Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №758/395/26 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/395/26

Категорія 35

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2026 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді – Войтенко Т. В.,

за участю секретаря судового засідання – Крупина Ю. А.,

представника позивача – Іванчихіна С.І.,

представника відповідача – Шаповалова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року КП «Київтеплоенерго» звернулось до Подільського районного суду м. Києва із позовною заявою до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача зазначає, що з 01.05.2018 КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме: з 01.05.2018 до 31.10.2021 є виконавцем послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води; з 01.11.2021 позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води.

Відповідачі від послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01.11.2021 від послуг з ТЕ/ПГВ у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялись, у квартиру, де зареєстровані відповідачі, надаються послуги постачання гарячої води та теплової енергії.

Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідачі є споживачами послуг, втім у порушення вимог чинного законодавства у сфері комунальних послуг своєчасно не сплачувала за спожиті послуги, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 30.11.2025 складає 55085,08 грн., з яких: заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 у розмірі 24343,81 грн., інфляційної складової боргу у розмірі 2662,66 грн., 3 % річних у розмірі 821,25 грн., пеня у розмірі 999,16 грн.; заборгованості за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01.11.2021 у розмірі 22035,72 грн., інфляційної складової боргу розмірі 1722,12 грн., 3% річних у розмірі 540,21 грн., пені у розмірі 657,24 грн.; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 675,31 грн.; заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 627,60 грн.

Таким чином, звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути з відповідачів вищевказану заборгованість, а також судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Ухвалою від 09.01.2026 відкрите провадження у справі та справу призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні.

24.04.2026р. від представника відповідачки ОСОБА_1 — ОСОБА_4 надійшов Відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , її представник посилався на те, що його дружина не несе солідарну відповідальність за вимогами позивача, адже жодних договорів, які би передбачали солідарну відповідальність щодо сплати заборгованості, не укладалося та позивачем не надано. Звертав увагу суду на те, що особовий рахунок, по якому виникла заборгованість, належав ОСОБА_5 , яка є матір`ю відповідачок. Втім, єдиною спадкоємицею на квартиру АДРЕСА_1 є відповідачка ОСОБА_2 . Посилаючись на вимоги статті 1218 ЦК України, відповідно до якої до складу спадщини входять усі права та обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, стверджував, що єдиною особою, яка повинна нести зобов`язання за боргами, які виникли по особовому рахунку померлої матері відповідачки, повинна нести її дочка ОСОБА_6 .

Представник відповідачки у Відзиві також зазначив, що з 8 березня 2022р. відповідачка ОСОБА_1 проживає за кордоном, а тому не мала можливості дізнатися про наявний борг, крім того, вона не користується наданими послугами. Зазначив, що в середині січня 2026р. представник відповідачки ОСОБА_1 (її чоловік) дізнався про наявні борги за комунальні послуги, які надавалися в квартиру АДРЕСА_1 , про що повідомив відповідачку ОСОБА_7 . На даний час родина ОСОБА_8 понесла витрати на погашення боргів ОСОБА_5 , здійснила повірки лічильників. Представник відповідачки стверджував, що неодноразово ініціював питання про розподіл особового рахунку по квартирі, однак отримував відмову. Посилаючись на те, що його дружина не повинна нести зобов`язання за боргами, які утворилися по квартирі, адже не успадкувала будь-які права її померлої матері, просив відмовити у задоволенні позову до ОСОБА_1 .

14 квітня 2026р. від представника відповідачки ОСОБА_7 адвоката Желудкова В.В. надійшов Відзив на позовну заяву. Представник просив застосувати наслідки спливу позовної давності до нарахованих штрафних санкцій.

Звертав увагу суду на те, що його довірителька ОСОБА_7 фактично не користуються послугами опалення та постачання гарячої води у квартирі з 30 травня 2021р., у зв`язку з тим, що фактично проживаю у державі Намібія. Вказує, що особовий рахунок на оплату комунальних послуг був зареєстрований на матір ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Вказує, що ОСОБА_7 звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак ще не отримала свідоцтво про право на спадщину. Відтак, просив задовольнити позов лише частково та стягнути з ОСОБА_7 виключно заборгованість з оплати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії та гарячої води за період з 19 грудня 2023р. по 19 грудня 2025р. з урахуванням кількості споживачів зазначених послуг, які зареєстровані у квартирі.

У судовому засіданні 02.07.2026 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, звертав увагу суду на те, що кожна із зареєстрованих осіб повинна нести відповідальність за боргами, які утворилися за послуги, які надавалися в дану квартиру. Сама по собі та обставина, що в березні 2026р. було здійснено повірку лічильника не означає, що позивач повинен ретроспективно здійснити перерахунок заборгованості, яка нараховувалася по середньо будинковим показником споживання. Крім того, звертав увагу суду на те, що жоден із відповідачів не звертався до позивачів із заявою про здійснення перерахунку, не давав відомості про повірку лічильника.

