Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №212/2587/26 — Покровський районний суд міста Кривого Рогу

Справа № 212/2587/26

2/212/3426/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 року м.Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі головуючої судді Швець М. В.; за участі секретаря судового засідання Терещук М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривому Розі, без фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації за користування часткою у спільній частковій власності,

встановив таке.

До суду звернулася позивачка. Ухвалою суду у справі відкрито провадження, розгляд справи постановлено проводити в порядку загального позовного провадження. 22 червня 2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Сторони скористалися правом обміну змагальними документами.

Ухвалою від 08.06.2026 суд відмовив у задоволенні клопотання позивачки від 28.05.2026 про витребування доказів.

При зверненні до суду з позовом, позивачка просила суд розглянути справу без її участі. Представник відповідача Солод Р.Г. клопотав про розгляд справи без участі відповідача та його представника.

Оскільки всі учасники справи не з`явилися, згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, на підставі ч. 6 ст. 259 ЦПК України, скористався своїм правом відкласти складення повного рішення.

Позиції сторін.

Позивачка заявила про стягнення з відповідача на свою користь грошової компенсації за користування часткою квартири у загальному розмірі 84 000,00 грн та судових витрат у вигляді судового збору в розмірі 1 331,20 гривень.

Позов обґрунтовала таким.

З 25 грудня 2012 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Шлюб між ними розірвано рішенням Жовтневого (нині – Покровський) районного суду міста Кривого Рогу від 23.02.2024 року. Після розірвання шлюбу між сторонами виник спір щодо користування квартирою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 16.01.2026 року за позивачкою було визнано право власності на частку квартири. Рішення набрало законної сили 16.02.2026 року. Так, з моменту фактичного припинення спільного проживання сторін та розірвання шлюбу, тобто з 23.02.2024 року, відповідач фактично одноосібно користується квартирою, у тому числі і належною позивачці часткою, без проживання позивачки у ній, та без виплати будь-якої компенсації. Позивач фактично проживає за кордоном з неповнолітніми дітьми та не має можливості користуватися належною їй часткою квартири. Однак фактичне не проживання у квартирі не є відмовою від права користування нею, оскільки обумовлене об`єктивними життєвими обставинами. Спроби досудового врегулювання спору не дали позитивних результатів. Згідно з аналізом загальнодоступних оголошень з відкритих джерел, станом на момент звернення до суду із позовом, середня вартість оренди 2-кімнатної квартири у Покровському районі м. Кривого Рогу становить 6 000–8 000 грн на місяць. З урахуванням принципів розумності та співмірності, компенсацію за користування 1/2 часткою визначено у сумі 3 500 грн на місяць. Період користування: 24 місяці (лютий 2024 – лютий 2026). Отже, загальна сума компенсації: 84 000 грн. Крім того, позивачка просила стягнути на її користь сплачений за подання позовної заяви судовий збір.

26 травня 2025 року від представника відповідача ОСОБА_3 через підсистему «Електронний суд» на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, де він заперечив проти задоволення позову з огляду на таке. Згідно з витягом з наказу командира військової частини від 16.10.2020 року ОСОБА_2 призначений на посаду начальника відділення засекреченого зв`язку взводу зв`язку та інформації, зарахований до списків особового складу частини та на всі види забезпечення; приступив до виконання службових обов`язків. Проходження ОСОБА_2 служби у військовій частині передбачає перебування на місці дислокації і саме по собі виключає доводи позивачки про одноосібне користування квартирою відповідачем. Окрім того, позивачка не надає жодного належного чи неналежного доказу на підтвердження одноосібного користування квартирою ОСОБА_2 . Так, між сторонами дійсно не узгоджено порядок користування спірною квартирою, однак належних та допустимих доказів вчинення відповідачем перешкод у здійсненні користування квартирою позивач не надає, а ОСОБА_2 їх не створює. Отже, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі, та стягнути з позивачки судові витрати.

29 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від позивачки на адресу суду надійшла відповідь на відзив, де позивачка не погодилась із доводами, викладеними у відзиві, зазначила, що вони не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наявними у справі доказами. Доводи відповідача про відсутність перешкод у користуванні квартирою та відсутність фактичного користування спірним житлом не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наданими позивачем доказами. Перешкоди у користуванні житлом полягали не у формі прямої заборони доступу до квартири, а у створенні відповідачем умов фактичної неможливості спільного користування житлом, що підтверджується конфліктними повідомленнями, погрозами та систематичною напруженою поведінкою з боку відповідача. Факт користування відповідачем квартирою за адресою: АДРЕСА_1 (попередня назва — АДРЕСА_2 підтверджується листуванням відповідача у месенджері Viber. Щодо доводів відповідача про проходження військової служби позивачка зазначила, що військова частина, у якій проходить службу відповідач, знаходиться на території міста Кривий Ріг, а тому зазначена обставина не перешкоджає йому користуватися квартирою. Крім того, позивачка заперечила проти стягнення з неї витрат на правничу допомогу на користь відповідача, оскільки нею здійснювалися неодноразові спроби досудового врегулювання спору, проте відповідач відмовився від мирного врегулювання спору, уникав спроб домовитися та не реагував належним чином на ініціативи позивача щодо добровільного вирішення конфлікту. Саме небажання відповідача врегулювати спір мирним шляхом стало причиною звернення позивача до суду з відповідною позовною заявою. Таким чином, витрати відповідача на правничу допомогу є наслідком виключно його власної поведінки та небажання добровільно врегулювати спір.

Матеріали, досліджені судом (докази, надані позивачем). Фактичні обставини, встановлені судом. Зміст спірних правовідносин. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Оцінка аргументів сторін та висновки суду.

Судом встановлено, що 25 грудня 2012 року між позивачкою та відповідачем було зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а. с. 12). Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 у справі № 177/2412/23 (провадження 2/212/1350/24) шлюб між сторонами розірвано. Рішення набрало законної сили 25.03.2024 року (а. с. 8).

У сторін є двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження (а. с. 61).

Згідно з Довідкою № 519 від 19.05.2026 та Витягом з Наказу командира військової частини від 16.10.2020 відповідач перебуває на військовій службі за контрактом (а. с. 40).

Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 16.01.2026 року у справі № 212/12980/25 (провадження 2/212/1173/26) квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , визнано спільною сумісною власністю подружжя – ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 частину квартири, та постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частки квартири у розмірі 223 281,15 грн (а. с. 9-11). За відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень це рішення набрало законної сили 16.02.2026 року.

Суд не бере до уваги докази, долучені позивачкою до відповіді на відзив, в частині «підтвердження фактичного проживання позивача», оскільки відсутній їх належним чином засвідчений переклад на українську мову (а. с. 51-54). Суд не бере до уваги докази, долучені позивачкою до відповіді на відзив, в частині «підтвердження отримання відповідачем кореспонденції» (а. с. 55-57), оскільки ці докази не стосуються спірних відносин - тобто не є належними. Суд відхиляє докази під назвою «фотопідтвердження перебування відповідача в квартирі» (а. с. 58-60) як неналежні: для спору не має значення обставина перебування/неперебування відповідача в квартирі (тим більше, що він – співвласник цієї квартири); натомість позивачка має довести, що відповідач створює перешкоди для користування нею спільним майном.

На підтвердження своїх доводів, які викладені у позові, позивачка надала суду скріншоти листування у мобільному застосунку «Viber» (а. с. 13-19). Представник відповідача не заперечив обставину того, що листування відбувалось саме з відповідачем. Зі змісту листування вбачається спір про визначення права власності на спірну квартиру. Однак цей спір між сторонами раніше було вирішено в судовому порядку (рішення Покровського районного суду міста Кривого рогу від 16.01.2026 року у справі № 212/12980/25). Зі змісту листування не вбачається обставин вчинення відповідачем перешкод у реалізації позивачкою свого права власності та користування належним їй майном. У змагальних документах позивачка не пов`язувала обставину перебування її та дітей за кордоном зі створенням будь-яких перешкод з боку відповідача для її проживання у спільній квартирі.

Стаття 77 ЦПК України передбачає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Незважаючи на те, що відповідач не заперечив факт здійснення відповідного листування, сама по собі ця обставина не свідчить про належність такого доказу. Оскільки зміст поданого листування не стосується обставин, які входять до предмета доказування у даній справі, та не підтверджує фактів, що підлягають встановленню судом, такі докази не відповідають критерію належності, визначеному статтею 77 ЦПК України. За таких обставин суд доходить висновку, що зазначені скріншоти листування не є належними доказами у розумінні статті 77 ЦПК України, у зв`язку з чим не враховує їх при вирішенні справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 4 ЦПК України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За частиною 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частина 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналіз статті 16 цього Кодексу дає підстави для висновку про те, що суд захищає порушене право.

Згідно зі ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Тобто у зазначеній статті 358 ЦК України мова йде про право власника вимагати компенсацію у разі неможливості надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

З цієї причини суд відхиляє посилання позивачки в обґрунтування своїх вимог на ст. 358 ЦК України.

З матеріалів справи суд встановив, а сторони не заперечили, що між ними відсутня домовленість з приводу порядку користування спірною квартирою. Разом з тим позивачка зазначає, що не користується належною їй на праві спільної часткової власності квартирою у зв`язку з її тимчасовим проживанням за кордоном. З наданих суду доказів не встановлено реального порушення відповідачем права позивачки на користування належною їй на той час часткою у спільному майні.

У відповіді на відзив позивачка зазначила, що перешкоди у користуванні житлом полягали не у формі прямої заборони доступу до квартири, а у створенні відповідачем умов фактичної неможливості спільного користування житлом. В той же час суду не надано належних та допустимих доказів, достатніх у своїй сукупності, на підтвердження існування таких перешкод і створення їх відповідачем. Позивачка не здійснювала реальних спроб реалізації свого права користування і розпоряджання належною їй часткою у квартирі.

Крім того, у разі наявності перешкод у користуванні спільним майном належний спосіб захисту – звернення з позовом про визначення порядку користування таким майном. Саме такий спосіб захисту передбачений ст. 391 ЦК України (власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном).

Згідно зі ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Тобто у зазначеній статті 358 ЦК України мова йде про право власника вимагати компенсацію у разі неможливості надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Стаття 364 ЦК України стосується виділу частки із майна, що є у спільній частковій власності та визначає порядок такого виділу, можливість отримання компенсації вартості частки. Статтею 364 ЦК України обґрунтоване рішення суду у справі № 212/12980/25 від 16.01.2026, відповідно до якого вже стягнуто із ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості частки квартири.

Тобто ст. 364 ЦК України – не застосовна до вимог позивачки у справі 212/2587/26; з цієї причини суд відхиляє посилання позивачки на неї.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічна норма міститься ч. 1 ст. 81 ЦПК України.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Дослідивши матеріали справи, надані докази у їх сукупності, та позиції сторін, суд прийшов до висновку про те, що позивачка не довела перед судом порушення її права на користування квартирою. Крім того, вона обрала неправильний спосіб захисту порушеного права.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Аналогічні висновки про відмову в позові, якщо відсутнє порушене, невизнане або оспорене відповідачем право (інтерес) містяться в Постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2023 у справі № 582/18/21, Постанові ВС КЦС від 15.03.2023 у справі № 753/8671/21, Постанові ВС КЦС від 26.07.2023 у справі № 760/23205/17, Постанові ВС КЦС від 14.08.2024 у справі № 504/112/22.

Отже, з урахуванням досліджених доказів, встановлених судом обставин та зазначених норм законодавства, суд дійшов висновку про недоведеність наявності порушеного права або інтересу позивачки та наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Враховуючи викладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані у справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації за одноосібне користування квартирою у розмірі 84 000,00 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК у разі відмови в позові судові витрати покладаються на самого позивача; тому у стягненні витрат зі сплати судового збору в сумі 1 331,20 грн також слід відмовити.

09 червня 2026 року від представника відповідача Солода Р.Г. через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання щодо розподілу судових витрат, де просив стягнути з позивачки понесені відповідачем судові витрати пов`язані з отриманням правничої допомоги у розмірі 10 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких за ч. 3 ст. 133 ЦПК належать витрати на професійну правову допомогу, які за змістом ст. 137 ЦПК несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За ст. 141 ЦПК розмір витрат, які сторона сплатила у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, тому обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а суд при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу повинен надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких відповідач має заперечення.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Отже, можна зробити висновок, що ЦПК передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц.

Суд встановив, що витрати позивача на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн підтверджуються такими документами: Договором про надання правничої допомоги від 20.05.2025 року, Додатковою угодою до договору від 08.06.2026, Актом прийому-здачі наданих послуг від 08.06.2026 (а. с. 73, 74).

Представник відповідача заявив про очікувані витрати у відзиві на позов (а. с. 42-44).

У відповіді на відзив позивач заперечила проти заявлених витрат, пославшись на таке. Позивач неодноразово намагалася врегулювати спір у досудовому порядку. Проте відповідач відмовився від мирного врегулювання спору, уникав спроб домовитися та не реагував належним чином на ініціативи позивача щодо добровільного вирішення конфлікту. Саме небажання відповідача врегулювати спір мирним шляхом стало причиною звернення позивача до суду з відповідною позовною заявою. Таким чином, витрати відповідача на правничу допомогу є наслідком виключно його власної поведінки та небажання добровільно врегулювати спір, а тому підстави для їх покладення на позивача відсутні.

Суд відхиляє такі доводи позивачки, оскільки наведені нею обставини – не доведені.

В Акті прийому-здачі наданих послуг від 08.06.2026 зазначено, серед іншого, про витрати на прибуття до Покровського районного суду міста Кривого Рогу для участі в судових засіданнях (2 засідання по 2 000 грн). Суд вважає, що зазначений розмір витрат – належним чином не обґрунтований: судових засідань у справі фактично не було; у документах, що стосуються вартості послуг, не зазначено про вартість роботи представника з розрахунку 1 година; представник не зазначив про те, скільки часу він витратив на прибуття до суду. Відповідно, суд дійшов висновку, що співмірність та розумність витрат на прибуття до суду – не доведена.

Отже, суд дійшов висновку, що вимоги про відшкодування витрат позивача в частині 6 000,00 грн за консультацію та підготовку і подання відзиву – належно обґрунтовані та доведені, пов`язані з розглядом справи, і тому підлягають задоволенню. В іншій частині стягнення судових витрат (4 000 грн за прибуття до суду) слід відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Отже, витрати на правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн мають бути стягнені з позивачки на користь відповідача.

На підставі зазначеного, керуючись статтями 3-7, 10-13, 18, 11, 76-83, 95, 133, 141, 174, 191, 197, 213, 228, 229, 241-246, 258, 259, 263-268, 272, 273, 280-283 ЦПК України, , суд

ухвалив таке.

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації за користування часткою у спільній частковій власності – відмовити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 6 000,00 (шість тисяч) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду складено та підписано 03 липня 2026 року.

Суддя: М. В. Швець