Вирок від 01 липня 2026 р. у справі №279/2578/18 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/2578/18 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1

Номер провадження №11-кп/4805/149/26

Категорія ч.3 ст.369-2 КК України Доповідач ОСОБА_2

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді: ОСОБА_2

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

з участю

секретаря: ОСОБА_5

обвинуваченого: ОСОБА_6

захисника: ОСОБА_7

прокурора: ОСОБА_8

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження №12018060000000094 за апеляційною скаргою прокурора Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26 липня 2024 року, яким

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Летяче, Заліщинського району, Тернопільської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, -

визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369-2 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Арешт накладений ухвалою слідчого судді Корольовського районного суду м.Житомира від 04.04.2018 року ухвалено скасувати.

Процесуальні витрати понесені на проведення експертиз у кримінальному провадженні в сумі 2574 гривень ухвалено віднести на рахунок держави.

Питання про речові докази судом вирішено відповідно до ст. 100 КПК України та у апеляційній скарзі не оспорюється.

ВСТАНОВИЛА:

Згідно до обвинувачення, Законом України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 №2961-IV зі змінами та доповненнями (далі - Закон №2961) визначено основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності.

Відповідно до ст.1 Закону №2961 особа з інвалідністю - повнолітня особа зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність; інвалідність - міра втрати здоров`я у зв`язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Згідно ст.7 цього Закону медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями. Особа з обмеженнями повсякденного функціонування направляється для проходження медико- соціальної експертизи з метою підтвердження стійкого обмеження життєдіяльності та встановлення статусу "особа з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю" у разі виявлення дисциплінарною реабілітаційною командою ознак стійкого обмеження життєдіяльності, що зазначається в індивідуальному реабілітаційному плані.

Постановою Кабінету Міністрів України №1317 від 03.12.2009 зі змінами та доповненнями затверджено Положення про медико-соціальну експертизу (далі - Положення №1317).

У відповідності до п.3 Положення медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України №189 від 09.04.2008 за змінами та доповненнями затверджено Порядок організації експертизи тимчасової втрати працездатності (далі - Порядок №189).

Цей Порядок визначає повноваження та роботу лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я (далі - ЛКК) за результатом здійснення експертизи тимчасової непрацездатності лікуючим лікарем закладу охорони здоров`я незалежно від форми власності та фізичної особи - підприємця, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики.

Відповідно до п.2 розділу І Порядку №189 експертиза тимчасової непрацездатності - це комплексна оцінка порушень функціонального стану організму та інших причин, якими вона обумовлена, що визначають факт тимчасової втрати працездатності, установлення строку непрацездатності, визначення клінічного та трудового прогнозу відповідно до встановленого діагнозу.

Пунктами 1, 3 розділу III Порядку №189 визначено, що при лікувально- профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК.

До основних завдань ЛКК належить:

1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;

2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;

3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;

6) участь у встановленому порядку у засіданнях МСЕК.

Таким чином, встановлення інвалідності, як процес медичного констатування та юридичного закріплення наявності втрати здоров`я у зв`язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист, передбачає проходження пацієнтом таких процедурних етапів:

- медичний огляд, вивчення документів ЛКК лікувального закладу;

- направлення ЛКК лікувального закладу на МСЕК;

- медичний огляд, вивчення документів МСЕК;

- прийняття МСЕК рішення про встановлення конкретної групи інвалідності.

Названі етапи є логічно послідовними та взаємодоповнюючими, а кожен із суб`єктів, який має безпосередній стосунок до їх реалізації, виконує та здійснює контроль (керує) за певною ділянкою роботи, наслідком якої є створення конкретного медичного документа (групи документів), який має юридичне значення та створює передумови для проходження наступного етапу.

У свою чергу прийняття органами МСЕК рішення про встановлення конкретної групи інвалідності є завершальним етапом констатування державою факту втрати пацієнтом здоров`я та її міри, а також наділяє пацієнта (особу з інвалідністю) рядом соціальних гарантій та пільг, визначених Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а також іншими законодавчими та підзаконними актами.

Отже, у випадку проходження пацієнтом процедури визначення інвалідності, МСЕК як колектив лікарів (колегіальний орган), є особами, уповноваженими на виконання функцій держави в розумінні примітки до ст.369-2 КК України.

Установлено, що згідно наказу №6-с від 11.05.2016 ОСОБА_6 призначено посаду заступника головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності КЗ «Коростенська центральна районна лікарня» Коростенської районної ради.

Відповідно до посадової інструкції заступника головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності КЗ «Коростенська ЦРЛ» Коростенської районної ради, до завдань та обов`язків останнього відносяться, серед іншого, наступні:

- організація заходів з проведення експертизи лікарської тимчасової непрацездатності, в тому числі і роботи лікарсько-консультативної комісії; своєчасне направлення хворих на медико-соціальну експертизу; реабілітація інвалідів та часто і довго хворіючих осіб працездатного віку; працевлаштування осіб з частковою втратою працездатності; проведення заходів, спрямованих на зниження тимчасової втрати працездатності та інвалідності, в тому числі професійної;

- здійснювати постійний контакт з медико-соціальною експертною комісією (МСЕК), організовувати облік та аналіз розходжень експертних рішень лікарської консультативної комісії та МСЕКу з обговоренням помилок, допущених в діагностиці та лікуванні хворих, експертизі непрацездатності при направленні хворих на МСЕК та інші.

Наказом №9 від 02.01.2018 «Про організацію лікарсько-трудової експертизи в КЗ «Коростенська ЦРЛ Коростенської районної ради» затверджено склад ЛКК Коростенської ЦРЛ Коростенської районної ради, відповідно до якого ОСОБА_6 є головою ЛКК.

У достовірно невстановлений день та час, однак не пізніше 28.03.2018 ОСОБА_9 , маючи необхідну документацію щодо отримання направлення до медико-соціальної експертної комісії (надалі за текстом МСЕК) для встановлення групи інвалідності, звернувся до ОСОБА_6 як голови ЛКК, який перебував у своєму службовому кабінеті по вул.Жмаченка, 46 в м.Коростень, з метою отримання відповідного направлення.

Під час спілкування з ОСОБА_9 в ОСОБА_6 виник умисел, спрямований на одержання неправомірної вигоди для себе, поєднаної з вимаганням за вплив на осіб, уповноважених на виконання функцій держави, а саме, достовірно невстановлених уповноважених осіб, які входять до складу Коростенської міськміжрайонної МСЕК.

Так, під час спілкування ОСОБА_6 повідомив, що за характером займаної посади та пов`язаної з нею можливостей останній знайомий з уповноваженими особами, які входять до складу Коростенської міськміжрайонної МСЕК та має можливість вплинути на них для прийняття необхідного рішення про встановлення ОСОБА_9 групи інвалідності. При цьому ОСОБА_6 повідомив, що рішення про встановлення групи інвалідності буде прийнято виключно у випадку надання ОСОБА_9 неправомірної вигоди, конкретний розмір якої буде зазначено додатково.

Продовжуючи реалізацію власного умислу, 28.03.2018 близько 08 год. 00 хв. ОСОБА_6 , знаходячись поряд з будівлею лікувального закладу за адресою: вул. Жмаченка, 46, м. Коростень, під час розмови з ОСОБА_9 , повідомив останньому, що отримати групу інвалідності він зможе лише за умови передачі неправомірної вигоди в сумі 3 тис. гри.

Не бажаючи настання негативних для себе наслідків, розуміючи, що ОСОБА_6 може використати свої службові повноваження та вжити заходи щодо впливу на прийняття МСЕК рішення про відмову у встановленні групи інвалідності, ОСОБА_9 вимушено погодився із незаконними вимогами ОСОБА_6 щодо передачі неправомірної вигоди у визначеному ним розмірі.

Продовжуючи реалізацію свого умислу, 03.04.2018 близько 09 год. 00 хв., ОСОБА_6 , знаходячись в службовому кабінеті №15 комунального закладу «Коростенська центральна районна лікарня», отримав від ОСОБА_9 неправомірну вигоду в розмірі 3 тис. грн. за вплив на прийняття рішення достовірно невстановленими уповноваженими особами, які входять до складу Коростенської міськміжрайонної МСЕК про встановлення ОСОБА_9 групи інвалідності.?

Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачується в одержанні неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави, поєднане з вимаганням такої вигоди, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369-2 КК України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області виправдав ОСОБА_6 на підставі п.3 ч.1 ст. 373 КПК України, оскільки при судовому розгляді не доведено обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369-2 КК України.

Суд, незважаючи на наявність в ОСОБА_6 статусу службової особи, в рамках судового розгляду не знайшов підтвердження тому факту, що ОСОБА_6 одержав неправомірну вигоду і таке одержання поєднане з вимаганням.

Судом було критично оцінено показання заявника ОСОБА_9 , оскільки саме він ініціював зустрічі з обвинуваченим в період проведення негласних слідчих (розшукових) дій та прийшов 03.04.2018 до ОСОБА_6 за порадою що далі робити.

Крім того, в судовому засідання свідок ОСОБА_9 пояснив, що грошові кошти в сумі 3 тис. грн. ОСОБА_6 не вимагав, а просто сказав, що це стільки коштує.

Суд дійшов висновку, що факт існування звичайних відносин між ОСОБА_6 та будь-ким із членів МСЕК в розумінні ст. 369-2 КК України не може бути ознакою суб`єкта зловживання впливом.

Було враховано, що згідно відеозапису обшуку за 03.04.2018 ОСОБА_6 не було відомо місцезнаходження грошових коштів в сумі 3 тис. грн, які в подальшому були виявлені на його робочому столі. ОСОБА_6 під час затримання поводився спокійно.

Суд вказав, що прокурором не спростовано заяви захисника, що спецпакет, куди за результатами обшуку поміщалися виявлені предмети, був наперед заповнений текстом і на ньому навість містився номер кабінету, де будуть виявлені та вилучені кошти.

У вироку зазначено, що під час обшуку слідчим зроблено змиви з рук ОСОБА_6 , тобто проведено освідування за відсутності постанови прокурора. З урахування викладеного висновок експерта №10/55 від 15.05.2018 є недопустимим доказом як «плод отруєного дерева».

З огляду на те, що диктофонний запис розмови з ОСОБА_6 за 27.03.2018 зроблений заявником ОСОБА_9 за відсутності дозволу суду на втручання в приватне спілкування обвинуваченого, також є недопустимим доказом і протокол огляду документа (компакт-диску) від 02.04.2018 року.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що недоведеним є те, що 03.04.2018 ОСОБА_6 отримано кошти від ОСОБА_9 саме за вчинення протиправного впливу, наслідком його могло бути прийняття відповідного рішення невстановленими особами, які уповноважені на виконання функцій держави.

Вимоги апеляційної скарги прокурора Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_8 .

Прокурор просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винуватим у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369-2 КК України. Призначити покарання у виді 4 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

Просить зарахувати у строк покарання період попереднього ув`язнення з 03.04.2018 по 04.04.2018 з розрахунку день за день

Крім того, просить стягнути з ОСОБА_6 процесуальні витрати на проведення експертиз в сумі 2841 грн. 00 коп.

Вважає, що вказаний вирок незаконний та необґрунтований, підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Вказує, що згідно протоколу огляду документа від 02.04.2018 року ОСОБА_6 прямо говорить ОСОБА_9 про необхідність передачі 3 тисяч гривень. З огляду на відсутність в заявника всієї необхідної суми коштів ОСОБА_6 зазначає, що необхідно прийти наступного вівторка. Визнання вказаного доказу недопустимим не спростовує по суті змісту інформації, що на ній міститься. Більше того, таку розмову підтверджує сам обвинувачений ОСОБА_6 який під час допиту зазначав, що ОСОБА_9 під час розмов говорив за грошові кошти в сумі 500 грн.

Зауважує, що суд не здійснив аналізу та розкриття змісту протоколу аудіо- відео контролю особи від 05.04.2018 року.

На його переконання сторони обвинувачення, надання слідчому відповіді ОСОБА_6 в ході обшуку про необізнаність з місцем знаходженням неправомірної вигоди роз`яснюється захисною реакцією ОСОБА_6 та небажанням останнього бути викритим за підозрою у вчиненні корупційного злочину.

Прокурор стверджує, що наявність на лицевій частині пакувального пакету наперед заповнених відомостей щодо учасників слідчої дії, вилучених грошових коштів, номера кабінету тощо не є і не може бути істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, жодним чином не впливає на достовірність результатів слідчої дії і за жодних обставин не свідчить про її незаконність.

На переконання прокурора, вибіркове надання оцінки процесуальним джерелам доказів привели суд першої інстанції до очевидно хибного висновку про відсутність в матеріалах кримінального провадження об`єктивних відомостей, які б підтверджували заяву та показання ОСОБА_9 щодо пропозиції надати грошові кошти.

Вважає, що показання свідка ОСОБА_9 підтверджуються матеріалами слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій, однак суд безпідставно критично поставився до останніх на відміну від показань обвинуваченого, які в ключових тезах суперечать доказам об`єктивного характеру.

Наголошує, що судом першої інстанції не надано належної оцінки аргументованим і вмотивованим доводам сторони обвинувачення про те, що запис розмови ОСОБА_9 та ОСОБА_6 мав випадковий (ситуативний) характер, за відсутності ініціативи з боку правоохоронних органів, що з огляду на приписи КПК України та рішення Конституційного Суду України №12рп/2011 від 20.10.2011 року свідчить про належність та допустимість вказаного доказу.

Зазначає, що вбачається, що факт отримання ОСОБА_6 неправомірної вигоди мав місце, були створені умови, за яких ОСОБА_9 змушений був її давати, наявний факт вимагання.

Крім того, ОСОБА_6 був знайомим з керівництвом та членами Коростенської міськміжрайонної МСЕК, що обвинуваченим і не заперечується.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, пояснення обвинуваченого та захисника, які заперечили щодо задоволення апеляційної скарги, повторно частково дослідивши матеріали провадження, які потребують переоцінки, перевіривши матеріали провадження, відповідно до вимог ст. 404 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до положень ч.3 ст. 374 КПК України, у разі визнання особи виправданою у мотивувальній частині вироку зазначається, серед іншого, підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

При розгляді справи суд повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувавши та надавши їм оцінку з точки зору належності та допустимості.

На думку колегії суддів, вказаних вимог Закону суд першої інстанції не дотримався, не надав належної оцінки зібраним доказам: одні з наведених у вироку доказів безпідставно визнано недопустимими з підстав, передбачених ст. 86, ст. 87 КПК України, а інші - не були ретельно перевірені, зіставлені та належно оцінені у сукупності, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення щодо виправдання ОСОБА_6 за ч.3 ст.369-2 КК України у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачується.

Згідно показань ОСОБА_6 , які він надавав в суді першої інстанції, він винним себе у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав та пояснив, що ОСОБА_9 звернувся до нього у жовтні місяці 2017 року. Його до нього привела лікар невропатолог ОСОБА_10 і повідомила, що ОСОБА_9 у 2003 році переніс травму хребета, перелом компресійного хребця і зараз через 15 років претендує на встановлення групи інвалідності. На той час він займав посаду заступника головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності був головою ЛКК. Так як він був головою ЛКК, члени комісії, чи лікарі лікуючі представляли хворих, які претендують на встановлення групи інвалідності. Він був головою ЛКК, ОСОБА_10 була членом ЛКК, вона його і представила. Він оглянув ОСОБА_9 та сказав збирати документи на оформлення групи. В подальшому, через деякий час він з`явився, вже сам прийшов до нього без ОСОБА_10 і сказав: "допоможіть мені встановити групу інвалідності, я вам пропоную кошти". На що він отримав відповідь, щоби він йшов, тому що вони за кошти групи не продають. Потім знову попросив: "Поможіть мені", на що отримав відмову. Він приходив до нього кілька разів.

ОСОБА_6 вказав, що вся процедура складається з того, що ОСОБА_9 повинен пройти лікуючого лікаря та ще п`ять спеціалів: терапевта, невропатолога, хірурга, лора і окуліста. Якщо обхідний лист заповнений він його разом з лікуючим лікарем подає на комісію ЛКК, яка складається з трьох чоловік, комісія розглядає ці документи, якщо все нормально, то йому повідомляється, що все нормально, документи приймаються і відправляються на МСЕК. Документи були надані на ЛКК 26.03.2018 року, і були оформлені, а 27 числа вони вже були доставлені на МСЕК Коростенський, про що є відповідний запис. ОСОБА_9 повинен був чекати виклику на комісію, це було вже 28 березня, тоді, коли він писав на нього заяву про вимагання неправомірної вигоди.

Обвинувачений пояснив, що направлення на МСЕК є формою 088, вона заповнюється і в кінці підписується головою ЛКК і двома членами ЛКК. Конкретно ОСОБА_9 підписував він ОСОБА_6 , як голова ЛКК, ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , як члени ЛКК.

Обвинувачений суду пояснив, що ніякої розмови з ОСОБА_9 за грошові кошти не було. Єдине, що ОСОБА_9 постійно пропонував кошти, на що він завжди отримував відмови.

ОСОБА_6 суду пояснив щодо розмови, яка зафіксована в протоколі огляду компакт диску запису розмови, яку зафіксував ОСОБА_9 28 березня 2018 року, слів: "що він їде до неї, може завтра викличуть, 3000 тисячі" - він такого не говорив. Щодо протоколу -аудіо, -відео контролю, де зафіксовано розмову з ОСОБА_9 - розмови за кошти не було, була розмова за групу інвалідності, йому було роз`яснено, що дана патологія, остеохандроз після травми хребта дає підстави для встановлення тільки третьої групи, яку не він встановлює, він це знає зі свого досвіду. За гроші мови взагалі ніякої не було.

Обвинувачений суду пояснив, що для нього був шок факт виявлення у нього в кабінеті 3000 тисяч гривень, звідки вони взялися він не знає. При обшуку він себе вів спокійно, бо знав що у нього нічого не має.

ОСОБА_6 пояснив, що ОСОБА_9 неодноразово вітався з ним коли прийшов, простягав руку, потім знову руку потиснув, потім знову і знову руку потиснув. Мову про 3000 тисячі від ОСОБА_9 не пам`ятає, як би така мова була, він би запам`ятав. ОСОБА_13 запитав що йому далі робити, на що він йому повідомив, що нічого, йти додому і чекати виклику на комісію. Під час цієї розмови ОСОБА_9 не був весь час в його полі зору. Він займався своїми справами, відвертався, він його весь час не міг бачити. ОСОБА_9 стояв перед комп`ютером.

Також обвинувачений суду пояснив, що в жовтні 2017 року ОСОБА_9 неодноразово пропонував йому кошти, просив щоби він йому допоміг, він йому дасть кошти, а він йому відповів, що ніяких коштів давати не потрібно. Потім була ще одна з ним зустріч біля МСЕКу, після того як він завіз туди документи 27.03.2018 на МСЕК, він його на вулиці перестрів і каже: "Ось у мене є 500 гривень, я вам дам 500 гривень, допоможіть мені зробити групу інвалідності". Він йому відповів: "Йди звідси, щоби я тебе не бачив, навіщо мені твої 500 гривень".

30.06.2026 р. свої показання ОСОБА_6 підтвердив в апеляційному суді та додатково надав покази, що ОСОБА_9 на протязі 4 місяців наполягав на тому, що йому потрібна 3 група інвалідності за що він готовий дати гроші. Гроші в сумі 3000 гривень йому підкинули, він їх навіть не бачив. Ніяких грошей він не вимагав, оскільки 27.03.2018 р. документи вже були на МСЕК, а 28.03.2018 р. ОСОБА_9 написав заяву на нього. Наголосив, що жодного впливу на МСЕК він не мав.

Апеляційний суд вважає, що невизнання вини обвинуваченим ОСОБА_6 є його правом та способом захисту, при цьому апеляційний суд критично оцінює показання останнього, визнає їх такими, що не відповідають дійсним обставинам, оскільки вони повністю спростовуються іншими доказами сторони обвинувачення, дослідженими безпосередньо в суді апеляційної інстанції: показаннями свідка, письмовими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку, і яким суд першої інстанції в порушення вимог ст.94 КПК України належної правової оцінки не надав.

Під час судового розгляду в суді першої інстанції судом не було здійснено допиту свідка ОСОБА_9 , а було досліджено звукозапис судового засідання 11.12.2019 року.(т.1 а.с.110-117)

Під час першого судового розгляду свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні 11.12.2019 року надав показання, що 2 роки тому потрапив в ДТП внаслідок чого, проходив лікування в районній лікарні, спочатку на стаціонарі у хірургічному відділенні, а потім лікувався амбулаторно. Коли відчув погіршення стану здоров`я знову звернувся до лікарів. Лікуючим його лікарем був невролог ОСОБА_14 , прізвища якої він не пам`ятає. Вона збирала документи та відправила його до ОСОБА_6 на ЛКК. Останньому він вказав на те, що йому передбачена група, а ОСОБА_6 повідомив, що «ні». При цьому останній говорив, що збирай документи, однак вказав, що він нічого не вирішує. Він в коридорі від пацієнтів чув, що тут вирішує все ОСОБА_6 . Розумів, що якщо не дасть гроші ОСОБА_6 , то він не направить документи на МСЕК, оскільки він голова ЛКК. Він вирішив, що за це треба дати кошти. Спочатку в нього було 1000 грн, але ОСОБА_6 вказав дозбираєш і принесеш 3000 грн., уточнив: «3000 чого?», йому відповіли: «гривень і чим швидше тим краще».

Але згодом, поговорив з цього питання з дружиною, а та в свою чергу поговорила із сестрою чи кумою, яка повідомила про те, що якщо передбачена група, то навіщо платити гроші, та порадила звернутись в економічний відділ поліції в м.Житомирі. Він звернувся до цього відділу, написав заяву. Про дати зустрічей йому повідомляв ОСОБА_6 . Чергова зустріч у них була призначена 03.04.2018 року і перед нею він зустрівся з працівниками поліції в місцевому парку. Разом сіли до автомобіля, в якому також були присутні поняті, де йому дали куртку з камерою та гроші. Гроші при ньому не помічались, його не оглядали, а просто запитали чи має він при собі інші кошти. Надані кошти він поклав до кишені наданої йому куртки в лівий карман, після чого його повезли до місця знаходження районної лікарні.

Коли прийшов давати кошти, то ОСОБА_6 був у кабінеті з медсестрою, він постукав, а ОСОБА_6 сказав зачекати. Завів його до себе в кабінет. Коли свідок дістав конверт з коштами, ОСОБА_6 вказав покласти його на стіл в його кабінеті, між папками та чекати поки йому зателефонують. Наголосив щоб свідок не хвилювався буде в нього 3 група інвалідності на рік. Групу дійсно оформили.

30.06.2026 р. в апеляційному суді свідок ОСОБА_9 підтвердив свої показання, однак вказав, що пройшло вже вісім років і деталі може не пам`ятати та пояснив, з ОСОБА_6 він не перебуває ні в сварці, ні в конфлікті, а знає його як лікаря хірурга, який дає направлення на МСЕК. ОСОБА_6 йому говорив, що «50 на 50», чи дадуть йому групу, а коли передав кошти то говорив 100 відсотків, що дадуть 3 групу інвалідності на рік, оскільки він з кимось домовиться, про другу не має і мови. Кошти передав до того, як йому встановили групу інвалідності. ОСОБА_6 прямо не говорив щоб він дав кошти, «були натяки», а тому він запитав: «що з мене», ОСОБА_6 повідомив суму, розміру якої він не пам`ятає, чи то 2 чи 5 тисяч гривень. Також повідомив, що пропонував ОСОБА_6 500 грн., але він не взяв, вказав принесеш всю суму. Гроші поклав на стіл, під папку, куди вказав ОСОБА_6 .

