Рішення від 02 липня 2026 р. у справі №464/9062/25 — Франківський районний суд м. Львова

464/9062/25

2/465/3266/26

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

03.07.2026 року м.Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі головуючої судді Кушнір Б.Б.,

секретаря судового засідання Пони Ю.Л.,

позивача ОСОБА_1 ,

представник позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договорами позики,-

встановивив:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 19 травня 2023 року ОСОБА_3 отримала в борг (позику) від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 5 000,00 USD, про що була складено розписка, відповідно до якої ОСОБА_3 зобов`язалася повернути борг до 30 серпня 2023 року. В заставу останньою було залишено ювелірні вироби комплект - кольє, сережки, каблучка та жіночний годинник. В подальшому, 26 лютого 2024 року ОСОБА_3 додатково отримала в борг від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 4 000,00 USD, про що була складено розписка, відповідно до якої відповідач ОСОБА_3 обов`язалася повернути борг до 11 березня 2024 року. В заставу відповідачка ОСОБА_3 залишила реєстраційне посвідчення на квартиру АДРЕСА_1 . Зазначає, що ОСОБА_3 попри численні прохання відтермінувати виконання зобов`язання та обіцянки повернути борг, станом на дату подачі позову грошові кошти у загальному розмірі 9 000,00 USD не повернула, чим порушено умови договорів.

Зважаючи на викладене, просить стягнути з відповідачки ОСОБА_3 на користь позивачки суму заборгованості за договорами позики грошових коштів у розмірі 9 000,00 доларів США та 3% річних в розмірі 505,14 доларів США, а також відшкодувати судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова матеріали цивільної справи №465/9062/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики передано за територіальною підсудністю до Франківського районного суду м. Львова

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 19.03.2026 відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 19.05.2026 закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду.

Позивачка та представник позивачки в судовому засіданні повністю підтримали позовну заяву та просили задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Щодо винесення заочного рішення не заперечили.

Відповідачка в судове засідання жодного разу не з`явилася, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялася належним чином, зокрема, шляхом направлення на останнє відоме місце проживання відповідачки копії позовної заяви, ухвали суду та судової повістки, що підтверджується рекомендованим повідомлення №R067132711752, яке повернулося на адресу суду із відміткою “адресат відсутній”.

Згідно з відповіддю Відділу обліку та моніторингу інформації місця проживання Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби ОСОБА_3 , 02.08.2024 знята з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до відповіді Цетрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області ОСОБА_3 , 13.02.2020 знята з реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 .

Таким чином, останнє відоме зареєстроване місце проживання відповідачки ОСОБА_3 є АДРЕСА_4 , на яке було скеровані рекомендовані повідомлення №R067132711752, які повернулося на адресу суду із відміткою “адресат відсутній”.

У постанові КЦС Верховного Суду від 20 травня 2026 року у справі № 199/15273/25 (провадження № 61-4965св26) зазначено, що неможливість встановити офіційну реєстрацію відповідача через державні бази даних не дозволяє суду повертати позов. Суд повинен відкрити провадження у справі за останньою відомою адресою відповідача, забезпечивши його повідомлення через вебпортал судової влади. Якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України.

Відповідно до ч.10 ст.187 ЦПК України, якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвалою суду від 19.03.2026 вирішено здійснювати виклик відповідача ОСОБА_3 шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Відтак, про дату, час та місце розгляду справи відповідачка повідомлялася шляхом розміщення оголошень на офіційному веб-сайті Судової влади України за 23.03.2023, 15.04.2026, 15.04.2026,19.05.2026, 22.06.2026.

Частиною 11 ст.128 ЦПК України, визначено, що з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи.

Окрім того, для належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду судових засідань, призначених на 15.04.2026, 19.05.2026, 04.06.2026 та 23.06.2026, суд також вжив заходів для направлення їй SMS-повідомлення та повідомлення у додаток «Viber», які їй доставлено 23.03.2026 о 14:28:10, 15.04.2026 о 20:49:30, 19.05.2026 о 19:03:40 та 05.06.2026 о 15:11:52.

Разом з цим, відповідачка неодноразово на електронну адресу суду направляла листи зі своєї електронної адреси з вимогою скерувати справу для розгляду за підсудністю за місцем її реєстрації та фактичного проживання, однак, вказані листи не містили інформації ні про місце режстрації відповідачки, ні про суд, в який відповідачка просила направити справу в порядку ст.27 ЦПК України (зареєстровані канцелярією суду 06.04.2026, 07.05.2026, 21.05.2026, 12.06.2026), що є підтвердженням обізнаності відповідачки про розгляд вказаної справи.

Також, на електронну адресу відповідачки, зазначену нею у її листах, що надходили на адресу суду, а саме liza.23.10.1956@gmail.com, неодноразово скеровувались копії позовної заяви, ухвал суду та судових повісток , що також підтверджується змістом листів відповідачки.

Відтак, судом виконано покладений на нього обов`язок інформувати учасників справи про її розгляд та створено всі можливості для належної реалізації відповідачем своїх процесуальних прав і обов`язків.

Однак, відповідачка такими правами не скористалася, відзиву на позовну заяву не подала, в судове засідання жодного разу не з`явилась, явку представника не забезпечила.

Згідно з п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв`язку з викладеним, враховуючи заяву позивачки та її прдставника в судовому засіданні, суд протокольною ухвалою від 23.06.2026 вирішив провести заочний розгляд даної цивільної справи у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів відповідно до ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України.

В судовому засіданні 23.06.2026 під час розгляду справи судом заслухано пояснення позивачки та її представника, допитано свідка ОСОБА_4 , досліджено письмові матеріали справи, проведено судові дебати та суд перейшов в стадію прийняття рішення в визначив дату оголошення рішення 03.07.2026 о 9:45годин.

29.06.2026 від відповідачки на електронну адресу суду надійшов черговий лист, у якому відповідачка стверджує про неотримання нею копії позовної заяви, просить розгляд справи відкласти і забезпечити їй можливість взяти участь в судовому засіданні після повернення її в Україну.

Суд не вбачає підстав для поновлення судового розгляду та вчинення певної процесуальної дії, зважаючи на процесуальну поведінку відповідача та строки розгляду справи.

Розглянувши справу за правилами загального позовного провадження, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

За вимогами ст. ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що 19 травня 2023 року ОСОБА_3 було укладено розписку, відповідно до змісту якої відповідачка отримала від ОСОБА_1 кошти у розмірі 5 000,00 доларів США та зобов`язалася повернути зазначену суму до 30.08.2023. В заставу останньою залишено ювелірний виріб - комплект: кольє, сережки, каблучки та жіночий годинник. При передачі коштів і предметів застави була присутня ОСОБА_4 .

Так, зміст розписки від 19.05.2023 викладений у такій редакції: «Я, ОСОБА_3 , підтверджую факт ,що я отримала в борг 5 (п`ять) тисяч доларів США у ОСОБА_1 . Борг зобов`язуюсь повернути до 30.08.2023. В заставу кредиторці залишаю ювелірний виріб - комплект: кольє, сережки, каблучка, жіночий годинник. Свою особу засвідчую: паспорт серії - НОМЕР_1 , виданий 19.08.1998 р. Галицьким РВ ЛВМСУ у Львівській області. Дата 15.05.2023. Підпис. Прізвище та ініціали.

При передачі коштів і предметів застави була присутня ОСОБА_4 , дата 19.05.2023, Підпис. Прізвище та ініціали.»

26 лютого 2026 року ОСОБА_3 додатково отримала від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 4 000,00 долрів США та зобов`язалася повернути зазначену суму до 11.03.2024. В заставу останньою залишено реєстраційне посвідчення на кв. АДРЕСА_5 .

Зміст розписки від 26.02.2024 викладений у такій редакції: «Дана мною, ОСОБА_3 , в тому, що я отримала в борг у ОСОБА_1 4 000 (чотири) тисячі доларів США. Гроші зобов`язуюся повернути до 11.03.2024 р. В заставу боргу долучаю реєстраційне посвідчення на кв. АДРЕСА_1 , згідно з яким є власницею цього нерухомого майна. Дата 26.02.24 р. Підпис. Прізвище та ініціали.».

До матеріалів справи позивачем долучено оригінали таких розписок.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_4 повідомила, що відповідачку ОСОБА_3 знала довгий час як порядну людину. В 2023 році ОСОБА_3 звернулася до ОСОБА_4 із проханням позичити кошти, після чого свідок ОСОБА_4 у своїй квартирі познайомила ОСОБА_1 та ОСОБА_3 оскільки знала, що позивачка має можливість позичити кошти. В подальшому в присутності свідка ОСОБА_4 позивачка надала кошти відповідачці, про що було складена розписку, яка була засвідчена ОСОБА_4 . Також свідок повідомила, що в якості застави відповідачка ОСОБА_3 залишила ювелірні прикраси, які тривалий час зберігалися у ОСОБА_4 , та згодом передані позивачці. При передачі коштів по другій розписці вона присутня не була.

