Постанова від 02 липня 2026 р. у справі №752/6974/26 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/6974/26

Провадження №: 2-а/752/220/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03.07.2026 року суддя Голосіївського районного суду м. Києва Данілова Т.М. з участю секретаря Веселовської А.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -

в с т а н о в и в:

позивач ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

В обгрунтування позовних вимог зазначає, що постановою №R373992 від 23 лютого 2026 року в справі про адміністративне правопорушення начальника т.в.о. начальника, ОСОБА_2 позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн., оскільки ОСОБА_1 не прибув за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 у строк та місце, зазначені в повістці (ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Позивач не погоджується з вказаною постановою, оскільки ТЦК та СП було порушено процедуру притягнення його до адміністративної відповідальноті, постанова не містить конкретних обставин справи, зокрема номеру та дати повістки, мети/цілі виклику, чи отримана повістка чи не отримана, до якого ТЦК та СП викликався і на яку дату. Позивач заяву про визнання вини щодо допущення порушення та згоди на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності не подавав. Постанова підписана не уповноваженою особою.

Також позивач зазначає, що він в 2022 році був призваний на військову службу по мобілізації добровільно. Не ухилявся від виконання свого обов"язку. Під час служби отримував відзнаки від командування. В липні 2025 року звільнений з військової служби в запас у зв"язку з тим, що в квітні 2025 року набув статусу багатодітного батька - має на утриманні ОСОБА_3 , 2016 року народження, ОСОБА_4 , 2025 року народження, та ОСОБА_5 , 2025 року народження.

При звільненні з військової служби в запас вчасно прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 , обновив дані і став на облік. Реєстраційний номер облікового запису Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов"язаних та резервістів 011220221320645400045/3398205516. Військово-обліковий документ №011220221320645400045, виданий 25 липня 2025 року. Номер військово-облікової спеціальності - НОМЕР_1 . Військове звання - лейтенант. Згідно наказу про прийняття на роботу №110 К від 08.12.2025 року ОСОБА_1 прийнято на посаду вчителя фізкультури. Листом вих. №306 від 10 грудня 2025 року роботодавець ТОВ "Ліко-школа" направила ІНФОРМАЦІЯ_4 повідомлення про зміну облікових даних ОСОБА_1 , де було вказано підставу для зміни облікових даних. 19 грудня 2025 року позивач звернувся до Центру надання адміністративних послуг Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації щодо надання йому відстрочки від призову під час мобілізації за п. 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Відстрочку було надано до 03.02.2026 року. В подальшому відстрочку автоматично продовжено.

02 лютого 2026 року о 20 год. 54 хв. ОСОБА_1 отримав з застосунку Резерв+ витяг, а саме військово-обліковий документ, в якому була відсутня будь-яка інформація про порушення правил військового обліку та розшук. В військово-обліковому документі вказано: тип відстрочки п. 2 ч. 3 ст. 23, відстрочка до 03.05.2026 року. Дані уточнено вчасно. Дата уточнення 20.05.2004 року.

17 лютого 2026 року о 20 год. 31 хв. ОСОБА_1 отримав з застосунку Резерв+ витяг, а саме військово-обліковий документ, в якому з"явилася інформація, що він перебуває у розшуку, причина - звернення Нацполіції - "не прибули за повісткою до ТЦК та СП", дата звернення 30.01.2026 року. В військово-обліковому документі вказано: тип відстрочки п. 2 ч. 3 ст. 23, відстрочка до 03.05.2026 року. Дані уточнено вчасно. Дата уточнення 20.05.2004 року.

Отримавши увільнення від роботодавця позивач прибув в добровільному порядку 19.02.2026 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 , де зробив фото довідки за даними АІТС "Оберіг", в якій було вказано інформацію про повістку від 09.12.2025 року, мав з"явитися 20.12.2025 року, розшук з 30.01.2026 року.

19 лютого 2026 року позивач написав заяву на ім"я начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якій вказав, що не вчиняв адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП і не надавав згоди розглядати адміністративну справу без його присутності. В заяві вказав, що розгляд справи просить проводити з його участю та участю адвоката.

19 лютого 2026 року відповідальний виконавець адміністративного відділення Подолінний Є. склав протокол №454 про адміністративне правопорушення, в якому вказав, що 19.02.2026 року о 10 год. 13 хв. встановлено: не з"явився за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, заначені в повісці/розпорядженні, викликом, чим порушив вимоги ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

23.02.2026 року на електронний застосунок "Резерв+" ОСОБА_1 отримав оспорювану постанову №R373992 від 23 лютого 2026 року. Розгляд справи відбувся без участі позивача.

За таких підстав, позивач просить скасувати постанову №R373992 від 23 лютого 2026 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та закрити провадження у справі.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 23 березня 2026 року відкрито провадження у даній справі.