Колегія суддів при оцінці показань наданих свідком ОСОБА_9 враховує, що будь-яких доказів, що вказаний свідок обмовив ОСОБА_6 сторона захисту не надала, а інші докази сторони обвинувачення в хронологічній послідовності узгоджуються з показаннями вказаного свідка.

Той факт, що ОСОБА_9 раніше звертався із заявами про вчинення інших аналогічних кримінальних правопорушень, жодним чином не ставить під сумнів правдивість його показань, а його громадянська позиція чи перебування викривачем у іншому кримінальному провадженні не може слугувати підставою для визнання таких показів неправдивими чи безумовно свідчити про провокацію злочину.

Чинне кримінальне процесуальне законодавство України не обмежує особу в праві повідомляти про відомі їй факти корупційних правопорушень та не пов`язує статус викривача із кількістю раніше поданих ним заяв. Кожен факт протиправного діяння є самостійним предметом досудового розслідування, судового розгляду та потребує окремої правової оцінки.

Крім того, обставини одержання неправомірної вигоди підтверджено і іншими доказами, які досліджені апеляційним судом.

Відповідно до заяви ОСОБА_9 від 29 березня 2018 року він просить притягнути до кримінальної відповідальності голову ЛКК ОСОБА_6 , який вимагає з нього 3000 гривень за сприяння та підготовку відповідних документів щодо отримання ним третьої групи інвалідності.

Згідно з протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 30 березня 2018 року, ОСОБА_9 просить притягнути до кримінальної відповідальності ОСОБА_6 – заступника головного лікаря Коростенської ЦРЛ, який вимагає у нього неправомірну вигоду за видачу направлення на МСЕК.

Відповідно протоколу огляду речей та документів від 03 квітня 2018 року, зафіксовано пояснення ОСОБА_9 про належність йому грошових коштів в сумі 3000 гривень, які він добровільно надає для проведення слідчих та негласних слідчих дій по кримінальному провадженню, а саме купюри номінальною вартістю по 100 гривень з зазначенням їх серій та номерів.

Відповідно до протоколу огляду, позначення та вручення грошових коштів від 03 квітня 2018 року, з якого слідує про те, що в приміщенні господарської будівлі за адресою: м.Коростень, вул.С.Кемського, 48-Д за участю спеціаліста ОСОБА_15 , в присутності понятих ОСОБА_16 та ОСОБА_17 та свідка ОСОБА_9 було оглянуто грошові кошти в сумі 3000 гривень, а саме купюри номінальною вартістю по 100 гривень з зазначенням їх серій та номерів, тобто загальною вартістю 30 купюр, які було відкопійовано за допомогою копіювального апарату принтера ксерокса "Canon i-sensys MF3010" на 8 аркушах паперу формату А-4, після цього позначені препаратом "Промінь-1" шляхом його нанесення на кожну купюру з лицевої та зворотньої сторони.

Певні розбіжності щодо місця проведення вказаної процесуальної дії між поясненнями ОСОБА_9 та протоколом огляду і вручення грошових коштів не спростовує самого факту проведення процесуальної дії, яка проводилась за участі понятих, добровільності участі в ній викривача та фактичного отримання й позначення грошових коштів, а лише може свідчити, що з врахуванням правової необхідності і значної кількості процесуальних дій і рішень ОСОБА_9 з плином часу міг, добросовісно помилятися в черговості, послідовності їх проведення та порядку оформлення.

Відповідно до протоколу про результати контролю за вчиненням злочину від 03 квітня 2018 року, яким зафіксовано як ОСОБА_9 отримав грошові кошти та поїхав на зустріч до ОСОБА_6 до Коростенської центральної районної лікарні, зайшов до будівлі о 09:02 03.04.2018 року 09:06 вийшов з будівлі, а о 09:10 затримано ОСОБА_6 .

Згідно з протоколом про результати здійснення оперативно-технічного заходу – негласного аудіо, відеоконтролю особи від 05 квітня 2018 року (додаток відеозапис негласної слідчої дії), зафіксовано наступне:

ОСОБА_9 заходить до кабінету №17 де знаходиться ОСОБА_6 , а також невідомі чоловік і жінка, вітаються, ОСОБА_6 просить зачекати. Згодом, виходить, в коридор, відчиняє двері до кабінету № 15, куди заходять обоє. Далі, ОСОБА_9 говорить до ОСОБА_6 : «Все так як договарювались», Довжицький: «Харашо», ОСОБА_9 : «Дивіця, я тут даю вам три, нате перещитайте», ОСОБА_6 «Харашо», ОСОБА_9 «Чуєте, а подальше Ви мені об`ясніть як», ОСОБА_6 «Но я тобі ше раз кажу, тільки третя група і тільки на рік пока». Далі слідує розмова між ними щодо порядку проходження огляду.

Відповідно до протоколу обшуку від 03 квітня 2018 року яким зафіксовано проведення обшуку в кабінеті №15 заступника головного лікаря з ЕТН КЗ "Коростенська ЦРЛ" Коростенської районної ради, що за адресою: м.Коростень, вул.Жмаченка, 46, під час якого на робочому столі під документами і під папкою виявлено грошові кошти в сумі 3000 гривень, які були упаковані до спецпакету №4483581.

Одночасно даним протоколом зафіксовано зауваження, які надійшли від захисника про те, що на спецпакетах під №4483584 та №4483580 було нанесено заздалегідь записи про вилучення серветок зі змивами з рук, а також на спецпакеті №4483581 на якому ще до виявлення грошових коштів було зазначено про їх вилучення в кабінеті №17, що в подальшому було виправлено на кабінет №15.

На думку колегії суддів, завчасне заповнення спецпакетів було здійснено слідчими з метою оперативності, на титульній стороні спецпакета лише відображено відомості про номер кримінального провадження, учасників слідчої дії, місце її проведення та суми виявлених грошових коштів. Таке відображення не суперечить приписам КПК України і не є їх порушенням, а лише свідчить про підготовку слідчого до проведення слідчої дії.

Згідно з протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення від 03 квітня 2018 року з якого слідує, що 03.04.2018 року о 09 годині 10 хвилин в приміщенні кабінету №17 КЗ "Коростенська центральна районна поліклініка", розташованої за адресою: м.Коростень, вул.Жмаченка, 46 затримано ОСОБА_6 за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ст.368 ч.3 КК України. Зі змісту даного протоколу також слідує, що під час здійснення обшуку затриманої особи будь-яких речей та документів, що мають значення речового доказу для кримінального провадження виявлено та вилучено не було. Одночасно внесено до вказаного документу зауваження ОСОБА_6 , який вказав, що вважає своє затримання незаконним.

Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 04 квітня 2018 року, за наслідками розгляду клопотання слідчого надано дозвіл на проведений 3 квітня 2018 року обшук у приміщенні кабінету № 15 заступника головного лікаря по ЕТН КЗ "Коростенська центральна районна лікарня" за адресою: м.Коростень, вул.Жмаченка, 46, в ході якого виявлено та вилучено наступні речі та документи: грошові кошти в сумі 3000 грн. купюрами номіналом по 100 грн. в кількості 30 купюр, які упаковані до спецпакету №4483581; контрольний зразок серветки, просоченої спиртовим розчином, яку упаковано до паперового конверту із відповідними пояснювальними написами; серветка медична, просочена спиртовим розчином із змивами із правої руки ОСОБА_6 , яку упаковано до спецпакету №4483584; серветка медична просочена спиртовим розчином із змивами із лівої руки ОСОБА_6 , яку упаковано до спецпакету №4483580.

Згідно з висновком експерта №1/3-164 від 30.05.2018 року надані грошові кошти у національній валюті України в сумі 3000 гривень, а саме 30 банкнот номіналом по 100 гривень з зазначенням серійних номерів виготовлені з дотриманням вимог щодо виготовлення аналогічних банкнот, що знаходяться в офіційному обігу; мають на своїй поверхні додаткові маркування, які спостерігаються в ультрафіолетових променях у вигляді нашарування речовини, що флуоресціює зелено-жовтим кольором.

Згідно з довідкою Комунального закладу "Коростенська центральна районна лікарня Коростенської районної ради" №40 від 03 березня 2018 року, яка свідчить про те, що ОСОБА_6 з 11 травня 2016 року працює на посаді головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності. У період з 01.03.2018 року по теперішній час ( тобто станом на день складання довідки 03.03.2018 року) на листку тимчасової непрацездатності та у відпустці не перебував, від виконання своїх посадових обов`язків не відсторонювався.

Відповідно до довідки комунального закладу "Коростенська центральна районна лікарня Коростенської районної ради" №41 від 03 березня 2018 року щодо складу ЛКК по закладу, головою якої вказано ОСОБА_6 .

Згідно з наказом комунального закладу "Коростенська центральна районна лікарня Коростенської районної ради" №9 від 02 січня 2018 року "Про організацію лікарсько-трудової експертизи в КЗ "Коростенська ЦРЛ Коростенської районної ради" яким затверджено склад ЛКК медичної установи та графік її роботи.

Згідно наказу (розпорядження) №6-с від 11 травня 2016 року про прийняття на роботу по переводу з 11.05.2016 року ОСОБА_6 на посаду заступника головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності.

Відповідно до копії медичної карти стаціонарного хворого №2712, згідно якої ОСОБА_9 був госпіталізований 15.08.2017 року о 19 годині 50 хвилин в хірургічне відділення з діагнозом при госпіталізації: забій грудної клітки, множинні садни обличчя, ЗЧМТ, струс головного мозку, клінічний перелом IV ребра ліворуч без зміщення, консолідований перелом тіла.

Виписний епікриз №2712, який свідчить про перебування ОСОБА_9 на лікуванні в хірургічному відділенні з 15 серпня 2017 року по 30 серпня 2017 року.

Згідно з копією медичної картки стаціонарного хворого №3576 та виписний епікриз №3576, з яких слідує, що ОСОБА_9 перебував на лікуванні в хірургічному відділенні 27.10.2017 року по 07.11.2017 року з діагнозом: посттравматичний остеохондроз поперекового відділу хребта.

Відповідно до копії медичної картки стаціонарного хворого №4188 та виписного епікризу №4188 згідно з яких ОСОБА_9 перебував на лікуванні в хірургічному відділенні з 12 грудня 2017 року по 22 грудня 2017 року з діагнозом: посттравматичний остеохондроз поперекового відділу хребта.

Згідно з копією довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №302087, якою підтверджує факт встановлення ОСОБА_9 з 28 березня 2018 року ІІІ - групи інвалідності до 28.03.2019 року.

На думку апеляційного суду вищезазначені докази є належними та допустимими, однак оцінювалися судом першої інстанції не в їх сукупності, з точки зору достатності, та взаємозв`язку, а відокремлено один від одного, з порушенням вимог ст.84, 87 КПК України, що призвело до істотного порушення кримінального процесуального закону та невідповідності висновків цього суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, а тому колегія суддів визнає частково обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора та визнає хибним висновок суду першої інстанції про те, що зібраними у провадженні доказами не доведено, що в діях ОСОБА_6 наявний склад кримінального правопорушення, передбачений ст. 369-2 КК України.

Разом з тим, колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновок експерта №10/55 від 15 травня 2018 року є недопустимим доказом, в частині, що стосується висновків про дослідження з змивів з рук ОСОБА_6 з таких підстав.

Так, відповідно до висновку експерта №10/55 від 15 травня 2018 року, з ілюстративною таблицею до нього, встановлено, що на поверхнях банкнот в сумі 3000 (три тисячі) грн, які вилучені в ході проведення обшуку 03 квітня 2018 року у приміщення кабінету №15 заступника головного лікаря по ЕТН КЗ "Коростенська ЦРЛ" Коростенської районної ради, що упаковані до спецпакету №4483581 встановлено наявність нашарування спеціальної хімічної речовини із люмінесценцією жовто-зеленого кольору. На поверхні представленої на експертизу серветки, якою зроблено змив з правої руки ОСОБА_6 , яка вилучена під час проведення вказаної дії, що упакована до спецпакету №4483584 встановлено незначне нашарування спеціальної хімічної речовини із люмінесценцією жовто-зеленого кольору. На поверхні представленої на експертизу серветки, якою зроблено змив з лівої руки ОСОБА_6 , яка вилучена під час проведення вищевказаної дії, що упакована до спецпакету №4483580 не виявлено нашарування спеціальної хімічної речовини. Нашарування спеціальної хімічної речовини із люмінесценцією зелено-жовтого кольору, виявлені на поверхнях представлених на експертизу банкнотах та серветці мають спільну родову належність.

Згідно ст.87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Відповідно до ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку встановленому КПК. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Як вбачається з вироку, суд першої інстанції визнав недопустимим доказом висновок експертизи матеріалів, речовин та виробів №10/55 від 15 травня 2018 року.

Обґрунтовуючи вказане рішення, суд першої інстанції, послався на доктрину «плодів отруєного дерева», відповідно до якої недопустимими є докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок суттєвого порушення прав та свобод людини. Ця доктрина передбачає заборону використання даних, отриманих на підставі або з використанням доказів визнаних недопустимими, тобто надається оцінка допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу автономно.

Підставою для такого висновку суду стало те, що під час затримання ОСОБА_6 було проведено особистий огляд його та зроблено змиви з лівої та правої руки, тобто фактично проведено освідування особи.

Відповідно до вимог ст.241 КПК України освідування особи здійснюється на підставі постанови прокурора, разом з тим такої постанови на час проведення слідчої дії не було.

Виходячи з наведеного, змиви з рук ОСОБА_6 були отримані з порушенням порядку, встановленого КПК України, а тому висновок експертизи матеріалів, речовин та виробів №10/55 від 15.05.2018 року, у відповідності до ст.87 КПК України, є недопустимим доказом, оскільки здобутий завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, оскільки на дослідження експерта були направлені об`єкти дослідження, які були здобуті не у спосіб визначений нормами КПК України.

У зв`язку цим, колегія суддів погоджується з мотивами суду першої інстанції щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були допущені органом досудового розслідування, а саме взяття змивів з рук ОСОБА_6 без відповідної постанови прокурора, така позиція суду першої інстанції узгоджується з практикою суду касаційної інстанції, зокрема, з постановою Верховного Суду від 19 березня 2020 року (справа №127/3712/17).

Водночас, визнаючи висновок експертизи недопустимим у повному обсязі, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що зазначений висновок стосувався не лише зроблених змивів з рук, а й наявності хімічної речовини на грошових коштах, а тому в цій частині він є належним та допустимим доказом. Це узгоджується з позицією висловленою Третьою судовою палатою ККС ВС 08.09.2021 р. у вказаній справі при перегляді попереднього вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду.

Також, апеляційний суд погоджується з висновком суду про визнання недопустимим доказом протоколу огляду документа (компакт-диску) від 02 квітня 2018 року, в якому зафіксовано зміст записів розмов між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , які були записані ОСОБА_9 за власною ініціативою 28 березня 2018 року, з огляду на таке.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативно-розшукова діяльність здійснюється виключно оперативними підрозділами органів, визначених у частині першій цієї статті, а проведення її громадськими, приватними організаціями та особами забороняється.

Згідно рішення Конституційного Суду України № 12-рп/2011 від 20 жовтня 2011 року обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку, встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 року № 2135-XII, особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності.

Конституційний Суд України у цьому рішенні зазначив, що оперативно-розшукова діяльність здійснюється виключно оперативними підрозділами органів, визначених у ч. 1 ст. 5 Закону № 2135-XII. Відповідно до ч. 2 вказаної статті проведення оперативно-розшукової діяльності громадськими, приватними організаціями та особами, іншими органами чи їх підрозділами, крім визначених у ч. 1 цієї статті, заборонено. Така заборона пов`язана з тим, що здійснення не уповноваженими фізичними або юридичними особами на власний розсуд будь-яких заходів, які віднесені до оперативно-розшукової діяльності (мають ознаки оперативно-розшукової діяльності), порушує не лише законодавчі положення, а й конституційні права і свободи людини і громадянина.

