповідачу грошові кошти в розмірі 9 500,00 (дев`ять тисяч п`ятсот) доларів США, а Відповідач прийняв ці кошти та зобов`язувався повернути їх у строк до 30.05.2025 р.

На підтвердження укладення договору позики Відповідач власноруч написав розписку, якою підтвердив факт отримання коштів у позику та зобов`язання їх повернути. Розписка була написана Відповідачем безпосередньо при отриманні грошових коштів, та містить прізвище, ім`я, по батькові позичальника (Відповідача) та позикодавця (Позивача), їх паспортні дані, суму позики (9 500,00 дол. США) та термін повернення грошових коштів (до 30.05.2025 р.).

З наведеного вбачається, що між сторонами був укладений договір позики в належній формі.

Відповідач грошові кошти у зазначений в розписці строк – не повернув, чим порушив свої зобов`язання. З кінця травня 2025 р. (тобто з настанням строку повернення боргу) Позивач неодноразово в усній формі вимагав повернути борг, проте Відповідач ухилявся від виконання взятих на себе зобов`язань та борг не повертав.

06 червня 2025 року Позивач відправив на адресу місця реєстрації Відповідача претензію з вимогою повернення коштів протягом одного місяця з дня надходження претензії, що підтверджується копією претензії, поштовою накладною про відправлення № 6502616579786 та описом вкладення.

Відповідач лише частково повернув борг в загальній сумі 2 500, 00 дол. США, а саме:- 1 100,00 дол. США - Відповідач повернув готівкою на початку червня 2025 р.;- 1 400,00 дол. США, що в гривневому еквіваленті склало 58 800, 00 грн. – Відповідач повернув в гривні, безготівковими переказами на банківський рахунок Позивача: 23.07.2025 – Відповідач повернув 2 100, 00 грн. (згідно платіжної інструкції P24A4626014085D4507; 23.07.2025 – Відповідач повернув 7 900, 00 грн. (згідно платіжної інструкції P24A4624394639D3001; 23.07.2025 – Відповідач повернув 11 000, 00 грн. (згідно платіжної інструкції P24A4624313687D7662; 02.09.2025 – Відповідач повернув 8 400, 00 грн. (згідно платіжної інструкції P24A4791013000D6386; 15.10.2025 – Відповідач повернув 29 400, 00 грн. (згідно платіжної інструкції P24A4979988400D4804; Таким чином, заборгованість Відповідача в сумі 7 000,00 (9500,00 – 2500,00) дол. США станом на день подачі позову досі є непогашеною, що зумовило необхідність звернення Позивача до суду з цим позовом.

Позивач просить суд стягнути борг за договором позики в сумі 7 000, 00 (9500,00 2500,00) дол. США, в іноземній валюті, що відповідатиме вимогам ст. 1046 ЦКУ та ст. 533 ЦКУ.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно з чинним законодавством гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦКУ, Законом України від 16 квітня 1991 року N 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність", Законом України від 21.06.2018 № 2473-VIII " Про валюту і валютні операції". Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання окремих договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Крім того, позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь судовий збір в сумі 2 338, 28 грн., та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн. (двадцять тисяч гривень 00 коп.)

Ухвалою суду від 02.12.2025 року відкрито провадження та справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження із повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 15.04.2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

У судове засідання позивач та представник позивача не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Представник позивача надав суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, заявлені вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, не заперечує проти винесення заочного рішення.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. В матеріалах справи міститься заява, в якій останній зазначає, що у зв`язку із наявною в нього заборгованістю, просить суд дозволити здійснювати утримання коштів з його заробітної плати для погашення боргу, встановити розмір щомісячного утримання в розмірі 18% від його офіційної заробітної плати, перераховувати зазначені кошти на рахунок стягувача, визначений матеріалами справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що зі змісту розписки від 09.04.2025 року вбачається, що відповідач ОСОБА_2 одержав від ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 9500 доларів США та зобов`язався повернути вказану суму до 30.05.2025 року.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

За змістом ст. ст. 626 та 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 24.02.2016 року по справі № 6-50цс16.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому, факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Крім того, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом 18.01.2017 року у справі № 6-2789цс16.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених обставин робити відповідні правові висновки.

Такий же висновок зробив Верховний Суд 18.09.2013 року у справі № 6-63цс13, від 11.11.2015 року у справі № 6-1967цс15 та 12.04.2017 року у справі № 6-487цс17.

При цьому суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, зроблений нею у постанові від 16.01.2019 року (справа № 464/3790/16-ц) про те, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Також суд враховує правовий висновок Верховного Суду, зроблений ним у постанові від 31.01.2024 року у справі № 448/852/21 про те, що у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання саме боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей.

Суд також враховує висновки про застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема: від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17, від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 та постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18) та від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок про те, що у ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Зі змісту боргової розписки судом встановлено та не спростовано відповідачем, що передача коштів за договором позики дійсно мала місце.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Свої зобов`язання за договором позики ОСОБА_2 не виконав та в обумовлений сторонами строк до 30.05.2025 року і станом на теперішній час отримані кошти в повному обсязі не повернув.

Відповідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладання, якщо інше не визначено законом або договором. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Боргова розписка про отримання коштів підписана власноручно відповідачем, є документом, який виданий боржником кредитору, тобто позивачу, що підтверджує його укладення і умови цього договору, засвідчує отримання відповідачем від позивача певної грошової суми.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі №707/2606/16-ц.

Відтак, вимоги позивачки щодо стягнення грошових коштів з відповідача знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

За змістом правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.01.2019 року у справі №373/2054/16-ц, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Отже, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка отримана у позику.

За встановлених судом фактичних обставин справи, позика була отримана відповідачем саме в іноземній валюті - доларах США, що відображено в розписці.

Таким чином, є правомірними вимоги позивача про стягнення з відповідача неповернутої частини позики в розмірі 7 000 доларів США на день виконання рішення суду.

При цьому зміст частини другої статті 533 ЦК України, згідно з якою якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними договорі не погодили.

У цій справі спір виник саме у зв`язку з невиконанням відповідачем у добровільному порядку договірного зобов`язання, в зв`язку з чим спір підлягає вирішенню судом. На момент розгляду справи судом платіж на виконання умов договору відповідач не здійснив.

Стягнення заборгованості за договором у судовому рішенні підтверджує наявність між сторонами невиконаного зобов`язання та обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора в межах процедури виконання судового рішення (виконавчого провадження).

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Тому, вирішуючи, яку суму слід стягнути з відповідача, суд враховує висновки, викладені у Постанові Великої Палати ВС від 11.09.2-24р. у справі №500/5194/16-ц, відповідно до яких якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 року у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.

У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, наведений розрахунок не заперечено, власного не проведено, доказів його неправильності не надано. Також відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження повернення ним отриманих від позивачки грошових коштів у повному обсязі та спростування доводів позивачки про наявність заборгованості саме у такому розмірі.

Враховуючи те, що на обґрунтування своїх позовних вимог позивач надав суду належні та допустимі докази, довів обставини, на які посилається як на підставу позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 7000 доларів США в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день виконання рішення суду.

З приводу прохання відповідача дозволити здійснювати утримання коштів з його заробітної плати для погашення боргу, встановити розмір щомісячного утримання в розмірі 18% від його офіційної заробітної плати, перераховувати зазначені кошти на рахунок стягувача, визначений матеріалами справи, суд зазначає, що останнім жодним чином не підтверджено його офіційне працевлаштування, не додано відповідної довідки про доходи та інші докази на підтвердження офіційного заробітку. Крім того позивачем в прохальній частині, та в долучених письмових доказах у справі, не зазначено особового рахунку, на який в подальшому буде здійснюватися виконання рішення суду, а тому будь-яким чином суд не може його визначити самостійно.

Щодо розподілу судових витрат.

Статтею 137 ЦПК України визначено порядок відшкодування витрат на правничу допомогу.

Так, відповідно до вимог вказаної статті витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Під час розгляду справи стороною відповідача не було заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Таким чином, у відповідності до ст. 141 КПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати з оплати судового збору та витрати на правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 258-259, 264-265,274,279,280-281 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 525, 526, 530, 610, 625, 1046-1049 ЦК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 в інтересах яких діє представник – адвокат Ноздрін Олексій Миколайович до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , заборгованість за договором позики від 09.04.2025 року в розмірі 7 000,00 (сім тисяч) доларів США, гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день виконання рішення суду.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , витрати по сплаті судового збору в розмірі 2338 грн. 28 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 20000 грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його складення до Кропивницького апеляційного суду через Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Олександрійського

міськрайонного суду

Кіровоградської області Дубровська Н.М.