В судовому засіданні позивачка підтвердила факт передачі відповідачці коштів в розмірі 9000 доларів США, а також факт отримання від ОСОБА_3 ювелірних виробів, зазначених у розписці від 19.05.2023, та оригіналу реєстраційного посвідчення на кв. АДРЕСА_1 , згідно розписки від 26.02.2024. Також зазначила, що реєстраційне посвідчення було повернуто відповідачці на її прохання для оформлення квартири, а ювелірні вироби станом на момент розгляду справи знаходяться у неї і будуть повернуті ОСОБА_3 після повернення суми позики.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України, за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Договір позики є класичним прикладом реального договору, про що свідчить положення абзацу 2 частини 1 статті 1046 ЦК України. Така норма сформульована імперативно. Окрім того, із дефініції цього договору, яка закріплена в абзаці 1 частини 1 статті 1046 ЦК України, можна зробити висновок, що оскільки позика спрямована до обов`язку повернути взяте в позику, то немає позики там, де не було заздалегідь взято в позику, тому що тоді не може бути мови про повернення (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.10.2018 в справі № 924/1096/17).

Таким чином, за наявності в матеріалах справи оригіналу розписки від 19.05.2023 та оригіналу розписки від 26.02.2024, підтверджено факт укладення договору позики та факт отримання відповідачкою від позивачки в позику коштів на суму 9000,00 доларів США.

При цьому, судом не встановлено, що укладена між сторонами розписка відповідачем у будь-який спосіб оспорювалась, відтак позика є правомірною та свідчить про те, що між сторонами існують позикові правовідносини та у відповідача наявний обов`язок з повернення грошових коштів.

Крім того, відповідач будь-яких заперечень щодо укладення договору позики чи його виконання до суду не подавала.

Відтак, суд вважає доведеними факти укладення договорів позики 19.05.2023 та від 26.02.2024, передачі коштів за договорами та невиконання позичальником за договорами позики свого обов`язку щодо повернення суми боргу у розмірі 9 000 доларів США.

Доказів пролонгації договору позики матеріали справи не містять.

За приписами статті 545 ЦК України, кредитор, прийнявши виконання зобов`язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст його умов, так і факт отримання боржником від кредитора визначеної у розписці грошової суми. Таку ж позицію мав Верховний суд у Постанові від 14.01.2019 року (справа №466/10923/16-ц, провадження № 61-45817св1).

При цьому, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

До аналогічних правових висновків прийшов Верховний Суд у постанові від 16.01.2019 року у справі № 388/1354/17-ц.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «реальним (від лататинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії».

Відповідно ч.1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Приписами ч. 1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

В силу приписів ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження№ 14-446цс18) зроблено висновок, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першоїстатті 1046 ЦК України, а також частини першоїстатті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Як вбачається з матеріалів справи, заперечень проти позову відповідач не надав, наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором позики, відповідачем жодним чином спростовано не було.

Крім цього, доказів на підтвердження чи спростування обставини щодо не укладення договору позики матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

На підставі вищенаведеного, оскільки відповідач за вищевказаними договорами не повернула у встановлені строки позику, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за договорами позики (розписок від 19.05.2023, 26.02.2024) в розмірі 9000 (дев`ять тисяч) доларів США підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

При вирішенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних, суд повинен врахувати Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

17 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 такого змісту: «18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався й діє на цей час.

З пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 3% річних від простроченої суми.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем, сплачено 3 999,01 грн судового збору за подання позову.

Позовні вимоги задоволені частково, а тому судовий збір у розмірі 3 766,03 грн потрібно покласти на відповідача, що буде пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 280, 352, 354 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за борговою розпискою від 19.05.20234 у розмірі 5 000,00 доларів США та за борговою розпискою від 26.02.2024 в розмірі 4 000,00 доларів США, а в загальному розмірі 9 000,00 ( дев`ять тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору у розмірі 3 766,03 (три тисячі сімсот шістдесят шість) гривень 03 копійок.

У задоволені решти вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також встановлений в разі пропуску з інших поважних причин, відповідно до вимог ст.284 ЦПК України.

Заочне рішення може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відповідно ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_6 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .

Повний текст рішення складено 03.07.2026.

Суддя Кушнір Б.Б.