Конституційний Суд України виходив з того, що фактичні дані про скоєння злочину чи підготовку до нього можуть бути одержані не тільки в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноважених на це осіб, а й випадково зафіксовані фізичними особами, які здійснювали власні (приватні) фото-, кіно-, відео-, звукозаписи, або відеокамерами спостереження, розташованими як у приміщеннях, так і ззовні.

Конституційний Суд України зазначив, що при оцінюванні на предмет допустимості як доказів у кримінальній справі фактичних даних, що містять інформацію про скоєння злочину чи підготовку до нього та подані в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 66 КПК України (в редакції 1960 року), необхідно враховувати ініціативний або ситуативний (випадковий) характер дій фізичних або юридичних осіб, їх мету та цілеспрямованість при фіксуванні зазначених даних

Подані будь-якою фізичною або юридичною особою згідно з ч.2 ст. 66 КПК України (в редакції 1960 року) речі або документи (фактичні дані) не відповідають вимогам допустимості доказів, якщо вони одержані з порушенням прав і основоположних свобод людини, закріплених в Конституції України зокрема внаслідок цілеспрямованих дій із застосуванням оперативно-розшукових заходів, передбачених Законом.

Як вбачається з протоколу огляду документу (компакт-диску) від 02.04.2018 року, слідчим було оглянуто компакт-диск марки «VS», об`ємом 4.7 GB, на якому збережено два аудіо файли, зокрема «AUD-20180328 WA0009» та «AUD-20180328 WA0010», які відображають розмови між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , записані особисто останнім, як він повідомив в судовому засіданні в суді першої інстанції, на диктофон. Тобто він фактично самостійно здійснював оперативно-розшукову діяльність із застосуванням пристрою технічної фіксації розмови.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що диктофон, на який ОСОБА_9 , записував розмови із ОСОБА_6 , стороні обвинувачення наданий не був, в матеріалах провадження відсутній протокол огляду вказаного технічного пристрою, як первинного носія інформації, його технічні характеристики, з якого перенесено запис розмов на компакт-диск марки «VS», вказаний диктофон не був визнаний речовим доказом, що ставить під сумнів першочергове джерело походження записаних розмов, дату та час запису розмов, які мали місце між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 .

Виходячи з вищезазначеного, суд першої інстанції законно та обґрунтовано визнав вказаний доказ недопустимим, оскільки ОСОБА_9 , записуючи на диктофон вказані розмови на підтвердження обставин вчинення ОСОБА_6 кримінального провадження, таким чином особисто, за власною ініціативою та безконтрольно здійснював оперативно-розшукову діяльність, що прямо заборонено законом, а тому доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Це також узгоджується з висновком Третьої судової палати ККС ВС 08.09.2021 р. у вказаній справі при перегляді попереднього вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду.

Свідок ОСОБА_12 надала показання, в суді першої інстанції, що працює лікарем неврологом у Коростенській районній лікарні. Пам`ятає, що до неї на прийом приходив ОСОБА_9 , пацієнт приходив у зв`язку з захворюванням, проводилось обстеження, призначалось лікування. Вказала, що до комісії входять голова комісії та два члени комісії. ОСОБА_6 був головою комісії. Вона підписує документи, передивляється правильність заповнення документів.

Свідок ОСОБА_18 надав показання, що працює лікарем травматологом у Центральній районній лікарні. Зазначив, що був лікуючий лікарем ОСОБА_9 він його два рази лікував: одного разу до травми, другий раз після травми, оскільки він лікар стаціонару. Він направлявся лікарями поліклініки на стаціонар на лікування, спочатку з остеохондрозом поперекового відділу хребта, а потім у нього була травма, десь після місяця два, після першого лікування, і він уже з травмою: компресійним переломом хребця лежав теж лікувався у стаціонарі хірургічного відділення їхньої лікарні, десь два тижні приблизно. Довжицький був головою комісії ЛКК. В загальних рисах порядок роботи ЛКК йому відомий. На ЛКК направляються найважчі хворі, які перебувають на амбулаторному лікуванні з наслідками травм, з наслідками серйозних захворювань (гострих і хронічних). Раз в 10 днів лікарська комісія повинна продовжувати лікарняний лист, а лікар поліклініки може продовжити тільки на 10 днів, якщо це вже більше 10 днів, тоді вже хворий направляється на ЛКК. Якщо підходить термін лікування на лікарняному більше 4-х місяців, і якщо хворий не вилікувався, або в нього залишилися залишкові явища, тоді він комісійно направляється до МСЕК на Житомир або Коростень. У нього більше контактів з ОСОБА_9 не було, тільки два тижні стаціонарного лікування.

Показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_18 , які вони надавали суду першої інстанції стосуються знаходження на лікуванні ОСОБА_9 , діяльності ЛКК та МСЕК, що ніким з учасників провадження не заперечується як і надання оцінки судом першої інстанції зазначеним показанням. Обставин, які мають істотне значення у даному кримінальному провадженні і які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні вказані свідки не повідомляли.

Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши та оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, перевіривши та оцінивши усі доводи учасників судового провадження, дійшов до наступного висновку.

Колегією суддів встановлено, що у скоєному ОСОБА_6 діянні містяться ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 369-2 КК України (зловживання впливом).

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29 березня 2021 року (справа № 554/5090/16-к) суб`єктом злочину, передбаченого ст. 369-2 КК України, може бути будь-яка особа, яка в уяві того, хто здійснює підкуп, здатна здійснити реальний вплив на особу, уповноважену на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування. Поняттям впливу на особу, уповноважену на виконання функцій держави охоплюється в тому числі використання дружніх, родинних, особистих стосунків з особою, уповноваженою на виконання функцій держави, тощо.

Згідно з показаннями свідка ОСОБА_9 у нього склалася думка, що ОСОБА_6 здатен вирішити його питання щодо встановлення йому групи інвалідності, оскільки працює в медичному закладі та знав, що в обов`язки ОСОБА_6 , який являється головою ЛКК, входить підготовка документів, необхідних для оформлення групи інвалідності.

Показання ОСОБА_9 , в цій частині узгоджуються з письмовими доказами: довідкою Комунального закладу "Коростенська центральна районна лікарня Коростенської районної ради" №40 від 03 березня 2018 року, що ОСОБА_6 з 11 травня 2016 року працює на посаді головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності; довідкою комунального закладу "Коростенська центральна районна лікарня Коростенської районної ради" №41 від 03 березня 2018 року щодо головою ЛКК є ОСОБА_6 .

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ОСОБА_6 є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 369-2 КК України.

З досліджених матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_6 діяв з прямим умислом, корисливим мотивом та з метою збагачення.

Зокрема, характер та зміст розмов обвинуваченого зафіксованих при проведенні аудіо, відеоконтролю особи, ОСОБА_9 та ОСОБА_6 узгоджується з показаннями свідка ОСОБА_9 з цих відеозаписів та протоколу слідує про взаємну домовленість за грошові кошти посприяти в отриманні групи інвалідності та повністю спростовуються показання обвинуваченого про те, що він відмовлявся від грошей, які йому пропонував неодноразово ОСОБА_13 і які він без його відому підкинув в його кабінет.

З відеозапису слідує, що обвинувачений намагається приховати своє спілкування з ОСОБА_13 , просить його зачекати, усамітнюється з ним в іншому кабінеті, де усвідомлено, після того, як ОСОБА_13 вказує « ОСОБА_19 », відповідає «Харашо», надає свою згоду та отримує від нього грошові кошти, які ховає на столі між паперами, роз`яснює, що ОСОБА_13 далі слід робити та як себе вести, гарантує отримання 3 групи інвалідності «Но я тобі ше раз кажу, тільки третя група і тільки на рік пока».

Це свідчать, що ОСОБА_6 усвідомлював характер своїх дій, передбачав настання суспільно-небезпечних наслідків та бажав їх настання, переслідуючи мету збагатитися за рахунок іншої особи.

Тобто у даному кримінальному провадженні наявна суб`єктивна сторона як елемент складу кримінального правопорушення.

Об`єктом даного злочину є суспільні відносини у сфері забезпечення нормальної (визначеної законом) діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права.

Об`єктивна сторона - одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Згідно з приміткою до статті 364-1 КК України у статтях 364, 364-1, 365-2, 368, 368-3, 368-4, 369, 369-2 та 370 цього Кодексу під неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які пропонують, обіцяють, надають або одержують без законних на те підстав.

Згідно з правовою позицією ККС ВС, яка викладена у постанові від 22.06.2023 у справі №170/607/18 (провадження №51-4197км22), об`єктивна сторона кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ст. 369-2 КК характеризується активною поведінкою - діями, які вчиняються тільки особою-посередником і полягають, зокрема, в одержанні неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення уповноваженою особою. Частина 2 ст. 369-2 КК також передбачає відповідальність за злочин з формальним складом, який визнається закінченим у разі одержання неправомірної вигоди, для себе чи третьої особи, з моменту фактичного отримання особою-посередником хоча б частини такої вигоди. Одержання неправомірної вигоди обумовлене здійсненням з боку особи-посередника впливу на прийняття рішення уповноваженою особою.

Факт одержання неправомірної вигоди ОСОБА_6 у ході судового розгляду апеляційним судом знайшов своє підтвердження згідно з дослідженими в судовому засіданні показаннями свідка ОСОБА_9 , результатами НСРД, протоколом огляду, позначення та вручення грошових коштів від 03 квітня 2018 року, а саме купюр номінальною вартістю 100 грн. 30 штук, (3000 гривень), а також виявлення зазначених коштів при проведенні обшуку 03 квітня 2018 року, в кабінеті ОСОБА_6 , на робочому столі під документами і під папкою, які за висновком експерта №10/55 від 15 травня 2018 року мають нашарування спеціальної хімічної речовини.

З огляду на це, у кримінальному провадженні наявний предмет, як елемент складу кримінального правопорушення.

Суд першої інстанції у вироку вказав, що ОСОБА_6 не був обізнаний про місце знаходження грошових коштів у нього в кабінеті, поводив себе спокійно при затриманні, а тому він не знав про отримання неправомірної вигоди.

Однак, апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду, оскільки спокійний вигляд ОСОБА_6 при затриманні не означає його невинуватість, а факт отримання неправомірної вигоди у власному кабінеті повністю доведений іншими доказами у справі.

Також колегія суддів не може погодиться із висновками суду, що факт існування звичайних відносин між ОСОБА_6 та будь з ким із членів МСЕК в розумінні ст.369-2 КК України не може бути ознакою суб`єкта зловживання впливом.

Статус ОСОБА_6 як голови ЛКК виключає характер «звичайних відносин» із членами МСЕК. Його вплив обумовлений чіткими службовими та функціональними зв`язками між цими медичними комісіями, де рішення ЛКК є передумовою для дій МСЕК.

Отже, йдеться про використання саме службового становища та пов`язаних із ним зв`язків для зловживання впливом у розумінні ст. 369-2 КК України.

Відповідно до примітки до ст. 369-2 КК України особами, уповноваженими на виконання функцій держави, є особи, визначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції", а також службові особи, визначені у частині четвертій статті 18 цього Кодексу.

Згідно п.п. "а" п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» посадові особи юридичних осіб публічного права належать до категорії осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування.

Юридична особа публічного права, згідно положень ст. 87 ЦК України, створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Апеляційний суд вважає, що у випадку проходження пацієнтом процедури визначення інвалідності ЛКК комунального закладу охорони здоров`я як колектив лікарів (колегіальний орган), є особами, уповноваженими на виконання функцій держави в розумінні примітки до ст. 369-2 КК України.

Таким чином, у ході судового розгляду доведено, що ОСОБА_6 одержав неправомірну вигоду для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Водночас апеляційний суд не погоджується з кваліфікацією дій обвинуваченого, зазначеної у обвинувальному акті про зміну обвинувачення у кримінальному провадженні №12018060000000094 від 23.04.2024 р. стосовно ОСОБА_6 за ч.3 ст.369-2 КК України. (т. 3 а.с. 171-179)

Так, за ч.3 ст.369-2 КК України відповідальність настає за одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднане з вимаганням такої вигоди.

Відповідно до п. 5 примітки до ст. 354 КК у ст. 368 цього Кодексу під вимаганням неправомірної вигоди слід розуміти вимогу щодо надання неправомірної вигоди з погрозою вчинення дій або бездіяльності з використанням свого становища, наданих повноважень, влади, службового становища стосовно особи, яка надає неправомірну вигоду, або умисне створення умов, за яких особа вимушена надати неправомірну вигоду з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.

Пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26.04.2002 №5 визначено, що Згідно з п. 4 примітки до ст. 368 КК вимаганням хабара визнається його вимагання службовою особою з погрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає хабар, або умисне створення нею умов, за яких особа вимушена дати хабар з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.

Отже, поняття вимагання неправомірної вигоди має місце в тих випадках, коли пропозиція про давання неправомірної вигоди має характер вимоги (примусу), яка підкріплюється: а) відкритою погрозою або б) створенням таких умов, які переконують особу, яка надає таку неправомірну вигоду у наявності реальної небезпеки (прихована погроза) його інтересам, що змушує його погодитися з вимогою надати неправомірну вигоду.

При вимаганні неправомірної вигоди службова особа може реалізувати погрозу, яка висловлена на адресу особи, яка дає таку неправомірну вигоду, і вчинити з використанням свого службового становища дії, що фактично заподіюють шкоду його законним інтересам.

Також апеляційним судом враховано постанову Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду № справі №601/1913/18 від 11 вересня 2025 року у якій суд дійшов висновку, що якщо хабародавець зацікавлений у незаконній, неправомірній поведінці службової особи, прагне обійти закон, домогтися своїх незаконних інтересів тощо, то вимагання виключається.

Крім того, Верховний Суд України неодноразово (провадження № 5-14кс12, 5-13кс13, 5-14кс13, 5-43кс13, 5-47кс13, 5-19кс14, 5-14кс15) вказував, що вимагання хабаря може бути поставлено в провину лише в тому разі, якщо винна особа з метою одержання хабаря погрожує вчиненням або невчиненням таких дій, які можуть завдати шкоди, що є визначальним, правам чи законним інтересам того, хто дає хабар, або створює такі умови, за яких особа не повинна була, але вимушена дати хабар із метою запобігання шкідливим наслідкам чи законним інтересам. Тобто законність прав і інтересів, які хабародавець захищає шляхом давання хабаря, має бути однією з основних й обов`язкових ознак вимагання. На відміну від цього, у разі якщо хабародавець зацікавлений у незаконній, неправомірній поведінці службової особи, прагне обійти закон, домогтися своїх незаконних інтересів тощо, вимагання хабаря виключається.

Колегією суддів вважає, що стороною обвинувачення не доведено наявності в діях ОСОБА_6 ознак вимагання у ОСОБА_9 грошових коштів за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, щодо оформлення (встановлення) групи інвалідності.

Зокрема, сторона обвинувачення належних та допустимих доказів, того ОСОБА_6 вимагав надати йому неправомірну вигоду не надала, фактично версія обвинувачення про наявність такої ознаки ґрунтується на звукоазписі проведеному на диктофон за власною ініціативою та неконтрольовано Ковалем, який визнаний недопустимим доказом та показаннях свідка ОСОБА_9 .

Однак, як вказував свідок ОСОБА_9 , в суді першої інстанції при першому розгляді кримінального провадження, а також і в суді апеляційної інстанції вимогу дати йому грошові кошти ОСОБА_6 не висловлював, погроз унеможливити отримання ним інвалідності не вказував, перешкод не чинив, які б свідчили, що він створює умови для неможливості отримання групи інвалідності.

Натомість ОСОБА_9 чітко повідомляв, що дати гроші вирішив самостійно, оскільки чув від пацієнтів, що ОСОБА_6 : «вирішує все», ОСОБА_6 , при цьому йому говорив, що не усе однозначно (50 на 50), готуйте документи, проходьте обласних лікарів і буде вирішувати комісія МСЕК чи маєте ви право на групу інвалідності. Саме ОСОБА_9 спитав у ОСОБА_6 , як він ствердив у суді апеляційної інстанції: «Що з мене», після чого ОСОБА_6 назвав суму неправомірної вигоди.