У судовому засіданні 02.07.2026 р. представник відповідачки ОСОБА_1 просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що його дружина є належним відповідачем, адже єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_5 є відповідачка ОСОБА_7 . Представник відповідача повідомляв, що впродовж орієнтовно 20 років сплачував за комунальні послуги, які надавалися в дану квартиру. 7 березня 2022р. він виїхав за кордон та припинив сплачувати комунальні послуги, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. На даний час він обізнаний про заборгованість, однак така виникла за послуги, які споживалися ОСОБА_5 .. Втім, вважає, що позивач не повинен був заявляти вимоги до його дружини.

Представник відповідача також повідомляв, що в даній квартирі ніхто не проживає, в квартирі встановлено бойлер, гарячу воду ніхто не споживає, на даний час ним здійснено повірку лічильника. Вважає, що позивач повинен був здійснити перерахунок заборгованості, адже відомості про здійснення повірку було передано позивачу.

Відповідачка ОСОБА_7 та її представник у судове засідання не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.

Судом встановлено, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» було укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) до Додатки до нього, відповідно до яких ПАТ «Київенерго» відступило, а КП «Київтеплоенерго» набуло права грошової вимоги до боржників, щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 1 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 1 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отриманні кредитором за період 1 серпня 2018 до дати укладення цього договору. Перелік договорів, (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у додатку № 1 та додатку № 2 до цього договору.

Тобто, з 1 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснювало КП «Київтеплоенерго».

З 01 листопада 2021 року, у зв`язку зі зміною законодавства, КП «Київтеплоенерго» є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Будинок по АДРЕСА_2 під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання, тобто мешканці квартир, що розташовані в будинку, є споживачами послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

З Витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва №141662834 від 04.12.2025 вбачається, що в квартирі АДРЕСА_3 зареєстровані відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 змінила прізвище на « ОСОБА_9 », що доводиться копією паспорту відповідача.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 30 листопада 2025 року у відповідачів наявна заборгованість за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, яка становить 55 085,08 грн., з яких:

- заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 у розмірі 24343,81 грн.,

-інфляційна складова боргу у розмірі 2662,66 грн., 3 % річних у розмірі 821,25 грн., пеня у розмірі 999,16 грн.;

-заборгованість за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01.11.2021 у розмірі 22035,72 грн.,

-інфляційна складова боргу розмірі 1722,12 грн., 3% річних у розмірі 540,21 грн., пеня у розмірі 657,24 грн.;

- заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 675,31 грн.;

- заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 627,60 грн.

Вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог, суд виходить з такого.

Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила).

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п`ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.

Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.

Згідно частини першої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно частини першої статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно пункту 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Пунктом 30 Правил передбачено, що споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки та дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.

Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).

Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов`язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги та обґрунтованість їх розміру.

Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.

Судом встановлено, що відповідачі є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у квартирі, які надавало ПАТ «Київенерго», а після 01 травня 2018 року - КП «Київтеплоенерго». Однак відповідачі належним чином не проводили оплату спожитих комунальних послуг, а тому у них наявні невиконані боргові зобов`язання перед позивачем за надані комунальні послуги.

На підтвердження позовних вимог КП «Київтеплоенерго» надало: розрахунки заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 01 листопада 2021 року по 31 грудня 2025 року; копії витягів з додатку до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18; документи, які підтверджують надання послуг та підключення будинку до мереж теплопостачання та гарячої води.

Судом також встановлено, що відповідачі не відмовлялися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження направлення відповідачками на адресу КП «Київтеплоенерго» заперечень щодо надання послуг теплопостачання та гарячого водопостачання чи відмови від даних послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01.05.2018, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 у розмірі 24343,81 грн., заборгованість за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01.11.2021 у розмірі 22035,72 грн.; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 675,31 грн.; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 627,60 грн.

Відповідачами не спростовано факт наявності та розміру заборгованості за надані послуги з централізованого постачання гарячої води та централізованого опалення, хоча це є їх процесуальним обов`язком.

Зважаючи на встановлені обставини справи та норми закону, суд приходить до висновку, що надані позивачем розрахунки заборгованості є належним та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами свідчать про порушення відповідачами умов публічного договору (оферти) та вимог закону щодо своєчасної оплати фактично спожитої комунальної послуги, яка надавалася позивачем у спірний період.

Таких висновків суду не спростовують доводи представника відповідача про те, що в квартирі ніхто не користувався гарячою водою, квартира облаштована бойлером та показники лічильника свідчать про невикористання гарячої води, що за твердженням представника відповідача виключає задоволення позову.

Так, суд бере до уваги встановлені у судовому засіданні обставини: повірку лічильників у квартирі було здійснено 29.03.2026р. Доказів на підтвердження того, що лічильники перебували на обліку у позивача як такі, що проходили періодичну повірку до цієї дати, не надано.

Доказів про те, що лічильник проходив повірку кожні 4 роки, відповідачка не надала. Відтак, позивач правомірно нараховував плату відповідно до п.11 Постанови 630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» та прийнятих на її зміну Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 р. № 690: У разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, окремі (або всі) квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживачі, які не зняли, не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю та які не мають квартирних засобів обліку (у разі обладнання всіх квартир квартирними засобами обліку - споживачі, які зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю), оплачують послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень в цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями всіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, та споживачами, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку води виконавцю, пропорційно кількості мешканців квартири.. Плата за послуги нараховується згідно з показаннями будинкового засобу обліку води, а у разі його відсутності (несправності) за нормативами (нормами) споживання.

Констатуючи про те, що відповідачі як зареєстровані у квартирі особи повинні сплачувати за отримані послуги, суд керується таким.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Частиною 1 статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Дані норми закону регулюють відносини, що виникають при пасивній солідарності (множинності осіб на стороні боржника).

Згідно частини 4 вищевказаної статті, виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Отже, після виконання солідарного зобов`язання незалежно від того, виконане воно всіма боржниками або одним із них, воно повністю припиняється. Натомість виникає нове зобов`язання між боржником, який виконав зобов`язання, й іншими боржниками, яке визначено положеннями ст. 544 ЦК України.

Аналіз наведених положень закону вказує на те, що позивач має право вимагати виконання обов`язку щодо сплати житлово-комунальних послуг як від власника квартири, так і від будь-якої іншої особи, яка зареєстрована або проживає у житлі власника, адже така особа на рівні з власником користується усіма житлово-комунальними послугами.

З наведених підстав неспроможними є доводи представників відповідачів про те, що відповідачка ОСОБА_1 не є спадкоємицею квартири, яка належала матері, а тому не повинна нести відповідальність за її боргами, та доводи іншого представника про те, що ОСОБА_7 не повинна нести відповідальність за боргами матері, адже не отримала свідоцтво про спадщину.

Оскільки відповідачі зареєстровані у вищезазначеній квартирі, вони мають нести солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Відтак, позовні вимоги позивача про стягнення заборгованостей підлягають задоволенню в повному обсязі.

На заборгованість з оплати послуг позивач нарахував 3% річних та інфляційне збільшення боргу.

Так, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вирішуючи питання про те, чи можливе стягнення 3% річних та інфляційне збільшення боргу, суд керується таким.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» до 29 грудня 2023 року було визначено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

Ця постанова набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

Однак, відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України №1405 від 29 грудня 2023 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг», яка набрала чинності 30 грудня 2023 року, пункт 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» викладено у такій редакції. Основні зміни полягають в тому, що з 30 грудня 2023 року заборона на нарахування штрафних санкцій, припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг та стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у зв`язку з неоплатою їх в не повному обсязі стосується виключно територій де ведуться бойові дії (можливих бойових дій) або тимчасово окупованих територій. Місто Київ не входить до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджених наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22 грудня 2022 року №309.

Отже, законодавець на рівні акту Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» встановив заборону нараховувати, у тому числі інфляційні втрати та 3% річних, і такі положення до внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 1405 від 29 грудня 2023 року стосувались території міста Києва, а тому нормативно-правовий акт (постанова) Кабінету Міністрів України №206 від 05 березня 2022 року підлягає застосуванню до врегулювання спірних правовідносин за період з 24 лютого 2022 року до 29 грудня 2023 року.

За таких обставин, інфляційні втрати та 3% річних не підлягають стягненню за період з 24 лютого 2022 року по 29 грудня 2023 року.

Втім, як вбачається з розрахунків, наданих позивачем, 3% річних та інфляційне збільшення боргу позивач почав нараховувати за період з 1 січня 2024 року, тобто за період, коли таке нарахування ґрунтується на вимогах закону.

Відтак, 3% річних та інфляційне збільшення боргу правильно нараховано на заборгованість відповідач та підлягає стягненню судовим рішенням.

Крім того, відповідно до ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги. Пеня не нараховується за умови наявності заборгованості держави за надані населенню пільги та житлові субсидії та/або наявності у споживача заборгованості з оплати праці, підтвердженої належним чином.

Позивач нарахував пеню на заборгованість у зв`язку з несвоєчасним внесенням платежів.

Як вбачається з розрахунків пені, вона нараховувалася з лютого 2024 року, коли обмеження її нарахування у зв`язку з воєнним станом вже не діяли. Розрахунки пені спростовані не були, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а з відповідачів слід стягнути заборгованість, 3% річних та інфляційне збільшення боргу у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Понесення позивачем судових витрат підтверджується платіжною інструкцією №16457 від 18.12.2025 року у сумі 3 028,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_7 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті послуги, 3% річних та інфляційні нарахування у загальному розмірі 55085,08 грн. (п`ятдесят п`ять тисяч вісімдесят п`ять гривень 08 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_7 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» по 1514,00 грн. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повне найменування сторін:

Позивач:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго», адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5, код ЄДРПОУ 40538421, p/p№ НОМЕР_1 в ТВБВ N?10026/020 філія - Головного управління по м. Києву та Київської області АТ «ОЩАДБАНК», МФО 322669).

Відповідачі:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , ІПН НОМЕР_2 .

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , ІПН НОМЕР_3 .

Суддя Т. В. Войтенко