Відповідач відзив на позовну заяву не надсилав.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

19 лютого 2026 року відповідальний виконавець адміністративного відділення Подолінний Є. склав протокол №454 про адміністративне правопорушення, в якому вказав, що 19.02.2026 року о 10 год. 13 хв. встановлено: ОСОБА_1 не з"явився за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, заначені в повісці/розпорядженні, викликом, чим порушив вимоги ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Постановою №R373992 від 23 лютого 2026 року в справі про адміністративне правопорушення т.в.о. начальника, ОСОБА_2 позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн., оскільки ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці (ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

02 лютого 2026 року о 20 год. 54 хв. ОСОБА_1 отримав з застосунку Резерв+ витяг, а саме військово-обліковий документ, в якому була відсутня будь-яка інформація про порушення правил військового обліку та розшук. В військово-обліковому документі вказано: тип відстрочки п. 2 ч. 3 ст. 23, відстрочка до 03.05.2026 року. Дані уточнено вчасно. Дата уточнення 20.05.2004 року.

Не погоджуючись з вказаною постановою позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Відповідно до ст. 287 КУпАП, постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України,завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб`єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон від 25.03.1992 № 2233-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону № 2233-ХІІ (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни зобов`язані, зокрема з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Згідно з ч. 2 ст. 26 Закону № 2233-ХІІ посадові особи, винні в порушенні законів України та інших нормативно-правових актів з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації, а також громадяни за невиконання своїх обов`язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно із законом.

Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.

Згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 оголошено проведення загальної мобілізації.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

За змістом ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Стаття 280 КУпАП встановлює обов`язок органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 210-1 КУпАП, адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2 ст. 210-1 КУпАП в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - станом на 11 квітня 2024 року).

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 3 ст. 210-1 КУпАП в редакції від 19 травня 2024 року).

Частиною першою статті 8 КУпАП визначено, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.

За приписами ч. 2 ст. 8 КУпАП закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.

Зі змісту оскаржуваної постанови від 23 лютого 2026 року № R373992 слідує, що позивач до ІНФОРМАЦІЯ_3 не прибув, чим порушив вимоги п. 1 ст. 22 та Закону № 2233-ХІІ, скоївши дане правопорушення в умовах дії на території України особливого періоду, у зв`язку з чим, ТВО начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 17 000 гривень.

Виходячи з наведеного, в контексті спірних правовідносин, визначальним для кваліфікації дій позивача як порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене під час дії особливого періоду, є факт неявки позивача 20 грудня 2025 року за повісткою від 09.12.2025 року.

Проте, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 в липні 2025 року звільнений з військової служби в запас у зв"язку з тим, що в квітні 2025 року набув статусу багатодітного батька, має на утриманні трьох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , 2016 року народження, ОСОБА_4 , 2025 року народження, та ОСОБА_5 , 2025 року народження.

При звільненні з військової служби в запас вчасно прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивач ОСОБА_1 обновив дані і став на облік.

Реєстраційний номер облікового запису Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов"язаних та резервістів 011220221320645400045/3398205516.

Військово-обліковий документ №011220221320645400045, виданий 25 липня 2025 року.

Номер військово-облікової спеціальності - 290500.

Військове звання - лейтенант.

02 лютого 2026 року о 20 год. 54 хв. ОСОБА_1 отримав з застосунку Резерв+ витяг, а саме військово-обліковий документ, в якому була відсутня будь-яка інформація про порушення правил військового обліку та розшук. В військово-обліковому документі вказано: тип відстрочки п. 2 ч. 3 ст. 23, відстрочка до 03.05.2026 року. Дані уточнено вчасно. Дата уточнення 20.05.2004 року.

Як вбачається, із військово-облікового документу з Резерв+, ОСОБА_1 має відстрочку до 03.05.2026 року, тип відстрочки п.2 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Частиною 2 статті 58 Конституції України передбачено, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Згідно ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

На обов`язок доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24.04.2019 (справа №537/4012/16-а), від 08.11.2018 (справа № 201/12431/16-а), від 23 жовтня 2018 року (справа № 743/1128/17), від 15.11.2018 (справа № 524/7184/16-а).

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Отже, враховуючи вищевикладене з урахуванням того, що на момент вчинення інкримінованого позивачу правопорушення норми передбаченої ч. 3 ст. 210-1 КУпАП не існувало, колегія суддів не погоджується з судом першої інстанції, що позовна заява не підлягає задоволенню.

Аналізуючи всі доводи сторін, колегія суддів також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене вище, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову у цій справі в повному обсязі.

Наявні підстави для стягнення з Відповідача на користь Позивача понесених ним судових витрат зі сплати судового збору у загальному розмірі 665,60 грн.

Керуючись статтями 121, 256, 261, 268, 276, 288, 289, 293 КпАП України, статтями 9, 21, 72-78, 90, 121, 123, 139, 205, 241-246, 250, 251, 286 КАС України, суд,

в и р і ш и в:

адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову № R373992 від 23 лютого 2026 року по справі про адміністративне правопорушення, перeдбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, винесену щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та провадження закрити.

Стягнути сплачений судовий збір у розмірі 665,60 грн. на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ).

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: