Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №755/13841/25 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/13841/25

Провадження №: 2/755/2225/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2026 р. м. Київ

Дніпровський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Коваленко І.В.,

за участі секретаря судового засідання – Грищенко С.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

представник позивача – адвокат Коваленко М.І.,

представник відповідача – адвокат Замковенко М.І.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -

в с т а н о в и в :

23.07.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 з вимогою: «Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 300 000,00 (триста тисяч) доларів США заборгованості за договором позики від 20.07.2024 року».

24.07.2025, на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, позовна заява передана в провадження судді Яровенко Н.О.

25.07.2025 року Дніпровським районним судом міста Києва (головуючий - суддя Яровенко Н.О.) постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження із проведенням підготовчого провадження, підготовче судове засідання призначено на 17.09.2025.

За змістом положень ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

З дотриманням вимог статей 174, 178 Цивільного процесуального кодексу України відповідач не скористалася своїм процесуальним правом та не направила до суду відзив на позовну заяву із викладенням заперечень проти позову.

17.09.2025 року підготовче засідання відкладено для повторного повідомлення відповідача.

21.10.2025 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва клопотання представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Замковенка М.І. про витребування доказів залишено без задоволення.

21.10.2025 року ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва Яровенко Н.О. у даній справі закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

03.12.2025 року довідкою секретаря судових засідань цивільну справу №755/13841/25 знято з розгляду у зв`язку технічними несправностями системи ВКЗ. Справу призначено на 13.01.2026 року.

13.01.2026 року довідкою секретаря судових засідань цивільну справу №755/13841/25 знято з розгляду на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 11.12.2025 року №2645/0/15-25 про звільнення судді ОСОБА_3 з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва.

22.01.2026 керівником апарату Дніпровського районного суду міста Києва О.С.Коровичем винесено розпорядження №190 «Щодо проведення повторного автоматизованого розподілу судових справ», відповідно до п.п. 2.3.44, 2.3.46 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду.

29.01.2026, на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.01.2026, цивільна справа передана в провадження судді Коваленко І.В.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Києва Коваленко І.В. від 30.01.2026 року прийнято цивільну справу до свого провадження. Розгляд справи розпочато повторно в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання.

25.03.2026 року підготовче засідання за клопотанням представника відповідача відкладено до 29.04.2026 року.

29.04.2026 року довідкою секретаря судових засідань цивільну справу №755/13841/25 знято з розгляду у зв`язку з перебуванням головуючого судді Коваленко І.В. на лікарняному. Справу призначено на 21.05.2026 року.

21.05.2026 року через систему «Електронний суд» представник позивача – адвокат Коваленко М.І. подав письмові пояснення, до яких долучив рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24.12.2025 року, ухвалене у цивільній справі №755/13845/25. Вказаним рішенням задоволено позов ОСОБА_1 до суду з позовом до ОСОБА_4 та стягнуто з відповідачки на користь позивача 300 000,00 (триста тисяч) доларів США заборгованості за договором позики від 20.07.2024 року. Постановою Київського апеляційного суду від 06.05.2026 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24.12.2025 залишено без змін.

21.05.2026 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник позивача – адвокат Коваленко М.І. позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково позивач пояснив, що 20 липня 2024 року він передав відповідачу у борг грошові кошти на загальну суму 300 000, 00 доларів США, з кінцевим терміном повернення позики – не пізніше 20 липня 2025 року, про що відповідач власноруч написав боргову розписку. Наголосив, що договір позики, у вигляді боргової розписки, відповідач складав у присутності своєї дружини ОСОБА_4 , яка засвідчила факт передачі грошових коштів та не заперечувала щодо укладання такої угоди її чоловіком. В межах визначеного у розписці терміну виконання, відповідач свої зобов`язання за договором позики не виконав, позику в установлений строк не повернув, позивач направляв вимогу на адресу відповідача щодо виконання зобов`язань, однак така вимога залишилась поза увагою відповідача, тому позивач звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за договором позики, оскільки врегулювати між сторонами спірні питання в досудовому порядку не виявилось за можливе. Окрім того, позивач вказував на те, що дружина відповідача того ж дня також отримала у нього в борг грошові кошти на загальну суму 300 000, 00 доларів США, з кінцевим терміном повернення позики – не пізніше 20 липня 2025 року. У зв`язку з неповерненням грошових коштів у визначений в договорі строк, позивач звертався з позовом і до ОСОБА_4 про стягнення з неї на його користь 300 000,00 доларів США заборгованості. За результатами розгляду справи рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 24.12.2025, яке постановою Київського апеляційного суду від 06.05.2026 року залишено без змін, стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивача 300 000,00 (триста тисяч) доларів США заборгованості за договором позики від 20.07.2024 року.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Його представник – адвокат Замковенко М.І. повідомив суду, що відповідач мав бажання бути присутнім у судовому засіданні особисто, однак причиною неявки стало погіршення здоров`я. Проте, через відсутність будь-яких доказів на підтвердження даних обставин суд визнав неявку відповідача до суду неповажною.

Представник відповідача – адвокат Замковенко М.І. у судовому засіданні не заперечував факт складання його довірителем договору позики у вигляді боргової розписки, проте вважав би правильним та доцільним, якби сторони дійшли порозуміння шляхом переговорів.

Вислухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено у частині першій статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. (ст. 1046 Цивільного кодексу України)

За ч. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено, що 20 липня 2024 року ОСОБА_2 написав власноручно розписку щодо зобов`язань повернути ОСОБА_1 отриману суму грошових коштів в розмірі 300 000, 00 доларів США, з кінцевим терміном повернення позики – не пізніше 20 липня 2025 року.

Згідно із ч. 2 ст. 1046 Цивільного кодексу України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. (ч. 1 ст.1047 Цивільного кодексу України)

Виходячи з положень ч. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України, допускається пред`явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

В порядку ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16 зазначила, що тлумачення абзацу першого частини першої статті 1046, абзацу першого частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. (ч. 1 ст. 1051 ЦК України)

Згідно із приписами статей 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (стаття 80 Цивільного процесуального кодексу України)

За нормами цивільного процесуального законодавства, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Зважаючи на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що правова природа договору та визначені в договорі істотні умови договору не суперечать принципу добросовісності і його наслідком не є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду відповідача, у той же час неможливість виконання грошового зобов`язання не звільняє від відповідальності боржника, а враховуючи, що предметом укладеного між сторонами договору є саме отримання грошових коштів з метою задоволення власних потреб відповідача, при цьому позивач належним чином виконав договірні зобов`язання в частині передачі грошових коштів, тобто кожна із сторін була вільною в укладенні договору та досягла бажаного при його укладені.

Як з`ясовано під час розгляду справи, у встановлений строк відповідач грошові кошти позивачу не повернув, чим порушив взяті на себе зобов`язання за договором позики, в порядку статті 1051 Цивільного кодексу України не заявляв вимог з приводу оспорювання договору позики. Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. При цьому суд керується висновками Великої Палата Верховного Суду, постанова від 4 липня 2018 року (справа № 761/12665/14-ц). Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2019 року у справі №752/18552/17. Відтак, позивачем правомірно пред`явлено вимоги до відповідача про стягнення боргу за цим договором.

З огляду на викладене і враховуючи те, що між сторонами існують договірні правовідносини із позики, позичальником не виконані зобов`язання перед позикодавцем, кошти, отримані у позику, не повернуті, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача запозичених коштів у розмірі 300 000 доларів США 00 центів.

В порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає до стягненню судовий збір у розмірі 12 112 гривень 00 копійок , який сплачений позивачем при зверненні з даним позовом до суду, що підтверджується платіжним документи, приєднаними до справи.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 5, 202, 533, 598, 599, 638, 1046, 1047, 1051 Цивільного кодексу України, статтями 2, 4, 12, 76-82, 89, 141, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 20 липня 2024 року у загальному розмірі 300 000 (триста тисяч) доларів США 00 центів.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 12 112 (дванадцять тисяч сто дванадцять) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання – АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання – АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення суду складений 03.07.2026 року.

Суддя: І.В.Коваленко