Вирок від 02 липня 2026 р. у справі №607/7241/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.07.2026 Справа №607/7241/26 Провадження №1-кп/607/1403/2026

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі кримінальне провадження №12026211040000336, дані про яке 20 лютого 2026 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань про обвинувачення:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Сургут Тюменської області Російської Федерації, росіянина, громадянина Російської Федерації, мешканця АДРЕСА_1 , із вищою освітою, непрацюючого, розлученого, судимого вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19.05.2025 за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень, РНОКПП: НОМЕР_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 2 ст. 345 КК України,

за участю сторін кримінального провадження: прокурора Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_3 , потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

ВСТАНОВИВ:

20.02.2026 близько 01 год. 39 хв. у ОСОБА_3 , який перебував за адресою: АДРЕСА_2 , виник протиправний умисел на незаконне проникнення до приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , у якому на праві оренди здійснює свою підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_6 . Реалізуючи свій протиправний умисел, 20.02.2026 близько 01 год. 39 хв. ОСОБА_3 , діючи умисно та усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, переслідуючи умисел на порушення конституційного права на недоторканність житла та іншого володіння особи, передбаченого ст. 30 Конституції України, підійшов до вхідних дверей вказаного магазину та шляхом розхитування дверей, вирвав засуви із зворотної планки замка, пошкодивши його. В подальшому, ОСОБА_3 , усвідомлюючи, що магазин « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , є приватною власністю іншої особи, самовільно проник до приміщення магазину, чим порушив право на недоторканість житла чи іншого володіння ФОП ОСОБА_6 .

За таких обставин, ОСОБА_3 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, тобто у незаконному проникненні до іншого володіння особи.

Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» до правоохоронних органів відносяться - органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, органи доходів і зборів, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов`язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції. При цьому, згідно з ч. 10 ст. 62 цього ж Закону поліцейський користується повноваженнями, передбаченими цим законом, незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу. Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення.

Так, 19.02.2026 о 20 год. 00 хв. поліцейський взводу 1 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції сержант поліції ОСОБА_5 спільно з інспектором взводу 1 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції ОСОБА_7 заступили на чергування в складі екіпажу “Юпітер-110” у форменому одязі із спецзасобами, табельною вогнепальною зброєю та службовим планшетом.

20.02.2026 о 01 год. 59 хв. під час несення служби на службовий планшет надійшло повідомлення про те, що невідома особа намагалася проникнути в приміщення магазину «SPAR», що знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Руська, 14. Отримавши вказане повідомлення, ОСОБА_5 спільно із ОСОБА_7 прибули за адресою, яка була вказана заявником у повідомленні, а саме - АДРЕСА_2 . Перебуваючи по вул. Руська, 14 у м. Тернополі, працівниками поліції ОСОБА_5 та ОСОБА_8 в приміщенні магазину «SPAR» виявлено ОСОБА_3 , а також працівників УПО в Тернопільській області, які заступили на добове чергування 19.02.2026 о 09 год. 00 хв. у складі наряду ГР 21 в складі інспектора охорони об`єктів та публічної безпеки старшого лейтенанта поліції ОСОБА_9 та поліцейського охорони об`єктів та публічної безпеки старшого сержанта ОСОБА_10 , які, перебуваючи у форменому одязі з спецзасобами, табельною вогнепальною зброєю та службовим планшетом, також прибули на вказаний виклик.

В подальшому працівниками Управління патрульної поліції проводилось спілкування з ОСОБА_3 з приводу причин його проникнення та перебування в приміщенні зазначеного магазину, в ході чого останній поводився агресивно та виражався нецензурною лайкою в сторону працівників поліції. Надалі, з метою перевірки факту можливого таємного викрадення майна із магазину «SPAR», що знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Руська, 14, працівники поліції запропонували ОСОБА_3 добровільно продемонструвати вміст кишень, на що останній в категоричній формі відмовився та ОСОБА_5 було прийнято рішення провести поверхневу перевірку ОСОБА_3 , про що останнього було попереджено. В цей момент у ОСОБА_3 виник злочинний умисел, спрямований на умисне заподіяння працівникові поліції - ОСОБА_5 фізичного болю та спричинення тілесних ушкоджень під час виконання ним службових обов`язків. Реалізуючи свій злочинний умисел, 20.02.2026 близько 02 год. 16 хв. ОСОБА_3 , перебуваючи в приміщенні магазину «SPAR» по вул. Руська, 14 в м. Тернополі, усвідомлюючи, що перед ним працівник поліції у форменому одязі під час виконання своїх службових обов`язків, умисно наніс поліцейському взводу 1 роти 4 батальйону УПП в Тернопільській області ДПП сержанту поліції ОСОБА_5 один удар кулаком правої рукою в ділянку щелепи зліва, чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді забиття м`яких тканин в проекції тіла нижньої щелепи зліва у виді набряку та синця, дефекти ріжучих кромок 3-го верхнього та 2-го нижнього лівих зубів, крововилив черевної облямівки нижньої губи зліва, які за ступенем тяжкості належать до легких тілесних ушкоджень.

В результаті злочинної діяльності ОСОБА_3 порушено суспільні відносини, які забезпечують нормальну законну діяльність органів державної влади та особисту недоторканість поліцейського взводу 1 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції сержанта поліції ОСОБА_5 під час виконання ним своїх службових обов`язків, передбачених Законом України «Про Національну поліцію» та Законом України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 1993 року із відповідними змінами.

За таких обставин, ОСОБА_3 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, тобто в умисному заподіянні працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 2 ст. 345 КК України, за викладених в обвинувальному акті обставин, визнав повністю, від дачі показів відмовився на підставі ст. 63 Конституції України.

За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини кримінального провадження, кваліфікацію кримінальних правопорушень, судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, суд, роз`яснивши учасникам процесу положення ст. 349 КПК України, провів судовий розгляд даного провадження щодо всіх його обставин із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись дослідженням даних, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_3 . При цьому суд з`ясував правильність розуміння учасниками судового процесу змісту цих обставин, з`ясував чи немає сумнівів в добровільності їх позиції, а також роз`яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Таким чином, дослідивши документи, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_3 , суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 2 ст. 345 КК України, при викладених в обвинувальному акті обставинах, доведена повністю та кваліфікує його дії за: ч. 1 ст. 162КК України, як незаконне проникнення до іншого володіння особи; за ч. 2 ст. 345 КК України, як умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, суд виходить із того, що відповідно до статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд відповідно до вимог ст. ст. 50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

З урахуванням наведених положень законодавства, при призначенні покарання суд відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості скоєних обвинуваченим кримінальних правопорушень, які згідно з положеннями ч. ч. 2, 4 ст. 12 КК України, класифікуються як кримінальний проступок (ч. 1 ст. 162 КК України) та нетяжкий злочин (ч. 2 ст. 345 КК України).

Обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 за вчинення ним кримінальних правопорушень у відповідності до положень ч. 1 ст. 66, ч. 1 ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Також при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд враховує особу винного, який раніше притягався до кримінальної відповідальності, на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.

Окремо суд враховує й позиції щодо покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , висловлені під час судових дебатів потерпілими ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які не можуть бути залишені без належної уваги та оцінки суду і безумовно підлягають врахуванню в сукупності з усіма іншими обставинами, які суд повинен врахувати при призначенні покарання у відповідності до приписів закону про кримінальну відповідальність.

З огляду на викладене, та виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації та приймаючи до уваги, що покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу, суд у даному конкретному випадку вважає за можливе призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 162 КК України у виді обмеження волі на мінімальний строк визначений положеннями ч. 2 ст. 61 КК України для вказаного виду покарання та покарання в межах санкції ч. 2 ст. 345 КК України у виді позбавлення волі на мінімальний строк визначений положеннями ч. 2 ст. 63 КК України, а остаточне покарання обвинуваченому ОСОБА_3 слід визначити із врахуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Підстав для застосування положень ч. 1 ст. 69 КК України, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд не вбачає, у зв`язку з відсутністю передумов за яких, норми, передбачені даною частиною статті можуть бути застосовані.

Приймаючи рішення про порядок відбування обвинуваченим ОСОБА_3 призначеного покарання суд враховує, що положення ч. 1 ст. 75 КК України наділяють суд дискреційними повноваженнями, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання, зокрема у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, належним чином врахувавши характер вчиненого злочину, відомості про особу винного та інші обставин кримінального провадження, визначити чи можливе виправлення засудженого без відбування покарання та за наслідком цього прийняти рішення про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.

Разом з тим, враховуючи характер і ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_3 кримінальних правопорушень, одне з яких посягає не лише на авторитет органів державної влади та забезпечення нормальної діяльності правоохоронних органів, а й на здоров`я працівника правоохоронного органу, оскільки пов`язане з умисним заподіянням працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням ним своїх службових обов`язків, а також беручи до уваги поведінку обвинуваченого після вчинення кримінальних правопорушень, який не вжив жодних заходів, спрямованих на усунення наслідків скоєних ним кримінальних правопорушень, не вибачився перед потерпілими, не продемонстрував належного критичного ставлення до своєї протиправної поведінки, що свідчить про відсутність достатніх підстав вважати, що обвинувачений належним чином усвідомив протиправність своїх дій, суд доходить висновку, що сукупність наведених обставин не дає підстав для висновку про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування ним призначеного покарання, а застосування положень ст. 75 КК України у цьому випадку не забезпечить досягнення мети покарання, визначеної ст. 50 КК України, та не відповідатиме засадам його індивідуалізації, у зв`язку з чим суд не знаходить підстав для звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.

На думку суду, застосування інституту умовного звільнення (ст. 75 КК України) до призначеного ОСОБА_3 покарання не сприятиме меті покарання та може створити в обвинуваченого та інших осіб хибне уявлення про безкарність за вчинення аналогічних кримінальних правопорушень.

Таким чином, покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк визначений положеннями ч. 2 ст. 63 КК України та реальне його відбування обвинуваченим ОСОБА_3 , на переконання суду, буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, забезпечить співрозмірність діяння та кари, а також не суперечитиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Судом також встановлено, що згідно з ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20.02.2026 у справі №607/3789/26 щодо ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту на строк до 23 год. 59 хв. 19.04.2026 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/134353847).

Надалі, ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16.04.2026 у справі №607/7241/26 щодо ОСОБА_3 було продовжено строк тримання під домашнім арештом із забороною залишати житло за місцем його проживання цілодобово на строк по 16.06.2026.

Таким чином, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_3 перебував під цілодобовим домашнім арештом з 20.02.2026 по 16.06.2026, на підставі ч. 7 ст. 72 КК України, у строк призначеного покарання за даним вироком обвинуваченому ОСОБА_3 слід зарахувати строк його перебування під домашнім арештом з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.

Крім цього, судом встановлено, що вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19.05.2025 у справі №607/8512/25, який набрав законної сили 19.06.2025, ОСОБА_3 засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень (https://reyestr.court.gov.ua/Review/127449153). Даних про сплату штрафу за вказаним вироком суду матеріали кримінального провадження не містять.

Згідно з ч. 3 ст. 72 КК України основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

З наведених підстав, вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19.05.2025, згідно з яким ОСОБА_3 засуджений за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень, слід виконувати самостійно.

За змістом статей 369, 374 КПК України у разі визнання особи винуватою, у мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначається рішення щодо заходів забезпечення, в тому числі запобіжних заходів до набрання вироком законної сили, та мотиви його ухвалення.

Враховуючи, що на даний час у цьому кримінальному провадженні відсутні ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, суд не вбачає підстав для прийняття рішення про застосування запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 до набрання даним вироком законної сили.

Судом встановлено, що у даному кримінальному провадженні цивільні позови не пред`являлися, процесуальні витрати, зокрема пов`язані із залученням експертів - відсутні.

Керуючись ст. ст. 349, 368, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 2 ст. 345 КК України.

Призначити ОСОБА_3 покарання за ч. 1 ст. 162 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік; за ч. 2 ст. 345 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_3 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.

Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_3 рахувати з моменту звернення вироку до виконання.

На підставі ч. 7 ст. 72 КК України, в строк призначеного судом покарання ОСОБА_3 зарахувати строк його перебування під домашнім арештом з 20.02.2026 по 16.06.2026 з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.

Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19.05.2025, яким ОСОБА_3 засуджений за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень - виконувати самостійно.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Головуючий суддяОСОБА_1