Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №556/2960/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 року

м. Рівне

Справа № 556/2960/25

Провадження № 22-ц/4815/615/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С.

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»

відповідач – ОСОБА_1

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на заочне рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 17 грудня 2025 року у складі судді Котик Л. О., ухвалене в смт. Володимирець Рівненської області,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування своїх позовних вимог вказувало, що 15.04.2021 року ОСОБА_1 з використанням одноразового ідентифікатора в якості підпису, подав та підписав в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» заявку на отримання кредиту №3186379 та підтвердив прийняття умов кредитного договору. Таким чином, відповідач уклав Договір про споживчий кредит №3186379 від 15.04.2021 року із ТОВ «Мілоан» та на підставі платіжного документа відповідачу перераховано кредитні кошти на картковий рахунок відповідача в сумі 20 000 грн. Зазначало, що 10.08.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір відступлення права вимоги №06Т, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги за кредитним договором № 3186379 від 15.04.2021 року, і відповідно ТОВ «Діджи Фінанс» набуто право вимоги до відповідача ОСОБА_1 . Згідно договору відступлення суми боргу перед новим кредитором (ТОВ «Діджи Фінанс») є обґрунтованою та документально підтвердженою і становить 54 978 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту становить 19400 грн.; заборгованість за відсотками становить 33578 грн.; заборгованість за комісійними винагородами становить 2000 грн, котру й просило стягнути на свою користь із відповідача, а також сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн. і витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн..

Заочним рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 17 грудня 2025 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту №3186379 від 15.04.2021р. у розмірі 27 400 грн. 00 коп., судовий збір в розмірі 1207 грн. 32 коп., витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

Рішення суду першої інстанції вмотивоване передбаченим законом обов`язком позичальника повернути кредит у строк та на умовах, передбачених договором, та обґрунтовано тими обставинами справи, які вказують, що такий обов`язок відповідачем як позичальником дотриманий не був. В частині відмови у стягненні відсотків за користування кредитними коштами суд виходив з того, що Договором про надання споживчого кредиту №3186379 від 14.04.2021 визначено, що кредит надано строком на 30 днів - з 15.04.2021 до 15.05.2021, розмір відсотків згідно п.1.5.2 договору та додатку №1 до цього договору встановлено в розмірі 1,00 % за кожен день строку користування кредитом, в сумі 6000,00 грн., а відтак саме у вказаному розмірі підлягають до стягнення відсотки за користування кредитом.

Вважаючи рішення суду незаконним в частині відмови у задоволенні позову, ТОВ «Діджи Фінанс» оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення суду, в частині незадоволених позовних вимог, а саме, нарахованих відсотків у сумі 27578,00 грн., ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що 15.04.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит №3186379, згідно якого відповідач отримав кредит в сумі 20 000 грн. Умовами кредитного договору сторони передбачали порядок продовження строку кредитування та умови і строк нарахування процентів за користування кредитом. Відповідно до п. 2.4.1 позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого пунктом 1.4 (у даному випадку 15.05.2021р.), а у випадку пролонгації – не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування. Вказує, що кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту. Оскільки відповідач 15.05.2021 року не повернув кредит, а продовжив ним користуватися, тому Кредитодавцем на підставі п. 1.6, п. 2.3.1.2 Договору, нараховувалися йому відсотки в розмірі 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом у період з 16.05.2021р. по 17.05.2021р. Відповідач 17.05.2021р. здійснив часткове погашення кредиту, відсотків та сплатив комісію за пролонгацію строку кредитування на пільгових умовах, що передбачено п.п. 1.5.2, 2.3.1.1 Договору, у зв`язку з чим у період з 18.05.2021р.-20.05.2021р. нарахування відсотків за користування кредитними коштами на залишок кредиту здійснювалося на пільгових умовах. Відповідач під час дії пролонгації строку кредитування на пільгових умовах кредитні кошти не повернув, після закінчення цього періоду продовжував користуватися кредитом, що свідчить про пролонгацію строку кредитування на стандартних (базових) умовах, у період з 21.05.2021р. – 17.07.2021р. відсотки за користування кредитними коштами від фактичного залишку кредиту нараховувалися на підставі п. 1.6, п. 2.3.1.2 Договору. Вважає, що у спірному випадку строк кредитування пролонгував ся на стандартних (базових) умовах та максимально міг бути продовженим на цих умовах на 60 днів. Крім того, відповідач вчиняв дії для пролонгації строку кредитування на пільгових умовах, у зв`язку з чим сплачував комісію. На підтвердження законності нарахування заборгованості за відсотками, позивачем до позовної заяви долучено відомості про щоденні нарахування та погашення за договором про споживчий кредит №3186379 від 15.04.2021р., яка сформована первісним кредитором ТОВ «Мілоан». Наведений позивачем розрахунок заборгованості за процентами відповідає умовам укладеного сторонами кредитного договору, а тому наявні підстави для задоволення вимог про стягнення процентів у повному обсязі. Також вказує, що судові витрати апелянта складаються зі сплаченого ним судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3633,60 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн. Із цих підстав просить: скасувати оскаржуване рішення суду в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» задовольнити у повному обсязі, вирішити питання розподілу судових витрат.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 15.04.2021 в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» Савостяник В.В. подав заявку на отримання кредиту. Дана заявка знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан», було направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтвердив прийняття умов Договору про споживчий кредит №3186379 від 14.04.2021, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача.

Таким чином, між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено Договір про надання споживчого кредиту №3186379 від 14.04.2021, згідно якого відповідачу надано кредит у розмірі 20 000 грн., строком на 30 днів, до 15.05.2021.

Відповідно до п.1.5.2 кредитного договору проценти за користування кредитом становлять 6000,00 грн., які нараховуються за ставкою 1,00 % від фактичного залишку кредиту за кожний день строку користування кредитом.

Згідно п.п.1.6, 1.7 кредитного договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5 % від фактичного залишку кредиту за кожний день користування кредитом; тип процентної ставки за цим договором фіксована.

Відповідач прийняв умови кредитного договору та підписав зазначений кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора (пароля-смс) та отримав кредит в сумі 20 000 грн. на свою банківську платіжну картку, що підтверджується платіжним дорученням № 43906326 від 15.04.2021.

Спірні відносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, і – як наслідок – виникнення заборгованості, про стягнення якої позивач і звернувся з цим позовом до суду.

Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18), від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20 (провадження № 61-6379св21).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.

Частиною 2 ст. 9 вказаного Закону до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.

Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію») із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем здійснені всі дії, які чітко свідчать про його свідомий вибір щодо укладення кредитного договору. Без відповідних дій з боку відповідача укладення договору було б неможливим, а саме: без отримання смс-повідомлення для входу в особистий кабінет, без здійснення входу на веб-сайт кредитора до особистого кабінету, без отримання смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання угоди, кредитний договір між сторонами по справі не був би укладений, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.

Можливість укладення договору вищевказаним способом підтверджується правовою позицією, яка викладена Верховним Судом у постанові від 23.03.2020 року у справі №404/502/18, у постанові від 09.09.2020 року у справі №732/670/19 та ін.

Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Частково задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», суд першої інстанції виходив того, що нарахування відсотків поза межами строку кредитування є неправомірним і до стягнення підлягає (окрім тіла кредиту) лише сума заборгованості за відсотками, нарахованими за період строку кредитування тривалістю 30 днів, а також комісія.

Апеляційний суд вважає такий висновок місцевого суду правильним та обґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи, Договором про надання споживчого кредиту №3186379 від 14.04.2021 визначено, що кредит надано строком на 30 днів - з 15.04.2021 до 15.05.2021, розмір відсотків згідно п.1.5.2 договору та додатку №1 до цього договору встановлено в розмірі 1,00 % за кожен день строку користування кредитом, в сумі 6000,00 грн., а відтак саме у вказаному розмірі підлягають до стягнення відсотки за користування кредитом.

При цьому позивачем не надано суду належних та допустимих доказів щодо пролонгації строку кредитування відповідно до умов кредитного договору та доказів складання та доведення до відповідача оновлених графіків платежів, передбачених п.п.4.1., 4.2. договору, та в матеріалах справи такі докази, подані в порядку ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, відсутні.

Таким чином, позивачем здійснювалось нарахування процентів за користування кредитними коштами після закінчення 30-денного строку кредитування, передбаченого договором про споживчий кредит №3186379 від 14.04.2021, і заявлена ним сума відсотків не відповідає згаданим умовам договору.

Верховним Судом викладена правова позиція у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, згідно якої після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такий правовий висновок підтверджено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16.

Виходячи з наведеного та враховуючи узгоджений сторонами строк кредитування 30 днів, а також беручи до уваги відсутність належних та допустимих доказів щодо пролонгації строку кредитування, позовні вимоги про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами підлягають частковому задоволенню, в межах строку дії кредитного договору: 20 000 грн. х 1,00 % х 30днів = 6000 грн.

Відповідно до умов Договору про споживчий кредит №3186379 від 14.04.2021, ОСОБА_1 отримав у кредит грошові кошти зі сплатою комісії, про що зазначено у п.1.5.1 Договору, Комісія за надання кредиту: 2 000 грн, яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності і взаємозв`язку з нормами закону, що їх регулює, апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення тіла кредиту в розмірі 19 400,00 грн, відсотків, нарахованих в межах строку дії договору в розмірі 6 000, 00 грн, а також комісії в розмірі 2 000,00 грн, та їх обґрунтоване задоволення судом першої інстанції.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» залишити без задоволення.

Заочне рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 17 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 03 липня 2026 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Хилевич С. В.

Шимків С. С.