Зазначене свідчить про відсутність з боку ОСОБА_6 наведених ознак вимагання грошових коштів.

Тому апеляційний суд приходить до висновку, що кваліфікуюча ознака дій ОСОБА_6 «поєднане з вимаганням такої вигоди» у ході судового розгляду не знайшла свого підтвердження.

Відповідно до ч. 3 ст. 337 КПК України з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

З урахуванням вказаної норми апеляційний суд змінює правову кваліфікацію кримінального правопорушення та кваліфікує дії ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 369-2 КК України, як одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає доведеним наступне формулювання обвинувачення.

Так, згідно наказу №6-с від 11.05.2016 ОСОБА_6 призначено посаду заступника головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності КЗ «Коростенська центральна районна лікарня» Коростенської районної ради.

Відповідно до посадової інструкції заступника головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності КЗ «Коростенська ЦРЛ» Коростенської районної ради, до завдань та обов`язків останнього відносяться, серед іншого, наступні:

- організація заходів з проведення експертизи лікарської тимчасової непрацездатності, в тому числі і роботи лікарсько-консультативної комісії; своєчасне направлення хворих на медико-соціальну експертизу; реабілітація інвалідів та часто і довго хворіючих осіб працездатного віку; працевлаштування осіб з частковою втратою працездатності; проведення заходів, спрямованих на зниження тимчасової втрати працездатності та інвалідності, в тому числі професійної;

- здійснювати постійний контакт з медико-соціальною експертною комісією (МСЕК), організовувати облік та аналіз розходжень експертних рішень лікарської консультативної комісії та МСЕКу з обговоренням помилок, допущених в діагностиці та лікуванні хворих, експертизі непрацездатності при направленні хворих на МСЕК та інші.

Наказом № 9 від 02.01.2018 «Про організацію лікарсько-трудової експертизи в КЗ «Коростенська ЦРЛ Коростенської районної ради» затверджено склад ЛКК Коростенської ЦРЛ Коростенської районної ради, відповідно до якого ОСОБА_6 є головою ЛКК.

У достовірно невстановлений день та час, однак не пізніше 28.03.2018 ОСОБА_9 , маючи необхідну документацію щодо отримання направлення до медико-соціальної експертної комісії (надалі за текстом МСЕК) для встановлення групи інвалідності, звернувся до ОСОБА_6 як голови ЛКК, який перебував у своєму службовому кабінеті по вул.Жмаченка, 46 в м.Коростень, з метою отримання відповідного направлення. При цьому, ОСОБА_9 маючи сумніви щодо позитивного вирішення його питання, з метою гарантованого отримання групи інвалідності запропонував ОСОБА_6 неправомірну вигоду за сприяння та вплив на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави.

Під час спілкування ОСОБА_9 з ОСОБА_6 у останнього виник умисел, спрямований на одержання неправомірної вигоди для себе, за вплив на осіб, уповноважених на виконання функцій держави, а саме, достовірно невстановлених уповноважених осіб, які входять до складу Коростенської міськміжрайонної МСЕК.

Так, під час спілкування ОСОБА_6 повідомив, що за характером займаної посади та пов`язаної з нею можливостей останній знайомий з уповноваженими особами, які входять до складу Коростенської міськміжрайонної МСЕК та має можливість вплинути на них для прийняття необхідного рішення про встановлення ОСОБА_9 групи інвалідності. При цьому ОСОБА_6 повідомив, що рішення про встановлення групи інвалідності буде гарантовано прийнято у випадку надання ОСОБА_9 неправомірної вигоди, конкретний розмір якої буде зазначено додатково.

Продовжуючи реалізацію власного умислу, 28.03.2018 близько 08 год. 00 хв. ОСОБА_6 , знаходячись поряд з будівлею лікувального закладу за адресою: вул. Жмаченка, 46, м. Коростень, під час розмови з ОСОБА_9 , повідомив останньому, що гарантовано отримати групу інвалідності він зможе за умови передачі неправомірної вигоди в сумі 3 тис. гри.

Не бажаючи настання негативних для себе наслідків, розуміючи, що ОСОБА_6 може посприяти та вплинути на прийняття МСЕК рішення про встановленні групи інвалідності, ОСОБА_9 надав ОСОБА_6 неправомірну вигоду у визначеному ним розмірі.

Продовжуючи реалізацію свого умислу, 03.04.2018 близько 09 год. 00 хв., ОСОБА_6 , знаходячись в службовому кабінеті №15 комунального закладу «Коростенська центральна районна лікарня», отримав від ОСОБА_9 неправомірну вигоду в розмірі 3 тис. грн. за вплив на прийняття рішення достовірно невстановленими уповноваженими особами, які входять до складу Коростенської міськміжрайонної МСЕК про встановлення ОСОБА_9 групи інвалідності.?

Отже, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, яке полягає в одержанні неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_6 покарання за ч.2 ст.369-2 КК України, колегія суддів враховує вимоги ст.65 КК України.

Відповідно до загальних засад призначення кримінального покарання, передбачених ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Призначаючи ОСОБА_6 покарання, відповідно до вимог ст.65 КК України, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, який відповідно до ст.12 КК України, відноситься до нетяжких злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов`язаної з наданням публічних послуг.

Враховує апеляційний суд також дані про особу обвинуваченого, який має похилий вік, позитивно характеризується за місцем проживання і роботи, нагороджений грамотами, раніше не судимий, відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання та приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання в межах санкції ч.2 ст. 369-2 КК України у виді штрафу, в максимальному розмірі, в редакції закону чинному на час вчинення діяння.

Разом з тим, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло, зокрема, п`ять років у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадків передбачених пунктом 2 цієї статті.

Враховуючи, що на час ухвалення вироку апеляційним судом, з часу вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення (03.04.2018 р.), сплинув строк давності притягнення особи до кримінальної відповідальності, визначений у п.3 ч.1 ст.49 КК України, апеляційний суд доходить висновку про необхідність скасування виправдувального вироку, ухвалення обвинувального вироку з призначенням покарання та на підставі ч. 5 ст. 74 КК України звільнення від призначеного покарання.

Питання щодо речових доказів необхідно вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

Витрати на залучення експерта, а саме за проведення експертиз у сумі 2574 грн. в порядку ст.124 КПК України стягнути з ОСОБА_6 .

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_8 задовольнити частково.

Вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26 липня 2024 року щодо ОСОБА_6 – скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 25500 гривень.

Звільнити ОСОБА_6 від призначеного покарання на підставі п.3 ч.1 ст.49, ч.5 ст. 74 КК України за закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Речові докази: грошові кошти в сумі 3000 гривень в купюрах номіналом по 100 гривень кожна наступних серій та номерів:ВЮ 6405546; ГГ 9716787;СЄ2751324; КН 4801141; ЕН 7150672; МА 9010172; АВ 6431466; ЕЕ 0608278; МП 2001196; КБ 8673479; КТ 4049895; МН 8764987; КА 4182106; ВЛ 8531172; КЕ 8536490; КЗ 1188328; КВ 8332012; МБ 4866220; ТА 0665527; МЗ 8135797; ГЄ 0870953; ЕА 9718716; ЗБ 8064479; ЗВ 9638802; ГЄ 6565672; ВЩ 0583743; КК 0781189; ЕЦ 7410985; ЕЩ 5746742, які упаковані до спецпакету №4483581 - повернути за належністю; контрольний зразок серветки, упакований до спецпакету №4483584, серветки медичні із змивами із правої та лівої руки ОСОБА_6 , які упаковані до спецпакетів за № №4483580, 4483581 -знищити.

Стягнути з ОСОБА_6 витрати за проведення судово-почеркознавчих експертиз у сумі 2574 ( дві тисячі п`ятсот сімдесят чотири) грн.

Арешт накладений ухвалою слідчого судді Корольовського районного суду м.Житомира від 04.04.2018 року – скасувати.

Касаційна скарга на судове рішення може бути подана безпосередньо до Касаційного Кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді: